Ухвала суду № 112405399, 20.07.2023, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"20" липня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1269/22

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Рога Н.В., секретар с/з Богомолова В.С., розглянув скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НОТАПС» (вх.№2-981/23 від 30.06.2023р.) на дії державного виконавця у справі №916/1269/22

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НОТАПС» (03187, м. Київ, просп. Академіка Глушкова, буд. 40, корпус 5, офіс 526, код ЄДРПОУ - 38964292)

До відповідача: Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Ім. Димитрова» (68442, Одеська обл., Арцизький р-н, с. Острівне, вул. Леніна, 187, код ЄДРПОУ - 03765944)

про стягнення

Орган ДВС: Ізмаїльський відділ державної виконавчої служби у Ізмаїльському районі Одеської області Південною міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (68609, Одеська обл., м.Ізмаїл, просп. Миру, буд.23 кім.203, код ЄДРПОУ - 35067687, електронна адреса: info@iz.od.dvs.gov.ua)

Представники сторін:

Від заявника: Грищенко О.М. на підставі довіреності від 12.04.2023р.;

Від відповідача: не з`явився;

Від ДВС: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.11.2022р. по справі №916/1269/22 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Компанія «НОТАПС» задоволено частково, стягнуто з Сільськогосподарського виробничого кооперативу (СВК) «Ім. Димитрова» на користь ТОВ «Компанія «НОТАПС» 3% річних у сумі 103 20 грн 35 коп., інфляційні втрати в сумі 797 50 грн 24 коп., 2 480 грн судового збору, в решті позову відмовлено.

30 червня 2023р. до Господарського суду Одеської області надійшла скарга ТОВ «Компанія «НОТАПС» (вх.№2-981/23 від 30.06.2023р.) на дії державного виконавця у справі №916/1269/22.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Одеської області №96 від 30.06.2023р. було призначено повторний автоматизований розподіл скарги на дії державного виконавця за вх. №2-981/23 по справі №916/1269/22, яку передано на розгляд судді Рога Н.В.

Ухвалою суду від 03.07.2023р. скаргу ТОВ «Компанія «НОТАПС» прийнято до провадження, призначено судове засідання по розгляду скарги на дії державного виконавця на 11.07.2023р. Ухвалою суду від 11.07.2023р. відкладено судове засідання по розгляду скарги на 20.07.2023р.

Звертаючись зі скаргою на дії Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби у Ізмаїльському районі Одеської області Південною міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Ізмаїльський ВДВС у Ізмаїльському районі Одеської області Південною МРУ Міністерства юстиції (м. Одеса) ТОВ «Компанія «НОТАПС» зазначило, що постановою Ізмаїльського ВДВС у Ізмаїльському районі Одеської області Південного МРУ Міністерства юстиції (м. Одеса) від 28.12.2022р. відкрито виконавче провадження №70623146 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області по справі №916/1269/22 від 09.12.2022р. про стягнення із СВК «ім. Димитрова» на користь ТОВ «Компанія «НОТАПС»« 3%-річних у сумі 10 320 грн 35 коп., інфляційних витрат у сумі 79 750 грн 24 коп., витрат по сплаті судового збору в розмірі 2 480 грн 24 коп.

Як стало відомо скаржнику, постановою Ізмаїльського ВДВС у Ізмаїльському районі Одеської області Південного МРУ Міністерства юстиції (м. Одеса) від 29.05.2023р. наказ Господарського суду Одеської області по справі №916/1269/22 від 09.12.2022р. повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення.

Однак, ТОВ «Компанія «НОТАПС» вважає вказану постанову від 29.05.2023р. незаконною та просить її скасувати зв`язку з тим, що на думку скаржника, виконавцем неналежним чином виконано вимоги Закону України «Про виконавче провадження» щодо пошуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення.

Так, згідно ч.2 ст.36 Закону України «Про виконавче провадження» розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов`язковою для виконання поліцією.

Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Тобто, як зазначає скаржник, згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець повинен періодично, неодноразово та/або систематично проводити перевірки майнового стану боржника із метою належного виконання рішення суду із врахуванням всього періоду перебування виконавчого документу на примусовому виконанні в органі примусового виконання.

Однак, як зазначає скаржник, виявлення рахунків боржника як в загальному, так і на предмет відкриття боржником нових рахунків із метою уникнення від виконання рішення суду у справі №916/1269/22 за період з 28.12.2022р. по 29.05.2023р. не проводилися.

Частина 3 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках.

Як підтверджують матеріали виконавчого провадження №70623146 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області по справі №916/1269/22 від 09.12.2022р., були виявлені рахунки боржника 28.12.2022р.

Натомість, скаржник стверджує, що грошові кошти на виявлених рахунках, відкритих боржником, не було арештовано (докази прийняття банківськими установами постанов про арешт відсутні) та відповідно й платіжні вимоги на списання коштів як взагалі, так і з дотримання строків не виставлялись жодного разу.

Крім того, скаржник зауважує на тому, що державним виконавцем не отримано виписку про рух коштів по рахунках боржника зокрема за період з 28.12.2022р. по 29.05.2023р.

Посилаючись на вимоги ч.ч. 1, 2 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» скаржник зазначає, що в межах виконавчого провадження виконавцем не було виявлено наявність каси підприємства боржника (шляхом звернення до податкових органів) та не накладено арешт на кошти, які знаходяться в ній та надходять до неї.

Скаржник також зауважує на тому, що в межах виконавчого провадження виконавець не був позбавлений можливості здійснити і інші дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016р. №2832/5, а саме: здійснити періодичну перевірку та виявлення рахунків боржника; накласти арешт на грошові кошти на рахунках боржника; із метою отримання та встановлення інформації про майновий стан боржника, витребувати від обслуговуючого банку боржника відомостей про рух коштів по рахунку на період із моменту відкриття виконавчого провадження; надати запит до банків, у яких відкриті рахунки боржника про наявність та ліміт каси боржника; у разі виявлення каси накласти арешт на грошові кошти, які знаходять у касі боржника; здійснити аналіз Автоматизованої системи виконавчих проваджень із метою виявлення чи не є боржник стягувачем по виконавчих провадженнях; у разі виявлення, що боржник є стягувачем по виконавчих провадженнях подати вимогу про перерахування коштів в рахунок виконання даних виконавчих провадженнях тощо.

Крім того, за приписами п.19 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження поміж іншого має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Однак, як зазначає скаржник, в межах виконавчого провадження №70623146 виконавець не звертався до Господарського суду Одеської області з поданням про обмеження у праві виїзду керівника СВК «Ім. Димитрова».

ТОВ «Компанія «НОТАПС» зазначає, що ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (п.2); у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника (п.5).

При цьому висновок щодо «безрезультатності» та/або «неможливості» розшуку майна чи встановлення/з`ясування певних обставин буде обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізувавши надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Натомість, з позиції скаржника, жодних належних, своєчасних та об`єктивних виконавчих дій у виконавчому провадженні №970623146 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області по справі №916/1269/22 від 09.12.2022р. державним виконавцем Ізмаїльського ВДВС у Ізмаїльському районі Одеської області Південного МРУ Міністерства юстиції (м. Одеса) не було здійснено.

Звертаючись зі скаргою, ТОВ «Компанія «НОТАПС» зазначило, що про винесення постанови Ізмаїльського відділ державної виконавчої служби у Ізмаїльському районі Одеської області Південною міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 29.05.2023р., що оскаржується, скаржнику стало відомо 20.06.2023р., отже, ТОВ «Компанія «НОТАПС» звернулося з даною скаргою в межах строку, визначеного ст.341 ГПК України.

В судовому засіданні представник ТОВ «Компанія «НОТАПС» підтримує скаргу, просить її задовольнити в повному обсязі.

Відповідач - СВК «Ім. Димитрова», не забезпечив явку свого представника в судове засідання, письмових пояснень щодо скарги до суду не надав.

Орган ДВС не забезпечив явку свого представника в судове засідання, письмових пояснень щодо скарги до суду не надав. Копія матеріалів виконавчого провадження також не була надана до суду на виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 03.07.2023р.

Розглянув матеріали справи, скаргу (вх.№2-981/23 від 30.06.2023р.) на дії державного виконавця у справі №916/1269/22, вислухав пояснення представника скаржника, суд дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що наказ Господарського суду Одеської області по справі №916/1269/22 від 09.12.2022р. було пред`явлено до виконання до Ізмаїльського ВДВС у Ізмаїльському районі Одеської області Південною МРУ Міністерства юстиції (м. Одеса).

Постановою від 28.12.2022р. відкрито виконавче провадження №70623146 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області по справі №916/1269/22 від 09.12.2022р. про стягнення із СВК «ім. Димитрова» на користь ТОВ «Компанія «НОТАПС»« 3%-річних у сумі 10 320 грн 35 коп., інфляційних витрат у сумі 79 750 грн 24 коп., витрат по сплаті судового збору в розмірі 2 480 грн 24 коп.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Ізмаїльського ВДВС у Ізмаїльському районі Одеської області Південного МРУ Міністерства юстиції (м. Одеса) від 29.05.2023р. наказ Господарського суду Одеської області по справі №916/1269/22 від 09.12.2022р. повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з ч.3 ст.327 Господарського процесуального кодексу України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

За приписами ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Законом України «Про виконавче провадження» регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Верховний Суд у постанові від 15.01.2020р. в справі №910/7221/17 зазначив, що в силу приписів вищевказаної статті Закону виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Отже, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується «правомірна поведінка» виконавця.

Положеннями ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Пунктом 9 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі ст. 339 ГПК кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Разом із тим, згідно з положеннями ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частинами 1-4 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою ст. 26 цього Закону.

Платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках.

Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому, ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавцю надано широке коло прав для реалізації покладених на нього обов`язків. Серед прав виконавця зазначено, крім іншого, право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.

Крім того, виконавець має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Частинами 1-6, 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються та зараховуються на відповідні рахунки органів державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня після вилучення, про що складається акт.

На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Згідно зі ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до податкових органів.

Податкові органи зобов`язані протягом трьох робочих днів з дня одержання відповідної вимоги виконавця надати виконавцю необхідні документи та інформацію.

Проте з матеріалів справи вбачається, що в порушення вищенаведених приписів та інших положень Закону України «Про виконавче провадження» Ізмаїльським ВДВС у Ізмаїльському районі Одеської області Південного МРУ Міністерства юстиції (м. Одеса) у період з 28.12.2022р. по 29.05.2023р. не вчинялися систематичні дії, направлені на виявлення та арешт грошових коштів боржника чи на належні йому кошти, які знаходяться у володінні чи користуванні третіх осіб, не перевірено належним чином майнового стану боржника, не направлено запити до усіх реєстраційних органів щодо наявності у власності боржника транспортних засобів, об`єктів нерухомого майна тощо, не винесено постанову про попередження керівництва та/або відповідальних осіб СВК «Ім. Димитрова» про відповідальність за пошкодження (знищення) відповідного майна, не проведено державної реєстрації публічних обтяжень рухомого майна боржника в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, не направлено запити до ДП «Національні інформаційні системи» щодо встановлення факту видання боржником довіреностей на ім`я третіх осіб на право користування належним боржнику рухомим майном, не направлено запити до органів доходів і зборів з метою отримання інформації про дебіторську заборгованість боржника, не перевірено факт перебування боржника у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань серед власників (засновників) інших суб`єктів господарювання тощо. Докази, які спростовують вищенаведені висновки, у матеріалах справи відсутні.

Отже, здійснені Ізмаїльським ВДВС у Ізмаїльському районі Одеської області Південного МРУ Міністерства юстиції (м. Одеса) дії для виконання наказу Господарського суду Одеської області по справі №916/1269/22 від 09.12.2022р. не є вичерпними та достатніми, оскільки останнім не застосовано усі можливі передбачені законом заходи для досягнення необхідного позитивного результату - фактичного виконання судового рішення.

У той же час, суд звертає увагу на те, що чинне законодавство, зокрема, Закон України «Про виконавче провадження» встановлює певний порядок вчинення виконавчих дій та не надає державному виконавцю права вільного розсуду визначати «доцільно» чи «недоцільно» вживати їх взагалі. А тому він зобов`язаний вчиняти всіх необхідних заходів для повного та своєчасного виконання рішення суду відповідно до закону, а не крізь призму суб`єктивного сприйняття «доцільності» вирішувати питання: чи здійснювати виконання за виконавчим документом, чи ні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2021 року в справі № 905/2999/17.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021р. в справі №619/562/18 викладено правовий висновок про те, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на ст.129-1 Конституції України.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 та пункт мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а виконання рішення суду є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Савіцький проти України» від 26.07.2012 зазначено, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Згідно з рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «Глоба проти України» від 05.07.2012 суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.

Невиконання державою винесеного на користь підприємства-заявника рішення становить порушення пункту 1 ст. 6 Конвенції, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Силенок і Техносервіс-плюс проти України» від 09.12.2010).

Крім того, положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року гарантують кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. При цьому, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00): «для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду», а відповідно до рішення від 17.05.2005 року в справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02): «на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці».

Відтак, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року право особи на судовий упродовж розумного строку без жодних невиправданих затримок розповсюджуються в тому числі на стадію виконання рішення як невід`ємну складову частину судового розгляду, забезпечення якого в Україні покладається, зокрема, на державну виконавчу службу та державних виконавців.

З огляду на те, що примусове виконання рішень в Україні покладається, зокрема, на державну виконавчу службу, яка зобов`язана вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, беручи до уваги ненадання Ізмаїльським ВДВС у Ізмаїльському районі Одеської області Південного МРУ Міністерства юстиції (м. Одеса) доказів вчинення всіх дій, необхідних для виконання рішення Господарського суду Одеської області по справі №916/1269/22 від 09.12.2022р., суд дійшов висновку, що дії Ізмаїльського ВДВС у Ізмаїльському районі Одеської області Південного МРУ Міністерства юстиції (м. Одеса), що полягають у винесенні постанови постановою від 29.05.2023р. наказ Господарського суду Одеської області по справі №916/1269/22 від 09.12.2022р. повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», є неправомірними.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НОТАПС» (вх.№2-981/23 від 30.06.2023р.) на дії державного виконавця у справі №916/1269/22.

Керуючись ст.ст.234,342, 343, 344 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НОТАПС» (вх.№2-981/23 від 30.06.2023р.) на дії державного виконавця у справі №916/1269/22 задовольнити.

2. Визнати незаконними дії державного виконавця Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби у Ізмаїльському районі Одеської області Південною міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у виконавчому провадженні №70623146 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області по справі №916/1269/22 від 09.12.2022р., котрі виразились у винесені постанови від 29.05.2023р. про повернення наказу Господарського суду Одеської області по справі №916/1269/22 від 09.12.2022р. стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

3. Скасувати постанову Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби у Ізмаїльському районі Одеської області Південною міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 29.05.2023р. про повернення наказу Господарського суду Одеської області по справі №916/1269/22 від 09.12.2022р. стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).

Повний текст ухвали складено 25 липня 2023р.

Суддя Н.В. Рога