Рішення № 112436726, 24.07.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2023 року № 320/6745/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доОкремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України про зобов`язання вчинити дії, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Окремої комендатури охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України, у якій просить суд зобов`язати Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 971 184,72 грн. (дев`ятсот сімдесят одна тисяча сто вісімдесят чотири гривні сімдесят дві копійки) в якості середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за кожен день затримки (не виплату повної суми компенсації вартості не отриманого речового майна при звільненні у відповідності до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178), з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про не виплату відповідачем за період з 16.09.2021 по 13.01.2023 компенсації за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим на відповідача покладений обов`язок по нарахуванню та виплаті компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні за кожен день затримки виплати компенсації вартості не отриманого речового майна.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.03.2023 відкрито провадження в адміністративній справі №320/6745/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У своєму відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 03.05.2023, відповідачем наголошено на безпідставності застосування до спірних правовідносин положень статті 117 Кодексу законів про працю України, оскільки дія вказаного закону не поширюється на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби. Крім того, відповідач вважає, що вимога позивача щодо стягнення середнього заробітку в повному розмірі за весь час затримки розрахунку з 16.09.2021 по 13.01.2023 у розмірі 971184,72 грн. є незаконною з підстав неспівмірності розрахунку.

Позивачем у відповіді на відзив, яка надійшла до суду 23.05.2023, вважає, що зменшення судом визначеного законом розміру відповідальності за допущене порушення його прав буде заохоченням відповідача і в подальшому призведе до порушення прав військовослужбовців у подібних правовідносинах.

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Згідно частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини першої, другої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 260 Кодексу адміністративного судочинства України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 16.08.2021 №827-ОС «Про особовий склад» ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом «г» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 16.09.2021 №939-ОС, ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу Державної прикордонної служби України.

Під час проходження військової служби, на момент звільнення в запас позивач перебував на речовому забезпеченні в Окремій комендатурі охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ).

При звільненні ОСОБА_1 було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно військовослужбовцю запасу в сумі 16 606,71 грн.

Не погоджуючись із розміром нарахуваної та виплаченої при звільненні компенсації за неотримане речове майно позивач звернувся до суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2022 у справі №640/29305/21, залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2022, серед іншого, зобов`язано Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з урахуванням раніше проведених виплат, грошову компенсацію за все належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178 - без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна, а саме з 18 травня 1995 року до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, та за цінами предметів обмундирування визначеними станом на 01.01.2021 Адміністрації Державної прикордонної служби України від 29.01.2021 №р-13/0/10-21 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації».

На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2022 у справі №640/29305/21 відповідачем на підставі наказу від 05.01.2023 №13-АГ здійснено виплату позивачу коштів за неотримано речове майно у розмірі 41 592,80 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.

На переконання позивача, відповідач у відповідності із статтею 117 КЗпП України має виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за кожен день затримки виплати повної суми компенсації вартості не отриманого речового майна при звільненні за період з 16.09.2021 по 13.01.2023, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон №2232-XII).

Згідно частини третьої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до частини дев`ятої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, звільнені із строкової військової служби в запас або у відставку, забезпечуються відповідним обмундируванням за переліком, установленим Міністерством оборони України, проїзними документами до місця проживання, харчуванням на час перебування в дорозі, грошовою допомогою в розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці строкової військової служби за їх бажанням можуть бути звільнені в запас у власному цивільному одязі.

Згідно з статтею 40 Закону №2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

У свою чергу спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

За приписами статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з статтями 1-2, 2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення № 1153).

Пунктом 34 Положення №1153 контракт припиняється (розривається) у день закінчення строку контракту.

Відповідно до пункту 210 Положення №1153 звільнення військовослужбовців строкової військової служби проводиться на підставах, визначених частиною другою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», командиром військової частини, який має право видавати накази по стройовій частині.

За приписами пункту 237 Положення №1153 у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту видання наказу про звільнення та здача посади військовослужбовцем повинні бути здійснені не пізніше дня закінчення строку контракту якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 242 Положення №1153 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

При цьому механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) визначає Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі Порядок №178).у

Відповідно до пункту 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку №178).

Пунктом 5 Порядку №178 визначено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Відповідно до пункту 7 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.

При цьому, відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 (далі - Інструкція № 475) речове майно - предмети обмундирування, взуття, білизни, постільних речей, спорядження, спеціального, концертного та постового одягу, нагрудні знаки і знаки розрізнення, санітарно-господарське, культурно-просвітницьке та спортивне майно, верхолазне спорядження, спеціальне спорядження для службових собак, технічні засоби речової служби та запасні частини до них, інструмент та матеріали для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна, намети, брезенти, декоративні тканини і килимові вироби, музичні інструменти для штатних військових оркестрів, прапори, папір, канцтовари, бланки та книги обліку і звітності, мило та мийні засоби.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції №475 військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178.

Із вищенаведених приписів законодавства (в редакціях діючих на момент виникнення спірних правовідносин) убачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Разом з тим суд зазначає, що за приписами частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вже зазначено в описовій частині рішення, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2022, яке набрало законної сили 23.12.2022, встановлено право позивача на грошову компенсацію вартості не отриманого речове майно, з урахуванням раніше проведених виплат.

При цьому з матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до виписки по картковому рахунку позивача виплату компенсації за недоотримане речове майно в сумі 41 642,80 грн. було здійснено відповідачем 13.01.2023.

Таким чином, час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно фактично становить період з 16.09.2021 по 13.01.2023.

Відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми Кодексу законів про працю України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Так, відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

У силу вимог частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим виходячи з наведених норм та обставин справи, суд приймаючи рішення у даній справі, враховує позицію Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно), наведену у постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 20.01.2021 у справі № 240/12238/19.

Так, щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, Верховний Суд зазначив, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника йому виплачуються «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153.

Указані висновки узгоджуються також з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постановах від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За приписами частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час неповного розрахунку (невиплати компенсації за неотримане речове майно) при звільненні за період з 16.09.2021 по 13.01.2023, з урахуванням наступних умов, наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі № 810/451/17.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому суд зазначає, що у цій справі, позивачем самостійно визначена сума середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 16.09.2021 по 13.01.2023 включно у розмірі 971 184,72 грн., тобто без дотримання вищезазначеного порядку пропорційності.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час неповного розрахунку при звільненні (невиплату компенсації вартості за неотримане речове майно) за період з 16.09.2021 по 13.01.2023 у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 ''Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", з урахуванням наведених у рішенні висновків щодо умов дотримання пропорційності.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд встановив, що Відповідач не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат у даній справі вирішенню не підлягає.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Зобов`язати Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час неповного розрахунку при звільненні (невиплату компенсації вартості за неотримане речове майно) за період з 16.09.2021 по 13.01.2023 у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", з урахуванням наведених у рішенні висновків щодо умов дотримання пропорційності.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Окрема комендатура охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (ідентифікаційний код: 14321955, місцезнаходження: 02121, м. Київ, вул. Світла, 6).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.