Ухвала суду № 112551924, 25.07.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

25 липня 2023 р. Справа № 160/11094/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліпець Н.Є.

розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного реєстратора Відділу реєстраційних послуг Підгородненської міської ради Подгорного Віталія Ігоровича про визнання протиправним та скасування рішення, -

УСТАНОВИВ:

23.05.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного реєстратора Відділу реєстраційних послуг Підгородненської міської ради Подгорного Віталія Ігоровича, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Відділу реєстраційних послуг Підгородненської міської ради Подгорного Віталія Ігоровича №67083851 від 05.04.2023 року.

- визнати незаконними дії державного реєстратора Комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області Ковальова Сергія Вадимовича від 1.02.2019 року щодо скасування заяви власника «Про заборону вчинення реєстраційних дій» (номер заяви власника в ДРРП 32382325 від 28.01.2019 року) на підставі заяви реєстраційний №32473852 та ухвали Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 30.01.2019 року № 207/4524/18.

- скасувати незаконне рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області Ковальова Сергія Вадимовича від 1.02.2019 року щодо скасування заяви власника «Про заборону вчинення реєстраційних дій» ( номер заяви власника в ДРРП 32382325 від 28.01.2019 року) на підставі заяви реєстраційний №32473852 та ухвали Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 30.01.2019 року №207/4524/18.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2023 року відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 16.06.2023 року, відповідно доч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Цією ж ухвалою витребувано у Державного реєстратора Відділу реєстраційних послуг Підгородненської міської ради Подгорного Віталія Ігоровича заяву з додатками, що була на розгляді при прийнятті спірного рішення №67083851 від 05.04.2023 року стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

12.06.2023 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог, зважаючи на їх необґрунтованість та безпідставність. Відповідач зазначає, що державний реєстратор є неналежним відповідачем у відповідних спорах, у задоволенні позовної вимоги до нього суди відмовляють із зазначеної підстави.Також зазначає, щодо проведення реєстраційних дій за заявою №54802456 зареєстрованої в базі даних заяв Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05.04.2023 року заінтересованої сторони ОСОБА_2 уповноваженою особою ОСОБА_3 . А саме, для державної реєстрації припинення права власності на підставі рішення суду, що набрало законної сили було подано: рішення Жовтневого районного суду М.Дніпропетровська від 21.06.2022 року по справі 201/18721 (провадження №2/201/177/2022) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним, визначивши третіми особами без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_6 „ приватного нотаріуса Дніпровського MHO Біндюгіну М.О. за сукупністю наведених обставин доведено той факт, що відповідачка ОСОБА_7 діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам кредитора, оскільки відчужила належне їй майно ОСОБА_8 за безоплатним правочином з метою уникнення звернення стягнення кредитором на її майно як боржника та яким визнано недійсний договір дарування №456 від 14 червня 2018 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Біндюгіною Мар`яною Олександрівною,, стосовно нежитлового приміщення, реєстраційний номер 1576945712101, загальною площею443,3 кв.м. у житловому будинку літ.А-10 за адресою: АДРЕСА_1 (цокольний поверх 1-3, 1 поверх 4-42 І-ІІ, а4 - у загальному користуванні ґанок), постанову Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 08.03.2023 року по справі №201/187/21 (провадження №61-9418св22), якою Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Орлової Оксани Анатоліївни задоволено. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року скасовано. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 21 червня 2022 року залишено в силі. Так, закон зобов`язує державного реєстратора, який виконує рішення суду щодо визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав або скасування державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав чи їх обтяжень, провести державну реєстрацію шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав чи їх обтяжень, тобто повернути відповідні права (обтяження) у стан, що існував попередньо. Більш того, 30.12.2022 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зєніковою М.С. було посвідчено договір іпотеки за р.№934 на вищезазначений оспорюваний об`єкт нерухомого майна, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 . Тобто, під час наявного судового спору. Що суперечить умовам пункту 2.4. договору іпотеки, де Іпотекодавець підтверджує, що на момент укладання договору, предмет іпотеки є власністю Іпотекодавця та у спорі не перебуває. Що вказує на фіктивність правочину, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином з метою уникнення звернення стягнення кредитором на майно боржника.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Суддя зазначає, що поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Як встановлено ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року по справі №826/16633/16.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №911/1681/18 і суд не вбачає правових підстав відступити від цієї позиції, зокрема: «За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства».

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 813/1362/16, 28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18, 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Згідно з п.3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 року № 9-рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.

Виникнення спірних правовідносин у справі, що розглядається, зумовлено незгодою позивача з рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Подгорного В.І. відділу реєстраційних послуг Підгородненської міської ради про припинення права власності від 05.04.2023 року №67083851.

З вищевикладеного вбачається, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.

Внаслідок чого, суд вважає, що у межах спірних правовідносин фактично порушено саме цивільні права позивачів, як вони вважають, власників належного їм майна, тобто існує спір про право, а тому обраний позивачем спосіб захисту не призведе до відновлення його порушених прав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ч.1 ст.30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини та характер спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має розглядатися згідно правил підсудності, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

При вирішенні питання щодо закриття провадження у справі, суд враховує також правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18.04.2018 року у справі №806/104/16, від 29.08.2018 року у справі №488/1176/14-а, від 20.09.2018 року у справі №815/2551/15, від 07.11.2018 року у справі №358/460/16-ц, від 12.12.2018 року у справі №685/1346/15-а, від 23.01.2019 року у справі №806/5217/15.

Згідно п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Статтею 239 КАС України встановлено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

З огляду на це суд доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі у відповідності до положень п.1 ч.1 ст.238 КАС України, та роз`яснює позивачам, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст.238,241-244,248,250,258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Відділу реєстраційних послуг Підгородненської міської ради Подгорного Віталія Ігоровича про визнання протиправним та скасування рішенням - закрити.

Відповідно до ч. 1ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства України, роз`яснити позивачу, що розгляд даної позовної заяви відноситься до юрисдикції місцевого суду, в порядку та у строки передбаченіЦивільним процесуальним кодексом України.

Ухвала набирає законної сили у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. ст. 294, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець