Рішення № 112406899, 12.07.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2023 року Справа № 160/9616/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

02.05.2023 року ОСОБА_1 (зареєстрована: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_2 . РНОКПП НОМЕР_1 ) подала до поштового відділення АТ «УКРПОШТА» поштовий конверт, отриманий Дніпропетровським окружним адміністративним судом 08.05.2023 року, з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії № 053130010458 від 28.03.2023 року Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області;

- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати у страховий стаж період роботи ОСОБА_1 на різних посадах з 27.07.1981 року по 01.02.2022 року; періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що їй безпідставно відмовлено у призначенні пенсії, оскільки протиправно не враховано до страхового стажу період роботи з 27.07.1981 року по 01.02.2022 рок, зважаючи на те, що трудова книжка НОМЕР_2 дублікат, період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки печатка УРСР. Позивач зазначає, що саме роботодавець несе відповідальність за оформлення трудової книжки, що не може позбавити її права на пенсію.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2023 року відкрито провадження у справі № 160/9616/23 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФУ просив у задоволенні позову відмовити та зазначив, що до загально страхового стажу позивача не зараховано: трудова книжка НОМЕР_2 , оскільки це дублікат, періоди роботи на різних посадах з 27.07.1981 року, згідно трудової книжки НОМЕР_3 з 27.07.1981 по 01.02.2002, оскільки печатка УРСР, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях» від 20.06.1974 № 162. Зважаючи на відсутність у позивача необхідного страхового стажу, їй відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 1 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За приписами ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст. ст. 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Згідно копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого 03.04.1997 року, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

21 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області «Про відмову в призначенні пенсії» № 053130010458 від 28 березня 2023 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.

У рішенні зазначено наступне:

«Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 21.03.2023.

Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років.

Вік заявника 60 років.

Необхідни страховий стаж статтею 26 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» становить 30 років.

Страховий стаж особи становить 2 років 00 місяців 08 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

за доданими документами до страхового стажу не зараховано:

трудова книжка НОМЕР_2 , оскільки це дублікат; період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 з 27.07.1981 по 01.02.2002, оскільки печатка УРСР.

Не працює.

На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує».

Не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 053130010458 від 28 березня 2028 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права, свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав, свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставі статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 року (далі Закон № 1058-ІV).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За приписами частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Таким чином, для призначення пенсії за вказаною нормою, особа має досягнути 60 років та мати необхідний страховий стаж не менше 30 років.

Так, позивач на час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії досягнула необхідного віку, проте, на переконання відповідача, не має необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком пенсії.

Частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

Так, трудова книжка ОСОБА_1 НОМЕР_3 містить записи про те, що вона працювала в Управлінні механізації тресту «Строймеханізація»:

з 27.07.1981 по 12.08.190 на посаді кранівника башеного крану;

з 13.08.1990 по 03.10.1999 підсобною робочою;

з 04.10.1999 по 01.10.2000 зав. складом управління механізації;

з 02.10.2000 по 01.02.2002 заправник ПММ.

Записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення містять посилання на накази, підписані інспектором відділу кадрів та завірені печаткою.

Аналогічні записи містить трудова книжка НОМЕР_2 , яка фактично дублює записи трудової книжки НОМЕР_3 .

Пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110 (надалі - Інструкція № 58), встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3. Інструкції № 58).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4 Інструкції № 58).

Пунктом 2.14 Інструкція № 58 встановлено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки «Відомості про роботу» пишеться: «прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у «Класифікаторі професій».

Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Судом встановлено, що записи в трудових книжках, наданих позивачем про спірний період роботи, а саме, запис про звільнення позивача 01.02.2002 року засвідчено печаткою, у відбитку якої зазначено «УРСР» вже після припинення існування СРСР.

При цьому, твердження відповідача про те, що період роботи з 27.07.1981 по 01.02.2002 зарахувати до страхового стажу не можливо в зв`язку з тим, що запис дати звільнення (01.02.2002) завірено печаткою УРСР, після припинення існування СРСР не ґрунтуються на жодній нормі законодавства, а положення Постанови Верховної Ради України від 11.05.1992 «Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи» № 2318-XII та «Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів», затвердженої наказом МВС України від 18.10.1993 № 643, не містять положень про не чинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов`язок їх заміни.

Не впливає на права та законні інтереси позивача й факт припинення статусу СРСР як суб`єкта міжнародного права, а також факт створення Співдружності Незалежних Держав.

На думку суду, та обставина, що підприємство не змінило свою печатку новою після припинення СРСР, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботу, та ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження її трудового стажу, отже, є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.

Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» - відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Крім того, суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Таким чином, відповідач протиправно не зарахував період роботи позивача з 27.07.1981 по 01.02.2002 до її страхового стажу.

За викладених обставин, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком і зобов?язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період роботи ОСОБА_1 з 27.07.1981 року по 01.02.2002 року до страхового стажу для призначення пенсії за віком, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності не зарахування позивачу періодів її роботи згідно трудової книжки до стажу, та відмовив у призначенні пенсії за віком, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

На підставі ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 1073,60 грн., що підтверджується квитанцією від 02.05.2023 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1073,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії № 053130010458 від 28.03.2023 року Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати у страховий стаж період роботи ОСОБА_1 на різних посадах з 27.07.1981 року по 01.02.2022 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_2 . РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у сумі 1073,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна