Рішення № 112519117, 31.07.2023, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/2166/21

провадження № 2/753/1658/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Гусак О.С.,

з секретарем Уляницькою М.В.,

за участю: ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6 ,

розглянувши в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Києвіцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», про визнання договору комісії та звіту недійсними (фіктивними), зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_5 , товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», про визнання інвестиційного внеску особистим майном, зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант", про стягнення грошових коштів сплачених за інвестиційним договором,

в с т а н о в и в:

у січні 2021 року до Дарницького районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», про визнання договору комісії та звіту недійсними (фіктивними).

Позовна заява вмотивована наступним чином. 1 травня 2018 року відповідач ОСОБА_3 уклала під час перебування у шлюбі з позивачем ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_5 договір комісії на купівлю квартири, а 25 червня 2018 року складено звіт про виконану роботу до договору комісії на купівлю квартири. Вказаний договір комісії на купівлю квартири укладено без відома та згоди ОСОБА_1 у цей же час, подружжя планувало придбання квартири та її пошуком займався позивач. У подальшому ОСОБА_3 виступила стороною інвестиційного договору № 14428/Б060-4 від 18 червня 2018 року, укладеного з ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», об`єктом якого є однокімнатна квартира, будівельний АДРЕСА_1 , на 10 поверсі, що знаходиться в житловому будинку за будівельним АДРЕСА_2 , в складі будівництва житлового комплексу з об`єктами соціально-побутового призначення в АДРЕСА_3 . Вказаний договір укладено за згодою ОСОБА_1 , як другого із подружжя, та проінвестований за спільні кошти подружжя. Зазначив, що ОСОБА_3 не вчиняла жодних активних дій щодо виконання договору комісії, в договорі комісії не зазначено, що саме спірна квартира мала бути придбана з метою його виконання, пошуком квартири займався саме позивач та вона була придбана за кошти колишнього подружжя та в інтересах сім`ї, ОСОБА_3 не може надавати послуги комісії, згода другого з подружжя підтверджується відповідною заявою, що була подана Фонду від ОСОБА_1 в момент підписання інвестиційного договору, в якій ОСОБА_1 зазначено, що саме цей інвестиційний договір, який укладався ОСОБА_3 , відповідає інтересам сім`ї, а не третіх осіб, ОСОБА_3 запевняла Фонд про достовірність наданої інформації відносно свого шлюбного стану, а оскільки вона перебувала в шлюбі то майно придбане під час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_3 в офісі забудовника підписала опитувальний лист від 18 червня 2018 року в якому зазначила, наступне: у п. 13 (фінансовий стан) - власні заощадження в розмірі 1 115 464 грн 50 коп; у п. 16 (джерело надходження коштів) - власні заощадження. Кошти, які вони витратили на придбання майнових прав на квартиру були спільними коштами подружжя. ОСОБА_3 жодним чином не повідомляла про те, що вона отримувала у позику кошти, чи укладала будь-які договори комісії з третіми особами та в інтересах ОСОБА_5 . Вважає, що відповідачі підписали завідомо фіктивний договір комісії та звіт з метою позбавити його частки на майно у спільній сумісній власності подружжя. Посилаючись на наведенні обставини, просить визнати недійсним (фіктивним) договір комісії на купівлю квартири, укладений 1 травня 2018 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 ; визнати недійсним (фіктивним) звіт від 25 червня 2018 року про виконану роботу до договору комісії на купівлю квартири від 1 травня 2018 року.

Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення вказаного позову шляхом заборони ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вчиняти дії щодо спірного майна, які можуть виражатись в укладенні різних правочинів: укладення договорів іпотеки (застави) на дарування, купівлі-продажу на спірне майно, інших правочинів, вчиняти будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти реєстраційні дії щодо нерухомого майна, що належить на підставі інвестиційного договору ОСОБА_3 , а саме однокімнатну квартиру, будівельний № Б060, на 10 поверсі, що знаходиться в житловому будинку за будівельним АДРЕСА_2 , у складі будівництва житлового комплексу з об`єктами соціально-побутового призначення в АДРЕСА_3 , до прийняття судом рішення у даній справі.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 3 лютого 2021 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», про визнання договору комісії та звіту недійсними (фіктивними). Одночасно заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

10 березня 2021 року від адвоката Новак Н.Ю. в інтересах ОСОБА_3 надійшов відзив, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову. Зазначила, що ОСОБА_3 підтверджує факт укладення нею інвестиційного договору № 14428/6060-4 від 18 червня 2018 року з ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес- Гарант» та здійснення нею оплати на виконання згаданого договору у сумі 1 115 464 грн 50 коп. у час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 . При цьому, договір укладався ОСОБА_3 особисто, факт участі в укладенні згаданого договору позивачем жодним чином не підтверджений, а джерелом отримання коштів є укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 договір комісії на купівлю квартири від 1 травня 2018 року, що також підтверджується розпискою. Позивачем не надано підтвердження, що згадані кошти є спільним майном подружжя.

16 березня 2021 року до суду від позивача за первісним позовом надійшла відповідь на відзив. Протокольною ухвалою суду від 28 квітня 2021 року відмовлено у прийняті відповіді на відзив, оскільки його копія та додані до нього документи іншим учасникам справи не направлялась.

10 березня 2021 року від адвоката Новак Н.Ю. в інтересах ОСОБА_3 надійшов зустрічний позов про визнання інвестиційного внеску особистим майном. Вимоги вмотивовані тим, що ОСОБА_3 18 червня 2018 року укладено інвестиційний договір № 14428/Б060-4, а також договір комісії на купівлю квартири від 1 травня 2018 року. Відповідно до п. 3.1 договору комісії ОСОБА_5 передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1 200 000 грн. Виконання зазначеного інвестиційного договору, укладеного з ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», здійснювалось нею виключно за рахунок грошових коштів, отриманих від третьої особи ОСОБА_5 за оспорюваним ОСОБА_1 договором комісії на купівлю квартири від 1 травня 2018 року. Майновий стан подружжя ОСОБА_3 не дозволяв їм заощадити грошові кошти у сумі внеску за інвестиційним договором та згаданий внесок не має статусу спільного майна подружжя. Зазначила, що задоволення зустрічного позову виключає можливість задоволення первісного позову. Крім того, вирішення спору про визнання недійсними оскаржуваних правочинів, за яким ОСОБА_3 зобов`язувалася за дорученням та в інтересах ОСОБА_5 придбати квартиру шляхом укладення договору купівлі-продажу від свого імені, жодним чином не вплине та не може вплинути на захист чи відновлення нібито порушених оскаржуваним правочином охоронюваних законом прав та інтересів позивача за первісним позовом, який до того ж на відновлення свого права на спірну квартиру чи майнових прав на неї - до суду не звертається. Просила визнати особистим майном інвестиційний внесок у розмірі 1 115 464 грн 50 коп. за інвестиційним договором від 18 червня 2018 року № 14428/Б060-4, укладеним між ОСОБА_3 та ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант». У задоволенні позовних вимог за первісним позовом відмовити.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 28 квітня 2021 року зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 треті особи: ОСОБА_5 , ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант» про визнання інвестиційного внеску особистим майном повернуто заявнику.

Постановою Київського апеляційного суду від 6 серпня 2021 року ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 28 квітня 2021 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Дарницького районного суду від 3 грудня 2021 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_5 , ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», про визнання інвестиційного внеску особистим майном, та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа - ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», про визнання договору комісії та звіту недійсними (фіктивними).

29 грудня 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 . Зазначив, що ОСОБА_3 зловживає своїми процесуальними правами так як при подачі різноманітних позовів висловлює різні правові позиції, так в позові про переведення права та обов`язків вона вказує про те, що уклала договір позики, а у цьому позові зазначає, що нею укладено договір комісії. При цьому, кошти, які за позицією ОСОБА_3 були передані їй ОСОБА_5 для виконання договору комісії не можуть бути її особистим майном. ОСОБА_3 стверджує, що сам обирав квартиру, кошти є спільними, ОСОБА_3 під час підписання інвестиційного договору вперше була на будівельному майданчику та в офісі забудовника, свідомо та впевнено повідомляла забудовника, що повноцінним інвестором є вона, перебуває у шлюбі і саме ОСОБА_1 , як її чоловік, надавав згоду на придбання даної квартири подружжя, оскільки кошти, за які вона купувалась, були спільними коштами подружжя, а не третіх осіб чи особистими коштами позивача за зустрічним позовом. Окрім того, ОСОБА_3 не могла виконати умов договору комісії, оскільки вона не орієнтується у ринку нерухомості, жодних дій щодо пошуку квартир для ОСОБА_5 не здійснювала, за договором комісії інвестування не здійснюється та квартира придбавається, а не майнові права на неї. Просив відмовити у задоволенні зустрічного позову, а поданий ним позов задовольнити в повному обсязі.

2 квітня 2021 року до Дарницького районного суду м. Києва надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант", про стягнення грошових коштів сплачених за інвестиційним договором. Вмотивована наступним чином. У травні 2018 року ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_3 із метою надання їй завдання, що полягало у пошуку квартири для нього у об`єктах первинного будівництва на території міста Києва, у Дарницькому районні, в районі станції метро «Осокорки» та «Позняки», оскільки не мав час для цього, після досягнення домовленості між ними було укладено договір комісії на купівлю квартири. На виконання п. 3.1. та 3.2. договору комісії, у день підписання цього договору, ОСОБА_5 передав ОСОБА_3 грошові кошти на придбання квартири у розмірі 1 200 000 грн, на підтвердження чого ОСОБА_3 видала ОСОБА_5 розписку про отримання грошових коштів, а також передав ОСОБА_3 усі необхідні для виконання договору документи. 25 червня 2018 року ОСОБА_3 надала ОСОБА_5 звіт про виконання договору комісії, згідно з яким ОСОБА_3 було знайдено квартиру площею 46,77 кв. м у житловому будинку АДРЕСА_2 у складі будівництва житлового комплексу з об`єктами соціально-побутового призначення в 11 мікрорайоні житлового масиву «Позняки» за будівельною адресою: АДРЕСА_4 , що розташована на 10-му поверсі будинку, кількість кімнат одна. Також у звіті було зазначено, що із метою придбання вказаної квартири ОСОБА_3 від власного імені було укладено інвестиційний договір № 14428/Б060-4 від 18 червня 2018 року із ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант». Також ОСОБА_3 було зазначено, що право власності на квартиру згідно зазначеного інвестиційного договору виникає в інвестора на підставі договору купівлі-продажу квартири, який укладається не пізніше трьох місяців із дати прийняття будинку в експлуатацію та реєстрації Фондом свого права власності на будинок та квартиру. Із звіту ОСОБА_3 вбачається, що вартість квартири становить 1 115 464 грн 50 коп із розрахунку 23 850 грн за 1 кв м площі квартири. Сума повністю оплачена ОСОБА_3 за рахунок отриманої від ОСОБА_5 суми коштів. Крім того, у звіті було зазначено, що у випадку виявлення бажання замінити сторону у інвестиційному договорі на ОСОБА_5 , то така можливість передбачена п. 5.5. інвестиційного договору, за умови доплати 10 000 гривень до вартості квартири. Однак, незважаючи на письмові попередження, ОСОБА_3 так і не виконала умови договору комісії на купівлю квартири в частині заміни сторони у інвестиційному договорі, не вчинила для цього жодних дій, передбачених договором комісії, інвестиційним договором та нормами чинного законодавства України. ОСОБА_5 вважає належним способом захисту своїх прав та інтересів - стягнення із Жилінских суми, сплаченої за договором комісії, як тієї суми, яка була ним сплачена з метою отримання прав на квартиру, однак які так і не було отримано по суті і судячи по обставинам, які вже були виявлені на даний час, вірогідність отримання таких прав на квартиру є вкрай низькою, так як квартира є предметом спору подружжя ОСОБА_3 і первинне зобов`язання втратило для ОСОБА_5 інтерес. Вважає, що його по суті ОСОБА_3 ввела в оману щодо обставин укладення договору комісії, оскільки не повідомила, що перебуває на час укладення цього договору у шлюбі, що вона надає компанії-забудовнику письмову згоду свого чоловіка ОСОБА_1 , що існує ризик спору між нею та ОСОБА_1 відносно належності майнових прав на цю квартиру та спільної сумісної власності подружжя, що існує ризик непогодження компанії-забудовника із вимогою про заміну сторони в інвестиційному договорі з ОСОБА_3 на ОСОБА_5 . Вказує, що він втратив інтерес до зобов`язання, що виникло на підставі правочину, що був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , та бажає повернення усіх коштів, що були сплачені за договором комісії. Просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як солідарних боржників, на його користь заборгованість у зв`язку з невиконанням договору комісії на купівлю квартири від 1 травня 2018 року в розмірі 1 178 964 грн 50 коп.

Ухвалою від 28 квітня 2021 року зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант", про стягнення грошових коштів сплачених за інвестиційним договором, повернуто заявнику.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 28 квітня 2021 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Дарницького районного суду від 17 лютого 2022 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант", про стягнення грошових коштів сплачених за інвестиційним договором, та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа - ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», про визнання договору комісії та звіту недійсними (фіктивними), та позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_5 , ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», про визнання інвестиційного внеску особистим майном.

Ухвалою від 29 серпня 2022 року витребувано від товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Бізнес Гарант» належним чином завірені документи, анкети, листи-згоди, платіжні документи, та інші документи, щодо укладення інвестиційного договору №14428/Б060-4 квартири за будівельним номером Б060, поверх 10, в ЖК «SEVEN», кількість кімнат - 1, загальна проектна площа - 46,77 кв. м, в житловому будинку АДРЕСА_2 у складі будівництва житлового комплексу з об`єктами соціально-побутового призначення у мікрорайоні житлового масиву «Позняки» ( АДРЕСА_4 ).

Протокольною ухвалою від 29 серпня 2023 року визнано обов`язковою явку ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на перше судове засідання розгляду справи по суті.

Протокольною ухвалою від 13 лютого 2023 року визнано обов`язковою явку ОСОБА_1 на перше судове засідання розгляду справи по суті. Одночасно закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 16 березня 2023 року .

6 березня 2023 року від представника ОСОБА_3 адвоката Новак Н.Ю. надійшло клопотання про відкладення судового засідання, у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.

16 березня 2023 року справу знято із розгляду у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді.

Наступною датою судового засідання визначено 10 квітня 2023 року.

10 квітня 2023 року до суду з`явилися ОСОБА_1 його представник адвокат Шмаров О.В., Ковальчук Ю.В. його представник адвокат Ліндаєв О.С., та представник ОСОБА_3 адвокат Новак Н.Ю.

Адвокат Новак Н.Ю. повідомила, що на її прохання ОСОБА_3 не з`явилася у судове засідання, оскільки у зв`язку з сімейними обставинами вона, як її представник, не може належно представляти у судовому засідання її інтереси, та просила відкласти розгляд справи.

Судом було задоволено клопотання адвоката Новак Н.Ю. та відкладено судове засідання на 5 травня 2023 року.

5 травня 2023 року в судове засідання ОСОБА_1 його представник адвокат Шмаров О.В., ОСОБА_3., її представник адвокат Новак Н.Ю. та представник ОСОБА_5 -адвокат Ліндаєв О.С., який повідомив, що ОСОБА_5 не з`явився в судове засідання у зв`язку з хворобою.

Судом відкладено розгляд справи, у зв`язку з неявкою в судове засідання одного з позивачів ОСОБА_5 , явка якого визнана обов`язковою, на 9 червня 2023 року.

9 червня 2023 року у судовому засідання ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

ОСОБА_3 та адвокат Новак Н.Ю. просили задовольнити їх позов із підстав, зазначених у позові, а у позові ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_5 вирішити у встановленому законом порядку.

Адвокат Ліндаєв О.С. просив задовольнити позов ОСОБА_5

ОСОБА_5 підтримав позицію свого представника.

Судом було розпочато розгляд справи, заслухано вступні слова учасників справи, підстави їх вимог та заперечень щодо предметів позовів, питання та відповіді на питання та оголошено перерву до 7 липня 2023 року.

29 червня 2023 року на електронну пошту суду від представника ОСОБА_3 - адвоката Новак Н.Ю. надійшла заява про відвід судді Гусак О.С. з підстав наявності сумнівів у її об`єктивності та неупередженості.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 3 липня 2023 року вказану заяву залишено без розгляду.

6 липня 2023 року від адвоката Новак Н.Ю. надійшли заперечення на дії головуючого судді Гусак О.С., які вона підтримала у судовому засіданні 7 липня 2023 року.

Протокольно ухвалою суду вказані заперечення відхилено та продовжено розгляд справи по суті, в судовому засіданні було допитано свідків та досліджено письмові докази. За клопотанням учасників справи судом оголошено перерву.

19 липня 2023 року відбулися судові дебати учасників справи.

Вислухавши доводи сторін, наявні у матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено, що 31 жовтня 1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб, яким було зареєстровано Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з філією Державного Центру розвитку сім`ї, актовий запис № 1197.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 1 липня 2020 року вказаний шлюб розірвано.

У період перебування у шлюбі 18 червня 2018 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Компанія з управління активами «БІЗНЕС-ГАРАНТ» укладено інвестиційний договір № 14428/Б060-4 (а.с.59-66 т.1).

Відповідно до заяви від 18 червня 2018 року ОСОБА_1 дав згоду на укладення та підписання його дружиною, ОСОБА_3 договорів, пов`язаних з придбанням однокімнатної квартири, будівельний № Б060 на 10 поверсі, що знаходиться в житловому будинку за будівельним АДРЕСА_2 , в складі будівництва житлового комплексу з об`єктами соціально-побутового призначення в 11 мікрорайонні житлового масиву «Позняки» (Дніпровська набережна, 18) у Дарницькому районні міста Києва. Зокрема, але не виключно, дав згоду на укладення інвестиційного договору з публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЮКОН», а також додатків та додаткових угод до вказаного договору на умовах на її розсуд При цьому він стверджував, що такі правочини відповідають інтересам їх сім`ї. (а.с.67 т. 1).

Відповідно до п 2.1 вказаного договору предметом договору є інвестиційна участь інвестора у будівництві будинку, внаслідок здійснення якої інвестор має право отримати у власність об`єкт, в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Об`єктом у цьому договорі визначено житлову квартиру у будинку, будівельний номер Б060, поверх 10, кількість кімнат 1, загальна площа 46,77 кв. м (п. 1.1.2 договору).

Відповідно до платіжного доручення від 18 червня 2023 року № 1 ОСОБА_3 на рахунок ТОВ "КУА "БІЗНЕС-ГАРАНТ" сплачено 999 454 грн 60 коп. за об`єкт згідно з інвестиційним договором від 18 червня 2018 року № 14428/ЮБ060-4 (а.с. 208 т. 2).

Згідно з платіжним дорученням від 18 червня 2023 року № 2 ОСОБА_1 на рахунок ТОВ "КУА "БІЗНЕС-ГАРАНТ" сплачено 116 000 грн за об`єкт згідно з інвестиційним договором від 18 червня 2018 року № 14428/ЮБ060-4 (а.с. 209 т. 2).

Підписуючи опитувальник для фізичних осіб перед укладанням договору інвестування 18 червня 2018 року ОСОБА_3 у графі майновий стан зазначила власні заощадження у розмірі 1 115 464 грн 50 коп. (а.с. 206 т. 2).

1 травня 2018 року укладено договір комісії на купівлю квартири між ОСОБА_5 , як комітентом та ОСОБА_3 , як комісіонером. За вказаним договором ОСОБА_3 зобов`язувалась за дорученням, за рахунок та в інтересах ОСОБА_5 придбати квартиру шляхом укладення договору купівлі-продажу від свого імені.

1 травня 2018 року ОСОБА_3 складено розписку про отримання від ОСОБА_5 грошових коштів у розмірі 1 200 000 грн за договором комісії на купівлю квартири, укладеного між ними 1 травня 2018 року на виконання п. 3.1 даного договору (а.с. 239 т. 2).

25 червня 2018 року складено звіт про виконання договору комісії на купівлю квартири від 1 травня 2018 року, який підписаний ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с. 240 т. 2).

Згідно з листом ОСОБА_5 від 1 липня 2019 року, адресованого ОСОБА_3 , ОСОБА_5 просив ОСОБА_3 подати заяву ТОВ "КУА "БІЗНЕС-ГАРАНТ" про заміну сторони в інвестиційному договорі № 14428/Ю060-4 від 18 червня 2018 року (а.с. 249 т. 2).

Зі змісту ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 2 листопада 2020 року у справі № 753/12974/20 вбачається, що у серпні 2020 року ОСОБА_5 звернувся в Дарницький районний суд м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_3 , ТОВ "КУА "Бізнес-Гарант" про визнання речового права на квартиру, переведення прав та обов`язків за інвестиційним договором. Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 21 серпня 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. 12 жовтня 2020 року до суду від відповідача ТОВ "КУА "Бізнес-Гарант" надійшов відзив на позовну заяву. Разом з відзивом до суду було також подане клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача ОСОБА_1 , оскільки при укладенні інвестиційного договору ОСОБА_3 перебувала у шлюбі із ОСОБА_1 , який надавав свою згоду на укладення договору, про що свідчить його заява від 18 червня 2018 року, а також часткова оплата ним майна. Судом до участі третьою особою було залучено ОСОБА_1 (а.с. 166-167 т. 1).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25 лютого 2021 року цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ТОВ "КУА "Бізнес-Гарант", третя особа: ОСОБА_1 , про визнання речового права на квартиру, переведення прав та обов`язків за інвестиційним договором залишено без розгляду.

Допитаний в судовому засідання свідок ОСОБА_8 вказав, що він є кумом позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_3 .. Повідомив, що відповідачка працювала продавцем на роботі в його дружини, кожен день вони бачились. Зазначив, що його сім`я позичала кошти у сім`ї ОСОБА_3 в 2013 році. ОСОБА_3 , зазнаючи, що він мав намір покращити будинок, який в подальшому продати, сама запропонувала взяти у них у борг кошти. Спочатку він не мав наміру брати кошти, а потім погодився. Вони взяли 20 000 доларів США. 19 тисяч було передано їм у доларах, іншу суму надали в гривнях. Зазначив, що при передачі коштів, були присутні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , хоча кошти передавав сам ОСОБА_1 . Повідомив, що вони домовились віддати кошти до моменту вступу їх дочки в університет, проте вже через рік ОСОБА_3 почала просити повернути кошти. Поступово вони почали повертати кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Зазначив, що розписок ніхто не брав. Кошти вони повернули приблизно у кінці грудня 2017 року чи на початку 2018 році у сумі приблизно 10 000 доларів США. Джерела походження коштів у сім`ї ОСОБА_3 йому не відомо.

Свідок ОСОБА_11 повідомила, що вона знайома зі сторонами у справі, її чоловік ОСОБА_8 є їх кумом та сама ОСОБА_3 працювала в її магазині з 2013 по 2017 рік. Повідомила, що в 2013 році вони взяли у борг у сім`ї ОСОБА_3 кошти у сумі 20 тисяч доларів. Спершу вона була проти того, щоб позичати у них кошти, проте ОСОБА_3 наполягла на цьому. Зазначила, що суму вони віддавали частинами та повернули всі кошти в 2018 році. Повідомила, що кошти передавались її чоловіку за присутності як позивача так і відповідача. 19 тисяч доларів були отримані в доларах, іншу суму віддали гривнями. Вони не фіксували передачу коштів, адже ОСОБА_3 відмовилась від фіксації домовленості. Зазначила, що домовлялись про повернення коштів перед вступом їх доньки до університету, проте пізніше ОСОБА_3 попросила повернути кошти раніше, пояснивши це тим, що вони хотіли купити кімнату в квартирі. Фактично вони почали віддавати кошти частинами десь в 2015 - 2016 роках, останню частину коштів віддали у 2018 році в сумі приблизно 10 000 - 12 000 доларів США.

Свідок ОСОБА_12 повідомив, що він знайомий з ОСОБА_1 більш 30 років та з його колишньою дружиною ОСОБА_3 . Повідомив, що не знав про майнові спори в їх сім`ї. Зазначив, що про їх майновий стан йому стало відомо зі слів самої ОСОБА_3 , яка йому розповідала при зустрічах, що сім`я ОСОБА_3 придбала квартиру. ОСОБА_3 не повідомляла його за які кошти було придбано квартиру, лише при розмові зазначала, що майно придбали вони з чоловіком.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 вказав, що є братом ОСОБА_1 . Повідомив, що зі слів матері йому відомо, що кошти в сумі 10 000 доларів США були позичені у неї ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Після того, як були позичені кошти, ОСОБА_3 особисто повідомила, що вони купили квартиру. Повідомив, що приблизно мати позичала їм кошти десь у 2017 році, не знає про умови позики та чи повернули ці кошти їх матері. Інформацію про повернення коштів матері він дізнався від самої ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду з вимогами про визнання недійсним договору комісії, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ОСОБА_1 посилається на те, що укладаючи оскаржувані правочини, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розпорядилися його майновими правами як колишнього подружжя, отриманими на підставі інвестиційного договору, укладеного ОСОБА_3 на придбання однокімнатної квартири, будівельний № Б060, на 10 поверсі, що знаходиться в житловому будинку за будівельним АДРЕСА_2 , у складі будівництва житлового комплексу з об`єктами соціально-побутового призначення в АДРЕСА_3 у період перебування ОСОБА_3 у шлюбі з ним.

Зазначає, що інвестиційний договір № 14428/Б060-4 від 18 червня 2018 року, про який зазначено в оспорюваному звіті від 25 червня 2018 року, в дійсності був укладений ОСОБА_3 у присутності позивача, в інтересах обох подружжя, з метою придбання квартири для сім`ї. Інвестиційний внесок, сплачений на виконання інвестиційного договору, про який також зазначено у звіті від 25 червня 2018 року, був здійснений за спільні кошти подружжя, а зазначення у звіті, що інвестиційний внесок був сплачений за рахунок коштів ОСОБА_5 , також не відповідає дійсності, відповідачі підписали завідомо фіктивний договір комісії та звіт з метою позбавити ОСОБА_1 частки на майно у спільній сумісній власності подружжя.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, визнання договору недійсним у зв`язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Також, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, звертаючись до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України у справі № 6-197цс14 від 21 січня 2015 року і підтримана Верховним Судом у постанові від 8 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).

Згідно з вимогами ст. ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину.

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

З аналізу наведених правових норм випливає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси, як заінтересованої особи, безпосередньо порушені спірним договором та в результаті визнання недійсним договору інтереси заінтересованої особи будуть відновлені. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Звертаючись до суду з вимогами по визнання недійсним (фіктивним) договору комісії на купівлю квартири, укладеного 1 травня 2018 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 та визнати недійсним ( фіктивним) звіту від 25 червня 2018 року про виконану роботу до договору комісії на купівлю квартири, ОСОБА_1 вважає, що цим договором порушено його права, оскільки таким способом ОСОБА_3 мала намір вивести із спільної сумісної власності майнові права на квартиру придбану ними у шлюбі за інвестиційним договором.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відтак, положеннями ст. 60 СК України визначено презумпцію, відповідно до якої, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Аналізуючи зміст вказаного договору комісії, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 1 травня 2018 року, судом встановлено, що у ньому відсутні ознаки конкретно визначеної квартири, яка була предметом договору інвестування.

Згідно п. 1.2. договору квартира повинна мати наступні характеристики: квартира повинна знаходитися у новобудові (як такій що будується, так і вже збудованій), знаходитися в житловому багатоквартирному будинку, який будується та запланований строк здачі будинку не пізніше 1-го кварталу 2020 року або який вже побудований не пізніше ніж один рік тому, у житловому масиві, розташованому у Дарницькому районі міста Києва, районі «Позняки» або Осокорки», знаходитися в радіусі до 1-го кілометра від станції метро «Осокорки» або «Позняки» в місті Києві, повинна складатися із однієї житлової кімнати, загальною площею не менше ніж 40 кв м та не більше ніж 50 кв м, розташована не нижче 5 (п`ятого) та не вище 10 (десятого) поверху у багатоквартирному будинку, стан ремонту у квартирі - базовий від забудовника (металеві вхідні двері, штукатурка стін, стяжка підлоги, розведення комунікацій в електрики, водопостачання та водовідведення, опалення). Забудовник житлового масиву повинен мати надійну репутацію та досвід роботи на ринку нерухомості Києва не менше 10-ти календарних років. Максимальна ціна зазначеної квартири не повинна перевищувати 25 000 гривень за 1 кв м площі квартири, але за будь-яких обставин загальна вартість квартири не повинна становити більше 1 200 000 (одного мільйона двохсот тисяч) гривень.

Аналізуючи умови договору інвестування, інвестором у ньому виступала ОСОБА_3 .

Доказів про те, що вона діяла від імені ОСОБА_5 та в його інтересах на виконання договору комісії, договір інвестування не містить.

Надаючи згоду на укладення договору інвестування ОСОБА_1 у своїй заяві від 18 червня 2018 року стверджував, що вказаний правочин відповідає інтересам сім`ї, що виключає можливість придбання квартири зазначеної у договорі інвестування для ОСОБА_5 та за його кошти(а.с.67 т. 1).

Відповідно до платіжного доручення № 1 від 18 червня 2023 року ОСОБА_3 на рахунок ТОВ "КУА "БІЗНЕС-ГАРАНТ" сплачено 999454 грн 60 коп. за об`єкт згідно інвестиційного договору № 14428/ЮБ060-4 від 18 червня 2018 року (а.с. 208 т. 2).

Згідно платіжного доручення № 2 від 18 червня 2023 року ОСОБА_1 на рахунок ТОВ "КУА "БІЗНЕС-ГАРАНТ" сплачено 116 000 грн за об`єкт згідно інвестиційного договору № 14428/ЮБ060-4 від 18 червня 2018 року (а.с. 209 т. 2).

Таким чином, суд дійшов висновку, що укладаючи інвестиційний договір № 14428/Б060-4 від 18 червня 2018 року, виступаючи його стороною, ОСОБА_3 перебувала у шлюбі із ОСОБА_1 , укладала його в інтересах сім`ї та за спільні кошти подружжя.

Крім того, згідно з листом ТОВ "КУА "БІЗНЕС-ГАРАНТ" за підписом директора ОСОБА_14 до моменту укладення інвестиційного договору № 14428/ЮБ060-4 від 18 червня 2018 року підбір за параметрами та подальше резервування об`єкту квартири, будівельний № Б060 на 10 поверсі, кількість кімнат 1, загальна проектна площа 46, 77 кв. м, в житловому будинку за будівельним АДРЕСА_2 , у складі будівництва житлового комплексу з об`єктами соціально-побутового призначення в АДРЕСА_3 здійснював ОСОБА_1 , який залишив свої контактні дані та засоби (а.с. 201 т. 2).

Доводи представника ОСОБА_3 адвоката Новак Н.Ю. про те, що цей доказ є неналежним та недопустимим, оскільки представник ТОВ "КУА "БІЗНЕС-ГАРАНТ" жодного разу не з`явився у судове засідання та не підтвердив вказану у листі інформацію, на увагу не заслуговують, оскільки іншими доказами сторона, яка заперечує цю обставину, її не спростувала.

Таким чином, суд враховує доводи ОСОБА_1 про те, що саме він займався пошуком квартири, майнові права на яку, було придбано подружжям ОСОБА_3 , в інтересах сім`ї за укладеним інвестиційним договором.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_3 заперечує належність інвестиційного внеску до спільної сумісної власності колишнього подружжя, відтак і відсутність факту порушення прав позивача за первісним позовом. Стверджує, що виконання інвестиційного договору № 14428/Б060-4 від 18 червня 2018 року, укладеного з ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», здійснювалось нею виключно за рахунок грошових коштів, отриманих нею від третьої особи ОСОБА_5 за оскаржуваним позивачем договором комісії на купівлю квартири від 1 травня 2018 року.

Посилаючись на норми статті 57 СК України просила, кошти, отримані від ОСОБА_5 за договором комісії, які вона назвала інвестиційним внеском, визнати її особистим майном.

Даючи правову оцінку даним обставинам суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Інститут особистої власності майна одного з подружжя детально регламентований нормами ст. 57 СК України.

Згідно ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Так дійсно, згідно п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Зазначаючи вказану обставину позивачка надає доказ, який повністю спростовує її ж твердження, оскільки позивачка отримала кошти, як вона вказує у своєму позові від ОСОБА_5 ніби як за договором комісії, підписавши відповідну розписку. Тобто, особистих коштів, які вона використала на купівлі квартиру вона не мала.

Разом з тим, у судовому засіданні ОСОБА_1 зазначив, що кошти, які вони витратили на придбання майнових прав за інвестиційним договором є спільними коштами подружжя, які вони зберігали у квартирі в якій проживали, та приїхавши здійснювати оплату, спочатку здійснили обмін із доларів на гривню, потім сплативши їх за договором.

У судовому засідання ОСОБА_3 пояснила, що вона прожила зі своїм чоловіком 20 років у однокімнатній квартирі матері, на початку 2016 року, єдиною її метою було забезпечити свою дитину квартирою. Вона завжди хотіла щоб її дочка мала свою квартиру, проте грошей на неї не було. Вона займалися пошуком вказаної квартири, дивилась квартиру в інтернеті, дзвонила до відділу продажів. Коли вона знайшла підходящу квартиру, попросила ОСОБА_1 поїхати з нею, оскільки потрібна була його згода на укладення договору купівлі-продажу, його не цікавила ця квартира взагалі, він навіть не запитав звідки вона взяла гроші на квартиру. В цей же день вони поїхали у банк і по дорозі вона попросила поділити суму внесення, адже не можна було внести кошти одним траншем у сумі більше мільйона, він погодився, вона дала в банку гроші йому, він заплатив. Гроші всі були у гривнях, ці гроші їй позичив ОСОБА_5 , який є її давнім знайомим, із яким у родинних відносинах не перебуває. ОСОБА_5 знав, що вона шукає квартиру для дочки і він звернувся до неї з проханням підшукати йому квартиру у цьому ж районі. Вона повідомила що знайшла квартиру, вона чудова, єдине що, вона попросила взяти в нього ці кошти, та купити квартиру з умовою того, що на момент здачі квартири вона віддасть кошти в доларах за неї або якщо вона не зможе віддати кошти, зробить йому переуступку на квартиру. ОСОБА_5 сказав що просто так не зможе дати такі гроші та запропонував укласти договір. Вона повідомила, що підпише все що завгодно, адже такої квартири більше не знайде. Вона взяла кошти, адже знала що зможе віддати ці кошти, за рахунок можливо продажу інших квартир.

У судовому засідання, ОСОБА_3 не надала пояснень та відповідних доказів про те, чому вона не виконала договір комісії та що їй завадило це зробити, зазначивши про те, що їй би завадив виконати договір комісії ОСОБА_1 .

Разом з тим, договір комісії було укладено 1 травня 2018 року, інвестиційний договір - 18 червня 2018 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано 1 липня 2020 року, про укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 договір комісії ОСОБА_1 дізнався, після того, як його ухвалою суду 20 листопада 2020 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ТОВ "КУА "Бізнес-Гарант"про визнання речового права на квартиру, переведення прав та обов`язків за інвестиційним договором.

Доводи ОСОБА_3 про те, що невиконати до кінця договір комісії не дав би їй ОСОБА_1 жодними доказами не спростовано.

Перебуваючи у шлюбі ОСОБА_3 , що підтверджено нею у судовому засіданні, не повідомляла ОСОБА_1 про укладений нею з ОСОБА_5 договір комісії, за згодою на переведення права та обов`язків за інвестиційним внеском до ОСОБА_1 на ОСОБА_5 не зверталася.

Загалом доводи позову ОСОБА_3 та її пояснення містять ряд взаємовиключних доводів, зокрема позивачка зазначає, що кошти, які вона витратила на укладення договору інвестування належать ОСОБА_5 , які він надав її для купівлі йому квартири, при цьому просить визнати інвестиційний внесок, який вони разом оплати із ОСОБА_1 , особистим майном, не заперечуючи внесення коштів за інвестиційним договором у період шлюбу нею та ОСОБА_1 .

Разом із тим, суперечливими є позиції ОСОБА_3 у різних справах, які перебували у проваджені Дарницького районного суду м. Києва.

У цивільній справі № 753/12974/20 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант» про визнання речового права на квартиру, передання прав та обов`язків за інвестиційним договором, у відповіді на відзив ОСОБА_1 , адвокат Новак Н.Ю., яка діяла в інтересах ОСОБА_3 , стверджувала, що фактично вона уклала з ОСОБА_5 договір позики, а договір комісії є удаваним, оскільки вчинений сторонами для приховування договору позики.

Крім того, у вказаній відповіді на відзив (а.с. 217 т. 2 зворот перший абзац) ОСОБА_3 підтвердила, що договір комісії відповідно до п. 3.1. якого вона прийняла від ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 1 200 000 грн на купівлі квартири укладено нею без відома та відсутності згоди ОСОБА_1 .

Вказана обставина свідчить про те, що вказаний договір був укладений не в інтересах подружжя ОСОБА_3 та без відома ОСОБА_1 .

Кошти, які могли бути отримані від ОСОБА_5 для придбання йому квартири з спірним договором комісії, могли бути використані лише на купівлю квартири ОСОБА_5 .

Вказана обставина, спростовує те, що ці кошти використані в інтересах сім`ї.

Укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 договір комісії не стосується спільного майна подружжя, у вказаному договорі лише ОСОБА_3 є учасником зобов`язальних правовідносин і лише у неї виник обов`язок виконувати умови вказаного спірного договору комісії при доведеності дійсних намірів його укладення, дій по його виконанню та досягнутих намірів і наслідків такої угоди.

Вказана обставина підтверджується, і самою ОСОБА_3 , де вона у відповіді на відзив (заяві по суті у справі № 753/12974/20 (а.с. 217 т. 2 зворотня сторінка, перший абзац) підтвердила, що договір комісії відповідно до п. 3.1. якого, вона прийняла від ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 1 200 000 грн на купівлю квартири, укладено нею без відома та відсутності згоди ОСОБА_1 .

Крім того, у судовому засіданні ОСОБА_5 підтвердив, що зобов`язання за договором комісії ОСОБА_1 на себе не брав.

Вказана обставина свідчить про те, що вказаний спірний договір комісії був укладений не в інтересах подружжя ОСОБА_3 , отже ОСОБА_1 не набув ніяких солідарних обов`язків за ним.

Крім того, із ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 2 листопада 2020 року у справі № 753/12974/20, долученої адвокатом Новак Н.Ю. до позову ОСОБА_3 у цій справі (а.с 166 т. 1), вбачається, що під час вирішення питання про залучення до участі у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 ТОВ "Компанія з управління активами "Бізнес-Гарант" про визнання речового права на квартиру, переведення прав та обов`язків за інвестиційним договором, представники, як позивача ОСОБА_5 , так і відповідача ОСОБА_3 , щодо залучення до участі у справі ОСОБА_1 заперечували. Разом з тим за клопотанням ТОВ "Компанія з управління активами "Бізнес-Гарант" було залучено ОСОБА_1 до участі у вказаній справі.

Таким чином, за вказаних обставин вбачається, що оспорюваний договір комісії не порушує прав ОСОБА_1 та не породжує для нього правових наслідків.

Виходячи зі змісту ст. ст. 15, 16 ЦК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); факту порушення невизнання або оспорення такого права або інтересу з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якої із зазначених умов є підставою для відмови у позові.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 926/1172/18.

Щодо вимог про визнання недійсним (фіктивним) звіту від 25 червня 2018 року про виконану роботу до договору комісії на купівлю квартири то суд виходить із наступного.

Із змісту звіту вбачається, що на виконання умов п. 2.4., 2.6. договору комісії на купівлю квартири від 1 травня 2018 року, ОСОБА_3 повідомляє про виконані дії із пошуку квартири згідно критеріїв, визначених у п. 1.2. цього договору: нею було знайдено об`єкт інвестування у первинне будівництво із наступними характеристиками: квартира площею 46,77 кв. м. (площа є проектною та може бути змінена після закінчення будівельних робіт) у житловому будинку АДРЕСА_2 в складі будівництва житлового комплексу з об`єктами соціально-побутового призначення в 11 мікрорайоні житлового масиву «Позняки» за будівельною адресою: АДРЕСА_4 . Замовник будівництва являється ТОВ «Княжий Затон», забудовником ТОВ «Спар-Інвест». Земельна ділянка, на якій здійснюється будівництво, перебуває в оренді в ТОВ «Княжий Затон». Дозвіл на виконання будівельних робіт видано 22 листопада 2016 року ДАБІ України за № ІУ 115163272384. Запланований період здачі будинку - 1 квартал 2020 року.

З метою придбання вказаної квартири нею від власного імені було укладено інвестиційний договір № 14428/6060-4 від 18 червня 2018 року із ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», у відповідності із умовами якого вона приймає участь як інвестор у будівництві зазначеного вище Будинку, внаслідок чого після введення його в експлуатацію та реєстрації фондом свого права власності на будинок та квартиру, квартира буде передана у власність інвестора. Усі документи щодо законності будівництва та повноважень перевірені належним чином (а.с. 240 т. 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Таким чином, суд дійшов висновку, що аналізуючи норму ч. 1 ст. 1022 ЦК України, звіт складається лише після передачі одержаного за договором комісії майна.

У судовому засідання на питання чи виконано ОСОБА_3 умови договору комісії, як ОСОБА_5 так і ОСОБА_3 відповіли що не виконано, коли ними було підписано звіт про виконану роботу по договору комісії вказали що не пам`ятають.

Оскільки самі сторони договору комісії визнали, що все одержане за договором комісії так і не було передано ОСОБА_5 , то звіт підписаний між сторонами формально, оскільки самі сторони не пам`ятають дати його підписання.

Крім того, нормами ЦК України, не передбаченого такого способу захисту порушеного права, як визнання недійсним звіту.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, і у задоволенні їх позовів необхідно відмовити.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_5 просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 суму боргу у зв`язку невиконанням договору комісії на купівлю квартири від 1 травня 2018 року у розмірі 1 178 964 грн 50 грн., при цьому зазначивши назву позову «про стягнення грошових коштів, сплачених за інвестиційним договором».

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що у травні 2018 року ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_3 з метою пошуку для нього квартири у об`єктах первинного будівництва на території міста Києва, у саме у Дарницькому районі міста Києва, на що вона запропонувала ОСОБА_5 свої послуги, визначивши за свою роботу винагороду у розмірі 50000 гривень. Між ним та ОСОБА_3 було складено та спільно погоджено текст договору комісії на купівлю квартири, який був підписаний ними 1 травня 2018 року.

Однак, незважаючи на письмові попередження, ОСОБА_3 так і не виконала умови договору комісії на купівлю квартири в частині заміни сторони у інвестиційному договорі, не вчинила для цього жодних дій, передбачених договором комісії, інвестиційним договором та нормами чинного законодавства України.

На даний час ОСОБА_5 вважає належним способом захисту своїх прав та інтересів - стягнення із Жилінських суми, сплаченої за договором комісії, як тієї суми, яка була ним сплачена з метою отримання прав на квартиру, однак які так і не було отримано по суті і судячи по обставинам, які вже були виявлені на даний час, вірогідність отримання таких прав на квартиру є вкрай низькою, так як квартира є предметом спору подружжя ОСОБА_3 і первинне зобов`язання втратило для ОСОБА_5 інтерес.

Вважає, що його по суті ОСОБА_3 ввела в оману щодо обставин укладення договору комісії, оскільки не повідомила, що перебуває на час укладення цього договору у шлюбі, що вона надає компанії-забудовнику письмову згоду свого чоловіка ОСОБА_1 , що існує ризик спору між нею та ОСОБА_1 відносно належності майнових прав на цю квартиру та спільної сумісної власності подружжя, що існує ризик непогодження компанії-забудовника із вимогою про заміну сторони в інвестиційному договорі з ОСОБА_3 на ОСОБА_5 . Вказує, що на даний час він втратив інтерес до зобов`язання, що виникло на підставі правочину, що був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , та бажає повернення усіх коштів, що були сплачені за договором комісії.

У судовому засіданні ОСОБА_5 пояснив, що його дружина є тіткою ОСОБА_15 , він знав, що вона займається пошуком житла та попросив її знайти і йому квартиру. Вона сказала що є квартира, попросила його дати їй гроші на квартиру, адже це була ї мрія. Сказала що віддасть йому гроші, а якщо ні, то квартиру. Зобов`язання за договором комісії ОСОБА_1 на себе. не брав, він вважає себе ошуканим, однак претензій до ОСОБА_3 немає.

Доказів того, що саме ці кошти були використані ОСОБА_3 на укладення договору інвестування у матеріалах справи відсутні та спростовуються показами самого ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_1 жодних зобов`язань за договором комісії не брав.

У судовому засіданні ОСОБА_5 вказав що він пенсіонер, офіційно джерела походження коштів не підтвердив, зазначив що це його збереження.

ОСОБА_3 посилається на те, що вона отримала кошти для укладення інвестиційного договору від ОСОБА_5 .

Враховуючи наведені обставини, жодна із учасників справи не довела джерела походження коштів на укладення спірних договорів.

ОСОБА_5 , будучи пенсіонером, в свою чергу не довів джерела походження коштів, не надавши жодних письмових доказів.

Суд критично ставиться до показань свідків саме подружжя ОСОБА_8 щодо повернення родині Жилінських грошових коштів наприкінці грудня 2017 року на початку 2018 року, які вони отримали у позику від Жилінських у 2013 році, оскільки вказані показання жодними іншими письмовими доказами не підтверджені. Так само поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики.

Покази інших свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 є досить загальними, не конкретними, тому значення для даної справи не мають.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 є чоловіком тітки ОСОБА_3 , цей факт визнано самим ОСОБА_5 в судовому засіданні. Вказану обставину підтвердив ОСОБА_1 та зазначив, що він знайомив із ОСОБА_5 зазначав, що вони зустрічалися коли він перебував у шлюбі із ОСОБА_3 , знає що його ім`я " ОСОБА_5 ", але до явки ОСОБА_5 в судове засідання не знав що його прізвище " ОСОБА_5 ".

Сама ОСОБА_3 надаючи пояснення, вказала, що у родинних відносинах із ОСОБА_5 не перебуває, у позові зазначала, що це її добрий знайомий, якого вона знає дуже давно.

Таким чином, доводи ОСОБА_5 у його позовній заяві про те, що він, укладаючи договір комісії, не знав, що ОСОБА_3 перебуває у шлюбі, не відповідають дійсності та спростовані ним же самим у судовому засіданні.

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.

Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов`язані з укладенням правочину.

У даній справі, пояснення одного учасника справи суперечать поясненням іншого учасника справи.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебуваючи у шлюбі за договором інвестування за спільні кошти придбали квартиру, яка у силу закону та укладеного ними інвестиційного договору є спільним майном подружжя. Цей договір сторонами не оспорений та відповідно до ст. 204 ЦК України є правомірним.

ОСОБА_1 у первісному позові, за наявності чинного договору інвестування та отримання у спільну власність квартири, не довів порушення своїх прав договором комісії, у якому він стороною не був, свою згоду на його укладення не надавав і ніяких обов`язків у період шлюбу із ОСОБА_3 за цим договором не мав, тому оспорюваним договором комісії його права не порушуються.

ОСОБА_5 свої позовні вимоги про стягнення коштів за договором комісії, який назвав "про стягнення коштів за інвестиційним внеском", обгрунтовував невиконанням умов договору комісії ОСОБА_3 .

Належним способом захисту для ОСОБА_5 , якщо він вважає договір комісії не виконаним ОСОБА_3 , буде не стягнення коштів солідарно з обох подружжя ОСОБА_3 , а розірвання договору та повернення сторін у попередній стан, оскільки ОСОБА_1 жодних зобов`язань за договором комісії не брав, що було визнано ОСОБА_5 у судовому засіданні та вбачається із відповіді на відзив ОСОБА_3 у справі № 753/12974/20.

При цьому, суд виходить із того, що ОСОБА_5 не заявляв у встановленому законом порядку питання про розірвання указаного договору комісії з підстав його невиконання стороною договору - ОСОБА_3 , та застосування наслідків розірвання, а тому вимоги ОСОБА_5 про стягнення у солідарному порядку із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 коштів за цим договором є необгрунтованими і задоволенню не підлягають.

При цьому, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші протиУкраїни" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13 березня 2018 року Верховного Суду у справі № 910/13407/17.

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Керуючись статтями 12, 13, 14, 76-81, 89 ЦПК України, статтями 3, 15, 16, 203, 204, 215, 1022 ЦК України, статтями 57, 60 СК України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», про визнання договору комісії та звіту недійсними (фіктивними), відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_5 , товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», про визнання інвестиційного внеску особистим майном, відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант", про стягнення грошових коштів сплачених за інвестиційним договором, відмовити.

ОСОБА_1 : АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 .

ОСОБА_3 : АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 .

ОСОБА_5 : АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант»: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 16-22, ідентифікаційний код юридичної особи 38061832.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 31 липня 2023 року.

Суддя Гусак О.С.