Постанова № 11242856, 04.06.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

04.06.10Справа №2а-2555/10/10/0170 16:26 м. Сімферополь

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Кудряшової А.М. ,

при секретарі судового засідання - Левченко Д.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Кутько О.В., представник по довіреності №4/10/А від 14.12.2009 року;

від відповідача - Черниш А.О., представник по довіреності №7776/9/10-0 від 22.10.2008 року;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст інвестментс"

до Державної податкової інспекції у м. Ялта АРК

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст інвестментс» - позивач - звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000232301/0 від 02.02.2010 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що під час проведення перевірки позивача відповідач дійшов безпідставного висновку про невідповідність наданих позивачем податкових накладних вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, оскільки контрагент позивача по угоді, який видав податкові накладні, не знаходиться за юридичною адресою. Позивач зазначає, що вказані податкові накладні були в повному обсязі надані працівнику податкового органу під час проведення перевірки; незнаходження контрагента позивача за юридичною адресою ніяк не може вплинути на право СП у формі ТОВ «Іст інвестментс» на податковий кредит. Позивач також зазначає, що укладені договори мали прямий зв'язок з господарською діяльністю позивача, були виконані сторонами в повному обсязі. Позивач вказує, що на дату виписки вказаних податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість, у звязку з чим позивачем відповідні суми до складу податкового кредиту включені на підставі належним чином оформлених документів.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просив адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав і вважає прийняте податкове повідомлення-рішення законним та обґрунтованим, підтримав доводи, викладені в письмових запереченнях на позов, що надані суду у судовому засіданні 05.05.2010 р. Відповідно до наданих заперечень відповідач обґрунтовує правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення тим, що під час проведення перевірки встановлено включення позивачем до складу податкового кредиту перевіреного періоду податкових накладних, виданих ТОВ «Максім ЛТД», в яких зазначена юридична адреса підприємства згідно з його статутними документами. Однак під час обстеження місцезнаходження ТОВ «Максім ЛТД» встановлено відсутність підприємства та відповідальних осіб за юридичною адресою, про що складено акт. Таким чином, адреса, зазначена ТОВ в податкових накладних, не відповідає його місцезнаходженню, у звязку з чим суми по вказаним податковим накладним безпідставно включені позивачем до складу податкового кредиту. У звязку з використанням позивачем заявленої до відшкодування суми ПДВ в повному обсязі було прийнято податкове повідомлення-рішення про донарахування податкового зобовязання та застосування штрафних санкцій.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та надані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст інвестментс» (код ЄДРПОУ 31067903, юридична адреса: 98690, АР Крим, м. Ялта, смт. Форос, вул. Терлецького, буд.10) зареєстровано Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради АР Крим 22 серпня 2000 року як юридична особа, дані внесені до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (номер запису 11461200000000877 т.1, а.с.19-20, 22-37). Позивач взятий на облік в ДПІ в м. Ялта АР Крим як платник податків та зборів, що підтверджено матеріалами справи, а також зареєстрований у якості платника податку на додану вартість Свідоцтво №00505483 від 01.09.2000 року (т.1, а.с.21).

ДПІ в м. Ялта АР Крим 20.01.2010 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст інвестментс» (надалі ТОВ «Іст інвестментс») щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Максім ЛТД» (ЄДРПОУ 20710092, м. Севастополь) за період з 01.04.2009 р. по 30.04.2009 р., за результатами якої складено акт перевірки №55/31067903/2/23-4 від 20.01.2010 року (т.1, а.с.8-17).

У висновках даного акту (т.1, а.с.17) зазначено, що за результатами проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп.7.2.1, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року №168/97-ВР, що призвело, на думку відповідача, до необґрунтованого завищення суми податку на додану вартість, яка заявлена до бюджетного відшкодування по декларації за травень 2009 року, та у звязку з використанням вказаної суми підлягає донарахуванню 11661грн.55коп.

Акт перевірки №55/31067903/2/23-4 від 20.01.2010 року вручено позивачу, що представником позивача не оспорюються та не заперечується.

Зазначений акт перевірки став підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №0000232301/0 від 02.10.2010 року (т.1, а.с.18), яким позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 11662грн.00коп. за порушення зазначених норм Закону України «Про податок на додану вартість» та на підставі пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року №2181-ІІІ застосовані штрафні санкції в сумі 5831грн.00коп., а взагалі 17493грн.00коп.

Вказане податкове повідомлення-рішення було отримано позивачем, що представником позивача під час розгляду справи не оспорювалось та не заперечувалось.

Суд зазначає, що позивач в поданому адміністративному позові та під час надання пояснень в судових засіданнях під час розгляду справи в суді не оспорює підстави та порядок проведеної перевірки, своєчасність повідомлення про її проведення, дотримання порядку оформлення акту перевірки тощо; дотримання відповідачем порядку проведення зазначеної перевірки та оформлення її результатів не є предметом даного адміністративного спору. У звязку з викладеним судом не розглядаються та не оцінюються дії відповідача стосовно дотримання порядку проведення перевірки, оформлення її результатів і повідомлення позивача про висновки податкового органу стосовно порушення ТОВ «Іст інвестментс» вимог податкового законодавства, та не розглядається питання щодо визнання дій податкового органу, що повязані з проведенням перевірки, неправомірними.

Також суд вважає необхідним зазначити, що в матеріалах справи відсутні відомості про оскарження позивачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку та про його скасування під час розгляду таких скарг позивача.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи правомірність дій відповідача щодо прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобовязує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже “на підставі” означає, що субєкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обовязків, встановлених законами.

“У спосіб” означає, що суб'єкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд зясовує, чи використане повноваження, надане субєкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Згідно з п.1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” (надалі Закон про ПДВ) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону про ПДВ встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд зазначає, що відповідно до вимог пп.7.2.3 п.7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Вимоги до податкової накладної встановлені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” (надалі - Закон про ПДВ), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 зазначеного Закону).

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ.

Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 зазначеного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону про ПДВ встановлено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Суд зазначає, що відповідно до тексту акту перевірки (т.1, а.с.13) згідно з поданою позивачем податковою декларацією з податку на додану вартість за травень 2009 року та розрахунком суми бюджетного відшкодування сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних періодів, складає 140093грн.00коп. До складу податкового кредиту зазначеного періоду позивачем було включено 11661грн.55коп. по податковим накладним, виданим Товариством з обмеженою відповідальністю «Максім ЛТД» (код ЄДРПОУ 20710092, м. Севастополь) у квітні 2009 року при придбанні продуктів харчування на виконання договору від 01.03.2007 року (перелік податкових накладних наведено в акті перевірки т.1, а.с.14).

В акті перевірки відповідачем зазначено, що юридичною адресою ТОВ «Максім ЛТД» є: 99000, м. Севастополь, вул. Леніна, буд.30, кв.14, однак під час обстеження його місцезнаходження встановлено відсутність підприємства та відповідальних осіб (акт від 23.11.2009 року №70/23-1/20710092). В акті перевірки також зазначено про те, що станом на 01.10.2009 року чисельність працівників підприємства склала 3 особи; згідно декларації на прибуток за 9 місяців 2009 року у підприємства відсутні основні засоби.

На підставі викладеного, ДПІ у м. Ялта АР Крим в акті перевірки зроблено висновок про те, що ТОВ «Максім ЛТД» порушені вимоги ст.93 Цивільного кодексу України, ст.1, п.3 ст.4, п.6 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15.05.2003 року №755-IV у звязку з незнаходженням за юридичною адресою. Крім того, відповідачем в акті перевірки зазначено про те, що до Єдиного державного реєстру внесено запис про відсутність ТОВ «Максім ЛТД» за місцем знаходження без посилання на відповідні документи, що підтверджують вказані обставини (зокрема, на витяг з ЄДРПОУ за зазначенням його дати). Такі документи не надані відповідачем і під час розгляду справи.

ДПІ у м. Ялта АР Крим в акті перевірки дійшла також висновку про те, що на порушення вимог пп.7.2.1, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ позивачем до складу податкового кредиту були включені суми по податковим накладним, отриманим від ТОВ «Максім ЛТД», які не відповідають вимогам зазначеного Закону не відповідає юридична адреса місцезнаходження підприємства.

Суд зазначає, що актом перевірки підтверджено надання позивачем працівнику податкового органу податкових накладних ТОВ «Максім ЛТД» під час проведення перевірок. Крім того, копії вказаних податкових накладних надані представником відповідача під час розгляду справи та наявні в матеріалах справи.

На підтвердження придбання у ТОВ «Максім ЛТД» продуктів харчування позивачем під час розгляду справи надані:

1) договір поставки продуктів харчування без номеру від 01.03.2007 року (т.1, а.с.47-48),

2) рахунки-фактури ТОВ «Максім ЛТД» №СФ-0000087 від 23.04.2009 року, №СФ-0000085 від 22.04.2009 року, №СФ-0000080 від 16.04.2009 року на загальну суму 60000грн.00коп. (т.1, а.с.50, 52, 54),

3) платіжні доручення позивача №975 від 24.04.2009 року, №962 від 23.04.2009 року, №901 від 17.04.2009 року про сплату ТОВ «Іст інвестментс» ТОВ «Максім ЛТД» 60000грн.00коп. (т.1, а.с.49, 51, 53),

4) податкові накладні, видані ТОВ «Максім ЛТД», перелік яких відповідає переліку, наведеному в акті перевірки, та видаткові накладні про видачу товарів, що зазначені в податкових накладних (т.1, а.с.55-92). В даних документах у якості юридичної адреси ТОВ «Максім ЛТД» зазначено м. Севастополь, вул. Леніна, 30, кв.14.

Суд зазначає, що надані позивачем під час розгляду справи податкові накладні містять всі необхідні реквізити, що встановлені Законом України “Про податок на додану вартість”. Разом з тим, судом встановлено, що висновок податкового органу про невідповідність податкових накладних, виданих ТОВ “Максім ЛТД”, вимогам пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ обґрунтований лише посиланням на акт невідповідності місцезнаходження вказаного ТОВ від 23.11.2009 року, тобто на документ, складений більш ніж через півроку після складання вказаних податкових накладних. Під час розгляду справи представником відповідача не були надані будь-які докази на підтвердження того, що на дати виписки податкових накладних на протязі квітня 2009 року ТОВ «Максім ЛТД» не знаходився за місцем державної реєстрації, тобто за адресою, що була зазначена в Свідоцтві про реєстрацію платника податку на додану вартість та виданих податкових накладних. Відповідачем також не повідомлено суду про наявність в ДПІ в Ленінському районі м. Севастополя, тобто за місцем реєстрації ТОВ, відомостей про зміну його фактичної адреси станом на 23.11.2009 року тощо.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що надані позивачем під час проведення перевірки та розгляду справи податкові накладні ТОВ «Максім ЛТД» відповідають вимогам діючого законодавства, зокрема, пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ, а висновки податкового органу в частині їх невідповідності в порядку ст.70 КАС України не підтверджені належними та допустимими доказами по справі.

Також суд зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Максім ЛТД» (код ЄДРПОУ 20710092) зареєстровано як юридична особа Ленінською районною державною адміністрацією у м. Севастополі 29.10.1992 року (т.1, а.с.42). При цьому згідно Свідоцтва про державну реєстрацію та довідки Управління статистики у м. Севастополі (т.1, а.с.42, 44) юридичною адресою підприємства є 99011, м. Севастополь, Ленінський район, вул. Леніна, буд.30, к.14. Також ТОВ «Максім ЛТД» зареєстровано як платник податку на додану вартість з 18.01.2007 року (свідоцтво №100013259 т.1, а.с.43).

Відповідно до відомостей офіційного сайту Державної податкової адміністрації України (т.1, а.с.120) ТОВ «Максім ЛТД» станом на 04.05.2010 року було зареєстровано як платник податку на додану вартість, не було ліквідовано у встановленому порядку, установчі документи вказаного підприємства не були визнані недійсними, державну реєстрацію не анульовано тощо. Представником відповідача під час розгляду справи не надано доказів, що спростовують наведені обставини. Більш того, в матеріалах справи наявна довідка ДПІ в Ленінському районі м. Севастополя від 30.10.2010 року №319 (т.1, а.с.119), згідно з якою ТОВ «Максім ЛТД» станом на 30.04.2010 року не має заборгованості зі сплати податків, зборів (обовязкових платежів).

На підставі викладеного у суду відсутні підстави для неприйняття вказаних первинних бухгалтерських документів та податкових накладних як належних доказів по справі.

Суд вважає необхідним зазначити, що в акті перевірки від 20.01.2010 року відповідачем не зазначено про включення або не включення ТОВ «Максім ЛТД» до складу податкових зобовязань в деклараціях з ПДВ відповідних сум по податковим накладним, що були видані позивачу в квітні 2009 року, перелік яких наведено в акті перевірки. Акт перевірки також не містить відомостей про сплату або несплату вказаних сум податкових зобовязань з ПДВ по операціям з позивачем до бюджету; відомості про сплату ТОВ «Максім ЛТД» податку на додану вартість по вказаним господарським операціям з позивачем та докази на підтвердження їх сплати або несплати відповідно відповідачем під час розгляду справи не надані та представником відповідача не повідомлено про їх наявність у третіх осіб для витребування судом та залучення до матеріалів справи. Разом з тим, суд вважає необхідним зазначити, що в акті перевірки позивача ДПІ у м. Ялта АР Крим посилається на подання ТОВ «Максім ЛТД» податкової декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2009 ркоу. Таким чином, суд приходить до висновку, що вказаним підприємством в 2009 році до податкового органу за місцем реєстрації надавались податкові декларації, однак їх показники в частині наявності податкових зобов'язань по операціям з позивачем ДПІ у м. Ялта АР Крим під час перевірки 20.01.2010 року не досліджувались.

Також згідно з вимогами частин 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Однак відповідачем під час розгляду справи суду не надано доказів несплати в бюджет та, відповідно, не включення сум податку на додану вартість по господарським операціям з позивачем до складу податкових зобовязань у відповідних податкових (звітних) періодах; вимоги, викладені в ухвалі Окружного адміністративного суду АР Крим від 22.02.2010 року по даній справі в частині наданні всіх документів, що можуть бути використані як доказ під час розгляду справи, відповідачем не виконані.

Суд зазначає, що відомості про проведення зустрічних перевірок ТОВ “Максім ЛТД» в матеріалах справи та в акті перевірки відсутні. Також під час розгляду справи представником відповідача не надані будь-які документи на підтвердження несплати вказаним підприємством сум податку на додану вартість до бюджету або недекларування відповідних податкових зобовязань з ПДВ саме по операціям з позивачем.

Крім того, відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону про ПДВ платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10 зазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 стаття 10 Закону про ПДВ).

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Закон про ПДВ не встановлює обовязку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону України сума ПДВ, що включена до ціни товару, є податковим зобовязанням продавця товару, і саме продавець товару несе обовязок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку безпосереднім продавцем або одним з його постачальників (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобовязання безпосереднього продавця або постачальників по ланцюгам постачання.

Суд зазначає, що в акті перевірки позивача від 20.01.2010 року відсутні висновки про нікчемність укладеної позивачем з ТОВ «Максім ЛТД» угоди як такої, що порушує публічний порядок або з інших підстав. Разом з тим, в акті перевірки зазначено, що загальна чисельність працюючих ТОВ станом на 01.10.2009 року склала 3 особи, згідно даних податкової декларації з податку на прибуток ТОВ «Максім ЛТД» за 9 місяців 2009 року основні засоби у підприємства відсутні. Суд вважає необхідним звернути увагу відповідача на те, що квітень 2009 року, на протязі якого були видані податкові накладні та проведено оплату за поставлені продукти харчування, входить до ІІ кварталу 2009 року, однак дані податкової декларації ТОВ «Максім ЛТД» з податку на додану вартість за квітень 2009 року та податкової декларації по податку на прибуток за І півріччя 2009 року в акті перевірки не зазначені, а відповідні декларації під час розгляду справи відповідачем суду не надані.

Крім того, відповідно до вимог частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; частиною 5 зазначеної статті передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом під час розгляду справи не встановлено, яким має бути мінімальний обсяг трудових ресурсів, виробничого, транспортного і торгівельного обладнання, сировини і інших матеріалів ТОВ «Максім ЛТД» для укладення та виконання зазначеного правочину, за яким позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ. Будь-яке обґрунтування вказаних показників відповідачем в акті перевірки та під час розгляду справи в суді не надано; доказів обов'язковості наявності основних засобів на підприємстві та кількості працівників, що перевищує 3 особи, для виконання укладеної з позивачем угоди, не надано.

Відповідачем також не надано суду доказів стосовно невикористання отриманих продуктів харчування у власній господарській діяльності позивача; зазначене питання в акті перевірки взагалі не відображено. Про наявність таких доказів відповідачем також не повідомлено і під час розгляду справи та представником відповідача не заявлено клопотання про їх витребування судом у третіх осіб для залучення до матеріалів справи.

