Постанова № 1124427, 04.10.2007, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

21001 м. Вінниця, вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, e-mail: admin-sud@inbox.ru

Справа №2-а-7575/07

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2007 року м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд

в складі головуючого: судді Мельник-Томенко Ж.М.

  при секретарі Пивовар І.М.

за участю сторін:

позивача - Скржешевський М.С. - представник за довіреністю,

відповідача 1 - Голубєв Г.В. - представник за довіреністю,

відповідача 2 -ОСОБА_2. - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу позовом: Державної податкової інспекції у м. Вінниці

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство побутового обслуговування «Ремточмеханіка» (відповідач 1),

2. Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1(відповідач 2),

про визнання договору оренди недійсним і стягнення в доход держави коштів

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про визнання договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2002 року №1 між ТОВ ППО «Ремточмеханіка» та суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1., який мотивовано наступним.

Відповідачами був укладений договір оренди нежитлового приміщення у м. Вінниці по вул. пл. Перемоги, 50, загальною площею 64,8 кв.м, яке належить ТОВ ППО «Ремточмеханіка» (орендодавець) на праві власності, а орендар ОСОБА_1. зобов'язалась сплачувати орендну плату в розмірі 0,05 коп. за 1 кв.м, а всього 3,24 грн. за один місяць.

ДПІ у м. Вінниці вважає, що даний договір вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а тому має бути визнаний недійсним на підставі ст.207 Господарського кодексу України.

Проведеною позивачем документальною перевіркою (акт від 19.12.2006 року №3017/2320/13313887) встановлено, що ОСОБА_1., укладаючи угоду з ТОВ ППО «Ремточмеханіка», була його засновником, тобто сторони по договору є пов'язаними особами згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону доход, отриманий платником податку на прибуток від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається, виходячи із договірних цін, але не менших, ніж звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно довідки Вінницької обласної ради від 19.04.2006 року №500 розмір середньої орендної плати з 2002 по 2006 рік складає 7 грн.

ТОВ ППО «Ремточмеханіка» є платником єдиного податку за ставкою 10% згідно Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва». Таким чином, неодержаний ТОВ ППО «Ремточмеханіка» дохід прямо виплинув на розмір сплаченого ним податку в сторону його заниження.

А тому просить визнати даний договір недійсним, оскільки вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, стягнути з ТОВ ППО «Ремточмеханіка» в дохід держави 187,92 грн., стягнути з ОСОБА_1. в дохід держави 27052 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю і просив його задовольнити.

Відповідач ТОВ ППО «Ремточмеханіка» позов визнав та зазначив, що орендна плата за передане в оренду приміщення не покриває витрат на його утримання, оскільки ТОВ ППО «Ремточмеханіка» само орендує в будинку побуту «Ювілейне», яке знаходиться в управлінні спільної комунальної власності територіальної громади Вінницької області, приміщення і сплачує орендні та експлуатаційні платежі із розрахунку 10 грн. за 1 кв.м.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні позов визнав і просив позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1. позов не визнала, мотивуючи це тим, що спірний договір відповідає вимогам чинного законодавства, сторони погодили всі істотні умови договору, в тому числі розмір орендної плати. Вважає, що позивач не послався на жодний нормативний акт, якому б суперечив договір, не навів, в чому конкретно полягає завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення договору. Розмір орендної плати був визначений вільним волевиявленням сторін без будь-якого впливу, за відсутності законодавчих обмежень щодо її розміру.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

01.02.2002 року між ТОВ -ППО «Ремточмеханіка» та приватним підприємцем ОСОБА_1. було укладено договір оренди нежитлового приміщення строком на 30 років, згідно з яким відповідач 1 передав в оренду нежитлове приміщення (м. Вінниця, вул. Площа Перемоги,50) загальною площею 64,8 кв.м., яке належить йому на праві приватної власності (свідоцтво про власність від 03.03.1997 року реєстраційний № 322), а відповідач 2 отримав в користування таке приміщення та зобов'язувався сплачувати орендну плату, в розмірі 0,05 грн. з урахуванням податку на додану вартість за 1 кв.м. загальної площі в місяць, а всього 3,24 грн. з податком на додану вартість. Після підписання договору на виконання п.3.2 сторони підписали акт приймання передачі приміщення від 01.02.202 року, яким засвідчили факт виконання договірних зобов'язань.

