Рішення № 112422118, 21.06.2023, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/2421/23 2/335/1322/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2023 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Калюжної В.В., за участю секретаря судового засідання Товстоус Т.В., розглянувши у залі суду у м. Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Концерну „Міські теплові мережі до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, в обґрунтування позову зазначивши наступне.

Позивач у період з 01.01.2013 року по 31.10.2021 року надав відповідачу послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яка у свою чергу належним чином не здійснювала оплату за отримані послуги, у зв`язку з чим виникла заборгованість на загальну суму 61487,31 гривень, яку позивач просить стягнути з відповідача у судовому порядку, та також просить покласти на відповідача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 гривень.

Ухвалою суду від 29.03.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, сторонам встановлено строки на подання заяв по суті справи.

У судове засідання представник позивача не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку, у позові просила провести розгляд справи у її відсутність, просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 суду подала письмову заяву про розгляд справи у її відсутність, відповідно до якої просить застосувати позовну давність до заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості.

У зв`язку із зазначеним, суд розглянув справу за відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів, та на підставі ст. 247 ЦПК України без фіксації судового процесу.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані та досліджені докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією, наданою Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 27.03.2023 року (а.с. 15). За вказаною адресою на ім`я відповідача відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 з надання Концерном „МТМ послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (а.с. 9).

Згідно з довідкою Концерну «Міські теплові мережі» позивачем за особовим рахунком № НОМЕР_1 нараховано заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з 01.01.2013 року по 31.10.2021 року загальним розміром 61487,31 гривень (а.с. 8). На підтвердження зазначеного розміру заборгованості, заявленої до стягнення з відповідача, позивачем надано відповідний розрахунок суми позову (а.с. 5-8).

Відповідачем ОСОБА_1 подано заяву про застосування строку позовної давності до заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості у зазначеному розмірі, з тих підстав, що період, за який нараховано заборгованість, виходить за межі трирічного строку, встановленого Законом.

Відповідно дост. 256 ЦК України, позовна давністьце строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно положень ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Разом з тим, Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020 року, розділ „Прикінцевіта перехідніположення Цивільногокодексу України було доповнено пунктом 12, згідно з яким, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності, визначені, зокрема, статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою КабінетуМіністрів України„Про запобіганняпоширенню натериторії Українигострої респіраторноїхвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2№ 211від 11.03.2020року з 12.03.2020 року на всій території України встановлено карантин.

Дію карантину, встановленого зазначеною Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ, востаннє Постановою КМУ від 25.04.2023 року № 383 строком до 30.06.2023 року. Отже, станом на день розгляду даної справи судом встановлений карантин триває.

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води 22.03.2023 року, про що свідчить вхідний штамп на першому аркуші позову.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що, оскільки на день набрання законної сили Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), трирічний строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України, по заявленим позивачем вимогам про стягнення заборгованості, починаючи з квітня 2017 року, не сплинув, такий строк слід вважати продовженим на строк дії встановленого на території України карантину, який на час розгляду справи триває.

Таким чином, судом не встановлено обставин, які б свідчили, що позовні вимоги за період з квітня 2017 року перебувають поза межами трирічного строку позовної давності.

Разом з тим, в частині вимог позивача заявлених про стягнення заборгованості за період з січня 2013 року по березень 2017 року, яка згідно із розрахунком позивача становить 22561,04 гривень, суд вважає обґрунтованою заяву відповідача про застосування строку позовної давності.

Так, ч 1 ст. 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

За встановлених обставин, суд приходить до висновку, що трирічний строк позовної давності, передбачений законом для звернення до суду з даним позовом за вказаний період на час його подання до суду сплинув. З поданих позивачем матеріалів позову не встановлено даних щодо переривання такого строку.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

У зв`язку із зазначеним, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості за період з січня 2013 року по березень 2017 року у розмірі 22561,04 гривень, у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості, нарахованої Позивачем за період з квітня 2017 року по жовтень 2021 року включно, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 9 Закону України „Про житлово-комунальні послуги, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Статтею12Закону України„Про житлово-комунальніпослуги передбачено,що наданняжитлово-комунальнихпослуг здійснюєтьсявиключно надоговірних засадах.

Відповідно до ч. 4. ст. 13 Закону України „Про житлово-комунальні послуги, з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п`ятої цієї статті) може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.

Так, законодавством передбачений двосторонній обов`язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживач зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 169 від 26.07.2019 року, дія цього Порядку поширюється на споживачів, виконавців комунальної послуги з постачання теплової енергії, виконавців комунальної послуги з постачання гарячої води, виконавців робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання та постачання гарячої води, операторів зовнішніх інженерних мереж, органи місцевого самоврядування.

Таким чином, відсутність укладеного між сторонами договору, обов`язковість укладання якого лежить на споживачеві і на теплопостачальній організації не виключає можливості стягнення зі споживача на користь теплопостачальної організації вартості послуг з теплопостачання, надання яких підтверджено належними доказами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, яким встановлено, що за наявності спору щодо фактичних договірних відносин про надання відповідних житлово-комунальних послуг, відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги.

Статтею 6Закону України„Про житлово-комунальніпослуги передбачено,що учасникамиправовідносин усфері наданняжитлово-комунальнихпослуг є,зокрема,споживачі (індивідуальніта колективні) і виконавці комунальних послуг.

Виходячи в вищезазначених положень Закону, особа стає споживачем житлово-комунальних послуг за умови, якщо фактично користується (чи є намір користуватися) цими послугами. Обов`язок оплачувати житлово-комунальні послуги виникає у споживачів з моменту користування цими послугами.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України,кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно із розрахунком позивача сума заборгованості за період з квітня 2017 року по жовтень 2021 року становить 38926,27 гривень, який в ході розгляду справи відповідачем не спростовано належними доказами. Даних, які б спростовували викладені у позові обставини або свідчили про погашення заборгованості, суду не надано.

Відповідно доп.5ч.2ст.7Закону України„Про житлово-комунальніпослуги,індивідуальний споживачзобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Надані позивачем докази про наявність заборгованості по отриманим послугам у зазначеному розмірі суд вважає належними, допустимими та, оцінюючи їх у сукупності, вважає достатніми для підтвердження аргументів, викладених у позові.

Таким чином, сума заборгованості у розмірі 38926,27 гривень підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 , яка як встановлено з матеріалів справи зареєстрована у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , і є користувачем послуг позивача.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). При порушенні зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Враховуючи, що на час розгляду справи судом сума заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з квітня 2017 року по жовтень 2021 року у розмірі 38926,27 гривень, відповідачем не сплачена та матеріали справи не містять доказів того, що нею було вжито заходи по погашенню заборгованості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості у зазначеному розмірі.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за період квітня 2017 року по жовтень 2021 року включно у розмірі 38926,27 гривень. В іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору в розмірі 2684,00 гривень, підтверджені платіжною інструкцією № 170123247 від 17.01.2023 року (а.с. 1).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» (адреса: м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, код ЄДРПОУ 32121458) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» суму заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з квітня 2017 року по жовтень 2021 року включно у розмірі 38926 гривень 27 копійок та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684 гривень 00 копійок, а всього 41610 (сорок одну тисячу шістсот десять) гривень 27 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: В.В. Калюжна