Рішення № 112406893, 24.07.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2023 року Справа № 160/7245/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

07.04.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі відповідач 2), в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за січень-грудень 2022 року та січень-березень 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року та з 1 січня 2023 року в розмірі 2102 гривні;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.2022 року по 31.03.2023 року включно, у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2022 року складає 2481 гривень, а на 1 січня 2023 року складає 2684 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач працює на посаді судді Покровського районного суду Дніпропетровської області, при цьому, суддівська винагорода нарахована та виплачена відповідачем за період з 01 січня 2022 року по 31 березня 2023 року (включно), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року, в розмірі 2102 грн. Позивачем вказано, що відповідач повинен був нарахувати суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2022 року в розмірі 2481 гривень, на 1 січня 2023 року 2684 гривень. Позивач стверджує, що розмір винагороди не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом, що в свою чергу призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення її прав та гарантій. З огляду на вищезазначене, просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.04.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до канцелярії суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення з адміністративним позовом до суду в частині позовних вимог щодо випалити суддівської винагороди судді з 19.07.2022 року по грудень 2022 року та докази на підтвердження поважності причин його пропуску, засвідчених належним чином.

14.04.2023 року позивач звернулась до суду з заявою про поновлення пропущеного строку звернення з адміністративним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.04.2023 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з даною позовною заявою задоволено, поновлено строк звернення до суду та відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 17.05.2023 року, відповідно доч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

27.04.2022 року та 28.04.2023 року на електронну пошту суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що Законом України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма ч. 3ст. 135 Закону №1402-VІІІ є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік від 02.12.2021 №1928-ІХ, Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік від 03.11.2022 №2710-ІХ.В Законі №1928-ІХ законодавцем конкретизовано перелік працездатних осіб та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що у спірному випадку (для судів) не суперечить Конституції України та Закону №1402-VІІІ. Отже, Законом №1928-ІХ з 01 січня 2022 року, Законом №2710-ХІ з 01 січня 2023 розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді встановлено 2102 грн. Відповідач зазначає, оскільки ст. 7 Закону №1928-ІХ і Закону №2710-ХІ містить спеціальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн., отже відсутні підстави для застосування іншої (загальної) норми ст. 7 Закону №1082-ІХ, якою установлено, що у 2022 році розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня становить 2481 грн. і ст. 7 Закону №2710-ІХ, якою установлено, що у 2023 році розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня становить 2684 грн.

09.05.2023 року на електронну пошту суду від Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України» на 2022 та 2023 роки. Отже, законами №2710-ІХ та №1928-ІХ установлено у 2022 та 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць. Оскільки стаття 7 Закону №2710-ІХ та №1928-ІХ містить спеціальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн, отже відсутні підстави для застосування іншої (загальної) норми статті 7 Закону №2710-ІХ та №1928-ІХ.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Указом Президента України №674/2008 від 25.07.2008 року «Про призначення суддів», ОСОБА_1 призначено на посаду судді Покровського районного суду Дніпропетровської області строком на п`ять років.

Згідно постанови Верховної Ради України №326/VII від 06.06.2013 року ОСОБА_1 було обрано безстроково на посаду судді Покровського районного суду Дніпропетровської області.

Відповідно до наказу голови Покровського районного суду Дніпропетровської області №1-к/тр від 08.01.2020 встановлено станом на 01.01.2020 року щомісячну доплату за вислугу років судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 в розмірі 50% посадового окладу.

З матеріалів справи вбачається, що період з 01.01.2022 по 31.01.2022, з 01.01.2023 по 31.03.2023 Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області було нараховано ОСОБА_1 суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн».

Виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн., на 1 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн., позивач вважає, що внаслідок протиправних дій відповідача її розмір суддівської винагороди не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом, у зв`язку з чим порушено її право на належне матеріальне забезпечення.

Отже, позивач вважаючи, що розмір її суддівської винагороди не відповідає розміру, що встановлений законом, звернулася до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та вирішуючи спір по суті заявлених вимог суд зазначає наступне.

Згідно зістаттею 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституція Українимає найвищу юридичну силу.Законита інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй. НормиКонституції Україниє нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції Українигарантується.

Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно достатті 130 Конституції Українидержава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбуліЗакону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII(далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цейЗаконвизначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першоюстатті 4 Закону № 1402-VIIIвстановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаютьсяКонституцією Українита законом.

Зміни до цьогоЗаконуможуть вноситися виключно законами про внесення змін доЗакону України «Про судоустрій і статус суддів»(частина друга статті 4).

Відповідно до частини першоїстатті 135 Закону № 1402-VIIIсуддівська винагорода регулюється цимЗакономта не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другоюстатті 135 Закону № 1402-VIIIсуддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьоїстатті 135 Закону №1402-VIII(яка згідно зРішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 рокудіє в редакціїЗакону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частин 5 та 6статті 135 Закону України № 1402-VIIIсуддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 10 років - 30 відсотків посадового окладу. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Відповідно до ст.7 Закону Закон № 1928-ІХ установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривні, з 1 грудня - 2589 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня 2272 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня 2833 гривні;

працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня -гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.

