Рішення № 112400536, 11.07.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 761/25311/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2023 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г.О.

секретар судового засідання Чепляка А. С.

справа №761/25311/20-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

третя особа: Служба у справах дітей та сім?ї Шевченківської районної в м. Києва державної адміністрації,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім?ї Шевченківської районної в м. Києва державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2019 року позивач звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до відповідача про визначення місця проживання дитини, позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 28 січня 2020 року роз`єднано позови, виділивши в самостійне провадження позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім?ї Шевченківської районної в м. Києва державної адміністрації, про стягнення аліментів, та виділено в самостійне провадження позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім?ї Шевченківської районної в м. Києва державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім?ї Шевченківської районної в м. Києва державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав передано на розгляд до Печерського районного суду міста Києва (а.с. 139, т. 1).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2020 року, позовну заяву про позбавлення батьківських прав розподілено судді Печерського районного суду м. Києва Матійчук Г. О. (а.с. 141, т. 1).

У поданій позовній заяві позивач просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що 13.04.2014 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/549/14-ц розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вказує, що їхній спільний син ОСОБА_3 постійно проживає з матір?ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , яка самостійно піклується про дитину, її фізичний та духовний розвиток, забезпечує належні умови для комфортного життя та розвитку дитини.

За весь період окремого проживання відповідача від сина, відповідач жодним чином не приймав участі у житті дитини, протягом тривалого часу ОСОБА_2 не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отамання нею освіти, тобто ухиляється від виконання свої батьківських обов`язків.

Крім того, відповідач переслідуючи свої особисті інтереси, всупереч інтересам дитини, вкрай негативно впливає на її психоемоційний стан. ОСОБА_3 не бажає спілкуватись та бачитись із батьком. Зустрічі із ним пригнічують дитину та змушують дитину страждати. При цьому відповідач наче бажає іноді бачити сина, але не приймає жодної участі у його вихованні.

Також під час проведення дослідження психоемоційного стану дитини, психологом було встановлено, що дитина боїться батька, спогади про нього змушують дитину нервувати та психологічно страждати.

Вважає, що оскільки відповідач ухиляється від виконання свої батьківських обов`язків, не приймає участі у вихованні дитини та її розвитку, не бажає приймати фінансову участь в утриманні сина, не забезпечує сина необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, відпочинком, що негативно впливає на фізичний розвиток сина як складову виховання, не спілкується із сином, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, не створює умови для отримання освіти, є небезпечним для дитини та її психоемоційного стану, наявні усі підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.12.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. Встановлено строк 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження, протягом якого відповідач має право направити суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів (а.с. 146, т. 1).

Вказану ухвалу направлено на адресу сторін, крім того відповідачу та третій особі направлено копію позовної заяви з додатками (а.с. 147-150, т. 1).

09.06.2021 року від Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов висновок органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно його малолітнього дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 185-192, т. 1).

11.06.2021 року від відповідача надійшов відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві. Зокрема, у відзиві зазначено, що позивачем не доведено необхідність застосування стосовно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення батьківських прав. Також зазначає, що ОСОБА_1 чинить відповідачу перешкоди у спілкуванні з сином, налаштовує його проти відповідача, не дає відповідачу змоги виконувати його батьківські обов`язки (а.с. 193-231, т. 1).

11.06.2021 року від позивача надійшли заперечення на відзив, у яких зазначено, що обґрунтування, викладені у відзиві, є безпідставними та не підтверджені належними доказами. При цьому, відповідач не бере участі і не виявляє цікавості щодо життя дитини, не вітає сина зі святами, не дарує подарунків, а аліменти на сина стягуються у примусовому порядку (а.с. 233-241, т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва 09.06.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 244, т. 1).

23.07.2021 року від представника відповідача надійшло клопотання до долучення додаткових доказів (а.с. 246-253, т. 1).

Позивач ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позов підтримала та просила заволинити у повному обсязі (а.с. 1, т. 3).

Відповідач ОСОБА_2 та його представник у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином, про що у матеріалах справи міститься підтвердження про отримання останніми судових повісток, причини неявки суду не відомі. До того ж відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні 10.05.2023 року просив в подальшому розглядати справу на підставі наявних в справі доказів без його участі (а.с.241, т. 2)

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, у матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у відсутність представника Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (а.с. 249-250, т. 2).

Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутність учасників справи, суд, виходить із наступного.

На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Згідно з ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 1, п. 1-2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 223 ЦПК України).

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»).

