Рішення № 112430687, 20.07.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.07.2023Справа № 910/9549/23

За позовомФізичної особи-підприємця Сокирки Леоніда МихайловичадоКомунального підприємства "Київтранспарксервіс"простягнення 352 995,32 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Колесніченко І.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Сокирка Леонід Михайлович (далі також - позивач, ФОП Сокирка Л.М.) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (далі також - відповідач, КП "Київтранспарксервіс") про стягнення 326 040,00 грн безпідставно набутих коштів та 26 955,32 грн 3% річних.

Відповідно до ухвали суду від 19.06.2023 відкрито провадження у справі № 910/9549/23, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням/викликом учасників справи та призначено судове засідання на 20.07.2023.

11.07.2023 до суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позов у якому, зокрема, заявлено про поновлення строку для подання відзиву й про залишення позову без розгляду в порядку п. 7 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, 19.07.2023 позивачем подано відповідь на відзив із запереченнями проти доводів відповідача.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання 20.07.2023 не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача безпосередньо в судовому засіданні 20.07.2023 заперечував проти заявленого позову та надав усні пояснення щодо поданих клопотань.

Згідно зі ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

З огляду на пояснення представника відповідача суд вважає за можливе задовольнити заяву Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" та поновити строк для подачі відзиву.

Стосовно доводів відповідача про залишення позову без розгляду суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Відповідно до п. 7.1. договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012, всі спори, розбіжності, вимоги та претензії, які виникають при виконанні даного договору, у зв`язку з ним або випливають з нього, підлягають вирішенню у Постійно діючому Незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Ліга юридичного захисту інтересів споживачів" (зареєстрований Міністерством юстиції України 14.09.2004 року,свідоцтво № 01-т.с.) згідно з його Регламентом, за місцезнаходженням: м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/2, оф. 69.

У той же час, під час розгляду справи судом встановлено, а сторонами не заперечується, що строк дії договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 закінчився 31.12.2019.

Зважаючи на наведене вище, підстави для застосування положень п. 7.1. договору до правовідносин сторін відсутні, а клопотання відповідача про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає.

З огляду на наявні в матеріалах справи фактичні дані, наданих сторонами доказів та пояснень достатньо для вирішенню спору по суті, а неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні 20.07.2023 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.12.2012 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (як стороною-1) та Фізичною особою-підприємцем Сокиркою Леонідом Михайловичем (як стороною-2) було укладено договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 (далі також - договір), за умовами якого сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 110 місць платного паркування транспортних засобів, а також 12 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозіть інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Деснянський р-н, вул. Закревського, 42 в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - об`єкт), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту. Сторона-2 набуває право на організацію та експлуатацію об`єкту з моменту набрання чинності даним договором.

У розділі 3 договору сторони погодили, що вартість послуг сторони-1 стороні-2 становить 6,50 грн за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу в тому числі:

- вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 2,12 грн;

- ПДВ - 0,42 грн;

- збір за місця для паркування транспортних засобів - 3,96 грн.

Розрахунки за цим договором здійснюються шляхом оплати стороною-2 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 15 числа поточного місяця відповідно до Графіку платежів (Додаток № 2 до даного договору). Сторона-1 зобов`язана не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, підготувати в двох примірниках Акт здачі наданих послуг. Сторона-2 зобов`язана не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, отримати Акт здачі наданих послуг, протягом двох робочих днів з дня отримання Акту здачі наданих послуг підписати його та повернути стороні-1 один примірник Акту.

Згідно з п. 6.1. договору (в редакції Додаткової угоди від 17.12.2015), цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.2019.

Як стверджує позивач, після припинення дії договору в період з 13.03.2020 по 10.03.2021 він виконав на користь відповідача оплату на загальну суму 326 040,00 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що договір припинив свою дію 31.12.2019, а послуги які оплатив позивач договором не охоплювалися, а тому грошові кошти перераховані на користь відповідача без належної правової підстави.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на таке:

- гроші не можуть бути витребувані у добросовісного набувача, а відповідач в даному випадку виступає таким;

- позивач фактично не звільнив земельну ділянку та продовжив господарську діяльність на умовах раніше укладеного договору з власної ініціативи;

- договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

- по-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, у період з 13.03.2020 по 10.03.2021 позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти на загальну суму 326 040,00 грн відповідно до наступних квитанцій:

- № 48383480 від 13.03.2020 на суму 22 165,00 грн: за послуги паркування транспортних засобів зг.дог. № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 за березень 2020 без ПДВ;

- № 48383398 від 13.03.2020 на суму 20 735,00 грн: за послуги паркування транспортних засобів зг.дог. № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 за лютий 2020 без ПДВ;

- № 48383287 від 13.03.2020 на загальну суму 22 165,00 грн: за послуги паркування транспортних засобів зг.дог. № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 за січень 2020 без ПДВ;

- № 48815926 від 13.04.2020 на загальну суму 7 450,00 грн: за послуги паркування транспортних засобів зг.дог. № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 за квітень 2020 без ПДВ;

№ 48815786 від 13.04.2020 на загальну суму 14 000,00 грн: за послуги паркування транспортних засобів зг.дог. № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 за квітень 2020 без ПДВ;

- № 114 від 08.05.2020 на загальну суму 22 165,00 грн: Сокирка Л.М. , інд. код НОМЕР_1 ; послуги паркування транспортних засобів згідно договору № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 за травень 2020;

- № ПН1275334 від 12.06.2020 на загальну суму 21 450,00 грн: оплата за послуги паркування транспортних засобів зг.дог. № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 за червень 2020 Сокирка Леонід Михайлович, ІПН НОМЕР_1 ;

- № ПН1367142 від 13.07.2020 на загальну суму 22 165,00 грн: за посл. паркування транспортних засобів згідно договору № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 за липень 2020, 1902423273 м. Київ, вул. Жмеринська 32 кв 143;

- № ПН1484433 від 14.08.2020 на загальну суму 22 165,00 грн: за посл. паркування транспортних засобів зг.дог. № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 за 08.2020 Платн. Сокирка Л.М. 1902423273;

- № 44 від 12.09.2020 на загальну суму 21 450,00 грн: Сокирка Л.М. за послуги паркування трансп. засобів зг.д. № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 за 09.2020;

- № 175 від 13.10.2020 на загальну суму 22 165,00 грн: за послуги паркування транспортних засобів згідно договору № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 за жовтень 2020, Сокирка Л.М., ІНН НОМЕР_1 ;

- № 112 від 12.11.2020 на загальну суму 21 450,00 грн: за послуги паркування транспортних засобів згідно договору № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 за листопад 2020, Сокирка Л. ІНН АДРЕСА_1 ;

- № 22 від 12.12.2020 на загальну суму 22 165,00 грн: за послуги паркування транспортних засобів згідно договору № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 за грудень 2020 Сокирка Л.М. ІНН НОМЕР_1 ;

- № 169 від 13.01.2021 на загальну суму 22 165,00 грн: за послуги паркування транспортних засобів згідно договору № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 за січень 2021 Сокирка Л. ІНН АДРЕСА_1 ;

- № 27 від 11.02.2021 на загальну суму 20 020, 00 грн: за послуги паркування транспортних засобів згідно договору № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 за лютий 2021 Сокирка Л.М.;

- № ПН9304 від 10.03.2021 на загальну суму 22 165,00 грн: оплата за послуги паркування транспортних засобів згідно договору № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 за березень 2021.

Під час розгляду справи судом встановлено, що листом від 18.10.2019 № 053/05-3665 ФОП Сокирку Л.М. повідомило КП "Київтранспарксервіс" про те, що термін дії договору закінчується у встановлені строки та не підлягає автоматичному продовженню, а подальше право на експлуатацію пакувального майданчика після закінчення строку дії договору, реалізовуватиметься через систему електронних продажів "ProZorro.Продажі" у відповідності до п. 1.1. Рішення Київської міської ради № 184/6840 "Про вдосконалення системи організації паркувального простору в місті Києві" від 05.03.2019.

Крім того, у листі № 053/05-4164 від 08.11.2019 відповідач просить позивача на підставі п. 6.7. договору звільнити паркувальний майданчик не пізніше дати припинення даного договору, а саме до 31.12.2019.

З наявних у справі доводів та доказів сторін слідує, що строк дії договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012 закінчився 31.12.2019.

У той же час, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем було виконано вимоги відповідача та вчасно звільнено паркувальний майданчик, а в період з 13.03.2020 по 10.03.2021 ФОП "Сокирка Л.М. не продовжував використовувати паркувальні місця.

Відповідно до п.п. 6.7., 6.8. договору, після припинення або розірвання договору (окрім випадку оформлення права власності/права користування земельною ділянкою у встановленому чинним законодавством порядку) сторона-2 втрачає право на експлуатацію об`єкту. Сторона-2 зобов`язана не пізніше дати припинення/розірвання даного договору звільнити ділянку, на якій розташований об`єкт. Припинення або розірвання договору в будь-якому випадку не звільняє сторони від виконання зобов`язань, взятих на себе за даним договором.

Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Якщо позивач в односторонньому порядку не відмовлявся від договору або договір не був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення зобов`язання, яке залишилося невиконаним (схожу правову позицію також викладено у Постанові ВП ВС від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17).

Якщо правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Доказів того, що позивач у спірний період не користувався об`єктом надано не було. Більше того, у долучених до справи квитанціях в призначені платежу вказано оплата за послуги паркування транспортних засобів згідно договору № ДНП-2012-12/149 від 21.12.2012.

Отже, до правовідносин сторін не можуть бути застосовані положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що надані відповідачем докази є більш вірогідними, ніж докази надані позивачем на обґрунтування позовних вимог.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 119, 129, п. 7 ч. 1 ст. 226, ст.ст. 232, 233, 237, 240, 241, 252, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Сокирки Леоніда Михайловича відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.07.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко