Рішення № 112427190, 20.07.2023, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/3329/23

Провадження № 2/463/1186/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2023 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді - Леньо С. І.

з участю секретаря - Станько Р.О.

розглянувши в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування шкоди -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, який у встановленому законом порядку уточнив та в кінцевому просить ухвалити рішення, яким стягнути з ПрАТ «СК «ПЗУ «Україна» недоплачену частину страхового відшкодування в сумі 27474,66 грн., пеню в розмірі 2596,92 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 28.12.2022 о 12:50 у м. Львові на вул. Родини Крушельницьких відбулась ДТП за участю транспортного засобу Volkswagen д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням позивача та транспортного засобу Ford д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . За наслідками вказано ДТП між учасниками складено Європротокол, відповідно до якого водій ОСОБА_3 визнав свою вину в повному обсязі. Цивільно-правова відповідальність останнього застрахована у страховій компанії відповідача, яка лише частково виплатила страхове відшкодування в сумі 39369,79 грн., тоді як згідно висновку експерта вартість матеріального збитку становить 66844,45 грн. Відтак, різницю між фактичним розміром шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням, яка становить 27474,66 грн. просить стягнути в примусовому порядку, а також пеню за порушення строків виконання грошового зобов`язання за період з 29.03.2023 по 06.06.2023 в сумі 2596,92 грн. та судові витрати.

Відповідач не погодився та в особі повноважного представника подав відзив на позовну заяву. Зазначає, що розмір матеріальної шкоди визначено на підставі звіту про оцінку та за виключенням податку на додану вартість. В свою чергу, наданий позивачем висновок експерта вважає неналежним доказом, оскільки такий складено з порушенням. Просить в позові відмовити.

Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідач на спростування наданого позивачем висновку експерта долучив до матеріалів справи висновок експерта, складений на його замовлення і згідно якого вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 52040,45 грн.

Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.

Позовна заява поступила до суду 28.04.2023.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 03.05.2023 відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Визначено строк та черговість для подання заяв по суті справи.

Одночасно з відкриттям провадження у справі суд направив сторонам інформаційне повідомлення про права та обов`язки сторін (а.с.71), в тому числі про обов`язок подати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, а також неможливість приховування доказів. Цим же повідомленням сторонам роз`яснено порядок та строки подання доказів.

Таким чином, суд виконав вимоги статті 221 ЦПК України.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п. 22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27 жовтня 2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції.

З огляду на характер спірних правовідносин, справа стосується відшкодування шкоди, а оскільки вирішенню підлягали виключно питання права, суд з посиланням на відповідну практику ЄСПЛ при відкритті провадження визнав недоцільним проведення судового засідання та визначив, що розгляд справи проводитиметься без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Одночасно, сторонам було роз`яснено право ініціювати розгляд справи з викликом сторін.

Сторони таким правом не скористались. Суд також не знайшов підстав ініціювати розгляд справи з викликом сторін, а тому, розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

В силу вимог Закону та враховуючи характер спірних правовідносин справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, а тому, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.

Перед тим як закінчити з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статі 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої четвертої статті 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог частини сьомої 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Позиція суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 28.12.2022 о 12:50 у м. Львові на вул. Родини Крушельницьких відбулась ДТП за участю транспортного засобу Volkswagen д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням позивача та транспортного засобу Ford д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .

Власником автомобіля Volkswagen д.н.з. НОМЕР_1 є позивач, що стверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.8).

Про дорожньо-транспортну пригоду учасники склали відповідне повідомлення (а.с.7), згідно якого водій ОСОБА_2 повністю визнав свою вину.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 застрахована у страховій компанії відповідача, чого сторони не оспорюють і що відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. Згідно наданого суду полісу № ЕР.211993305 (а.с.128), ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілого становить 160000 грн. Франшиза відсутня.

Відповідне повідомлення про ДТП та заяву про страхове відшкодування позивач подав відповідачу 28.12.2022 (а.с.10-11).

Відповідач, в свою чергу, 03.02.2023 виплатив позивачу страхове відшкодування в розмірі 39369,79 грн., чого сторони не оспорюють і що відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. Вбачається, що такий розмір страхового відшкодування відповідач визначив на основі звіту про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.105). При цьому, оскільки виплата здійснена на рахунок потерпілого, сума страхового відшкодування зменшена на суму податку на додану вартість.

Згідно висновку експерта № 14/23 від 21.03.2023, який складено на замовлення позивача (а.с.25-33), вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля Volkswagen д.н.з. НОМЕР_1 внаслідок його пошкодження у ДТП 28.12.2022 станом на момент огляду становить 66844,45 грн.

Водночас, згідно висновку експерта № 349.23ЕД від 08.06.2023 (а.с.135-142), який складено на замовлення відповідача, вартість відновлювального ремонту із врахуванням коефіцієнта фізичного зносу автомобіля Volkswagen д.н.з. НОМЕР_1 , пошкодженого в ДТП 28.12.2022 станом на момент ДТП становить 52040,45 грн.

З огляду на зазначену обставину відповідач під час розгляду справи в суді, а саме 13.06.2023 відповідно до копії платіжного інструкції (а.с.134) доплатив позивачу різницю між виплаченим страховим відшкодуванням і розміром шкоди, оціненої експертом на замовлення відповідача в сумі 12670,66 грн.

Вважаючи, що розміру страхового відшкодування недостатньо для покриття матеріальних збитків позивач звернувся до суду з цим позовом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Таким чином з огляду на факти справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, для задоволення вимог пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд повинен вирішити питання про розмір заподіяних збитків та визначити, які з наданих сторонами доказів є належним і достатніми.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, що згідно із цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За змістом статті 22, 1166, 1192 ЦК України, шкода відшкодовується в повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У справі яка розглядається сторонами надано два висновки експертів, які містять відмінні дані про розмір заподіяної шкоди. Відтак, суд повинен перевірити та надати перевагу тому з висновків, який найбільш точно відповідає обставинам справи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час розгляду справи № 760/6034/16-ц (постанова від 15.02.2023) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Всебічність та повнота, зокрема, передбачають з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 89 ЦПК України, щодо відсутності у будь-якого доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Крім того, Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

На думку суду, в межах цієї справи саме наданий позивачем висновок експерта відповідає вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності, тоді як наданий відповідачем висновок цим критеріям не відповідає.

Зокрема, як зазначено у висновку відповідача (а.с.135), експертиза виконана без проведення огляду транспортного засобу і ніщо не свідчить про те, що експерт намагався оглянути транспортний засіб. Натомість представник позивача перед проведенням експертизи направив відповідне запрошення як страховій компанії, так і винуватцю ДТП (а.с.22-23) і експертиза позивача проводилась з оглядом автомобіля у світлу пору доби (а.с.25зв.).

Також, у висновку позивача загалом перелічено дев`ять пошкоджених деталей від ДТП (а.с.28), тоді як у висновку відповідача лише вісім (а.с.137).

Процент додаткового зменшення вартості автомобіля експерт відповідача також розрахував не на основі огляду автомобіля, а на основі вихідних даних, і очевидно, експерт не володів достовірною інформацією про умови догляду, зберігання та використання автомобіля. Тим не менше, процент додаткового зменшення вартості автомобіля оцінено до рівня -10% (а.с.139), а це в свою чергу, вплинуло на визначення ринкової вартості автомобіля до пошкодження (а.с.140) та в кінцевому на коефіцієнт фізичного зносу (а.с.142), який обчислюється з урахуванням ринкової вартості автомобіля до ДТП. У підсумку, з огляду на такі дані експерт відповідача визначив коефіцієнт фізичного зносу на рівні 0,5061, тоді як експерт позивача після огляду автомобіля визначив коефіцієнт фізичного зносу на рівні 0,47, а чим більший коефіцієнт фізичного зносу, тим меншою є сума страхового відшкодування.

Тому, керуючись своїм внутрішнім переконанням, як це передбачено частиною другою статті 82 ЦПК України, суд приймає до уваги саме наданий позивачем висновок експерта і саме на основі його даних вирішує питання про розмір заподіяних збитків і не приймає до уваги наданий відповідачем висновок експерта, визнаючи його недостатнім доказом для встановлення обставин, що мають значення для справи.

Як уже зазначалось вище, загальний розмір заподіяних збитків згідно наданого позивачем висновку експерта становить 66844,45 грн. Відповідач натомість виплатив страхове відшкодування в загальній сумі 52040,45 грн. (39369,79 + 12670,66 = 52040,45). Відтак, різниця між завданою шкодою та виплаченим страховим відшкодуванням становить 14804 грн. і з огляду на обов`язок відповідача відшкодувати шкоду в повному обсязі, така підлягає стягненню в судовому порядку.

Тому, в цій частині позов підлягає до задоволення частково, оскільки відповідач під час розгляду справи частково виконав свій обов`язок.

Крім того, підлягає до задоволення позовна вимога про стягнення пені.

Так, згідно пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Оскільки судом встановлено неналежне виконання відповідачем обов`язку з виплати страхового відшкодування, такий зобов`язаний сплатити пеню.

