Рішення № 11245574, 13.09.2010, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.09.10           Справа № 15/101-10. за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ФОРТЕКС Лтд”, м. Київ

до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Лебединський машинобудівний дослідно-експеріментальний завод “ТЕМП”, м. Лебедин, Сумська область

про стягнення 190 105 грн. 08 коп.

          СУДДЯ                    Резніченко О.Ю.

За участю представників сторін:

Від позивача: Якимчук М.М., довіреність б/н від 02.06.2010р.

Від відповідача: не з‘явився.

Суть спору: Позивач просить стягнути з відповідача 190 105 грн. 08 коп. заборгованості по договору поставки №Ф-23/0309-Ф від 23.03.2009р., у тому числі 155 048 грн. 00 коп. основного боргу, 18 656 грн. 73 коп. пені, 4426 грн. 80 коп. –3% річних, 11973 грн. 55 коп. інфляційних витрат.

Позивачем подано уточнення позовної заяви, відповідно до якого він просить суд стягнути з відповідача 190 105 грн. 08 коп. заборгованості по договору поставки №Ф-23/0309-Ф від 23.03.2009р., у тому числі 155 048 грн. 00 коп. основного боргу, 15 935 грн. 96 коп. пені, 4528 грн. 75 коп. – 3% річних, 11973 грн. 55 коп. інфляційних витрат, 6000 грн. 00 коп. збитків понесених позивачем на правову допомогу. Як доказ направлення уточнення відповідачу позивачем подано фіскальний чек №2889 від 30.08.2010р. та опис-вкладення у цінний лист від 30.08.2010р. Відповідно до ст. 22 ГПК України уточнення позовної заяви прийнято судом до розгляду.

Від позивача до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить вжити заходи по забезпеченню позову, а саме накласти арешт на грошові кошти відповідача в розмірі 193486 грн. 26 коп.

Крім цього, позивачем подано пояснення в обґрунтування позовних вимог. Також для долучення до матеріалів справи ним подано довідку щодо юридичної адреси та банківських реквізитів відповідача і витяг з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЕ №032375 щодо відповідача, з якого вбачається, що станом на 05.08.2010р. відповідач знаходиться за адресою: 42200, Сумська область, м. Лебедин, вул. Першогвардійська, буд. 86, тобто за тією адресою, що зазначена у позовній заяві та за якою відповідачу направлялися всі процесуальні документи по справі.

Відповідач письмовий відзив на позов не подав, в засідання суду не з’явився. Тому, оскільки відповідач не скористався своїм правом на участь у даному судовому засіданні (ухвалу про порушення провадження у справі відповідачем отримано, про що свідчить залучене до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу 03.08.2010р.), клопотання про відкладення розгляду справи від відповідача в дане судове засідання не надходило, причину неявки суду не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, згідно ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд встановив:

23.03.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №Ф-23/03-09-Ф, згідно до п. 1.1 якого постачальник зобов‘язався поставляти та передавати у власність покупця товар відповідно до замовлення покупця, а покупець зобов‘язався приймати товар та оплачувати його за цінами постачальника на умовах даного договору.

01.06.2009р. між сторонами була укладена додаткова угода до договору поставки №Ф-23/03-09-Ф від 23.03.2009р., якою сторони узгодили п. 1 специфікації № 1 до договору.

Для оплати відповідачем товару позивачем було виставлено рахунок-фактуру №Ф-00001704 від 02.07.2009 року на суму 502048 грн. 00 коп.

Так, по специфікації №1 до договору та за видатковою накладною №Ф-00002380 від 02 грудня 2009 року позивач поставив та передав у власність відповідача товар, а саме: 1. труба 25x2x7000 АІSІ 304L ц/тягнута; 2. труба 25x2x7500 АІSІ 304L ц/тянута; 3. труба 25x2x8000 АІSІ 304L ц/тянута; 4. труба 25x2x8500 АІSІ 304L ц/тянута; 5. труба 25x2x10000 АІSІ 304L ц/тягнута.

При цьому, у вищезазначеній видатковій накладній вказано, що підставою поставки є рахунок-фактура №Ф-00001704 від 02.07.2009 року.

Таким чином, всього позивачем було передано відповідачу товар на загальну суму 502048 грн. 00 коп.

У зв'язку продажем (передачею) та придбанням (прийняттям) товару у відповідача виник обов'язок оплатити даний товар, а у позивача право вимагати оплатити даний товар.

Пункт 2.3.1. договору встановлює передплату у розмірі 50 (п'ятдесят) % від суми специфікації та/або рахунку-фактури по кожній партії товару - в термін 3 (трьох) банківських днів від дня виписки рахунку - фактури.

Згідно п. 2.3.2. договору остаточна оплата у розмірі 50 (п'ятдесят) % від суми вартості товару згідно рахунку-фактури по кожній партії товару - в термін 3 (трьох) банківських днів від дня отримання покупцем повідомлення від постачальника про дату поставки товару, але не раніше 80 днів від дати проведення попередньої оплати.

Виконуючи умови договору, позивачем було надано відповідачу лист № 109/11/02 від 27 листопада 2009 року, яким позивач повідомляв відповідача про доставку товару, яка відбудеться 04 грудня 2009 року.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідач зобов‘язався здійснити передплату в розмірі 50% від вартості товару, що складає 251024 грн. 00 коп. в строк до 07.07.2009р. а також здійснити остаточну оплату в розмірі 50% від вартості товару, що складає 251024 грн. 00 коп. в термін трьох банківських днів від дня отримання повідомлення про дату поставки товару.

03.07.2009 року відповідачем було здійснено оплату в розмірі 10000 грн. 00 коп.

Так, починаючи з 08.07.2010 року у відповідача виникла заборгованість по оплаті передплати у розмірі 241024 грн. 00 коп.

09.07.2009 року відповідачем було здійснена оплата рахунку №Ф-00001704 від 02.07.2009 року у розмірі 80000 грн. 00 коп., заборгованість по оплаті передплати – 161024 грн. 00 коп.

12.11.2009р. відповідачем було здійснено оплату рахунку №Ф-00001704 від 02.07.2009 року на суму 257000 грн. 00 коп., заборгованість по оплаті передплати відсутня.

Відповідач здійснивши вищевказану оплату погасив заборгованість по передплаті та частково оплатив остаточну оплату за поставлений товар в розмірі 95976 грн. 00 коп.

Тобто, починаючи з 01.12.2009 року у відповідача виникла заборгованість по остаточній оплаті за поставку товару в розмірі 155048 грн. 00 коп.

Крім цього, між сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого станом на 12.07.2010р. борг відповідача перед позивачем становить 146615 грн. 16 коп.

Факт поставки продукції підтверджується матеріалами справи, а саме видатковою накладною №Ф-00002380 від 02 грудня 2009 року на загальну суму 502048 грн. 00 коп., на якій міститься підпис представника відповідача, довіреністю на ім‘я представника відповідача №000429 від 03 грудня 2009 року на отримання цінностей у позивача. Копії вказаних документів долучені до матеріалів справи (а.с. 27-28).

Позивачем подано уточнення позовної заяви, відповідно до якого він просить суд стягнути з відповідача 190 105 грн. 08 коп. заборгованості по договору поставки №Ф-23/0309-Ф від 23.03.2009р., у тому числі 155 048 грн. 00 коп. основного боргу, 15 935 грн. 96 коп. пені, 4528 грн. 75 коп. – 3% річних, 11973 грн. 55 коп. інфляційних витрат, 6000 грн. 00 коп. збитків понесених позивачем на правову допомогу. Відповідно до ст. 22 ГПК України уточнення позовної заяви прийнято судом до розгляду.

Стаття 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Але, як пояснив представник позивача, відповідач розрахунки з позивачем повністю не провів, тому позивач був змушений звернутися до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.

Таким чином, на день розгляду справи в суді, заборгованість відповідача перед позивачем по основному боргу складає 155 048 грн. 00 коп., яка підтверджується матеріалами справи.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов‘язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов‘язання (неналежне виконання).

Частина 2 статті 612 Цивільного кодексу України встановлює норми, згідно яких боржник вважається таким, що прострочив своє зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його в строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідачем не подано ні доказів сплати боргу, ні аргументованих заперечень проти вимог позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення 155 048 грн. 00 коп. основного боргу суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на підставі ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України.

Крім цього, згідно уточнених позовних вимог, позивачем заявлені вимоги по стягненню пені у розмірі 15 935 грн. 96 коп. за період з 01.12.2009р. по 01.06.2010р.

Відповідальність відповідача за несвоєчасне виконання зобов‘язання у вигляді стягнення пені передбачена п. 5.2 договору поставки №Ф-23/0309-Ф від 23.03.2009р. (за порушення покупцем строків оплати постачальник за даним договором має право нарахувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на час такого прострочення, від несплаченої у належний строк суми за кожен день прострочення).

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки, права позивача щодо стягнення з відповідача пені в сумі 15 935 грн. 96 коп., передбачені умовами договору, пеня нарахована в межах строку позовної давності, з урахуванням вимог Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, тому позовні вимоги в зазначеній частині визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. ст. 549-552 Цивільного кодексу України, ст. 232 Господарського кодексу України.

Також, відповідно до уточнень за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань по договору поставки №Ф-23/0309-Ф від 23.03.2009р. позивач просить стягнути з відповідача 4528 грн. 75 коп. – 3% річних та 11973 грн. 55 коп. інфляційних витрат за період з 08.07.2009р. по 30.06.2010р.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимоги кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Частина 4 ст. 232 Господарського кодексу України встановлює, що відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору.

Враховуючи викладене, позовні вимоги стосовно стягнення 4528 грн. 75 коп. – 3% річних та 11973 грн. 55 коп. інфляційних витрат за порушення терміну виконання грошових зобов‘язань є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. 232 Господарського кодексу України.

