Рішення № 112430849, 26.07.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.07.2023Справа №910/6933/23

Суддя Господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин"

до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"

про стягнення 50 000,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Собин" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" про стягнення 50 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача існує зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Собин" з оплати 50 000,00 грн. за надані у березні-квітні 2023 року послуги із зберігання майна.

У змісті своєї позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю "Собин" викладено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого позивач поніс витрати на оплату судового збору у розмірі 2 684,00 грн. та очікує понести витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 9 500,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2023 відкрито провадження у справі №910/6933/23; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

30.05.2023 засобами поштового зв`язку від Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що у відповідності до Договору відповідального зберігання №10-13-109з/551 від 24.10.2013 на відповідальному зберіганні у позивача перебувають речові докази у кримінальному провадженні №3201311006000149, яке проводить прокуратура Київської області, та наразі це провадження не закінчено, у зв`язку з чим відповідач навіть після припинення дії договору зберігання не в змозі повернути майно, яке зберігається у позивача та здійснювати щодо нього право власності. Також відповідач вказує, що спірний договір не є укладеним у зв`язку з тим, що не було складено ні акта приймання-передачі майна, ні жодного іншого документа, який би підтверджував факт отримання майна позивачем. Також, заперечуючи проти позову, Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" зазначило, що власником приміщення, в якому зберігалося майно, стала інша особа, а тому позивач вже не є зберігачем такого майна, у зв`язку з чим останній втратив право стягнути на свою користь плату за фактичне його зберігання.

20.06.2023 засобами поштового зв`язку від Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" перераховувало кошти за надані згідно Договору №10-13-109з/551 від 24.10.2013 послуги та кожного місяця сторонами підписувались акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на зберігання майна, а відтак такий договір є укладеним та спрямованим на настання відповідних правових наслідків. Також позивач вказує, що у рішенні Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 суд дійшов висновку, що спірне майно перебуває на відповідальному зберіганні у Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин". Крім того, позивачем подано доповнення до клопотання про компенсацію витрат на правничу допомогу адвоката, в якому просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 500,00 грн.

Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Пунктом 7 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 05.05.2023 у справі №910/6933/23 встановлено Державному публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" строк на подання заперечень на відповідь на відзив з долученими до них доказами та з доказами їх направлення позивачу - протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

За інформацією із пошукової системи відстеження поштових відправлень на веб-сайті АТ "Укрпошта" вбачається, що примірник відповіді на відзив (поштове відправлення №0314212993179) був вручений Державному публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" 20.06.2023.

Частиною 4 статті 116 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Отже, Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" було вправі подати до суду заперечення на відповідь на відзив у строк до 26.06.2023 включно (оскільки останній день п`ятиденного строку на подання заперечень на відповідь на відзив припадав на вихідний день - неділю).

Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив у встановлений судом строк не скористався.

Будь-яких інших заяв, клопотань, пояснень від сторін не надходило, у зв`язку з чим справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

24.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Собин" (зберігач) та Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (поклажодавець) був укладений Договір відповідального зберігання №10-13-109з/551 (надалі - Договір), умовами якого передбачено, що за актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання речові докази у кримінальному провадженні №32013110060000149 від 03.04.2013 (надалі - майно) у кількості, визначеному у додатках до договору "Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання".

Відповідно до п. 1.2 Договору майно буде знаходитися на зберіганні за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, буд. 38.

За змістом п. 1.3 Договору майно, яке передається на зберігання, постановою слідчого СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів міста Києва від 14.08.2013 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №32013110060000149 від 03.04.2013.

Згідно з п. 2.1 Договору зберігач зобов`язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього у такому технічному стані, у якому було прийняте на зберігання та зафіксовано у Протоколі огляду місця події від 13.08.2013 (п.2.1.5.). Повернення майна поклажодавцю здійснити за актом приймання-передачі (п. 2.1.6.).

Відповідно до п. 3.1 Договору поклажодавець зобов`язаний, зокрема передати зберігачеві майно на зберігання не пізніше, ніж через 10 календарних днів після підписання цього договору, а також забрати у зберігача майно до закінчення строку дії договору. Сплачувати зберігачу послуги за договором із розрахунку 15 000,00 грн. за 1 місяць відповідно до виставлених рахунків.

Цей договір набуває чинності з дати підписання акту передачі-приймання майна і діє до 31.12.2013 (п. 6.1 Договору).

Сторони Договору підписали додаток №1 до Договору №10-13-109з/551 від 24.10.2013 "Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання". Цей перелік містить найменування та кількісний склад майна, що зберігає позивач відповідно до умов Договору.

У подальшому між сторонами були укладені додаткові договори № 1/713 від 27.12.2013, № 2/282 від 11.06.2014, № 3/315 від 02.06.2014 та № 5/666 від 31.12.2014 до Договору.

Так, відповідно до додаткового договору №5/666 від 31.12.2014 сторони продовжили строк дії Договору до 31.06.2015 та збільшили вартість послуг зберігання до 25 000,00 грн. за один місяць.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Собин" було направлено Державному публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" листи вих. №18 від 01.05.2023 та вих. №15 від 03.04.2023, в яких вимагало оплатити послуги з фактичного зберігання вказаного майна у березні-квітні 2023 року на загальну суму 50 000,00 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для стягнення з відповідача вартості послуг з відповідального зберігання майна у березні-квітні 2023 року на загальну суму 50 000,00 грн.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором зберігання.

Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (ч. 2 ст. 938 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов Договору прийнято від відповідача на зберігання майно згідно з переліком, зазначеним у додатку № 1 до Договору, та, як наслідок, у Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" виник обов`язок оплачувати вартість послуг за зберігання цього майна.

Відповідно до умов Договору, з урахуванням змін, внесених додатковим договором №5/666 від 31.12.2014, строк дії договору встановлений до 31.06.2015.

Факти укладення сторонами Договору 24 жовтня 2013 року та передання відповідачем позивачу на відповідальне зберігання речових доказів в кримінальному провадженні №32013110060000149 від 03.04.2013 у кількості, визначеній у додатку до договору "Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання", за актом приймання-передачі, були встановлені у рішщеннях Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі №910/25267/15, від 06.06.2016 у справі №910/3018/16, від 06.06.2016 у справі №910/18870/16, від 20.03.2017 у справі №910/2864/17, від 25.07.2017 у справі №910/7607/17, від 17.10.2017 у справі №910/15281/17, від 24.04.2018 у справі №910/1306/18, від 02.07.2018 у справі №910/5032/18, від 09.10.2018 у справі №910/9807/18, від 21.02.2019 у справі №910/15886/18, від 11.06.2019 у справі №910/5318/19, від 23.09.2019 у справі №910/9499/19, від 23.01.2020 у справі №910/14971/19, від 08.04.2020 у справі №910/1171/20, від 15.07.2020 у справі №910/4872/20, від 13.08.2020 у справі №910/7806/20, від 28.10.2020 у справі № 910/11641/20, від 27.01.2021 у справі №910/15257/20, від 11.02.2021 у справі №910/19263/20, від 12.04.2021 у справі №910/1747/21, від 07.06.2021 у справі №910/5412/21, від 06.08.2021 у справі №910/9101/21, від 11.10.2021 у справі №910/12971/21, від 06.12.2021 у справі №910/16283/21, від 21.02.2022 у справі №910/20098/21, від 01.06.2022 у справі №910/2081/22, від 18.07.2022 у справі №910/3512/22, від 26.08.2022 у справі №910/5441/22).

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 3.1.2 Договору передбачено, що відповідач, як поклажодавець, зобов`язаний забрати у позивача, як зберігача, майно до закінчення строку дії цього договору.

Згідно з п. 2.1 Договору зберігач зобов`язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього у такому технічному стані, у якому було прийняте на зберігання та зафіксовано у Протоколі огляду місця події від 13.08.2013.

За змістом п. 2.1.6 Договору повернення майна поклажодавцю здійснити за актом приймання-передачі.

Відповідно до ч. 3 ст. 946 Цивільного кодексу України у разі, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Отже, відповідач (поклажодавець) зобов`язаний оплатити надані позивачем (зберігачем) послуги за весь час зберігання майна, навіть після завершення дії договору, оскільки відповідне майно на даний час перебуває на зберіганні у позивача.

Заперечуючи проти позову, Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" вказувало на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Собин" вже не є зберігачем даного майна, оскільки позивач відчужив приміщення, в яких вони зберігалися. При цьому, відповідач посилається на укладення Товариством з обмеженою відповідальністю "Собин" та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу майна від 06.10.2021, розташованого за адресою: Київської область, місто Переяслав, вулиця Героїв Дніпра, будинок 38г, а також на акт прийому-передачі майна на відповідальне зберігання від 06.10.2021, складений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Собин" та ОСОБА_1 про передачу майна на зберігання за адресою: Київська область, місто Переяслав-Хмельницький, вулиця Героїв Дніпра, будинок 38, згідно додатку № 1 до спірного договору.

Проте, до відзиву Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" даних документів не було долучено.

Таким чином, відповідач не надав суду будь-яких доказів того, що позивач відчужив саме ті приміщення, в яких зберігається спірне майно, а також не довів суду того, що позивач втратив право володіння та користування приміщеннями, в яких зберігається це майно.

Крім того, відповідно до приписів статті 943 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний виконувати свої обов`язки за договором зберігання особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов`язаний своєчасно повідомити поклажодавця. У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.

Отже, за змістом положень даної статті Кодексу, навіть передаючи річ на зберігання іншій особі, умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання, а відтак право на отримання плати за фактичне зберігання речі належить саме первісному зберігачу.

Відтак, заперечення відповідача про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Собин" не є зберігачем переданого йому майна, є необґрунтованими.

Відповідач зобов`язаний оплачувати надані позивачем послуги за зберігання майна, навіть після завершення дії договору. Водночас Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" не надало суду належних доказів того, що це майно йому повернуто зберігачем або вибуло з володіння останнього.

З урахуванням викладеного, у відповідача існує зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг з відповідального зберігання майна у заявлений в позовній заяві період.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Собин" звернулось до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" з листами вих. №18 від 01.05.2023 та вих. №15 від 03.04.2023, в яких вимагало оплатити послуги з фактичного зберігання вказаного майна у березні-квітні 2023 року на загальну суму 50 000,00 грн. До даних листів позивачем було долучено рахунки на оплату №32 від 01.03.2023, №46 від 03.04.2023 та акти надання послуг №6 від 31.03.2023, №12 від 30.04.2023.

Відповідач у визначений законом строк грошового зобов`язання з оплати наданих послуг не виконав, у зв`язку з чим станом на дату розгляду даної справи у Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" наявний борг у розмірі 50 000,00 грн., а строк виконання грошового зобов`язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 50 000,00 грн. за надані послуги зберігання. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Твердження відповідача щодо неможливості отримання майна, яке знаходиться на зберіганні, у зв`язку із наявною забороною органів прокуратури на отримання майна, що визнано речовим доказом, а також обов`язком органів прокуратури нести витрати за зберігання майна, яке є речовим доказом, відхиляються судом з огляду на те, що між позивачем та відповідачем склались господарські правовідносини на підставі укладеного договору зберігання майна та стороною вказаного договору є саме відповідач, а не прокуратура Київської області.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" зверталося до суду з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" про визнання Договору недійсним в межах справи №910/25267/15, проте в задоволенні такого позову було відмовлено рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2015, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 та Вищого господарського суду України від 15.03.2016.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" про стягнення з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" боргу у розмірі 50 000,00 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом у повному обсязі.

З огляду на приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, який сплачений позивачем за подання даного позову до господарського суду, покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позовних вимог у повному обсязі.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі сумі 6 500,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У змісті своєї позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю "Собин" викладено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого позивач поніс витрати на оплату судового збору у розмірі 2 684,00 грн. та очікує понести витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 9 500,00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Докази на підтвердження понесених судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 4 500,00 грн. були подані позивачем разом із позовом, а також долучено до відповіді на відзив - на суму 2 000,00 грн.

Представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" в межах справи №910/6933/23 здійснювалось Адвокатським бюро "Малеванчук та Партнери" в особі адвоката Малеванчука Ігоря Володимировича (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1103 від 03.03.2014) на підставі довіреності від 01.02.2022, договору про надання правової допомоги від 03.04.2023.

Пунктом 1.1 Договору про надання правової допомоги від 03.04.2023 передбачено, що адвокатське бюро зобов`язалося надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Собин" правову допомогу щодо стягнення в судовому порядку заборгованості за березень та квітень 2023 року в загальному розмірі 50 000,00 грн. за Договором відповідального зберігання №10-13-109з/551 від 24.10.2013.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 та 4.3 Договору про надання правової допомоги від 03.04.2023 вартість правничої допомоги становить: за збір первинних бухгалтерських документів та здійснення правового аналізу договору зберігання - 1 000,00 грн., за підготовку та подання позовної заяви - 3 500,00 грн., за подання відповіді на відзив - 2 500,00 грн.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до акту №01/05/23 від 01.05.2023 прийому передачі наданих послуг Адвокатським бюро "Малеванчук та Партнери" було надано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Собин" було прийнято правову допомогу по збору первинних бухгалтерських документів та здійсненні правового аналізу Договору відповідального зберігання №10-13-109з/551 від 24.10.2013 вартістю 1 000,00 грн.; правову допомогу по підготовці та поданні позовної заяви до Господарського суду міста Києва вартістю 3 500,00 грн.

Крім того, за актом №15/06/23 від 15.06.2023 прийому передачі наданих послуг Адвокатським бюро "Малеванчук та Партнери" було надано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Собин" було прийнято правову допомогу по підготовці та поданні до Господарського суду міста Києва відповіді на відзив вартістю 2 000,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п. 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, судом враховано, що у провадженні Господарського суду міста Києва з 2015 року перебувала ціла низка аналогічних справ між тими самими сторонами щодо одного і того ж договору зберігання (№910/25267/15, №910/3018/16, №910/18870/16, №910/2864/17, №910/7607/17, №910/15281/17, №910/1306/18, №910/5032/18, №910/9807/18, №910/15886/18, №910/5318/19, №910/9499/19, №910/14971/19, №910/1171/20, №910/4872/20, №910/7806/20, №910/11641/20, №910/15257/20, №910/19263/20, №910/1747/21, №910/5412/21, №910/9101/21, №910/12971/21, №910/16283/21, №910/20098/21, №910/2081/22, №910/3512/22, №910/5441/22, №910/9534/22). Різниця в цих справах полягає лише в періодах, за який стягувалася спірна заборгованість за надані послуги зберігання.

У зв`язку з наведеним у суду виникли обґрунтовані підстави вважати, що представником позивача вже здійснювався аналіз Договору відповідального зберігання №10-13-109з/551 від 24.10.2013, тому відсутні підстави вважати, що при підготовці позовної заяви у даній справі (після подання тотожних позовів) адвокат виконував вказані роботи вартістю 1 000,00 грн., а також у суду відсутні підстави для висновку про доцільність (необхідність) та реальність витрати адвокатом часу на надання правової допомоги в межах даної справи, вартістю 6 500,00 грн.

З урахуванням предмета та підстав позову, виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, реально витраченого адвокатом часу, беручи до уваги розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін, зважаючи на принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає за необхідне задовольнити заявлену суму витрат позивача на професійну правничу допомогу в цій справі в розмірі 4 000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (01601, м. Київ, вулиця Мечникова, буд. 16-А, ідентифікаційний код 30401456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" (08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, буд. 38, ідентифікаційний код 36298149) борг у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. та відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 26.07.2023.

Суддя Р.В. Бойко