Рішення № 112483518, 25.07.2023, Господарський суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.07.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/320/23

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., секретаря судового засідання Поліводі С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі її регіональної філії "Львівська залізниця",

до відповідача: Долинської міської ради,

про стягнення заборгованості в сумі 595 172 грн 84 к.

за участю представників:

від позивача: Левчук Іван Михайлович;

від відповідача: представники не з`явились

установив: Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі її регіональної філії "Львівська залізниця" (далі позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Долинської міської ради (далі відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 595 172,84 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані порушенням умов укладеного між сторонами договору про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом на території Долинської територіальної громади №Л/ДН-4-2216/ДНЮ/п від 07.02.2022, що полягає у невідшкодуванні понесених позивачем витрат на перевезення пільгових категорій громадян за грудень 2022 на загальну суму 595 172 грн 84 к., яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку. Позовні вимоги мотивує приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статей 7, 9 Закону України "Про залізничний транспорт".

Ухвалою від 05.04.2023 Господарський суд Івано-Франківської області прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 09.05.2023.

03.05.2023 відповідач по справі через канцелярію Господарського суду Івано-Франківської області подав відзив на позов (вх.№6775/23 від 03.05.2023) відповідно до якого проти позовних вимог заперечив та просив суд в позові відмовити. Свої заперечення обгрунтовує тим, що, з урахуванням внесення змін до Бюджетного кодексу України на підставі закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" від 20.12.2016, кожна рада сама приймає рішення стосовно здійснення витрат з бюджету. Вони можуть робити це виключно з огляду на фінансову спроможність відповідного місцевого бюджету, що й було зроблено відповідачем, приймаючи відповідне рішення про виділення з місцевого бюджету для компенсації залізниці коштів за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом на території Долинської територіальної громади на суму 100 000 грн. 00к. При цьому зазначає, що розгляд даного спору повинен здійснюватись в межах виконання чи невиконання сторонами взятих на себе договірних зобов`язань.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 09.05.2023 провадження у справі зупинено до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/3938/21 та оприлюднення повного тексту постанови.

Ухвалою від 22.06.2023 суд поновив провадження у справі № 909/320/23 та призначив підготовче засідання на 18.07.2023.

В судовому засіданні 18.07.2023 Господарський суд Івано-Франківської області оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 25.07.2023.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Відповідач повноваженого представника в судове засідання не направив, однак подав суду клопотання за вх. №.10750/23 від 25.07.2023 про розгляд справи без участі його повноваженого представника. У вказаному клопотанні зазначив про те, що проти позовних вимог заперечує та просив суд в позові відмовити. Разом з тим, просив суд врахувати висновок Верховного суду у постанові від 09.06.2023 по справі № 916/3938/21.

З урахуванням вказаного вище клопотання суд вважає за правомірне розглянути справу без участі представника відповідача.

Розглянувши та дослідивши подані сторонами документи і матеріали, вислухавши представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Між акціонерним товариством "Українська залізниця" (по договору - перевізник/по справі - позивач) та Долинською міською радою (по договору - платник/по справі - відповідач) укладено договір про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом на території Долинської територіальної громади №Л/ДН-4-2216/ДНЮ/п від 07.02.2022.

Відповідно до пунктів 2.4.3., 2.4.6., 2.4.7. договору перевізник забезпечує пільговий проїзд залізничним транспортом загального користування з застосуванням пільгових тарифів пільгових категорій громадян, які звернулись до перевізника за отриманням послуг та належним чином оформили пільгові проїзні документи; щомісячно не пізніше 5 числа місяця наступного звітного періоду подає платнику рахунок на суму, що підлягає компенсації за пільговий проїзд та облікові форми, відповідно до Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 №1359; до 25 числа місяця наступного за звітним періодом, подає платнику акти звіряння розрахунків із платником щодо надання за минулий місяць пільгового проїзду окремим категоріям громадян.

В свою чергу, платник забезпечує протягом 3 робочих днів перевірку поданого перевізником розрахунку суми компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян, підписання актів звіряння розрахунків та направлення одного примірника перевізнику; протягом 5 днів з дня отримання рахунку на суму, що підлягає компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом перераховує кошти на рахунок перевізника (пункти 2.6.2., 3.2. договору).

Відповідно до п.3.1 зазначеного вище договору ціна договору складає 100 000 грн 00к.

Згідно п. 7.1 договору сторони погодили, що даний договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2022, а в частині здійснення компенсаційних виплат - до їх повного погашення. Сторони також домовились , що умови договору застосовуються до його укладення, тобто з 01.01.2022.

На виконання умов договору, зокрема його п. 2.3.6, позивач по справі щомісячно на протязі терміну дії договору направлялися рахунки збитків від пільгових перевезень пасажирів та облікової форми (копії облікової форми долучені до матеріалів справи.). Відповідно до даних розрахунків загальна сума витрат за 2022 рік становить 595 172 грн 84.

Відповідач на протязі 2022 року не здійснив жодної оплати відповідно до умов договору та наданих позивачем розрахунків.

Претензійним листом від 10.01.2023 позивач звернувся до відповідача , в якому повідомив про наявність у відповідача заборгованості, у зв`язку з невідшкодуванням позивачу суми коштів що підлягає компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом в повному обсязі за 2022 рік на суму 595 172 грн 84 к.

Проте, відповідач зазначену суму коштів не сплатив.

Вказана обставина зумовила позивача звернутись з позовом до суду.

За наведеного суд виходить з наступного.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", предметом діяльності якого є, зокрема надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, зокрема небезпечних вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу визначені Законом України "Про залізничний транспорт".

Відповідно до частини першої статті 8 Закону "Основи організації перевезень на залізничному транспорті" перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов`язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень.

За частиною 6 статті 9 цього Закону для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Як вже зазначалось, товариство є суб`єктом господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 ГК України.

Таким чином, у товариства виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.

Саме такий висновок щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів з метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладений у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18 та ін. (у справах щодо відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів).

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення господарського законодавства (в цьому випадку - Закону України "Про залізничний транспорт"), а не Бюджетний кодекс України, який визначає засади функціонування бюджетної системи України, до якої позивач не належить.

Між тим, визначення особи, зобов`язаної здійснити розрахунок у спірних правовідносинах, із застосуванням частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" відповідає і приписам Бюджетного кодексу України.

Так, розділ ІV цього кодексу регулює міжбюджетні відносини, тобто, відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень (стаття 81 БК України).

Статтею 89 Бюджетного кодексу України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

До 2017 року до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського, Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац 5 підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 БК України).

Одночасно за підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 БК України (у редакції до 2017 року) до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Тобто, законодавець розмежовував компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян у межах реалізації державних програм соціального захисту від інших подібних видатків.

Також до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у статті 102 БК України, за частиною першою якої видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу (тобто, на державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Норми, викладені в абзаці 5 підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 БК України, як і статті 102 БК України, були виключені на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII "Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України", який набрав чинності 01.01.2017.

Однак, це не означає автоматичного поширення випадків здійснення видатків за підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 БК України на видатки, які здійснювалися за вилученою нормою.

За підпунктом "є" пункту 9 частини першої статті 87 БК України в чинній редакції до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Наразі такий перелік не затверджений, проте це не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.

Наведене свідчить, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

Вказаної позиції дотримується об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09.06.2023 по справі № 916/3938/21.

У вказаній постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що належним представником держави буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Відшкодування витрат на перевезення пільговиків залізничним транспортом можливо за рахунок місцевих бюджетів на договірній основі. Це узгоджується із вимогами ч. 1 ст. 7 Закону України від 04.07.1996 №273/96-ВР «Про залізничний транспорт», відповідно до якої відносини підприємств залізничного транспорту з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України. Вказаної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.03.2020 у справі №904/94/19 .

З урахуванням наведеного та обставин у справі, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, зокрема в частині стягнення з відповідача на користь позивача 100 000 грн 00к. заборгованості з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування, кошти яких були виділені з місцевого бюджету для зазначеного призначення. На вказану суму коштів між сторонами по справі і був укладений на період 2022 рік Договір про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом на території Долинської територіальної громади №Л/ДН-4-2216/ДНЮ/п від 07.02.2022. Однак, суду не надано доказів ,що вказану суму пільгових витрат відповідач по справі відшкодував.

При цьому, суд враховує наступне.

Із змісту статті 11 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають, зокрема з договору.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 626, 627, 628, 629 ЦК України).

У ч. 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що сторони, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У випадку, якщо контрагенти домовляються здійснювати розрахунки протягом певного строку після отримання рахунків, обов`язок щодо оплати наданих послуг виникає виключно після виставлення рахунків, що повністю узгоджується з приписом ст. 903 ЦК України, де зазначено, що замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановленому договором.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - ч. 1 ст. 530 ЦК України. Тобто, відповідно до умов таких договорів, в яких не встановлено граничного строку оплати, а також ст. 530 ЦК України, у контрагента виникає обов`язок оплатити надані послуги лише з настанням певної події (виставленням рахунку).

Ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо решти заявленої суми заборгованості, то у матеріалах справи відсутні докази щодо укладення між сторонами даної справи договору на компенсацію понесених витрат на пільгове перевезення громадян на зазначену суму . Отже, відсутні правові підстави для їх задоволення.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

З аналізу наведеного вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, зокрема в частині стягнення 100 000 грн 00 к. заборгованості щодо компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом. В стягненні решті суми 455 172 грн 84 к. заборгованості слід відмовити.

Щодо судових витрат по справі, то суд зазначає наступне.

Згідно приписів ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 350 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до заявленої позивачем суми заборгованості, при поданні позовної заяви до суду, сплаті підлягав судовий збір в сумі 8 927 грн 59 к., однак позивач сплати судовий збір в розмірі 9 198 грн 37 к., що підтверджується платіжним дорученням №1623 від 24.03.2023, яке долучене до матеріалів справи. Тобто переплата становить 270 грн 78к.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених п. 1 ч. 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Позивач клопотань про повернення зайво сплаченої суми судового збору до суду не подав. Отже на час ухвалення рішення, відсутні правові підстави для повернення зайво сплаченої суми судового збору.

Щодо решти суми судового збору, то, з урахуванням приписів норми 129 Господарського процесуального кодексу України та результату розгляду позовних вимог (позов задоволено частково), вказана сума судового збору підлягає частковому відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, зокрема в розмірі 1 499 грн 99к. Решта суми судового збору залишається за позивачем.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 86, 129, 176, 202, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі її регіональної філії "Львівська залізниця" до Долинської міської ради про стягнення заборгованості в сумі 595 172 грн 84 к. - задовольнити частково.

Стягнути з Долинської міської ради (проспект Незалежності, 5, м. Долина, Івано-Франківська область,77504, код 04054317) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі її регіональної філії "Львівська залізниця" (вул. Гоголя, 1, м. Львів, 79007, код 40081195) - 100 000 грн 00 к. (сто тисяч гривень) заборгованості та 1 499 грн 99к.. (одна тисяча чотириста дев`яносто дев`ять гривень дев`яносто дев`ять копійки) судового збору.

В решті позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Апеляційну скаргу може бути подано до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.07.2023

Суддя О. М. Фанда