Більш того, позивачем під час розгляду справи в суді надані документи, що підтверджують використання отриманих продуктів харчування у власній господарській діяльності ТОВ «Іст інвестментс», а саме:

Як свідчить текст акту перевірки основним видом діяльності позивача є надання послуг в сфері туризму туроператорська діяльність (внутрішній та в'їзний туризм), для здійснення якої позивач має відповідну ліцензію (т.1, а.с.122). Для здійснення господарської діяльності позивачем, зокрема, використовується їдальня, що знаходиться в приватній власності ТОВ «Іст інвестментс» (свідоцтво про право власності на нерухоме майно т.1, а.с.115-116).

Під час розгляду справи представником позивача були надані суду документи: комплексне меню, розкрутка (перелік продуктів, що необхідні для виготовлення блюд), накладні на внутрішнє переміщення товарів, вимоги в комору, видаткові накладні (т.1, а.с.124-250, т.2, а.с.1-184), які підтверджують використання придбаних позивачем продуктів харчування під час приготування сніданків, обідів та вечерь для споживання працівниками позивача у службовій їдальні на протязі квітня 2009 року. Також на підтвердження зазначених обставин позивачем надані: довідка №367 від 05.05.2010 року про кількість постійних працівників ТОВ «Іст інвестментс» (т.1, а.с.114), калькуляція вартості харчування для працівників (т.1, а.с.117), наказ №23 від 13.04.2009 року позивача про зміну вартості харчування (т.1, а.с.118). Суд зазначає, що під час розгляду даної справи відповідачем суду не надано доказів на підтвердження того, що зазначені документи складені позивачем з порушенням вимог діючого законодавства, не відповідають фактично проведеним позивачем господарським операціям та не можуть бути належним доказом по справі. Будь-які відомості про отримання ТОВ «Іст інвестментс» використаних продуктів харчування у іншої особи, а не у ТОВ «Максім ЛТД», представником відповідача під час розгляду справи суду не надано.

Відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки. Згідно з пунктом 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 р. за №925/11205), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Відповідно до пп.2.3.2 зазначеного Наказу за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Відповідачем на порушення зазначених вимог наказу ДПА України в акті перевірки не зазначено жодних доказів на підтвердження відсутності реального виконання укладеної угоди та не доведено невикористання придбаних продуктів харчування у власній господарській діяльності позивача. Суд зазначає, що питання реального виконання укладеної угоди та її відображення у бухгалтерському обліку позивача взагалі не досліджувалось в акті перевірки та не відображено в інших документах, що надані представником відповідача під час розгляду справи в суді.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні відомості про несплату контрагентом позивача податкових зобовязань з податку на додану вартість по операціям з поставки продуктів харчування позивачу або про недекларування вказаних податкових зобовязань в податкових деклараціях за відповідні податкові (звітні) періоди. Відповідачем в акті перевірки також не зазначено про невикористання поставлених продуктів харчування у власній господарській діяльності позивача.

Згідно частини 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що доказів визнання укладеного договору недійсним у встановленому діючим законодавством порядку відповідачем не надано. Реальне виконання укладеної угоди підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача, що надані під час проведення перевірки та розгляду справи, у звязку з чим суд не приймає до уваги посилання відповідача на порушення позивачем вимог пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про безпідставність висновків відповідача про завищення позивачем в перевіреному періоді суми ПДВ, яка заявлена до бюджетного відшкодування по податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2009 року в сумі 11661грн.55коп. по операціям з ТОВ “Максім ЛТД”.

Відповідно до вимог пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Суд зазначає, що у звязку з неправомірним нарахуванням податкового зобовязання з податку на додану вартість позивачу застосовування штрафних санкцій також є необґрунтованим.

Таким чином, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач використав надані йому повноваження необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття податкового повідомлення-рішення, без дотримання принципу рівності перед законом, непропорційно, тобто без дотримання розумного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, а не про визнання його протиправним та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Ялта АР Крим №0000232301/0 від 02.02.2010 року є законними та обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), тому з урахуванням задоволення позовних вимог з Державного бюджету України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 03 гривні 40 копійок.

У звязку зі складністю справи судом 04 червня 2010 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, постанова складена у повному обсязі 09 червня 2010 року.

Керуючись ст.ст. 94, 98, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим №0000232301/0 від 02.02.2010 року, прийняте стосовно Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст інвестментс».

3. Стягнути на користь Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Іст інвестментс» (код ЄДРПОУ 31067903, юридична адреса: 98690, АР Крим, м. Ялта, смт. Форос, вул. Терлецького, буд.10) з Державного бюджету України в рахунок відшкодування судових витрат зі сплати судового збору 3 (три) гривні 40 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги). Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня проголошення постанови до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Кудряшова А.М.