Ухвала суду № 112510713, 27.07.2023, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/1030/23 Провадження № 2-о/304/49/2023

У Х В А Л А

27 липня 2023 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді Гевці В.М.,

за участі секретаря судового засідання Галас А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку окремого провадження цивільну справу № 304/1030/23 за заявою ОСОБА_1 ,яка дієв інтересахнеповнолітнього ОСОБА_2 ,заінтересована особа Дубриницькасільська радаУжгородського районуЗакарпатської області,про встановленняфакту перебуванняфізичної особина утриманні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною заявою про встановлення факту перебування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 на утриманні ОСОБА_3 .

Ухвалою Перечинського районного суду Закарпатської області від 11 липня 2023 року відкрито провадження в справі за вказаною заявою.

У судове засідання учасники не з`явилися.

Заявниця ОСОБА_1 подала заяву, відповідно до якої просила суд розглянути справу в її відсутності, при цьому заявлені вимоги підтримує в повному обсязі та просить такі задовольнити.

Представник заінтересованої особи подала через канцелярію суду заяву про те, що не заперечує проти вимог заявниці. Разом із цим, просить суд розглянути справу в її відсутності.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд відповідно до частини 2 статті247ЦПК України, постановив здійснювати розгляд справи у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов такого висновку.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне. Встановлення факту, що має юридичне значення в окремому провадженні, можливе при умові, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити зі змісту права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 3334 постанови від 30 січня 2020 року зазначила про таке: «33. Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. 34. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, закриває провадження у ній».

Визначаючи, чи пов`язується з встановлення зазначеного факту виникнення певних цивільних прав та обов`язків, необхідно застосовувати положення ст. 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). За змістом ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям. Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин. Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.

Із змісту заяви ОСОБА_1 встановлено, що вона звернулася до суду з метою встановлення факту перебування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 на утриманні ОСОБА_3 для реалізації права на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».

Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначений Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Вимоги ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ОСОБА_2 певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , з державою.

На думку суду, між ОСОБА_1 та заінтересованою особою існує спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за ОСОБА_2 певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги члену сім`ї, що перебував на утримані померлого військовослужбовця, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками заявниці, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Тож у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявниці до суду, яка полягає у підтвердженні певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.

Необхідно зазначити, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання справи про встановлення факту) не повинен використовуватися учасниками для оцінки обставин, які становлять предмет доказування у адміністративному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 (провадження №61-10777сво20) зробила схожий за змістом висновок та зазначила, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, щодо якого виник публічно-правовий спір, не може бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства.

За таких обставин необхідно закрити провадження у справі, оскільки цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства».

Правові висновки, висловлені Верховним Судом, є обов`язковими до застосування відповідно до приписів ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту перебування ОСОБА_2 на утриманні ОСОБА_3 , який загинув під час участі у бойових діях, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєюухвалою закриваєпровадження усправі,якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Якщо провадженняу справізакривається зпідстави,визначеної пунктом1частини першоїстатті 255цього Кодексу,суд повиненроз`яснитипозивачеві,до юрисдикціїякого судувіднесено розглядсправи (ч. 1 ст. 256 ЦПК України).

На виконання вимогч. 1 ст. 256 ЦПК Українисуд роз`яснює ОСОБА_1 , що вона має право звернутися з відповідним адміністративним позовом до Закарпатського окружного адміністративного суду.

На підставі наведеного та керуючись 255, 256, 258-261 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Провадження в справі за заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , заінтересована особа Дубриницька сільська рада Ужгородського району Закарпатської області, про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що вона має право на звернення з позовом в порядку адміністративного судочинства до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Головуюча: Гевці В. М.