При цьому, суд погоджується з наданим позивачем розрахунком пені (а.с.4, 77), оскільки такий виконано відповідно до норм чинного законодавства та виходячи з розміру різниці між розміром шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням. Відповідно, з відповідача на користь позивача слід стягнути пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 29.03.2023 по 06.06.2023 в сумі 2596,92 грн.

При цьому, таких висновків не спростовує той факт, що відповідач під час розгляду справи частково сплатив страхове відшкодування, оскільки така сплата відбулась поза межами періоду, за який нарахована пеня, а саме 13.06.2023.

Щодо судових витрат.

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, згідно п. 3 ч. 2 цієї статті у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальна ціна позову становила 34071,58 грн. Суд задоволив позовні вимоги на суму 17400,92 грн., що становить 57,07 % від загального розміру позовних вимог.

Однак, відповідач частково сплатив страхове відшкодування після пред`явлення позову, а згідно частини третьої статті 142 ЦПК України якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Тому, суд у даній справі застосує правило, передбачене частиною третьою статті 142 ЦПК України та незалежно від часткового задоволення позовних вимог стягне з відповідача судові витрати в повному обсязі.

Крім того, суд не бере до уваги відсутність окремої заяви позивача з цього питання, оскільки розгляд справи проводився в письмовому провадженні, а вимога про необхідність подання окремої заяви в цьому випадку була б надмірним формалізмом.

При пред`явленні позову позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 грн., що стверджується відповідною квитанцією (а.с.66), який слід стягнути з відповідача.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати, пов`язані із проведенням експертизи та витрати на професійну правничу допомогу.

Правила розподілу судових витрат закріплені у ст. 141 ЦПК України.

Так, за змістом частини третьої цієї статті при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У справі яка розглядається позивач просить стягнути витрати за проведення експертизи в розмірі 4000 грн., які сплачені ним згідно відповідної платіжної інструкції (а.с.53). Суд вважає, що такі витрати мають значення для справи, оскільки експертиза проводилась саме на підтвердження розміру завданої шкоди.

З огляду на характер спірних правовідносин та предмет спору, суд не вважає, що розмір таких витрат є необґрунтованим та/або непропорційним. Зрештою, у справі немає доказів про неспівмірність таких витрат, а в силу вимог ч. 9 ст. 139 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладається на відповідача.

Крім того, ніщо не вказує на недобросовісність поведінки позивача при розгляді справи.

Також, немає підстав для висновку, що такий міг бути ефективно вирішений з користю для кожної із сторін в позасудовому порядку.

Як наслідок, суд погоджується з обґрунтованістю розміру витрат, пов`язаних з проведенням експертизи і ухвалює рішення про їх стягнення з відповідача.

Що ж стосується витрат на професійну правничу допомогу, позиція суду є наступною.

За змістом ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. ч. 4-6 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У справі яка розглядається правнича допомога надавалась позивачу на підставі договору про надання правової допомоги від 14.02.2023 (а.с.61-63). Згідно пункту 3.1 договору, правова допомога оплачується у розмірі 1500 грн. за одну годину.

Також, до матеріалів справи долучено акт виконаних робіт (а.с.82) та детальний опис робіт, виконаних адвокатом (а.с.80), відповідно до якого адвокат затратив 9 годин для надання послуг. Вартість витрат на професійну правничу допомогу становить 13500 грн. В подальшому, представник позивача також долучив акт виконаних робіт від 18.07.2023 (а.с.165) та детальний опис робіт, виконаних адвокатом (а.с.166), згідно якого останній затратив 4,5 години для написання додаткових пояснень і вартість витрат на професійну правничу допомогу за таку послу становить 6750 грн. Загальна вартість цих витрат становить 20250 грн.

Відповідач у відзиві заперечив проти обрахованого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх недоведеними.

У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Застосовуючи таку практику у межах цієї справи, суд вважає що критерій реальності адвокатських послуг та критерій розумності їхнього розміру не дотриманий в повній мірі.

Так, справа цієї категорії є малозначною і тому така розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження. Характер спірних правовідносин не свідчить про їх виняткову складність.

Як наслідок, з врахуванням таких засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність суд вважає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу слід зменшити до суми 4000 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг. Всього, з відповідача на користь позивача слід стягнути 9073,60 грн. судових витрат.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268,279 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16, 22, 988, 1166, 1187, 1192, 1194 ЦК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40, код ЄДРПОУ 20782312) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) страхове відшкодування в розмірі 14804 грн. та пеню в розмірі 2596,92 грн., а всього 17400,92 грн. (сімнадцять тисяч чотириста грн. 92 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 9073,60 грн. судових витрат.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Леньо С. І.