Ухвала суду № 112445818, 25.07.2023, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/5886/21 1-кп/335/182/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2023 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

перекладача ОСОБА_5 ,

захисника адвоката ОСОБА_6 ,

провівши в залі Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя судове засідання у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021080000000006 від 20.01.2021 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 383, ч. 3 ст. 307 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду на стадії судового слідства перебуває дане кримінальне провадження.

У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 строком на 60 днів, оскільки підстави для зміни міри запобіжного заходу відсутні, встановлені ризики слідчим суддею, на даний час, не відпали, як наслідок, обставини визначені п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194, ст. 199 КПК України, на його переконання є дійсними.

У судовому засіданні обвинувачений та його захисник заперечували проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, захисник просила обрати більш м`який запобіжний захід.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, приходить до наступного.

Як встановлено ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Строк тримання під вартою обвинуваченого закінчується 04.08.2023 року, однак судове провадження по даній справі не закінчено.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд встановив наступне.

Суд вважає, що з моменту взяття ОСОБА_4 під варту та до моменту вирішення вказаного питання, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого може забезпечити і більш м`який запобіжний захід.

Суд вважає, що наведені прокурором підстави для продовження строків тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та мотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу на даний час не змінилися.

Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи. Так, попередніми ухвалами слідчих суддів та суду була встановлена наявність існування ризику можливого переховування ОСОБА_4 від органів досудового розслідування та суду, вплив на свідків у кримінальному провадженні, які наразі не всі допитані.

Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципами поваги до людини та особистої свободи, закріплених в ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів .

Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Суд погоджується з доводами прокурора про продовження існування зазначених ризиків виходячи з того, що інкримінований ОСОБА_4 злочин, передбачений ч. 3 ст. 307 КПК України є особливо тяжким кримінальним правопорушенням, відповідальність за який передбачена у вигляді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, що позбавляє суд можливості звільнення винної особи від кримінальної відповідальності чи звільнення її від відбування покарання з випробуванням. За таких обставин, у разі доведення вини ОСОБА_4 , до останнього буде застосовано виключно реальне покарання у виді позбавлення волі. Наведена обставина у виді безальтернативності та тяжкості покарання, на переконання суду, сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого вчинити дії з метою переховування від суду для уникнення притягнення до кримінальної відповідальності. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Таким чином, ризик переховування від суду обумовлюється, серед іншого, можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання (за злочин, передбачений ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , передбачено виключно покарання у виді реального позбавлення волі.

При цьому, суд при встановленні даного ризику враховує існування інших факторів, які можуть свідчити про наявність у ОСОБА_4 можливості переховуватися від суду.

ОСОБА_4 суспільно-корисною працею не займався, постійного місця проживання на території України не має, є громадянин іншої держави (Туніська Республіка), що у своїй сукупності також свідчить про існування ризику переховування обвинуваченого від правосуддя.

При цьому, з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє і досі, та заборонено покидати територію України певній категорії осіб. При цьому, відомостей, які б свідчили про те, що ОСОБА_4 входить до переліку таких осіб, не встановлено.

Суд на цій стадії не вирішує питання обґрунтованості обвинувачення, висунутого щодо ОСОБА_4 , поза як таке може бути здійснене лише за результатами розгляду кримінального провадження по суті.

Отже, оцінюючи тяжкість злочинів, які інкримінуються обвинуваченому, один з яких є особливо тяжким, суд враховує ступінь суспільної небезпечності злочину в конкретних умовах місця і часу та враховує, що до особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, взяття під варту як запобіжний захід може бути застосовано за мотивом однієї лише небезпечності злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 12 років.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Крім того, з огляду на обставини та характер висунутого обвинувачення, перебуваючи на свободі, ОСОБА_4 може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні шляхом погроз або умовлянь схилити їх до дачі неправдивих показів щодо обставин кримінального правопорушення, що вплине на встановлення обставин, які відповідно до ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню, тим самим перешкодити кримінальному провадженню. Вказане, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 95 КПК України, актуалізує ризик незаконного впливу на свідків на стадії судового розгляду з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань під час досудового розслідування.

Крім цього, при вирішенні питання про необхідність продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 суд вважає, що необхідно враховувати наявність конкретного суспільного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і основоположних свобод.

Отже, наявність ризиків у межах даного кримінального провадження ґрунтується на фактичних даних, наведених прокурором у поданому клопотанні та доведених в судовому засіданні.

Навіть зі спливом часу, враховуючи наведені вище обставини, раніше встановлений ризик по відношенню до особи обвинуваченого не втратив своєї актуальності.

Разом з цим, слідчий суддя зауважує, що кримінальний процесуальний закон не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково здійснить відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснення у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Тобто ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

Крім того, матеріали провадження не містять інших переконливих відомостей, які б засвідчували неможливість перебування обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою, зокрема документальних відомостей стосовно незадовільного стану здоров`я, та в судовому засіданні не встановлені.

Посилання на позитивні відомості про особу обвинуваченого у вигляді відсутності судимостей та наявність на утриманні обвинуваченого неповнолітніх дітей не здатні спростувати висновок суду стосовно недоцільності застосування альтернативного запобіжного заходу за обставин існування ризику, що суд вважає вагомим в контексті предмету розгляду.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_4 судом, на даному етапі, не встановлено та стороною захисту не доведено, тому клопотання захисника про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт задоволенню не підлягає.

Суд вважає, що інші, більш м`які запобіжні заходи є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим ст.177 КПК України.

З врахуванням наведеного, особи обвинуваченого ОСОБА_4 та тяжкості інкримінованого йому діяння, вік та стан його здоров`я, відсутність жодних медичних документів, які б могли підтвердити неможливість утримання обвинуваченого в слідчому ізоляторі, суд вважає за доцільне на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів та оцінених в сукупності з усіма обставини, у тому числі визначеними ст.ст. 177, 178, 183, 199, 331 КПК України, продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому на 60 днів, та в силу вимог п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України без визначення розміру застави.

Керуючись ст.ст. 1-29, 131-132, 176-178, 183, 193-194, 199, 331, 369-372, 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу - задовольнити.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 383, ч. 3 ст. 307 КК України, продовжити на 60 днів, з 25 липня 2023 року по 23 вересня 2023 року включно, з утриманням обвинуваченого ОСОБА_4 в Держаній установі «Запорізький слідчий ізолятор».

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення до Запорізького апеляційного суду.

Повний текст ухвали виготовлено та оголошено 27.07.2023 року о 11-00 год.

Суддя: ОСОБА_1