Так, ст. 7 Закону Закон № 2710-ІХ установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2272 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні;

працездатних осіб - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівники інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури. - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність - 2093 гривні.

З матеріалів справи вбачається, що суддівську винагородуза період з 01.01.2022 року по 31.03.2023 року позивачу обчислено, виходячи з приписів абзацу 5статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, а саме Законом №1402-VIIIгарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановленаЗаконом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також вказати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюєтьсястаттею 130 Конституції Українитастаттею 135 Закону № 1402-VIIIй норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені доКонституції Українизгідно ізЗаконом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»(далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, ст.130 Конституції України викладено в новій редакції. Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

Верховний Суд в постанові від 13.10.2021 у справі № 520/11205/2020 звернув увагу на те, що з цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що поза як Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій). Окрім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).

Розмір суддівської винагороди визначено уст. 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьоїстатті 135 Закону №1402-VIIIвизначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року

Статтею 130 Конституції Українизакріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно достатті 46 Конституції Українивизначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено уЗаконі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV(далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно достатті 1 Закону № 966-XIVпрожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної нормиЗакону № 966-XIVзакріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIVвстановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, щоЗаконом № 966-XIVне визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

При цьому, суддіЗаконом № 966-XIVне віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Відповідно до ст. 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

У п. 4.1 рішення №4-р/2020 Конституційний Суд України зазначив наступне: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року№ 6-рп/99, від 20 березня 2002 року№ 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року№ 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року№ 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року№ 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року№ 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року№ 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року№ 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року№ 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року№ 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року№ 2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.»

Фактично Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України і ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII.

Суд звертає увагу на те, що при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIVвважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже,Законом України «Про судоустрій і статус суддів»закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначенихКонституцією Українита законом гарантій незалежності судді.

Враховуючи вищевикладене, суд констатує, що заміна гарантованоїКонституцією Україниоднієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року (2481,00 грн.) та на 01 січня 2023 року (2684,00 грн.), на іншу розрахункову величину, якаЗаконом України «Про судоустрій і статус суддів»не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) у період з 01.01.2022 року по 31.03.2023 року, на підставі абзацу 5статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»було неправомірним.

Розмір суддівської винагороди встановленостаттею 135 Закону №1402-VIII, у зв`язку з чим позивач має право на те, щоб їй виплатили недоотримані кошти (заборгованість).

Аналогічну позицію займає Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 року у справі № 400/2031/21.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за січень-грудень 2022 року та січень-березень 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року та з 1 січня 2023 року в розмірі 2102 грн. 00 коп.

Одночасно суд зазначає, що у відповідності до вимог ч.4ст. 148 Закону №1402-VIIIфункції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно достатті 149 Закону №1402-VIIIсуди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цьогоЗакону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленомуБюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей148,149 Закону № 1402-VIIIу зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті22, частини першої статті23 БК Українивиплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.

За вказаних обставин саме Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, повинно нарахувати та виплатити недоплачену суму суддівської винагороди за період з 01.01.2022 року по 31.03.2023 року.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.2022 року по 31.03.2023 року включно, у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2022 року складає 2481 гривень, а на 1 січня 2023 року складає 2684 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Згідно частин 1, 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положеньст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо клопотання позивача про допуск до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення зокрема у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

Тобто, відповідно до вказаних частин ст.371 КАС України передбачено перелік рішень, негайне виконання яких є обов`язковим в силу закону та рішення, які приймаються на розсуд суду шляхом зазначення про їх допуск у резолютивній частині рішення.

Таким чином, заява про допуск до негайного виконання рішення в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць задоволенню не підлягає, оскільки вимоги про стягнення суддівської винагороди не були предметом розгляду даної справи.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Так, ч.1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що повноваження адміністративного суду накладати на суб`єкта владних повноважень зобов`язання подати звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не його обов`язком, реалізація якого можлива у випадку доведення позивачем або встановлення судом під час розгляду справи, що за відсутності такого контролю рішення суду залишиться не виконаним, чи для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Суд зазначає, що обґрунтованих пояснень щодо необхідності покладення на відповідача додаткового обов`язку під час виконання судового рішення позивач у позовній заяві не зазначив. Судом під час розгляду справи обставин, які б вимагали встановлення судового контролю, також не встановлено.

Розподіл судового збору у відповідності до вимогст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивачзвільнений від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді у період з 19.06.2023 року по 21.07.2023 року у відпустці, текст рішення суду складений першого робочого дня 24.07.2023 року.

Керуючись ст.ст.77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295,370, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області (проспект Дмитра Яворницького, 21, Дніпро, Дніпропетровська, 49000, код ЄДРПОУ 26239738), Держаної судової адміністрації України (вулиця Липська, 18/5, Київ, Київська обл., 01601, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за січень-грудень 2022 року та січень-березень 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року та з 1 січня 2023 року в розмірі 2102 грн. 00 коп.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Покровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.2022 року по 31.03.2023 року включно, у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2022 року складає 2481 гривень, а на 1 січня 2023 року складає 2684 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

У задоволенні клопотання про допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць - відмовити.

У задоволенні клопотання про встановлення судового контролю -відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець