Рішення № 112451873, 26.07.2023, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/11228/23

Провадження № 2-а/522/258/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2023 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого суддіДомусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засіданняКулябко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До суду 14.06.2023 року надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення ПР МОД №009934від 27.05.2023року виявлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Азербайджану за адресою АДРЕСА_1 та встановлено, що він порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме ухилився від виїзду з Україні після закінчення терміну перебування. За вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виразилось в порушенні правил перебування іноземців та осіб без громадянства на території України - ухилення від виїзду з Україні після закінчення терміну перебування співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області 27.05.2023року відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МОД №009934. Постановою про накладення адміністративного стягнення від 27.05.2023року серії ПН МОД №010033, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі3400грн. 29 травня2023року ОСОБА_2 сплатив відповідний штраф, що підтверджується копією Квитанції від 29.05.2023року на зазначену суму. 27.05.2023року ГУ ДМС України в Одеській області було прийняте рішення №178 про примусове повернення в країну походження громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , та зобов`язано його покинути територію України у термін до 25.06.2022року. Позивач вважає, що рішення є протиправним та підлягає скасуванню виходячи з наступного. При оформленні зазначених вище адміністративного протоколу та постанови про накладення штрафу позивач визнав, що термін його перебування дійсно порушений та беззаперечно сплатив накладений на нього штраф. Як зазначено в постанові від 27.05.2023року серії ПН МОД №009861, позивач у повному обсязі визнав свою провину. Одночасно в Постанові зазначено, що елементи, пов`язані з Ковід-19 або військовими діями не виявлені. Однак, вказані висновки дійсності не відповідають. Відтак, працівники ГУ ДМС України в Одеській області постановили рішення про примусове повернення позивача в країну походження, при цьому працівники ГУ ДМС України в Одеській області не прийняли до уваги пояснення позивача, що він порушив строки виїзду не навмисно, він мав намір оформити продовження посвідки на тимчасове проживання в Україні, яка була отримана ним 28.03.2019 року в передбаченому законом порядку, та дійсна була до 27.03.2020року. Враховуючи, що громадянин Азербайджану ОСОБА_1 уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 14.03.2019року, згідно довідки від 26.03.2020року, має місце проживання АДРЕСА_2 , він має передбачене законом право перебувати в Україні. Однак, декілька разів звертаючись до органу ДМС для продовження дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, не мав можливості впорядкувати документи з огляду на запроваджений карантин, спричинений Ковід-19, а згодом в результаті запровадженого воєнного стану в Україні. Постановляючи оскаржуване рішення, працівниками ГУ ДМС України в Одеський області не враховано та залишено зазначені доводи поза увагою, а навпаки зазначили, що вказані чинники не мали місця. Також, при винесенні оскаржуваного рішення про примусове повернення в країну походження відповідач не доклав належних зусиль для з`ясування факту наявності у позивача родини, яка легально проживає в Україні, не взяв до уваги відсутність даних про будь-які дії позивача, що суперечили б інтересам безпеки України чи охорони громадського порядку, здоров`я і захисту прав та інтересів громадян України та прийняв рішення непропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Відтак, оскаржуване рішення було прийнято без врахування статусу позивача, що порушило право, свободу, та законний інтерес ОСОБА_1 на оформлення свого законного перебування в Україні, на проживання разом зі своєю дружиною. Крім того, відповідач, пославшись в оскаржуваному рішенні на норму ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, при цьому не надавши уваги тому загальновідомому факту, що напруженість у відносинах між Вірменією та ОСОБА_4 знову посилюється, підвищуючи ймовірність початку нової війни. Останнє загострення ситуації в ОСОБА_5 було зафіксовано у березні2023року - тоді між азербайджанською та вірменською сторонами відбулися перестрілки, через які загинули люди. 14 травня 2023 року Азербайджан і Вірменія погодилися вжити подальших заходів для делімітації кордону. 22 травня президент ОСОБА_6 висловив сподівання, що хоча території Азербайджану знаходилися під окупацією майже 30 років, країна готова до мирної угоди. Натомість на перемовинах з ОСОБА_7 прем`єр Вірменії Нікол Пашинян офіційно погодився визнати територію Нагірного Карабаху суверенними землями Азербайджану. Зі свого боку азербайджанська сторона гарантує дотримання прав і свобод вірменської національної меншини. 29 травня 2023 року прем`єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що наразі немає узгодженого проекту угоди про мир з Азербайджаном, який можна було б підписати.

Матеріали позову суддя отримала 15.06.2023 року.

Ухвалою суду від 15.06.2023 року провадження у справі було відкрито та призначено до розгляду на 20.06.2023 року.

20.06.2023 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому просили відмовити у задоволенні позовних вимог. В мотивування відзиву зазначили, що під час проведення оперативно-профілактичних заходів по вул. Академіка Корольова у м. Одеса, співробітниками Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України 27.05.2023 виявлено та доставлено до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства шляхом ухиленні від виїзду з України після закінчення відповідного терміну (законного) перебування, у зв`язку з чим, останнього запрошено до приміщення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, за адресою: вул. Преображенська, 64, м. Одеса. В результаті проведеної перевірки наявних документів, відібраних пояснень, а також за інформацією з Інтегрованої міжвідомчої інформаційної телекомунікаційної системи щодо контролю осіб транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (далі система Аркан) встановлено,що громадянинРеспубліки Азербайджан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,прибув натериторію України06.03.2020,легально,через КППміжнародний аеропорт«Бориспіль-D»по паспортномудокументу громадянинаРеспубліки Азербайджандля виїздуза кордонна йогоім`я,серії таномеру НОМЕР_2 з терміномдії з27.02.2020по 26.02.2030.Мета приїзду приватнісправи.Також,громадянин РеспублікиАзербайджан ОСОБА_2 бувдокументований посвідкоюна тимчасовепроживання вУкраїні серіїта номеру НОМЕР_3 ,з терміномдії з27.03.2019по 27.03.2020. Підчас оформленняматеріалів пропримусове повернення,в ходіопитування тавідібрання пояснень,будь-якаінформація чизвернення вконтексті визнаннябіженцем абоособою,яка потребуєдодаткового захисту,торгівлі людьми,особа незверталась,елементи переслідування,побоювання чине можливостіповернення доРеспубліки Азербайджанне виявлені.Водночас встановлено,що громадянинРеспубліки Азербайджан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,ухилився відвиїзду зУкраїни післязакінчення відповідноготерміну перебування. Станом на27.05.2023позивач громадянин РеспублікиАзербайджан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на територіїУкраїни перебуваєнезаконно. Право навиїзд іноземнихгромадян абоосіб безгромадянства замежі Українине обмежено.Позивач -громадянин РеспублікиАзербайджану ОСОБА_2 длядобровільного поверненнядо країнипоходження аботретьої країниіноземця доГоловного управлінняДержавної міграційноїслужби Українив Одеськійобласті таінших територіальнихпідрозділів ДМСУкраїни,з заявоюне звертався.Про те,що вінє нелегальниммігрантом,останній розуміє.Крім того,кожен іноземнийгромадянин маєправо звернутисьдо посольства/консульствасвоєї країнив Україніта повідомитипро свійнамір виїхатиза межіУкраїни таобґрунтувати такупотребу.Чизвертався позивач-громадянин РеспублікиАзербайджану ОСОБА_2 допосольства/консульствасвоєї країнив Україніта чиповідомляв просвій намірвиїхати замежі Українита обґрунтуватитаку потребу,не відомо.Проте,громадянин РеспублікиАзербайджану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,починаючи з2020року по19.06.2023,з відповідноюзаявою провизнання біженцемабо особою,яка потребуєдодаткового аботимчасового захистув Українідо Головногоуправління Державноїміграційної службиУкраїни вОдеській областіне звертався,відповідного бажанняпід часопитування невиявив,жертвою торгівлілюдьми себене вважає.Таким чином,позивач громадянин РеспублікиАзербайджану ОСОБА_2 починаючиз 2020року по19.06.2023,не вчинивжодних спробдля легалізаціївласного становища. Головним управліннямДержавної міграційноїслужби Українив Одеськійобласті 27.05.2023прийняте рішення№ 178про примусовеповернення вкраїну походженнястосовно громадянинаРеспубліки Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та зобов`язанобуло останньогопокинути територіюУкраїни утермін до25.06.2023року. Згідно інформаціїІнтегрованої міжвідомчоїінформаційної телекомунікаційної системищодо контролюосіб транспортнихзасобів тавантажів,які перетинаютьдержавний кордон(далі системаАркан)громадянин РеспублікиАзербайджану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,станом на19.06.2023у визначенийтермін зтериторії Українине виїхав. З урахуваннямвищенаведеного вважають,що чиннимзаконодавством непередбачено виключеньіз загальнихдля всіхіноземців правилперебування натериторії України. Щодо доводівадміністративного позовупредставника позивача адвокатаСчастлівцевої Л.В.про те,що «приприйнятті оскаржуваногорішення невраховано інформаціюпо країніпоходження позивача,що ставитьпід загрозуйого безпеці,здоров`ю тажиттю»,зазначають,що позивач за жодною із конвенційних ознак на батьківщині не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер і свідчать про те, що позивач громадянин Республіки Азербайджану ОСОБА_2 не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію Республіки Азербайджан добровільно. В матеріалах справи також відсутні факти, які б підтверджували можливість застосування до громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2 смертної кари та довічного позбавлення волі, катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та серйозна особиста загроза життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах внутрішнього збройного конфлікту. Тому, вважають, що рішення № 178 від 27.05.2023 року про примусове повернення в країну походження стосовно громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняте з урахуванням всіх обставин, що мають значення та відповідно до вимог діючого законодавства.

Судове засідання призначене на 20.06.2023 року було відкладено на 07.07.2023 року для виклику позивача та з метою ознайомлення з відзивом сторони позивача.

07.07.2023 року від представника позивача адвоката Счастлівцевої Л.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 07.07.2023 року.

Судове засідання призначене на 07.07.2023 року було відкладено на 26.07.2023 року за клопотанням представника позивача адвоката Счастлівцевої Л.В. про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 26.07.2023 року були присутні: позивач, представник позивача адвокат Счастлівцева Л.В. та представник міграційної служби - Саркісян А.Р.

Представник позивача-адвокат СчастлівцеваЛ.В.у судовомузасіданні просилапозов задовольнити,а такожпояснила,що позивачтриваючий часпроживає вУкраїні назаконних підставах,одружений тапрацює неофіційно.Посвідка булаз 27.03.2019року по27.03.2020року.Потім буввведений карантин,а зараззапроваджено воєннийстан,тому позивачпозбавлений можливостіпродовжити посвідку. Зараз між Вірменією та Азербайджаном триває військовий конфлікт, а це може бути небезпечно для життя позивача. Всім відомо, що під час карантину був обмежений доступ до державних органів, тому позивач не зміг надати документи. В Азербайджані у позивача не має соціальних зав`язків.

Позивач в судовому засіданні також просив позов задовольнити, та пояснив, що він в Україні з 1992 року, служив у м. Миколаїв, а потім він приїхав до м. Одеса. У нього була посвідка на тимчасове проживання до 27.03.2023 року, але її не продовжив оскільки був введений карантин. З 27.03.2020 року в усній формі він звертався у ДМС для продовження посвідки, а йому говорили, щоб він прийшов пізніше, і так він ходив декілька разів. Потім почалася війна і він не зміг поїхати до Азербайджану. Він одружився у 2019 році, та перебуває досі у шлюбі, дітей не має. Дружина громадянка України, але зараз вона поїхала з України. Всі його родичі проживають зараз у м. Одесі, а саме брат - громадянин Азербайджану та його родина. У брата є вид на проживання. Сам позивач проживає за адресою брата та допомагає йому. Позивач прибув на територію України 06.03.2020, легально, через КПП міжнародний аеропорт «Бориспіль-D», та 07.03.2020 року він звертався в ДМС України. Зазначив, що він дуже багато допомагав військовим. Бажає залишитись в України, він вже звик до воєнного положення. З заявою про визнання його зі статусом біженця не звертався.

Представник міграційної служби, ОСОБА_8 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що 27.03.2019 року позивач отримав тимчасову посвідку до 27.03.2020 року. Він прибув в Україну 06.03.2020 року через КПП міжнародний аеропорт «Бориспіль-D». ДМС завжди працювало у штатному режимі. Позивач ухилявся від виїзду. Накладений на нього штраф позивач оплатив. Він одружений, але це не дає йому можливості знаходитись в Україні на законних підставах. З 28.03.2020 року по даний час позивач не легалізував своє становище знаходження на території України. Він просто не хоче повертатися до своєї країни. Позивач порушив законодавство України.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Із матеріалів справи судом встановлено, щовідповідно до посвідки на тимчасове проживання громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 № НОМЕР_3 , дата видачі її 28.03.2019 року, дата закінчення зазначено 27.03.2020 року. (а.с.24)

Відповідно до довідки про зняття з реєстрації місця проживання від 26.03.2020 року №188, ОСОБА_2 був знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , у звязку із вибуттям до нового місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с.25)

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 14.03.2019 року, ОСОБА_1 перебуває у шлюбі із ОСОБА_3 . (а.с.26).

Під час проведення оперативно-профілактичних заходів по вул. Академіка Корольова у м. Одеса, співробітниками Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України 27.05.2023 виявлено та доставлено до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства шляхом ухиленні від виїзду з України після закінчення відповідного терміну (законного) перебування, у зв`язку з чим, останнього запрошено до приміщення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, за адресою: вул. Преображенська, 64, м. Одеса.

В результаті проведеної перевірки наявних документів, відібраних пояснень, а також за інформацією з Інтегрованої міжвідомчої інформаційної телекомунікаційної системи щодо контролю осіб транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (далі система Аркан) встановлено, що громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув на територію України 06.03.2020, легально, через КПП міжнародний аеропорт «Бориспіль-D» по паспортному документу громадянина Республіки Азербайджан для виїзду за кордон на його ім`я, серії та номеру НОМЕР_2 з терміном дії з 27.02.2020 по 26.02.2030. Мета приїзду приватні справи. Також, громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_2 був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії та номеру НОМЕР_3 , з терміном дії з 27.03.2019 по 27.03.2020.

27.05.2023 р. за порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме: ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, відповідальність за яке передбачено ч. 1ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стосовно громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД № 009934 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 27.05.2023 р. ПН МОД № 010033 позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. (а.с.15,16). Зазначений штраф у сумі 3400 грн позивачем було сплачено добровільно 29.05.2023 року, що підтверджується квитанцією від 29.05.2023 року. (а.с.17).

ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення від27.05.2023р.№ 178 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано його покинути територію України у термін до 25.06.2023 р. (а.с.18-20).

Згідно письмових пояснень позивача від 27.05.2023 року, які були відібрані у ГУ ДМС України в Одеській області, громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув на територію України 06.03.2020, легально, через КПП міжнародний аеропорт «Бориспіль-D» по паспортному документу громадянина Республіки Азербайджан для виїзду за кордон на його ім`я, серії та номеру НОМЕР_2 з терміном дії з 27.02.2020 по 26.02.2030. Мета приїзду приватні справи. Також, громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_2 був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії та номеру НОМЕР_3 , з терміном дії з 27.03.2019 по 27.03.2020. Перекладача не потребував. Про те, що він є нелегальним мігрантом йому відомо. Жертвою торгівлі людьми себе не вважає. Кошти для виїзду за кордон є. (а.с.67). Відповідно до розписки, ОСОБА_2 зобов`язався не пізніше 25.06.2023 року залишити територію України. (а.с.73)

Відповідно повідомлень ГУ ДМС України в Одеській області від 27.05.2023 року №5100.5.7-6062/51.1-23 щодо рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну, було повідомлено першого заступника прокурора Одеської області Химченко О., та №5100.5.7/10693-23 повідомлено директора Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України ОСОБА_9 , що прийнято рішення про примусове повернення в країну походження по відношенню до гр.Азербайджану ОСОБА_1 , який перебуває на території України нелегально, постійного місця проживання не має, та що зазначена особа зобов`язана залишити територію України до 25.06.2023 року. (а.с.74, 75)

У встановлений термін до 25.06.2023 р. громадянинАзербайджану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 самостійно територію України не залишив, та не погоджуючись з оскаржуваним рішенням від 27.05.2023р. № 178 звернувся до суду з вказаною позовною заявою.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Згідно із ч. 1ст. 5 КАС Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною другоюстатті 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюютьсяЗаконом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Пунктом 7 ч.1ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ч. 3ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до положень п. п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 360 від 20.08.2014 року, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керуєтьсяКонституцієюта законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно доКонституціїта законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Вимогами ч. 1ст. 203 КУпАПпередбачена відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті.

Так,за порушенняч.1ст.203Кодексу Українипро адміністративніправопорушення, що виразилось в порушенні правил перебування іноземців в Україні, тобто ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, 27.05.2023 стосовно громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення серії та номеру ПР МОД 009934 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 27.05.2023 серії та номеру ПН МОД 010033 притягнутий до адміністративної відповідальності в розмірі 3 400 гривень.

За вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП відповідачем - громадянином Республіки Молдова ОСОБА_10 станом на29.05.2023 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень сплачено добровільно, що підтверджується банківською квитанцією банку платника АТ «Ощадбанк» як в додатках до адміністративного позову позивача.

Таким чином позивач порушив термін перебування починаючи з 28.03.2020р. та вказаний факт ним визнано , що підтверджується оплатою штрафу.

За змістом п. 9, п. 4 Положення про Державну міграційну службу України, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.

Згідно пункту 2 розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства затвердженої Наказом МВС України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, СБУ 23.04.2012 № 353/271/150 (далі - Інструкції) терміни «примусове повернення» та «примусове видворення» означають систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на примушування іноземців, які незаконно перебувають в Україні, покинути територію України всупереч їх волі і бажанню.

Відповідно до пунктів 4, 5, 6 розділу І Інструкції - іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення .

Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Відповідно до постанови пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», під грубим порушенням законодавства слід розуміти, зокрема, грубе порушення Правил в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29грудня 1995року №1074 (далі Правила), а саме: проживання без документів на право проживання в Україні або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання правил транзитного проїзду через територію України.

Судом вбачається, що позивач мав право перебувати легально в Україні до 27.03.2020 року.

За змістом наявної в матеріалах справи розписки за підписом позивача від 27.05.2023 року, копію оскаржуваного рішення він отримав 27.05.2023 року, а також йому повідомлено, що за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інтересів національної безпеки України чи охорони громадського порядку, прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні прийнято рішення про його примусове повернення. Позивач зобов`язався не пізніше 25.06.2023 року залишити територію України та ознайомлений з вимогамист. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений строк.

Право на виїзд іноземних громадян або осіб без громадянства за межі України не обмежено.

Позивач - громадянин Республіки Азербайджану ОСОБА_2 для добровільного повернення до країни походження або третьої країни іноземця до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та інших територіальних підрозділів ДМС України, з заявою не звертався.

Крім того, кожен іноземний громадянин має право звернутись до посольства/консульства своєї країни в Україні та повідомити про свій намір виїхати за межі України та обґрунтувати таку потребу.Проте, позивач - громадянин Республіки Азербайджану ОСОБА_2 до посольства/консульства своєї країни в Україні не звертався, про свій намір виїхати за межі України не повідомляв.

Проте, громадянин Республіки Азербайджану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 2020 року по 19.06.2023, з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області не звертався, жертвою торгівлі людьми себе не вважає.

Твердження позивача, що він неодноразово усно звертався до ДМС після закінчення дії посвідки на тимчасове проживання для продовження легалізації терміну перебування його в України належними та допустимими доказами не підтверджено, а тому є безпідставними.