Так, судом вжито усіх необхідних заходів для надання сторонам достатніх можливостей для викладення своєї позиції у судових засіданнях з метою дотримання принципу змагальності процесу та забезпечення права на публічне слухання справи у розумні строки, враховуючи процесуальні права інших учасників справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

На підставі вищезазначеного та керуючись п. 1 ч. 3 ст. 233 ЦПК України, суд, з огляду на достатність в матеріалах справи документів для прийняття рішення, вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи та їх представників на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 23.11.2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, актовий запис №4259, про що Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним центром розвитку сім?ї видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 23.11.2007 року (а.с. 12, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 24.01.2009 року (а.с. 23, т. 1).

13.04.2014 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/549/14-ц розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 20-21, т. 1).

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що син ОСОБА_3 постійно проживає з матір?ю, позивачем забезпечено належні умови проживання дитини, що підтверджується Актом обстеження умов проживання дитини від 12.11.2019 року, з якого вбачається, що дитина проживає в окремій кімнаті, де створені належні умови проживання дитини, разом з тим, він відвідує школу та гуртки (а.с. 39-40, т. 1).

ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_2 зареєстровані та проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 144, т. 1).

Як вбачається із характеристики від 26.10.2019 року ОСОБА_1 займає посаду асистента проектів в офісі Координатора проектів ОБСЄ в Україні із 22.06.2015 року, не має жодних дисциплінарних стягнень, характеризує себе на роботі як відповідальна, цілеспрямована та працьовита людина (а.с. 35, т. 1).

ОСОБА_1 на обліку у психолога та нарколога не перебуває та ніколи не перебувала (а.с. 36-37).

ОСОБА_1 має стабільний дохід, що підтверджується довідкою №657 від 29.10.2019 року (а.с. 38, т. 1).

Відповідно до результатів дослідження психоемоційного стану ОСОБА_3 , 2009 року народження, матері ОСОБА_1 та оцінки їх дитячо-батьківських відносин від 20.11.2019 року можна відзначити сильний зв`язок матері та сина, вони весь вільний час проводять разом, їх світ наповнений любов?ю, радісними емоціями, мандрівками та активним розвитком, ОСОБА_3 інтелектуально розвинений і цікавий хлопчик, а його мати докладає всіх зусиль для найкращого життя дитини. Разом з цим, враховуючи активну негативну позицію дитини щодо спілкування з батьком вважають зустрічі ОСОБА_3 із його батьком ОСОБА_2 не доцільними та такими, що суперечать інтересам дитини (а.с. 120-126, т. 1).

Згідно висновку Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації №109/04/40-3626 від 26.05.2021 року про доцільність позбавлення батьківських прав вбачається, що Шевченківської районна у місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно його малолітнього дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 185-192, т. 1).

Згідно зі ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Положеннями статтей 48 та 51 Конституції України проголошено право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї та обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У відповідності до ч.1 ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Згідно частиною другою ст. 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 164 СК України, виключними підставами позбавлення батьківських прав матері або батька є: не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засудженні за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007 року зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В пункті 18 вказаної Постанови зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, з урахуванням її характеру, особи батька, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі Савіни проти України зазначається, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

У рішенні по справі Хант проти України п. 54 зазначено, що суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Ухвалюючи рішення у справі М. С. проти України від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі Мамчур проти України , заява № 10383/09).

В рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на які посилалась позивач, як на підставу своїх вимог, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, керуючись принципом верховенства права, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню сина ОСОБА_3 , а саме: відповідач жодним чином не приймав участі у житті сина, протягом тривалого часу, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідне харчування, медичний догляд, лікування сина, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає сину доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отамання ним освіти, у зв`язку з чим суд вважає доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини, застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав відносно його сина.

Жодних об`єктивних даних, які б вказували на наявність перешкод у вихованні ОСОБА_2 його м сина, судом не встановлено. Також судом не встановлено жодних об`єктивних даних, які б вказували на те, що ОСОБА_2 намагався виконувати батьківські обов`язки. Відповідач вкрай формально ставиться до необхідності виконання обов`язку щодо утримання дитини, сплати аліментів.

При цьому, відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на спростування позовних вимог.

Доводи відповідача з приводу перешкод у спілкуванні з дитиною з боку позивача нічим не підтверджені, при цьому, як встановлено судом, відповідач не приймав жодних законних засобів для врегулювання цього питання.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Розподіл судових витрат між сторонами регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позову судовий збір підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 48, 51 Конституції України, ст. ст. 150, 164, 165 Сімейного кодексу України, ст. ст. 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», постановою Пленуму Верховного суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», Конвенцією про права дитини, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім?ї Шевченківської районної в м. Києва державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768, 40 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа: Служба у справах дітей та сім?ї Шевченківської районної в м. Києва державної адміністрації, адреса: бул. Шевченка, 26/4, м. Київ, 01030, код ЄДРПОУ 37470112.

Повний текст рішення складено 11.07.2023 року.

Суддя Г.О. Матійчук