Рішення № 112405321, 13.07.2023, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1433/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"(код ЄДРПОУ 38727770, 01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14) в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) (код ЄДРПОУ 38728457, 65026, м. Одеса, Митна пл., 1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал Сервіс ЛТД" (код ЄДРПОУ 41343198, 65026, м. Одеса, Митна площа, буд. 1-Б)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (код ЄДРПОУ 43015722, 65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 15)

про стягнення 465476,92 грн.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Бернатович О.О., Рогов М.О., в порядку самопредставництва

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: Десятова Н.А., в порядку самопредставництва

Позивач Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал Сервіс ЛТД" про стягнення 465476,92 грн. заборгованості за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 09.10.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів.

Ухвалою суду від 19.04.2023 позовну заяву Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; призначено підготовче засідання на 18.05.2023; вирішено інші процесуальні питання.

Ухвалою суду від 18.05.2023 відкладено підготовче засідання на 08.06.2023.

Ухвалою від 08.06.2023 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 18.07.2023, закрито підготовче провадження у справі №916/1433/23 та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 30.06.2023.

В судовому засіданні 30.06.2023 оголошено перерву до 13.07.2023.

В судове засідання з`явились представники позивача та третьої особи, які підтримали позовні вимоги та просять їх задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника в жодне судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву не надав.

Ухвали суду, які направлялись відповідачу за адресою, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулись до суду з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

За наведеного суд констатує, що судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 13.07.2023, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників позивача та третьої особи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 09.10.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адмірал Сервіс ЛТД" (орендар) укладено договір оренди №209840911957 нерухомого майна (надалі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення першого рівня будівлі офісу комплексу (інв. №060171, реєстровий №38727770.10.АААИВЛ867), площею 48,50 кв.м., та нежитлове приміщення першого рівня будівлі офісної частини ПКОС (інв. №060738, реєстровий №38727770.10.АААИГБ004), площею 18 кв.м., загальною площею 66,50 кв.м, за адресою: м.Одеса, вул. Приморська, буд. 6, що обліковується на балансі Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Одеська філія ДП "Адміністрація морських портів України") (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно із звітом про незалежну оцінку, що була проведена станом на 31.05.2019 та становить 1242000,00 грн.

Майно передається в оренду з метою розміщення офісу (пункт 1.2. договору).

Стан майна на момент укладення договору визначається в акті приймання-передавання за узгодженням балансоутримувача і орендаря (пункт 1.3. договору).

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання цього договору та акта приймання-передавання майна (пункт 2.1. договору).

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) та становить без ПДВ за базовий місяць оренди (липень 2019) 18425 грн. 63 коп. Орендна плата за перший місяць оренди жовтень 2019 визначається шляхом коригування орендної плати, яка зазначена в абзаці 1 цього пункту на індекси інфляції за серпень 2019, вересень 2019, жовтень 2019 (пункт 3.1. договору).

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (пункт 3.2. договору).

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України (пункт 3.3. договору).

Орендна плата перераховується до Державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж (пункт 3.6 договору).

Згідно із пунктом 3.7. договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. За ініціативою орендодавця стягнення заборгованості з орендної плати та пені вирішується в судовому порядку.

За умовами пункту 5.3. договору, орендар зобов`язався своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату до Державного бюджету та балансоутримувачу.

Згідно пункту 10.1. договору, цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців та діє з моменту підписання його сторонами.

Відповідно до розділу 12 договору, додатки до цього договору є його невід`ємною і складовою частиною. До цього договору додаються: розрахунок орендної плати, акт приймання-передавання орендованого майна.

Договір підписаний Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (орендодавцем), Товариством з обмеженою відповідальністю "Адмірал Сервіс ЛТД" (орендарем) та Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (Одеською філією ДП "Адміністрація морських портів України") (балансоутримувачем).

09.10.2019 орендодавцем та орендарем, за погодженням з балансоутримувачем, був складений акт приймання-передавання державного нерухомого майна, що обліковується на балансі Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"), до договору оренди від 09.10.2019, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Адмірал Сервіс ЛТД".

Відповідно до пункту 1 акту приймання-передавання від 09.10.2019, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення першого рівня будівлі офісу комплексу (інв. №060171, реєстровий №38727770.10.АААИВЛ867), площею 48,50 кв.м. та нежитлове приміщення першого рівня будівлі офісної частини ПКОС (інв. №060738, реєстровий №38727770.10.АААИГБ004), площею 18 кв.м, загальною площею 66,50 кв.м, за адресою: м.Одеса, вул. Приморська, буд. 6.

За умовами пункту 3 акту приймання-передавання від 09.10.2019, стан майна на момент укладення договору не потребує капітального ремонту.

20.03.2020 сторонами укладено договір про внесення змін до договору оренди від 09.10.2019 (обліковий номер договору №209840911957) нерухомого майна, що належить до державної власності, щодо зміни назви балансоутримувача та реквізитів сторін.

Так, в період з лютого 2020 по січень 2023 відповідач користувався орендованим майном, у зв`язку з чим йому було виставлено наступні рахунки на оплату: за лютий 2020 (рахунок №340038 від 11.03.2020) на суму 9295,53 грн., за березень 2020 (рахунок №340073 від 10.04.2020) на суму 9369,89 грн., за квітень 2020 (рахунок №340108 від 12.05.2020) на суму 9444,85 грн., за травень 2020 (рахунок №340156 від 10.06.2020) на суму 9473,19 грн., за червень 2020 (рахунок №340193 від 10.07.2020) на суму 9492,13 грн., за липень 2020 (рахунок №340234 від 11.08.2020) на суму 9435,18 грн., за серпень 2020 (рахунок №340273 від 10.09.2020) на суму 9416,31 грн., за вересень 2020 (рахунок №340309 від 12.10.2020) на суму 9463,39 грн., за жовтень 25020 (рахунок №340347 від 10.11.2020) на суму 9558,03 грн., за листопад 2020 (рахунок №340382 від 10.12.2020) на суму 9682,28 грн., за грудень 2020 (рахунок №340416 від 31.12.2020) на суму 9769,42 грн., за січень 2021 (рахунок №340005 від 10.02.2021) на суму 9896,42 грн., за лютий 2021 (рахунок №340040 від 10.03.2021) на суму 9995,39 грн., за березень 2021 (рахунок №340074 від 12.04.2021) на суму 10165,31 грн., за квітень 2021 (рахунок №340106 від 11.05.2021) на суму 10236,47 грн., за травень 2021 (рахунок №340148 від 10.06.2021) на суму 10369,54 грн., за червень 2021 (рахунок №340179 від 12.07.2021) на суму 10390,28 грн., за липень 2021 (рахунок №340206 від 10.08.2021) на суму10400,67 грн., за серпень 2021 (рахунок №340247 від 10.09.2021) на суму 10379,87 грн., за вересень 2021 (рахунок №340276 від 11.10.2021) на суму 10504,43 грн., за жовтень 2021 (рахунок №340303 від 10.11.2021) на суму 10598,97 грн., за листопад 2021 (рахунок №340329 від 10.12.2021) на суму 10683,76 грн., за грудень 2021 (рахунок №340348 від 31.12.2021) на суму 10747,86 грн., за січень 2022 (рахунок №340017 від 10.02.2022) на суму 10887,58 грн., за лютий 2022 (рахунок №340043 від 11.03.2022) на суму 9086,50 грн., за березень 2022 (рахунок №340069 від 11.04.2022) на суму 11559,56 грн., за квітень 2022 (рахунок №340095 від 11.05.2022) на суму 11917,91 грн., за травень 2022 (рахунок №340113 від 11.06.2022) на суму 197,42 грн., за червень 2022 (рахунок №340139 від 11.07.2022) на суму 6309,56 грн., за липень 2022 (рахунок №340165 від 10.08.2022) на суму 6353,73 грн., за серпень 2022 (рахунок №340191 від 10.09.2022) на суму 6423,62 грн., за вересень 2022 (рахунок №340227 від 11.10.2022) на суму 6545,67 грн., за жовтень 2022 (рахунок №340252 від 10.11.2022) на суму 6709,31 грн., за листопад 2022 (рахунок №340277 від 09.12.2022) на суму 6756,27 грн., за грудень 2022 (рахунок №340293 від 31.12.2022) на суму 6803,57 грн., за січень 2023 (рахунок №340019 від 10.02.2023) на суму 6858,00 грн., всього на загальну суму 325177,70 грн.

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання з оплати орендної плати виконав частково, сплативши 25.05.2020 8000,00 грн., що підтверджено платіжним дорученням №573 від 25.05.2020.

Залишок несплаченої заборгованості складає 317177,70 грн., що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Окрім основної заборгованості в розмірі 317177,70 грн., позивачем нараховано відповідачу 35598,89 грн. пені, 97136,44 грн. інфляційних втрат та 15563,89 грн. 3% річних.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором найму, який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами частин першої, третьої і п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України унормовано, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-IX (з подальшими змінами), орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими відповідач зобов`язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (позивач).

Також, як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати орендної плати за виставленими позивачем рахунками.

Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 317177,70 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Водночас, окрім основного боргу, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 35598,89 грн. пені, 97136,44 грн. інфляційних втрат, 15563,89 грн. 3% річних.

Так, згідно із пунктом 3.7. договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. За ініціативою орендодавця стягнення заборгованості з орендної плати та пені вирішується в судовому порядку.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків; у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції..

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду на те, що сторонами шляхом свого волевиявлення у п.3.7 договору погоджено порядок та розмір нарахування відповідних штрафних санкцій за порушення взятих на себе зобов`язань, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення пені, збитків від інфляції та 3% річних, суд дійшов висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог про стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції на підставі вище вказаних пунктів укладеного між сторонами договору та приписів чинного законодавсвтва, а тому задовольняє позовні вимоги в цій частині у повному обсязі.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 ГПК України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал Сервіс ЛТД" (код ЄДРПОУ 41343198, 65026, м. Одеса, Митна площа, буд. 1-Б) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"(код ЄДРПОУ 38727770, 01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14) в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Одеського морського порту) (код ЄДРПОУ 38728457, 65026, м. Одеса, Митна пл., 1) - 317177 (триста сімнадцять тисяч сто сімдесят сім) грн. 70 коп. основного боргу, 35598 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто вісім) грн. 89 коп. пені, 97136 (дев`яносто сім тисяч сто тридцять шість) грн. 44 коп. інфляційних втрат, 15563 (п`ятднадцять тисяч п`ятсот шістдесят три) грн. 89 коп. 3% річних, 6982 (шість тисяч дев`ятсот вісімдесят дві) грн. 15 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 24 липня 2023 р.