Рішення № 112458664, 25.07.2023, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.07.2023м. СумиСправа № 920/663/23

Господарський суд Сумської області у складі

судді Заєць С.В.,

за участю секретаря судового засідання Щербак Н.М.

розглянувши матеріали справи № 920/636/22

за позовом Керівника Конотопської окружної прокуратури

(вул. Успенсько-Троїцька, 136, м. Конотоп, Сумська область, 41601) в інтересах держави в особі позивача:

Попівської сільської ради Конотопського району Сумської області

(вул. Миру, 1, с. Попівка, Конотопський район, 41627,

код ЄДРПОУ 04389220)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 ,

ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 26.05.2023 року

За участю представників сторін:

прокурор не прибув

від позивача не прибув;

від відповідача - не прибув.

Суть спору: 20.06.2023 Прокурор в інтересах держави в особі позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати недійсним договір про спільну діяльність від 26.05.2023 року, укладений між Попівською сільською радою Конотопського району Сумської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 . А також просить стягнути з відповідача кошти судового збору на наступні банківські реквізити: розрахунковий рахунок Сумської обласної прокуратури №UA598201720343120001000002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 03527891.

Ухвалою суду від 23.06.2023 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 25.07.2023, 10:40, сторонам надано строки для надання процесуальних документів: відповідачу для подачі відзиву на позовну заяву, прокурору та позивачу для подання відповіді на відзив.

17.07.2023 позивачем Попівською сільською радою надано до суду заяву від 13.07.2023 № 02-25/1676 про розгляд справи без участі представника позивача та зазначає, що не заперечує проти задоволення позовних вимог прокурора.

12.07.2023 відповідачем ФОП ОСОБА_2 надано до суду листа від 12.07.2023, відповідно до змісту якого відповідач проти поданого прокурором позову не заперечує та просить проводити розгляд справи без участі представника відповідача. Також відповідачка зазначила, що відповідно до статті 130 Господарського процесуального кодексу у разі визнання відповідачем до початку розгляду справи по суті вирішити питання про повернення прокуратурі 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що з 09 год. 54 хв. до 12 год. 27 хв. 25.07.2023 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 25.07.2023 відбулося без представників сторін.

В умовах воєнного стану, введеного в Україні з 24 лютого 2022 року Указом Президента № 64/2022 від 24.02.2022, суд повинен забезпечити безпеку учасників судового провадження.

Щодо підстав звернення з даним позовом до суду прокурора в інтересах держави в особі Попівської сільської ради Конотопського району Сумської області.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За приписами частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям «орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Разом з цим, більш широке тлумачення зазначених понять наводить Верховний Суд при розгляді справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц).

На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу та органу місцевого самоврядування може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

За результатами вивчення спірного Договору з метою спонукання до вжиття заходів щодо захисту інтересів держави Попівській сільській раді окружною прокуратурою 07.06.2023 спрямовано лист № 50-3134вих-23.

Однак жодних заходів з цього приводу з боку сільською радою, як уповноваженим органом у спірних правовідносинах, не вжито.

Крім того, листом № 02-25/1249 від 09.06.2023 сільська рада повідомила прокуратуру про неможливість розірвання договору в односторонньому порядку.

Після цього, прокуратурою 12.06.2023 повторно направлено лист № 50-3224вих-23 щодо необхідності вжиття заходів реагування з метою усунення порушень при передачі у користування комунальним майном, але заходів органом місцевого самоврядування вжито не було та листом від 14.06.2023 №02-25/1282 повідомлено прокуратуру про неможливість самостійного звернення до суду.

Вказане свідчить про відсутність будь-якого наміру у Попівській сільській раді навіть в майбутньому звернутися до суду з позовом з метою усунення порушень законодавства.

Таким чином, нездійснення захисту державних інтересів у цьому випадку виявляється в усвідомленій пасивній поведінці - бездіяльності Попівської сільської ради, яка є уповноваженим органом по захисту відповідних інтересів у спірних правовідносинах.

Ураховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються не захищеними, а уповноваженим органом місцевого самоврядування допущено бездіяльність, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Варто зазначити, що у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, пункт 35) ЄСПЛ висловив позицію, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, зокрема, є порушення або загроза порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування.

Оскільки, у даному випадку є порушення інтересів держави, а Попівська сільська рада не здійснює їх захисту, прокурор не тільки мав право, а й був зобов`язаний звернутися з даним позовом до суду.

З такими висновками погодився і Верховний Суд (постанови від 05.02.2019 у справі №910/7813/18, від 13.02.2019 у справі №914/225/18, від 26.02.2019 у справі №905/803/18 та від 25.03.2019 №469/580/16-ц).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 визначено, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду, вже сам факт не звернення сільською радою з позовом свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження.

Згідно ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Таким чином, з огляду на викладене, прокурор може заявити позов в інтересах держави, який виражається в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча останній, навпаки покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення, й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (ст. З, ст. 8).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з ч. 1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним із принципів місцевого самоврядування в Україні є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Пункт 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначає, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Частиною 1 ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Таким, чином суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей має конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішенні земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Отже правовідносини, пов`язані з використанням земель державної чи комунальної власності, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула або може вибути з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Таким чином, порушення порядку набуття речових прав на земельні ділянки водного фонду з розташованим на них водним об`єктом обмежує державу в особі уповноважених органів у її використанні та залученні якнайбільшої суми грошових коштів до бюджету шляхом продажу прав на неї на земельних торгах (аукціоні), позбавляє можливості інших фізичних та юридичних осіб реалізувати свої законні права на отримання земельної ділянки у користування, отримавши перемогу у відповідних торгах.

У вказаному випадку вбачаються порушення інтересів держави, що полягають у протиправному набутті прав на земельні ділянки комунальної форми власності всупереч вимогам закону та їх використання без правових підстав.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Разом з тим, незважаючи на встановлені порушення Попівської сільської ради Конотопського району Сумської області будь-яких заходів на усунення порушень під час користування майном комунальної власності до цього часу не вжила, а тому наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що саме пасивна поведінка позивача після отримання повідомлення про порушення інтересів держави і стала підставою для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з таким позовом.

Прокурор при поданні позовної заяви навів підставу для представництва інтересів держави (нездійснення захисту інтересів держави позивачем); навів підстави для звернення з позовом (порушення вимог чинного законодавства при прийнятті рішення), чим обґрунтував порушення інтересів держави.

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави та підтвердив їх наявність.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, Конотопською окружною прокуратурою під час вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави у сфері орендних відносин під час розпорядження комунальним майном на території Попівської сільської ради Конотопського району Сумської області встановлені порушення вимог чинного законодавства.

Так, 26.05.2023 між Попівською сільською радою та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (Відповідач) укладено договір про спільну діяльність.

Відповідно до п. 1.1 Договору сторони зобов`язуються спільно діяти з метою охорони та виконання всього комплексу робіт, пов`язаних з обслуговуванням та утримуванням будівлі і прибудинкової території Мельнянської загальноосвітньої школи I-III ступенів, що розташована за адресою: вулиця Центральна, 6, с. Мельня, Конотопський район, Сумська область, яка перебуває у комунальній власності Попівської об`єднаної територіальної громади, загальною площею 1241,5 кв.м.

Пунктом 1.2 Договору визначено , що балансова вартість будівлі Мельнянської загальноосвітньої школи I-III ступенів становить 753 352,00 грн.

Згідно з п. 2 Договір укладено строком на 1 рік та вважається укладеним з моменту підписання акту прийому-передачі.

За використання комунального майна за Договору Відповідач сплачує кошти у сумі 1% в рік від її балансової вартості та здійснює оплату комунальних послуг (п. 3 Договору).

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що комунальне майно передається у користування з метою забезпечення обслуговування та утримування будівлі і її прибудинкової території.

Пунктом 6.3 Договору відповідач має право використовувати будівлю для потреб своєї господарської діяльності.

У той же час, як зазначає прокурор в обґрунтування позовних вимог, із аналізу змісту спірного Договору вбачається, що він є прихованим договором оренди комунального майна.

Як стверджує прокурор, за змістом Договору між сторонами склалися правовідносини з оренди комунального майна, оскільки з умов оспорюваного договору вбачається, що сільська рада фактично передала Відповідачу на платній основі нерухоме майно навчального закладу, що перебуває у комунальній власності. Тому положення оспорюваного Договору мають відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди комунального майна.

Статтею 1130 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Водночас оспорюваний договір не передбачає досягнення сторонами певної спільної мети, а лише одна сторона ФОП ОСОБА_1 відповідно до п. 6.3 Договору самостійно господарює з дотримання умов цього договору та отримує доходи.

Зазначені порушення стали підставою для звернення Прокурора із позовом до суду.

Позивач та відповідач, відповідно до наданих письмових пояснень проти задоволення позову не заперечують.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Статтею 1130 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Разом з тим, за статтями 759, 762 Цивільного Кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладання та виконання договору найму (оренди). За користування майном з наймача справляється плата. Розмір якої встановлюється договором найму.

У ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що об`єктом оренди за цим Законом є в тому числі нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини).

Згідно зі ст. 13 даного Закону об`єкти державної та комунальної власності передаються в оренду за результатами проведення аукціону виключно в ЕТС.

Порядок функціонування ЕТС, порядок та строки передачі майна в оренду, подання заяв на участь в аукціоні, проведення аукціонів, розмір та строки сплати, повернення гарантійних. Реєстраційних внесків. Плати за участь в аукціоні (винагороди оператора). Порядок та строки підписання, опублікування протоколу та договору оренди за результатами аукціону визначаються Порядком передачі майна в оренду.

Відповідно до п.29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, не може бути використано за будь-яким цільовим призначенням такий об`єкт оренди, як майно закладів освіти.

Як вбачається зі змісту вище вказаних нормативно-правових актів істотними умовами договору оренди комунального майна є об`єкт оренди, строк дії договору оренди, оренда плата.

Згідно аналізу умов Договору від 26.05.2023 року встановлено, що Позивачем передано у користування Відповідачу комунальне майно навчального закладу за певну плату та на визначений строк.

Відповідно до положень вищевикладеного законодавства фактично Позивач передав Відповідачу комунальне нерухоме майно закладу освіти у платне користування та Договір про спільну діяльність від 26.05.2023 року містить усі істотні умови договору оренди комунального майна, а саме об`єкт оренди п.1.1 Договору (будівля Мельнянської загальноосвітньої школи I-III ступенів, що розташована за адресою : вул..Центральна, 6, село Мельня, Конотопський район, Сумська область), строк дії договору оренди п.2.1 Договору (1 рік), орендна плата з зазначенням її розміру п.3.1 Договору (1% на рік від балансової вартості майна)

Згідно ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином, вказаний спірний Договір є удаваним правочином і приховує під собою факт передачі в оренду комунального майна навчального закладу, тобто фактично містить істотні умови договору оренди комунального майна, укладення якого регулюється Цивільним Кодексом України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про освіту» та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, оскільки у даному випадку сільська рада передала у користування комунальне нерухоме майно закладу освіти та поклала на Відповідача обов`язок вносити плату за користування, що суперечить вимогам Цивільного кодексу України щодо умов договору спільної діяльності.

Частиною 1 статті 80 Закону України «Про освіту» визначено, що до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти віднесено нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки. Комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права. Включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що об`єкт освіти це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справах №№904/2056/18, 913/204/18.

Таким чином, об`єкт спірного Договору будівля Мельнянської загальноосвітньої школи I-III ступенів, що розташована за адресою: вул.. Центральна, 6, с. Мельня Конотопського району Сумської області, відноситься до об`єктів освіти комунальної форми власності.

Частина 4 статті 80 Закону України «Про освіту» встановлює імператив, згідно з яким об`єкти та майно державних та комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не можуть бути об`єктами оренди об`єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Згідно до частин 1, 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення.

Загальнодержавне значення мають, зокрема об`єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, серед яких і об`єкти освіти.

Із вищевикладеного можна зробити висновок, що передача Відповідачу приміщення комунального закладу освіти зі зміною цільового призначення його використання для здійснення суб`єктом господарювання господарської (підприємницької) діяльності п.6.3 Договору, тобто не за освітнім (навчально-виховним чи науковим) призначенням (для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами), чітко свідчить про порушення сторонами при вчиненні оспорюваного правочину положень ч.4 ст. 80 Закону України «Про освіту»

Зокрема, положеннями Цивільного Кодексом України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, Закону України «Про освіту», Закону України «Про приватизацію державного майна» яке регулює орендні відносини державного та комунального майна закладів освіти для використання їх не за призначенням. А в даному випадку приміщення передано в платне користування не для використання в навчально-виховному процесі, то Договір не відповідає цим нормам законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.

У п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 зазначено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Аналогічна правова позиція висловлена у п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29,05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа

заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинитися у формі, встановленій законом.

У відповідності до положень ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Судом також враховано, що відповідно до приписів ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частиною 3 статті 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов`язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє.

Враховуючи викладене, до спірного Договору мають застосовуватися положення чинного законодавства, що регулюють правові відносини оренди комунального майна, оскільки він не відповідає вимогам Закону України «Про освіту» (ч.4 ст.80), Законами України «Про оренду державного та комунального майна», «Про приватизацію державного майна», Цивільного Кодексу України (ч. 1 ст. 203 та ч.1 ст. 215) в частині дотримання порядку передачі комунального майна в оренду, він має бути визнаний недійсним.

Згідно з ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України у разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Зазначене узгоджується з п. 2.29 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011 № 6, яким передбачено, що договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою. Одночасно з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє.

Взаємне повернення сторонами набутого за Договором є неможливим, тому він може бути визнаний судом недійсним лише на майбутнє.

За ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

На підставі указаного Договору про спільну діяльність від 26.05.2023 Попівська сільська рада передала Відповідачу комунальне приміщення Мельнянської загальноосвітньої школи I-III ступенів, що розташована за адресою: вулиця Центральна, 6, с. Мельня, Конотопський район, Сумська область для користування (акт прийому-передачі нерухомого майна від 26.05.2023).

Оскільки переданням нерухомого майна обмежує права власника (відповідної територіальної громади) на комунальне майно, воно підлягає звільненню.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що Прокурором надано належні докази в обґрунтування позовних вимог.

Окрім цього, відповідач у письмових поясненнях зазначає, що він не заперечує проти позовних вимог.

За приписами п. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

На підставі вищевикладеного, оцінивши надані сторонами докази з урахуванням приписів статей 74, 76, 77, 78, 79 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність порушеного права та задоволення позову в повному обсязі шляхом визнання недійсним договору про спільну діяльність від 26.05.2023, укладеного між Попівською сільською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та застосування наслідків недійсності договору про спільну діяльність від 26.05.2023 шляхом звільнення нерухомого майна загальною площею 1241,5 м кв, яке передано згідно з актом приймання-передачі від 26.05.2023.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно із ч. 1ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» судовий збір в сумі 1 342 грн 00 коп. (50 відсотків судового збору), сплачений платіжним дорученням № 988 від 15.06.2023, підлягає поверненню Сумській обласній прокуратурі з державного бюджету.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 1 342 грн 00 коп (50 відсотків судового збору) покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 130, 185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Керівника Конотопської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Попівської сільської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про спільну діяльність - задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про спільну діяльність від 26.05.2023, укладений між Попівською сільською радою Конотопського району Сумської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

3. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, 33, м. Суми, 40000, отримувач Сумська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 03527891, UA5982017203431200001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 1 342 (одну тисячу триста сорок дві) гривні 00 коп. - 50% витрат по сплаті судового збору.

5. Повернути Сумській обласній прокуратурі (вул. Герасима Кондратьєва, 33, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 03527891) з Державного бюджету України (рахунок UA868999980313181206083018540, отримувач ГУК Сумськ.обл/Сумська МТГ/22030101, ЄДРПОУ 37970404, банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат)) 50% судового збору в сумі 1 342 (одну тисячу триста сорок дві), сплачений платіжним дорученням № 988 від 15.06.2023.

6. Видати Сумській обласній прокуратурі накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено і підписано суддею 27.07.2023.

СуддяС.В. Заєць