Рішення № 112483515, 26.07.2023, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.07.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/431/23

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Гарасимко О. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс"

вул. Сагайдачного, 25, літ. Б, офіс 5, м. Київ, 04070

до відповідача: Департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради

вул. Кардинала Любомира Гузара, 15, м. Івано-Франківськ, 76000

про стягнення заборгованості за договором на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів в сумі 53 659,39 грн.

За участю:

від позивача: Невструєв Л. Б.

від відповідача: Устінський А. В.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради про стягнення заборгованості за договором на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів в сумі 53 659,39 грн, з яких: 26 290,74 грн сума основної заборгованості по договору, 9 253,25 грн інфляційні втрати, 16 622,23 грн пеня та 1 493,17 грн 3% річних. Свою позицію позивач обґрунтовує положеннями статей 212, 525, 526, 530, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 22.05.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги викладені у позовній заяві підтримує в повному обсязі то просить суд позов задовольнити. Заявлені позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань, що виникли з відносин постачання природного газу, в частині проведення оплати, заборгованість по договору становить 26 290,74 грн. У зв`язку із порушенням відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань, позивачем нараховано пеню в сумі 16 622,23 грн, 3% річних в сумі 1 493,17 грн та інфляційні втрати в сумі 9 253,25 грн. А також просить стягнути з відповідача 15 000,00 витрат на професійну правничу допомогу.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову частково заперечує з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. В частині стягнення 26 290,74 грн основної заборгованості позов визнає, в частинах стягнення пені в сумі 16 622,23 грн, 3% річних в сумі 1 493,17 грн, інфляційні втрати в сумі 9 253,25 грн просить суд відмовити та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 2 450,00 грн, а також здійснити розподіл судового збору та стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати. В обґрунтування заперечень зазначає, що відповідач не міг оплатити суму заборгованості в 2021 році через відсутність акту приймання-передачі природного газу, обов`язок складення та надання якого згідно умов договору покладено саме на позивача. Акт приймання-передачі природного газу підписаний позивачем надійшов відповідачу тільки 18.04.2023 разом з претензією проте, датою складення даного акту зазначено 31.05.2021. Станом на дату 31.05.2021 якою датовано акт, особою відповідальною за здійснення господарської операції був директор Департаменту Максимчук І. Є., який на даний час не є працівником Департаменту. Відтак, діючий директор Департаменту не може підписати документ датований датою, коли вказана особа не була відповідальна за здійснення господарської операцією. Відповідачем не порушено договірні зобов`язання, позаяк строк оплати, який пов`язується із наданням позивачем акту приймання-передачі не настав, що в свою чергу виключає можливість застосування штрафної санкції у вигляді пені та відповідальності за порушення грошового зобов`язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат. Окрім того, зазначає, навіть якщо припустити наявність підстав для нарахування пені, строк її нарахування обмежується шістьма місяцями, а строк позовної давності закінчився.

Беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 129 Конституції України, ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - наявність у суду всіх необхідних матеріалів (доказів) для вирішення спору по суті - спір вирішується за наявними матеріалами, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи вказують на те, що між Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (далі - постачальник) та Департаментом освіти та науки Івано-Франківської міської ради (далі - споживач) 31.03.2021 було укладено договір № 141/2021/33 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (далі - договір).

У відповідності до п. 1.1 договору постачальник зобов`язувався передати у власність споживачу у 2021 році природний газ, а споживач зобов`язувався оплатити вартість газу у розмірах, строк та порядку визначені договором.

Додатковими угодами № 1 від 12.05.2021 до договору сторони узгодили вартість природного газу починаючи з 01.04.2021 на рівні 6 416,33 грн без ПДВ за 1000 куб.м. та № 2 від 13.05.2021 до договору - починаючи з 20.04.2021 на рівні 7 057,50 грн без ПДВ за 1000 куб.м.

Листом від 17.05.2021 № 986 позивач повідомив відповідача, що не може виконувати взяті на себе зобов`язання та запропонував розірвати договір за взаємною згодою сторін з 01.06.2021.

25.05.2021 між сторонами підписано додаткову угоду № 3 до договору про дострокове розірвання договору та припинення його дії з 01.06.2021.

Зазначений вище договір та додаткові угоди до нього укладено у письмовій формі, підписано сторонами, підписи засвідчено печатками, що відповідає приписам статей 207, 208 Цивільного кодексу України, погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього, отже дотримання положень такого договору та додаткових угод до нього є обов`язковим.

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє в частині постачання газу з 01.04.2021 до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 договору).

Позивачем в повному обсязі виконано умови договору в частині постачання відповідачу природного газу.

Зокрема, за період з 01.05.2021 по 31.05.2021 включно позивачем на об`єкти відповідача було поставлено 3,104350 тис.куб.м. природного газу на загальну суму 26 290,74 грн.

Факт споживання відповідачем природного газу в зазначеному позивачем обсягах та період, підтверджується Оператором газотранспортної системи України - Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор ГТС України" (лист № ТОВВИХ-21-9665 від 03.09.2021).

Заборгованість відповідача перед позивачем за споживання природного газу складає 26 290,74 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу 13.04.2023 претензію № 122-Ю1, в якій ще раз було наголошено на необхідності оплатити наявну заборгованість та повернути підписаний оригінал акту приймання-передачі природного газу, докази направлення позивачем та отримання претензії відповідачем містяться в матеріалах справи.

Як зазначено позивачем вищезазначена претензія залишена без розгляду та відповіді.

При вирішенні даного спору суд керується приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 67 Господарського кодексу України згідно з якою відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України). Вказане положення кореспондується з приписами ст. 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до наведеного договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 141/2021/33 від 31.03.2021 є договором поставки.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як передбачено в ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Сторони в договорі встановили порядок розрахунків за поставлений природний газ, відповідно до якого оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим, на підставі актів приймання-передачі природного газу, які надаються постачальником (підпункт 4.2.1 пункту 4.1 договору).

Встановлені судом обставини свідчать про те, що позивач належним чином виконав договірні зобов`язання щодо поставки природного газу відповідачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

В судовому засіданні представник відповідача в частині стягнення 26 290,74 грн основної заборгованості позов визнає, про що зазначає також у відзиві на позовну заяву.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що визнання відповідачем позову в частині стягнення 26 290,74 грн основної заборгованості не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, отже позов у частині стягнення основної заборгованості в сумі 26 290,74 грн слід задовольнити.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), (ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки

В силу ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов`язання повинен сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

За приписами ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Умовами договору, а саме пунктом 6.2.1 визначено, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов`язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Порядок здійснення розрахунків та порядок складання та підписання актів прийому-передачі врегульовано умовами договору.

Відповідно до пункту 3.5 договору сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пунктів 3.2 та 3.3 договору, застосовується сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за договором.

Місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу та загального обсягу фактично поставленого (спожитого) газу, визначеного згідно з розділом II договору (пункт 3.5 договору).

У відповідності до підпункту 4.2.1 пункту 4.1 договору оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим, на підставі актів приймання-передачі природного газу, які надаються постачальником.

За змістом підпункту 5.2.5 пункту 5.2 договору постачальник зобов`язується складати та підписувати акт приймання-передачі газу у порядку визначеному договором.

Відповідно до ст. 650 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 4.2.1 та 5.2.5 договору обов`язок складання та надання акту приймання-передачі природного газу покладено саме на позивача.

Доказів направлення акту прийому-передачі природного газу на суму 26 290,74 грн , у строки і порядку визначеному умовами договору, матеріали справи не містять.

Натомість, в матеріалах справи наявні докази про направлення відповідачу зазначеного акту тільки 18.04.2023 разом з претензією від 13.04.2023 № 122-Ю1.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено порушення відповідачем договірних зобов`язань в частині оплати.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку що вимоги позивача про стягнення пені в сумі 16 622,23 грн, інфляційних втрат в сумі 9 253,25 грн та 3% річних в сумі 1 493,17 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Щодо спливу строку позовної давності щодо стягненні пені про застосування якого заявлено представником відповідача слід сказати, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

В спірному випадку позивач не довів дотримання порядку складення та направлення акту приймання-передачі природного газу відповідачу в строк визначений умовами договору, що і є підставою для відмови у задоволенні позову в частинах стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії" навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України"). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Водночас вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами.

Виходячи з аналізу вище викладеного та правових норм, визначених Господарським процесуальним кодексом України, Конституцією України, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи, достовірно встановленими судом, і не може ґрунтуватись на припущеннях.

Слід сказати, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду. Така ж правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2 684,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 9539 від 03.05.2023.

Відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов в частині стягнення основної заборгованості в сумі 26 290,74 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідач визнав позов в частині стягнення основної заборгованості в сумі 26 290,74 грн, тому з відповідача слід стягнути 657,58 грн судового збору.

Решта судового збору в сумі 657,58 грн підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України, сплаченого згідно з платіжною інструкцією № 9539 від 03.05.2023.

Про повернення судового збору суд постановляє відповідну ухвалу.

З огляду на відмову в позові в частинах стягнення пені, інфляційний втрат та 3% річних, враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 1 368,84 грн слід залишити за позивачем.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач подав попередній розрахунок суми судових витрат у позовній заяві та зазначив, що попередній розрахунок витрат на правову допомогу складає 15 000,00 грн.

Відповідач подав попередній розрахунок суми судових витрат з першою заявою по суті (у відзиві на позовну заяву від 09.06.2023 зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу становить 15 000,00 грн).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В судовому засіданні представником відповідача зроблена заява про намір подати суду докази понесених відповідачем судових витрати на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу подано докази: копію договору № 13/5 про надання правничої допомоги від 20.05.2019, копію додаткової угоди № 8 до договору № 13/5 від 20.05.2019 про надання правничої допомоги від 01.03.2023, копію детального опису наданої професійної правничої допомоги та копію акту № 1/8/23 про прийняття-передачі наданих послуг від 02.05.2023.

Як вбачається з додаткової угоди № 8 до договору № 13/5 від 20.05.2019 про надання правничої допомоги від 01.03.2023 адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правничу допомогу клієнту у господарському провадженні у справі про стягнення заборгованості з Департаменту освіти і науки Івано-Франківської міської ради перед клієнтом, яка утворилась на дату укладення цієї додаткової угоди (п. 1.1 додаткової угоди).

Гонорар та порядок його оплати визначено у розділі 2 додаткової угоди № 8 від 01.03.2023 до договору.

У пунктах п. 2.1 та 2.4 додатковій угоді № 8 від 01.03.2023 до договору сторони погодили, що розмір погодинної ставки адвоката за надання будь-яких видів професійної правничої допомоги на 2 500,00 грн за 1 (одну) годину. Факт наданої правової допомоги підтверджується актом наданих послуг.

В детальному описі наданої професійної правової допомоги адвокат вказав, що: - на ознайомлення із документами щодо несплати КП "Роздільнянський міський водоканал" заборгованості за поставлену електричну енергію він потратив 1,0 годину - вартість - 2 500,00 грн; - за підготовку та направлення адвокатського запиту - 1 годину, вартість 2 500,00 грн; - за підготовку позовної заяви - 2 години, вартість 5 000,00 грн.

Суд зазначає, що послуга ознайомлення із документами щодо несплати КП "Роздільницький міський водоканал" заборгованості за поставлену електричну енергію не стосується даної справи, а адвокатський запит було направлено ще 28.08.2021, тобто задовго до підписання додаткової угоди № 8 від 01.03.2023. Позивачем також зазначено, що підготовка позовної заяви здійснювалась до Господарського суду Одеської області.

Окрім того, в акті № 1/8/23 про прийняття-передачу наданих послуг від 02.05.2023 вже вказується, що на ознайомлення з документами адвокатом витрачено 2 години часу і вартість цієї послуги - 5 000,00 грн. Проте, по-перше, розмір витраченого часу рівно в двічі перевищує той, який зазначено в детальному описі наданої професійної правової допомоги. По-друге, зазначені документи містяться на 21 аркушах, а деякі з них, як адвокатський запит та відповідь на нього, створені та отримані відповідно самим адвокатом. Також в акті № 1/8/23 про прийняття-передачу наданих послуг від 02.05.2023 вказується, що на підготовку позовної заяви до Господарського суду Івано-Франківської області витрачено уже не 2 години, як було зазначено у детальному описі наданої професійної правової допомоги, а цілих 4 години, вартістю 10 000,00 грн.

Згідно приписів частини 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В постанові Великої Палати Верховного суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 викладено правовий висновок про те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, у справах "Ніколова проти Болгарії (п. 79) та "Єчюс проти Литви" (п. 112)). У справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) вказано, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Тому при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19.

Суд вважає, що вказана позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу у цій справі не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру. Зважаючи на зазначені вище суперечності в документах, а саме детальному описі наданої професійної правової допомоги, акті № 1/8/23, на обсяг документів, предмет спору та ціну позову реальний розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 5 000,00 грн.

З огляду на вищевикладене та часткове задоволення позову, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу слід задовольнити в сумі 2 449,78 грн.

Відповідно до вимог частин 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч. 1 та 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись ст. 2, 15, 16, 74, 79, 86, 123, 124, 126, 129, 233, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" до відповідача Департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради про стягнення заборгованості за договором на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів в сумі 53 659,39 грн задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради (вул. Кардинала Любомира Гузара, 15, м. Івано-Франківськ, 76000; ідентифікаційний код 40312499) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (вул. Сагайдачного, 25, літ. Б, офіс 5, м. Київ, 04070; ідентифікаційний код 41427817) 26 290,74 грн основної заборгованості за договором на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів, 657,58 грн судового збору та 2 449,78 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в сумі 16 622,23 грн, 3% річних в сумі 1 493,17 грн, інфляційних втрат в сумі 9 253,25 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12 550,22 грн відмовити.

Судовий збір в сумі 1 368,84 грн залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28.07.2023.

Суддя С. М. Кобецька