Господарським судом Вінницької області в справі № 15/82-07 за позовом ТОВ ППО «Ремточмеханіка» до державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, постановою від 16.03.2007 року встановлено, що обставини укладання договору оренди № 1 від 01.02.202 року спрямовувались на мінімізацію сплати єдиного податку та його ухилення, шляхом встановлення орендної плати, яка за розміром не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постанова господарського суду Вінницької області від 16.03.2007 року набрала законної сили 27.03.2007 року, так як позивачем (ТОВ ППО «Ремточмеханіка») не було подано апеляційної скарги. Атому суд бере до уваги зазначену постанову господарського суду.

Постановою господарського суду Вінницької області від 16.03.2007 року підтверджено обставини, викладені в акті документальної перевірки,

Так, Державною податковою інспекцією у м. Вінниці було проведено позапланову документальну перевірку, про результати якої складено акт від 19.12.2006 року №3017/2320/13313887. Документальною перевіркою встановлено, що орендна плата за договором складає 0,05 грн. за 1 кв.м, в той час коли на утримання 1 кв.м виробничого приміщення ТОВ ППО «Ремточмеханіка» витрачає 47 грн., що фактично унеможливлює отримання прибутку, а відповідно і сплати єдиного податку до бюджету.

Згідно ст.1 Закону України « Про підприємництво» підприємництво - це безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Орендна плата, встановлена оспорюваним договором відповідно до наданих доказів завідомо не покривала витрат відповідача 1 на утримання даного приміщення, і спричиняла збитки. Отже, укладений договір суперечить цій статті, оскільки він заздалегідь не спрямований на утримання прибутку, враховуючи що сторони по договору є суб'єктами підприємницької діяльності, їхні дії мають бути спрямовані на утримання прибутку. А тому, визнання позову відповідачем 1, не суперечить закону та не порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Відповідно до ст.48 Цивільного Кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до статті 49 Цивільного кодексу УРСР є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідно до п.11 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнання угод недійсними» до угод, що підпадають під ознаки статті 49 Цивільного кодексу, належать, зокрема, угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України ( 254к/96-ВР ), розділ II Закону України "Про власність" ( 697-12 ), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору (п.11 вищевказаного Роз'яснення) необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою. За змістом статті 49 Цивільного кодексу стягнення у доход держави одержаного чи належного за угодою здійснюється лише в тих випадках, коли завідомо суперечна інтересам держави і суспільства угода була повністю або частково виконана хоча б однією з сторін. Якщо за наявності умислу сторін угода не була виконана, вона визнається недійсною без застосування наслідків, передбачених цією статтею.

Відповідно до ст.ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Оскільки позивачем доказів умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства не надано,  тому позов підлягає частковому задоволенню.

 Ст.58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

 Господарський Кодекс України набрав чинності з 01.01.2004 року. А тому, його положення не можуть бути застосовані для визначення законності договорів, укладених до набрання ним чинності.

 Керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 71, 86, 94, 158, 159, 163, 167, 186, 255 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Державної податкової інспекції у м. Вінниці до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство побутового обслуговування «Ремточмеханіка» та Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1про визнання договору оренди недійсним і стягнення в доход держави коштів задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення № 1 від 01.02.2002 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство побутового обслуговування «Ремточмеханіка» та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у термін, встановлений для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанову в повному обсязі виготовлено 09 жовтня 2007 року.

Суддя Мельник-Томенко Ж.М.

Копія вірна:

Суддя:

Секретар: