Ухвала суду № 112551950, 27.07.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

27 липня 2023 р. Справа № 160/1046/23

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., розглянувши в порядку письмового провадження питання про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Личківської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання протиправним, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

19.01.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Личківської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Личківської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області за № 1115-13/VІІI від 02.06.2022 року «Про розгляд питання щодо виконання рішення суду»;

- зобов`язати Личківську сільську раду Новомосковського району Дніпропетровської області, у строк визначений чинним законодавством, затвердити проект землеустрою про відведення земельної ділянки з кадастровим номером №1222384000:01:002:1266, площею 2,0 га., яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населених пунктів), у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства;

- стягнути з Личківської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ: 04340112; код КОАТУУ: 1222384000) на користь гр. ОСОБА_1 50 000 (шістдесят тисяч) грн. 00 копійок, як компенсацію за завдану їй моральну шкоду його протиправними діями та бездіяльністю відповідача щодо неї.

24.01.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду поновлено строк звернення до суду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

06.03.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду залишено адміністративний позов без руху, через невідповідність вимогам ст. ст.160, 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків, шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та докази на підтвердження таких підстав, враховуючи обставини встановлені судом в ухвалі від 06.03.2023 року.

15.03.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 до Личківської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання протиправним, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди залишено без розгляду.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.06.2023 року у справі №160/1046/23 ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2023 року у справі №160/1046/23 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

20.07.2023 року вказана справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та 21.07.2022 року передана на розгляд судді.

Дослідивши матеріали справи та вирішуючи питання щодо подальшого розгляду справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Згідно з частинами 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Так, за приписами статті 373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Питання примусового виконання рішень врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону від 02.06.2016 року № 1404-VIII).

В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм вбачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 686/23317/13-а.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 14.06.2018 року № 4-2398/15-18 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення (пасовищ) державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Личківськой сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області за межами населених пунктів.

Висновком експерта державної експертизи Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 18.12.2018 року №10791/0/8-18 про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проект землеустрою, який було надано позивачем, визнано таким, що відповідає вимогам чинного земельного законодавства та прийнятим нормативно-правовим актам та погоджено.

23.02.2018 року позивачем отримано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-1208343252019, згідно якого відомості про обмеження у використанні земельної ділянки кадастровий номер 1222384000:01:002:1266, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051 не зареєстровані.

14.09.2020 року позивач звернулась до Личківської сільської ради із заявою про затвердження погодженого проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації та надання у власність.

14.09.2020 року Личківською сільською радою прийняте рішення за №1035-20/VII, яким відмовлено позивачу в затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачі в приватну власність, площею 2,000га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту виконавчого комітету Личківської сільської ради у зв`язку з тим, що: - дозвіл на розробку документації із землеустрою був наданий ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області без погодження Личківської сільської ради, та без врахування звернення ради про резервування земельних ділянок для створення громадських пасовищ; - розташування зазначеної у клопотанні земельної ділянки співпало із земельною ділянкою яка передбачена для громадських пасовищ; - бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене у клопотанні та проекті землеустрою, не відповідає вимогам та принципам техніко-економічного розвитку Личківської територіальної громади, зокрема: захисту і задоволення потреб мешканців громади у створенні громадського пасовища (яким вони добросовісно, відкрито і безперервно користувалися більше 15 років); збереження та примноження поголів`я худоби на території громади; стимулюванні створенню, розвитку та діяльності сімейних ферм.

Не погодившись із рішення Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 14.09.2020 року №1035-20/VII про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивач зверталась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 року у справі №160/4372/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Личківської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання протиправним і нечинним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково та ухвалено:

- визнати протиправним та нечинним рішення Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області за № 1035-20/V1І, прийняте 14 вересня 2020 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим № 1222384000:01:002:1266 у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Личківської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації;

- зобов`язати Личківську сільську раду Новомосковського району Дніпропетровської області, у строк визначений чинним законодавством, повторно розглянути питання щодо затвердження проекту землеустрою про відведення земельної ділянки з кадастровим № 1222384000:01:002:1266, площею 2,0 га, яка знаходиться на території Личківськой сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (за межами населених пунктів), у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства;

- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 року у справі №160/4372/21 набрало законної сили 22.03.2022 року.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 року у справі №160/4372/21, Личківською сільською радою Новомосковського району Дніпропетровської області прийнято рішення «Про розгляд питання щодо виконання рішення суду» за № 1115-13/VIII від 02.06.2022 року, яким відмовлено гр. ОСОБА_1 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, кадастровий номер 1222384000:01:002:1266 та надання у власність земельної ділянки, яка розташована за межами населеного пункту виконавчого комітету Личківської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Позивач не погоджуючись із вказаним рішенням Про розгляд питання щодо виконання рішення суду» № 1115-13/VIII від 02.06.2022 року.

Як встановлено судом, фактично спірним питанням у даній справі є факт неналежного виконання рішення суду від 03.02.2022 року у справі №160/4372/21, що набрало законної сили.

Суд зазначає, що згідно ст. 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Суд звертає увагу, що вищезазначені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на частину п`яту статті 383 КАС України відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.

Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Суд зазначає, що фактично позивачем подано позов до Личківської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про зобов`язання виконати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 року у справі №160/4372/21 в загальному порядку, а не в порядку, передбаченому ст. 383 КАС України, що вбачається зі змісту позовної заяви.

Набрання рішенням суду законної сили породжує такі правові наслідки: вирішується спір між сторонами, рішення суду стає загальнообов`язковим, є незмінним та остаточним та може бути виконано примусово.

Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі № 355/1648/15-а, від 22.08.2019 року у справі № 522/10140/17 та від 15.04.2020 року у справі № 367/1240/16-а.

За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправним рішення щодо неналежного виконання рішення суду від 03.02.2022 року у справі №160/4372/21.

При цьому, суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими саме ст. 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

Підсумовуючи вище наведене, суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.08.2019 року у справі № 522/10140/17.

Крім того, слід зазначити вважає, що суд не має права зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення фактично про те ж саме, оскільки цим порушуються норми КАС України, яким передбачено вирішення цих питань в порядку статей 249 та 383 КАС України, тобто шляхом винесення судом окремої ухвали.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання належного виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 року у справі №160/4372/21, то відповідно ним неправильно обраний спосіб захисту свого порушеного права.

При розгляді позовної вимоги позивача щодо виконання окремого судового рішення в іншій справі суд не має права зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки порушуються процесуальні норми Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту свого порушеного права, так як мала звернутися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними дій чи рішень, суд дійшов висновку, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства та про наявність підстав для закриття провадження у справі.

При цьому, суд роз`яснює позивачеві, що закриття провадження в цій справі не позбавляє її права звернутись до суду із заявою в порядку, визначеному статтями 382, 383 КАС України.

Керуючись ст. ст. 238, 241-245, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Прийняти до провадження адміністративну справі №160/1046/23.

Закрити провадження в адміністративній справі №160/1046/23 за позовом ОСОБА_1 до Личківської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання протиправним, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв