Рішення № 112519502, 30.03.2023, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/16003/18

Категорія 40

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2023 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Захарчук С. С.,

за участю секретаря судового засідання - Попівняк І. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Студія 1+1», треті особи: Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, ОСОБА_2 , про спростування недостовірної інформації,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Студія 1+1» (далі - ТОВ «Студія 1+1») про спростування недостовірної інформації.

Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у випуску ТСН (Телевізійна служба новин) на каналі «1+1» в 19.30 вийшов сюжет «ІНФОРМАЦІЯ_2» («ІНФОРМАЦІЯ_3»), який є відверто упередженим, містить недостовірну інформацію та принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

Автор сюжету - ОСОБА_3 , стверджує про те, що він, використовуючи підроблені розписки про отримання коштів, намагається шахрайський шляхом, з використанням «чорних» нотаріусів, оцінщиків та суддів «на межі закінчення повноважень», заволодіти коштами та майном ОСОБА_2 .

Автор сюжету стверджує, що він не надавав ОСОБА_2 кошти в позику, а підробив розписку та, з використанням упереджених експертів та суддів, намагається позбавити ОСОБА_2 належного йому майна.

Суть сюжету полягає в тому, що він підробив розписку ОСОБА_2 та намагається стягнути з нього неіснуючий борг за рахунок вилучення майна ОСОБА_2 .

Він протягом двох років намагається в судовому порядку стягнути з ОСОБА_2 надані йому в позику кошти і звинувачення його в шахрайстві є не просто абсурдними, але й містять ознаки злочину, передбаченого ст. 385 КК України «Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину». Крім того, такі звинувачення завдають величезної шкоди його діловій репутації.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив спростувати як недостовірну та таку, що принижує його честь та гідність і негативно впливає на його ділову репутацію інформацію, поширену в випуску ТСН на каналі «1+1» від ІНФОРМАЦІЯ_4. о 19.30 в сюжеті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» щодо нього, а саме інформацію про те, що він намагається стягнути з ОСОБА_2 неіснуючу заборгованість за підробленою розпискою, шляхом поширення, а саме зачитування ведучим без редагування тексту та/або будь-якого коментаря до нього, спростування наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_1 у вечірньому випуску Телевізійної служби новин о 19.30 було поширено недостовірну інформацію про те, що громадянин ОСОБА_1 , шляхом використання підробленої розписки намагається стягнути з громадянина ОСОБА_2 кошти, які він не отримував. Спростовуємо зазначену інформацію, повідомляючи, що її було подано зі слів ОСОБА_2 , без належної перевірки, справжність підпису ОСОБА_2 на розписці від 03 вересня 2015 року, написаній ним власноруч, було підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи, складеним визначеними судом експертами Запорізької філії Дніпропетровського державного інституту судово-медичних експертиз. Законодавство України не передбачає необхідності нотаріального засвідчення розписки про отримання позики. Факт отримання коштів було підтверджено письмово на самій розписці двома свідками, в т.ч. дружиною ОСОБА_2 , а також неодноразово в подальшому підтверджено ним самим. Накладення судом арешту на майно ОСОБА_2 було здійснено в рамках забезпечення позову, з метою уникнення його відчуження в процесі розгляду справи, законність арешту підтверджено судом апеляційної інстанції» в ефірі каналу «1+1» в найближчому (із дати набрання рішенням законної сили) випуску новин ТСН (Телевізійна служба новин), а також шляхом видалення сюжету «ІНФОРМАЦІЯ_2» та розміщення тексту спростування зазначеного змісту на російськомовній та україномовній версіях веб-сайту програми «Телевізійна служба новин» ТРК «Студія «1 + 1» не пізніше наступного дня, після набрання рішенням законної сили.

У відзиві на позов, заперечуючи проти позову, представник відповідача вказав на те, що у позовній заяві не зазначено, яка саме інформація, на якій хвилині була поширена і стосується позивача, що свідчить про відсутність спору.

У позові позивачем не вказано, яка саме інформація стосується його, натомість, позивач вважає, що весь сюжет присвячений лише йому.

Посилаючись на зазначенні обставини, відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Треті особи у судове засідання не з`явилися, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Від представника Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення надійшла до суду заява про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України суд ухвалив розглядати справу за відсутності учасників справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у випуску ТСН (Телевізійна служба новин) на каналі 1+1 о 19.30 вийшов сюжет «ІНФОРМАЦІЯ_2» (а.с. 63-64).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 4 п. 1 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - постанова) беручи до уваги конституційні положення ст. ст. 32, 34, 68 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України в абз. 1, 2 п. 4 постанови чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 5 постанови відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

При цьому суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 1 п. 15 постанови при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 18 постанови, відповідно до положень статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Таким чином, одним із основних елементів юридичного складу правопорушення у вказаній категорії спорів є - поширення інформації, яка стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача.

Інформація, яка ж може бути визнана недостовірною чи негативною, має носити у першу чергу стверджувальний характер.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 5 п. 15 постанови недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 1, 3-5 п. 19 постанови вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Обґрунтовуючи позов в частині того, що поширена відповідачем інформація стосується позивача, останній вказував на те, що автор сюжету - ОСОБА_3 , стверджує про те, що він, використовуючи підроблені розписки про отримання коштів, намагається шахрайський шляхом, з використанням «чорних» нотаріусів, оцінщиків та суддів «на межі закінчення повноважень», заволодіти коштами та майном ОСОБА_2 . Автор сюжету стверджує, що він не надавав ОСОБА_2 кошти в позику, а підробив розписку та, з використанням упереджених експертів та суддів, намагається позбавити ОСОБА_2 належного йому майна. Суть сюжету полягає в тому, що він підробив розписку ОСОБА_2 та намагається стягнути з нього неіснуючий борг за рахунок вилучення майна ОСОБА_2 .

Разом з тим, з відеозапису сюжету «ІНФОРМАЦІЯ_2», наданого суду (а.с. 63-64), вбачається те, що інформація, поширена у вказаному сюжеті мала загальний характер та не містить твердження про те, що ОСОБА_1 намагається стягнути з ОСОБА_2 неіснуючу заборгованість за підробленою розпискою, на яке у позові посилається позивач.

До того ж, характер викладу інформації у сюжеті не містить фактичних даних відносно позивача, а ґрунтується на оціночних судженнях, припущеннях автора, критичній оцінці певних фактів.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, доказів, які б вказували на те, що у сюжеті була поширена, зазначена у позові інформація, а саме: твердження про те, що ОСОБА_1 намагається стягнути з ОСОБА_2 неіснуючу заборгованість за підробленою розпискою, позивачем суду не надано.

Доказів, які б вказували на те, що поширена інформація стосується конкретно позивача та порушує його особисті немайнові права позивача суду також не надано.

До того ж, у позові не вказано чітко, яка саме інформація, поширена у сюжеті «ІНФОРМАЦІЯ_2» від ІНФОРМАЦІЯ_1 у випуску ТСН (Телевізійна служба новин) на каналі 1+1 о 19.30 стосується конкретно позивача та яка інформація, поширена відносно нього є недостовірною.

Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).

Статтею 277 ЦК України гарантовано захист особистих немайнових прав, порушених внаслідок поширення недостовірної інформації.

Відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

Аналіз зазначеного національного законодавства та статті 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

При цьому преса не повинна переступати межу, встановлену з метою захисту репутації інших осіб, але повинна повідомляти інформацію та ідеї з політичних питань, так само, як із питань, що становлять громадський інтерес. Не лише преса має завдання повідомляти таку інформацію, але й громадськість має право її отримувати (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Лінгенс проти Австрії» та «Українська прес-група» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Крім того, в рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 10.

Ураховуючи те, що одним із основних елементів юридичного складу правопорушення у вказаній категорії спорів є - поширення інформації, яка стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача, однак, у позові не вказано конкретно, яка саме, поширена в сюжеті «ІНФОРМАЦІЯ_2» ІНФОРМАЦІЯ_1 у випуску ТСН (Телевізійна служба новин) на каналі «1+1» в 19.30 інформація стосується конкретно ОСОБА_1 , доказів того, що внаслідок поширеної інформації були порушені особисті немайнові права позивача суду також не надані, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 3, 9, 28, 34 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 94, 277 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «Студія 1+1» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 23, код ЄДРПОУ 23729809), треті особи: Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (01601, м. Київ, вул. Прорізна, 1, код ЄДРПОУ 00063928), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , номер і серія паспорта або реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомі), про спростування недостовірної інформації - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. С. Захарчук