Рішення № 112404822, 11.07.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.07.2023Справа № 910/3000/23

За позовом Фізичної особи-підприємця Титорук Тетяни Степанівни;

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна";

про стягнення 9 015,37 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: не з`явилися;

Від відповідача: Усенко А. М., адвокат, довіреність № 2252 від 02.03.2023.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Титорук Тетяна Степанівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" шкоду, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 9 015,37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993 та 1188 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобілів Renault Logan, державний номерний знак НОМЕР_1 , та Nissan Qashqai, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 позовну заяву фізичної особи-підприємця Титорук Тетяни Степанівни залишено без руху та встановлено позивачу спосіб та строк для усунення недоліків.

23.03.2023 до господарського суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 06.03.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/3000/23 постановлено, зокрема, прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання призначено на 25.04.2023.

25.04.2023 до господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

23.05.2023 та 13.06.2023 до господарського суду від представника фізичної особи-підприємця Титорук Тетяни Степанівни надійшли клопотання про розгляд справи без участі позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.07.2023 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву.

Представник позивача у судове засідання 11.07.2023 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з частиною 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей ст. 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

11.07.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.02.2020 між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю. ЕС. АЙ" та ОСОБА_1 (далі - cтрахувальник) було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-112310649 (далі - договір страхування), об`єктом страхування якого є транспортний засіб "Renault Logan", д/н НОМЕР_3 .

28.02.2020 по вулиці Грушевського, 4 у місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Nissan Qashqai", д/н НОМЕР_2 та транспортного засобу "Renault Logan", д/н НОМЕР_3 .

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 17.06.2020 у справі про притягнення до адміністративної відповідальності № 757/12477/20-п винним у вчиненні вищевказаної ДТП було визнано ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом "Nissan Qashqai", д/н НОМЕР_2 .

01.10.2020 до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю. ЕС. АЙ" звернулося Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА", страхова компанія, в якій застрахована автомобіль "Nissan Qashqai", д/н НОМЕР_2 за договором добровільного страхування.

Згідно рахунку № 00953 від 02.03.2020, наданого ТОВ "НІКО АВТОАЛЬЯНС", вартість ремонту пошкодженого транспортного засобу "Nissan Qashqai", д/н НОМЕР_2 склала 24 483,49 грн.

В заяві погодження розміру страхового відшкодування № 12526 від 11.12.2020 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" запропонувало Товариству з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю. ЕС. АЙ" в добровільному порядку сплатити страхове відшкодування за пошкоджений транспортний засіб "Nissan Qashqai", д/н НОМЕР_2 у розмірі 18 030, 75 грн.

У зв`язку з цим і відповідно до умов договору страхування, з урахуванням п. 5 договору - полісу ОСЦПВВНТЗ № EP-112310649 франшиза становить 2 000,00 грн, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю. ЕС. АЙ" відшкодувало Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "УНІКА" витрати на пошкоджений транспортний засіб у розмірі 18 030, 75 грн.

08.06.2021 між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю. ЕС. АЙ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАСТ АССІСТАНС УКРАЇНА" укладено договір № 2 ТАУ про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого право грошової вимоги від "Страхова компанія "Ю. ЕС. АЙ" до Приватного акціонерного товариства "ПЗУ Україна" (далі також - відповідач) перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАСТ АССІСТАНС УКРАЇНА".

Згідно додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги № 2 ТАУ від 08.06.2021 новий кредитор набув право вимоги в тому числі за справою РС/20.112310649-6976, страхувальник ОСОБА_1 , дата випадку - 28.02.2020, боржник Приватне акціонерне товариство "ПЗУ Україна", сума боргу 9 015,37 грн.

Рішенням єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАСТ АССІСТАНС УКРАЇНА" № 4 від 27.01.2022, змінено найменування з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАСТ АССІСТАНС УКРАЇНА" на Товариство з обмеженою відповідальністю "ІН24 АССІСТАНС".

18.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІН24 АССІСТАНС" та фізичною особою-підприємцем Титорук Тетяною Степанівною (далі також - позивач) укладено договір № 1807 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого право грошової вимоги від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАСТ АССІСТАНС УКРАЇНА" до Приватного акціонерного товариства "ПЗУ Україна" перейшло до фізичної особи-підприємця Титорук Тетяни Степанівни.

Згідно додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги № 1807 від 18.07.2022 новий кредитор набув право вимоги в тому числі за справою РС/20.112310649-6976, страхувальник Потольчак В. І., дата випадку - 28.02.2020, боржник Приватне акціонерне товариство "ПЗУ Україна", сума боргу 18 030,75 грн.

Позивач вказує, що на підставі Порядку виконання зобов`язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого протоколом президії МТСБУ від 26.02.2020 № 464/2020 (далі - Порядок), фізична особа-підприємець Титорук Тетяна Степанівна має право на компенсацію 50% виплати страхового відшкодування за вищенаведеною страховою подією з відповідача в розмірі 9 015,37 грн.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог посилався на те, що позивач звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування до страховика (страхової компанії) поза межами річного строку, встановленого нормою пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до якої підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної шкоди) іншій особі.

За загальним принципом, відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, як уже зазначалось, винна особа - володілець транспортного засобу має право застрахувати свою відповідальність, передавши обов`язок відшкодування шкоди, спричиненої за участю його транспортного засобу, страховій компанії (страховику).

Відповідно до ч. 1 ст. 981 Цивільного кодексу України, договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України, страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Пункт 3 ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України встановлює, що страхувальник зобов`язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об`єкта, який страхується.

Згідно з п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон), страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону).

Одночасно за положеннями ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Суд вказує, що Закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.

Відповідно до п. 37.1.4. ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Слід також зазначити, що відповідно до статті 12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Відтак зазначена норма визначає, що саме законом встановлюється випадки, коли право особи припиняється внаслідок його нездійснення.

Відповідно до Закону та статті 13 Цивільного кодексу України, сторони повинні діяти добросовісно, не порушуючи права інших осіб - учасників цих правовідносин.

За змістом зазначених норм права встановлюється, як добросовісність поведінки особи, чиї права порушено, так і передбачається, що припинення права може бути лише у випадках, передбачених законом.

Зміст суб`єктивного цивільного права становлять такі юридичні правомочності, як реалізація особою права на дії; можливість вимагати певної поведінки від інших; можливість захисту порушеного права в юрисдикційному порядку (зокрема, у досудовому та судовому порядку).

Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб`єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій, що свідчить по свободу поведінки учасників цивільних правовідносин при реалізації своїх прав та обов`язків на власний розсуд.

Цивільне законодавство встановлює правило, згідно з яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 12 Цивільного кодексу України). При цьому, Цивільний кодекс України містить норми, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права. Наприклад, ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України передбачає припинення поруки у зв`язку з пропуском 6 місяців строку звернення кредитора до поручителя, а також, що з припиненням поруки припиняється й право на отримання сум простроченої заборгованості від поручителя.

Поняття відмови від права не є тотожним поняттю нездійснення права (наприклад, відмова від прав, набутих за довіреністю, повинна відбуватись із повідомленням довірителя (ст. 250 Цивільного кодексу України), відмова від права власності здійснюється шляхом заяви про це чи вчиненням інших дій, які свідчать про відмову від цього права (стаття 347 Цивільного кодексу України)). Відмова від належного особі права припиняє таке право.

Також припинення цивільного права та/або припинення права на захист порушеного права та/або припинення права на отримання відшкодування від певної особи не є ідентичними. Припинення цивільного права має під собою наслідком припинення цивільних правовідносин та відбувається, як вже було зазначено, лише у випадках, передбачених законом.

Припинення ж права на відновлення або захист порушеного права, право на відшкодування шкоди за рахунок певної особи не позбавляє особу взагалі цивільного права, але має наслідком неможливість отримання відновлення порушеного права або відшкодування шкоди тощо за рахунок певної особи (припинення поруки, пропуск позовної давності до одного з боржників). При цьому особа не позбавлена права на отримання захисту або відновлення порушеного права від іншого боржника за його наявності.

Таким чином, припинення цивільного права має бути передбачено законом, на відміну від чого припинення права на отримання відшкодування від певної особи не позбавляє особу цивільного права, а лише позбавляє її можливості отримати відшкодування від цієї особи.

Як вказувалося судом, відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону, підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Тобто Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого Закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків.

Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17).

В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений у пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15).

Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб`єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У такому випадку договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі та може бути оформлений як окремий договір, і як пункт основного договору (ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України). При цьому закон не передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути скорочена за домовленістю сторін, що свідчить про те, що позовна давність на звернення до суду за захистом порушеного права визначається законом і може бути тільки збільшена.

Відповідно до положень ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Поряд із цим законодавством встановлюються також спеціальні строки позовної давності, зокрема, скорочені до одного року. Така позовна давність, яка закріплена статтею 258 Цивільного кодексу України, визначена лише для вимог, зазначених у частині другій цієї норми, і зміст цієї норми не допускає розширеного тлумачення та передбачає такий строк для вимог про відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП.

Підпункт 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.

Разом з тим, ані Закон, ані Цивільний кодекс України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено Цивільним кодексом України при пропуску позовної давності.

Водночас Цивільний кодекс України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (ст. 263- 264, ст. 267 Цивільного кодексу України).

Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.

Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 Цивільного кодексу України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.

З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (ст. 12 Цивільного кодексу України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.

Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 Цивільного кодексу України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 Цивільного кодексу України), господарський суд, з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшов висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону ).

Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа, чи особа, до якої перейшло право вимоги при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.

У випадку, якщо потерпіла особа, чи особа, до якої перейшло право вимоги, звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.

Аналогічних за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17.

Як свідчать матеріали справи, транспортний засіб винної в ДТП особи, а саме "Renault Logan", д/н НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 , vin-код НОМЕР_5 ), на дату ДТП - 27.02.2020 було застраховано за двома договорами (полісами) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а саме:

- за полісом № АО/6675151, укладеним з відповідачем, строком дії з 15.11.2019 по 14.11.2020 (згідно даним, наданих суду МТСБУ листом № 9-03/19840 від 20.06.2023), державний номер транспортного засобу НОМЕР_4 , vin-код НОМЕР_5 ;

- за полісом №112310649, укладеним з позивачем, строком дії з 27.02.2020 по 26.02.2021 (містися в матеріалах справи), державний номер транспортного засобу НОМЕР_3 , vin-код НОМЕР_5 .

28.02.2020 по вулиці Грушевського, 4 у місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Nissan Qashqai", д/н НОМЕР_2 та транспортного засобу "Renault Logan", д/н НОМЕР_3 .

01.10.2020 до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю. ЕС. АЙ" звернулося Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА", страхова компанія, в якій застрахована автомобіль "Nissan Qashqai", д/н НОМЕР_2 за договором добровільного страхування.

30.12.2020 Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю. ЕС. АЙ" відшкодувало Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "УНІКА" витрати на пошкоджений транспортний засіб у розмірі 18 030,75 грн.

Позивач вказує, що 16.12.2020 Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю. ЕС. АЙ" направило відповідачеві на поштову адресу повідомлення про виплату страхового відшкодування.

Проте позивачем не надано до матеріалів справи доказів направлення вказаного повідомлення. Відповідач вказує, що вказане повідомлення не отримував.

Суд звертає увагу позивача, що Закон передбачає подання саме заяви про страхове відшкодування, тобто отримання відшкодування завданої особі шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

В свою чергу 18.03.2021, тобто уже після спливу річного строку з моменту скоєння відповідної ДТП, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю. ЕС. АЙ" направило відповідачеві заяву № 51-2092 про виплату страхового відшкодування.

Листом № 2524-31 від 27.08.2021 відповідач відмовив Товариству з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю. ЕС. АЙ" у виплаті страхового відшкодування на підставі пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону.

Суд вказує, що у випадку, якщо потерпіла особа, чи особа, до якої перейшло право вимоги, звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.

Однак позивачем не надано жодних доказів та не доведено, що ним здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від нього причини, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судових засіданнях всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладається на позивача.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 25.07.2023.

Суддя О.В. Мандриченко