При цьому, позивач не надав суду доказів того, що він звертався до відповідних органів виконавчої влади із письмовою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до дня винесення рішення про примусове повернення з України.

Таким чином, позивач громадянин Республіки Азербайджану ОСОБА_2 не вчинив жодних спроб для легалізації власного становища відповідно до діючого законодавства України.

Отже, позивач знаходився на території України нелегально з 28,03.2020р. що є грубим порушенням з боку позивача законодавства про правовий статус іноземців.

Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Отже, іноземець або особа без громадянства підлягає примусовому поверненню в країну походження або третю країну за рішенням уповноваженого на це органу виключно за умови наявності у їх діях ознак порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або якщо вони суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Суд вважає, що відповідачем прийнято оскаржуване рішення №178 від 27.05.2023р. відповідно до зазначених норм законодавства.

Згідност. 3 Конституції Україниправа і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 4ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VІ, передбачено, що іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.

Згідно до п. 14 ст. 1 Закону нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України;

Відповідно до ч. 1 ст. 23 розділу III Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій (ст. 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Саме порушення іноземця ОСОБА_11 правил перебування на території України послугувало підставою відповідачу для винесення рішення про примусове повернення їх з території України.

Щодо перебування позивача у шлюбі з громадянкою України судвважає за необхідне зазначити наступне.

В даному випадку позивачем зазначено, що його дружина громадянка України виїхала з країни. Проте, суд зазначає, що сам по собі факт наявності у повнолітньої особи дружини, не є самостійною підставою для легалізації перебування такого іноземця на території України, так як чинним законодавством встановлено спеціальну процедуру такої легалізації.

Таким чином, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки рішення про примусове повернення від 27.05.2023 року прийняте в межах повноважень відповідача, а його зміст та форма відповідають вимогам чинного законодавства України.

Водночас, вирішуючи питання щодо законності прийнятого ГУДМС України в Одеській області рішення, суд враховує, що відповідно до вимог чинного законодавства України, особа в будь-якому разі не підлягає поверненню, якщо підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод абостатті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до якої, іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворенні або видані чи передані до країн:

- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

- де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Вказаний перелік підстав є вичерпним та таким, який не підлягає розширенню.

У відповідності до п.23 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», рішення про примусове видворення повинно прийматися після того, як органи влади розглянули всю належну інформацію, яка їм доступна, та переконалися, що виконання рішення про примусове видворення не буде означати для іноземця чи особи без громадянства реальної загрози бути страченим або підданим катуванню, нелюдському або принизливому поводженню чи покаранню, бути вбитим або підданим нелюдському чи принизливому поводженню з боку недержавних суб`єктів, якщо влада країни, куди вони видворяються, партії чи організації, які контролюють цю державу або значну територію цієї держави, включаючи міжнародні організації, не можуть чи не бажають забезпечувати належний та ефективний захист, або наражатиметься на небезпеку внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки, чи виникнення інших ситуацій, які б могли відповідно до міжнародного права або національного законодавства бути підставою для надання міжнародного захисту.

Щодо доводів позову про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано інформацію по країні походження позивача, що ставить під загрозу його безпеці, здоров`ю та життю, суд зазначає наступне.

Слід зазначити, що відповідно до Директиви Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається» від 29 квітня 2004 року, яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

При цьому судом встановлено, що позивач у своїх поясненнях не наводив підстав та фактів щодо загрози його життю в Азербайджані.

Згідно із позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» від 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Згідно з ч. 7 ст. 7 Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Пунктом 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) визначено відмінність економічного мігранта від біженця, а саме якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

З мережі Інтернет вбачається, що Вірмено-азербайджанський прикордонний конфлікт прикордонний конфлікт між арміямиВірменіїтаАзербайджану, який почався 12 травня 2021 року, коли солдати Азербайджану перейшликордон Вірменіїна кілька кілометрів у провінціяхСюнікіҐегаркунік. Азербайджан не вивів свої війська з вірменської території, незважаючи на закликиЄвропарламенту,СШАтаФранції двох із трьох головних країнМінської групи ОБСЄ.

Післявійни в Нагірному Карабасі 2020 рокупрезидент ОСОБА_6 заявив, щоЄреван, ОСОБА_12 (Сюнік) іСеван(Ґегаркунік) є історичними землями, на яких азербайджанський народ жив століттями. У заяві від квітня 2021 року він сказав, що якщо Вірменія не погодиться надатиЗангезурський коридор(зНахічеваніу західний Азербайджан) через Сюнік, Вірменії, відповідно до угоди про припинення війни в ОСОБА_13 2020 року, то ОСОБА_4 змусить Вірменію зробити це. За даними влади Вірменії, у тристоронній заяві про припинення вогню не згадують ні «Зангезур», ні слово «коридор», і що «угода стосується тільки розблокування регіональних комунікацій».

18 квітня2023року, прем`єр-міністр ВірменіїНікол Пашинян, виступаючи в парламенті республіки погодився з тим, що ОСОБА_14 , який Єреван завжди, хоч і не оголошуючи про це офіційно, вважав своєю частиною («республіка Арцах»), юридично є частиною Азербайджану.

5 березня в ОСОБА_13 сталася стрілянина, були загиблі та поранені. За даними МО Азербайджану, азербайджанці зупинили підозрілий транспорт із Вірменії для перевірки, після чого звідти відкрили вогонь. Версія Вірменії відрізняється.

30 квітня 2023 Вірменія та Азербайджан взяли участь у переговорах уВашингтоні, щоб спробувати нормалізувати відносини.

11 травня Азербайджан та Вірменія звинуватили один одного в обстрілах на кордоні, було поранено солдатів з обох країн. Згідно повідомлення агенції ОСОБА_15 , в результаті перестрілки військових на кордоні Вірменії та Азербайджану загинула одна людина, ще четверо отримали поранення.

26 травня 2023 року, посол Азербайджану у Франції повідомив, що Азербайджан та Вірменія можуть підписати мирну угоду щодо врегулювання конфлікту навколо ОСОБА_16 , коли лідери обох країн зустрінуться на саміті Європейської політичної спільноти уМолдовінаступного тижня.

За таких обставин суд вважає, що позивач не надав жодних переконливих пояснень або підтверджень щодо побоювань повертатись в країну громадянського походження.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач за жодною із конвенційних ознак на батьківщині не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер і свідчать про те, що позивач громадянин Республіки Азербайджану ОСОБА_2 не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію Республіки Азербайджан добровільно.

В матеріалах справи також відсутні факти, які б підтверджували можливість застосування до громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2 смертної кари та довічного позбавлення волі, катування чи нелюдського або такого,що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та серйозна особиста загроза життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах внутрішнього збройного конфлікту.

Таким чином, суд вважає, що відсутні загрози життю та здоров`ю, безпеці та свободі внаслідок загальнопоширеного насильства, систематичного порушення прав людини в разі повернення позивача громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2 країни громадянського походження або третьої країни іноземця.

Даючи оцінку оскаржуваного рішення на відповідність його вимогстатті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободабо статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» суд зазначає, що позивач за жодною із конвенційних ознак (визначення статусу біженця) в країні походження не переслідувався, а факт одруження та проживанні зі своєю дружиною на території України, а також засудження діяльності влади країни-походження до вказаного переліку не входить.

Суд вважає, що після закінчення терміну перебування в Україні, реалізуючи принцип «ефективного засобу» є послідовним прийняття рішення відповідачем про примусове повернення в країну походження.

Відповідно до ч. 4ст. 90 КАС Українисуд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області є необґрунтованою, безпідставною і такою, що задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючисьЗаконом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст.2,5,7-9,72-79,90,241,242,243,246,250,255,288,289КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення -відмовити.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання до суду першої інстанції апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його проголошення. Оскарження рішення не зупиняє його негайного виконання.

Повний текст рішення складено та підписано26.07.2023 року.

Суддя Л.В. Домусчі