Щодо уточнених вимог позивача про стягнення з відповідача збитків понесених позивачем на правову допомогу у розмірі 6000 грн. 00 коп. то дані вимоги судом не задовольняються з огляду на наступне:

Позивач вказані вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до договору №10/10 від 10.07.2010 року про надання юридичних послуг, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “ФОРТЕКС Лтд” (замовник) та Приватним підприємством «Леополіс» (виконавець), виконавець бере на себе зобов‘язання надати замовнику юридичні послуги передбачені п.1 договору по Відкритому акціонерному товариству “Лебединський машинобудівний дослідно-експеріментальний завод “ТЕМП”, а замовник зобов‘язується оплатити надані виконавцем послуги.

Тобто, як вбачається з вищевикладеного, між двома юридичними особами був укладений окремий господарський договір про надання юридичних послуг, який був підставою виникнення правовідносин між позивачем і Приватним підприємством «Леополіс» та який містить основні умови таких правовідносин.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення 6000 грн. 00 коп. збитків понесених позивачем на правову допомогу не можна віднести до оплати послуг адвоката у розумінні ст. 44 ГПК України, оскільки укладання вказаного договору поклало на його сторони (замовника і виконавця) інші права та обов‘язки, зміст договору був визначений сторонами на основі вільного волевиявлення і вказаний договір №10/10 від 10.07.2010 року містить розділ 4, який передбачає окремий порядок оплати послуг виконавця по договору.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

          Частина 3 ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування як судових витрат сум, сплачених стороною за отримання послуг лише адвокатом, а не будь-яким представникам.

          Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано до суду свідоцтва на здійснення адвокатської діяльності особи, яка надавала юридичні послуги.

Отже, вказані витрати не можуть бути відшкодовані судом, так як позивачем не доведено, що ці збитки відносяться до договору поставки №Ф-23/0309-Ф від 23.03.2009р., у розумінні ст. ст. 611, 623 Цивільного кодексу України, де боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Збитки – це об’єктивне зменшення будь–яких майнових благ кредитора, які він поніс внаслідок невиконання боржником свого зобов’язання та які знаходяться у причинно–наслідковому зв’язку з неправомірною поведінкою боржника. Віднесення до складу збитків витрат на правове обслуговування суперечить закону, зокрема, положенням ст. 623 ЦК України та ст. 224 ГК України, оскільки такі витрати не мають обов’язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв’язку з оспорюванню сумою за позовом.

Так, в ч. 1 ст. 224 ГК України визначено: учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов‘язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб‘єкту, права або законні інтереси якого порушено. Частиною 2 зазначеної норми передбачено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання, зобов‘язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Тому, враховуючи викладене, вимоги позивача по стягненню з відповідача збитків понесених позивачем на правову допомогу у розмірі 6000 грн. 00 коп. задоволенню не підлягають.

Крім цього, позивачем було подано заяву про застосування заходів забезпечення позову, в якій він просить накласти арешт, у межах позовних вимог, на грошові кошти відповідача. В обґрунтування вказаної заяви позивач посилається на те, що майновий стан відповідача та його платоспроможність викликають у позивача сумніви щодо можливості виконання рішення суду стосовно стягнення з відповідача суми боргу, оскільки сума заявлених вимог є досить значною, відповідач не виконує свої зобов‘язання тривалий час, всіляко ігнорує звернення позивача стосовно погашення заборгованості.

Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачає як один із заходів забезпечення позову, накладення арешту на грошові кошти відповідача.

Дії господарського суду по забезпеченню позову здійснюються з метою забезпечення виконання рішення господарського суду, але тільки у разі необхідності, оскільки безпідставне вжиття таких заходів може призвести до порушень прав та інтересів інших фізичних та юридичних осіб.

Заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності повинна здійснюватися господарським судом, зокрема, з урахуванням майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, проте, позивач не довів факту неможливості виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову, а також не обґрунтував необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.

При цьому, необхідно зазначити, що суд у судовому засіданні 13.09.2010р., в якому розглядалась заява про забезпечення позову, вирішив спір по справі по суті і виніс рішення. Тобто, після набрання рішенням законної сили позивач має право звернутися з наказом про його примусове виконання до державної виконавчої служби відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Тому суд, з огляду на вищевикладене, вважає подану заяву про забезпечення позову необґрунтованою та відмовляє позивачу в її задоволенні.

Згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу понесені позивачем покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 66, 67, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

В И Р І Ш И В :

1.           Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Лебединський машинобудівний дослідно-експеріментальний завод “ТЕМП” (42200, Сумська область, м. Лебедин, вул. Першогвардійська, 86, код 02971676) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ФОРТЕКС Лтд” (03127, м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, 120, копр.1, код 31513270) 155 048 грн. 00 коп. основного боргу, 15 935 грн. 96 коп. пені, 4528 грн. 75 коп. – 3% річних, 11973 грн. 55 коп. інфляційних витрат, 1874 грн. 86 коп. витрат по держмиту, 228 грн. 68 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову – відмовити.

4.          Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю “ФОРТЕКС Лтд” в задоволенні заяви про забезпечення позову.

5.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

СУДДЯ                                                             О.Ю.Резніченко

Повне рішення cкладено 17.09.2010р.

Суддя