Ухвала суду № 112397132, 21.07.2023, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/7531/23

1-кп/308/575/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2023 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі колегії суддів:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання - ОСОБА_4

прокурора - ОСОБА_5 ,

обвинувачених - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,

захисників - ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у кримінальному провадженні №12022071170000334, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.06.2022, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317; ч.1 ст.263 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317; ч.1 ст.309 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_28 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255; ч.4 ст.28, ч.3 ст.307; ч.4 ст.28, ч.3 ст.311; ч.4 ст.28, ч.2 ст.317 КК України, ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_15 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_16 у вчиненні кримінальних правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_17 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307; ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_18 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_19 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307; ч.1 ст.309 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

на розгляді суду перебуває вищезгадане кримінальне провадження.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченим дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Підставою для продовження застосованих запобіжних заходів є наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які, на переконання не змінилися та є достатніми для тримання обвинувачених під вартою.

Так, прокурор вважає, що перебування обвинувачених на волі може негативно вплинути на хід судового розгляду, оскільки вони зможуть вчиняти тиск на основного свідка у кримінальному провадженні. Крім того, прокурор звертає увагу на те, що більшість обвинувачених є мешканцями інших регіонів, тому не зможуть виконувати покладені на них обов`язки та матимуть змогу ухилятися від суду, знаючи про покарання, яке їм буде загрожувати, а також зможуть продовжити злочинну діяльність.

До суду від захисника ОСОБА_27 надійшло заперечення на клопотання прокурора, в якому він просить суд обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_19 альтернативний запобіжний захід, що не пов`язаний із триманням під вартою. Заперечення обґрунтоване тим, що наявність ризику втечі та переховування його підзахисного є необґрунтованим, позаяк в Україні запроваджено воєнний стан, у зв`язку з чим чоловікам призивного віку заборонено виїзд за кордон. Вказує про те, що ОСОБА_19 не затримувався в порядку ст.208 КПК України та за першою вимогою прибув до суду для розгляду клопотання про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Крім того, ОСОБА_19 не ухилявся від участі у процесуальних діях, вину в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях не визнав та має намір доводити свою невинуватість. Також захисник зазначає про відсутність ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Як стверджується захисником, позиція сторони обвинувачення ґрунтується виключно на результатах проведення НСРД. Понад це, усі свідки, про яких заявляє сторона обвинувачення, допитані з попередженням про кримінальну відповідальність та не дали жодних показань, які б могли лягги в основу підозри, тому сенсу на них впливати немає. Жоден із учасників кримінального процесу не знайомий із ОСОБА_19 , окрім ОСОБА_17 . Покази ОСОБА_19 чи інших учасників не можуть спростувати чи підтвердити вину ОСОБА_19 . Він не обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, вчинених злочинною організацією. Захисник ОСОБА_19 наголошує на тому, що його підзахисний є одруженим, має на утриманні неповнолітню дитину, є особою з вищою освітою, має стійкі соціальні зв`язки. Батько обвинуваченого, ОСОБА_29 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом 2 групи, а мати - ОСОБА_30 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - інвалідом 3 групи. Хоча ОСОБА_19 має серйозне захворювання, йому поставлений діагноз «Трофічні виразки обох гомілок», що може загрожувати ампутації нижніх кінцівок, яке потребує постійного лікування, він згідно з контрактом від 17 березня 2022 року контрактником добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_3 ). За місцем проживання згідно з характеристикою має позитивні відгуки, постійно піклується про батьків інвалідів. Відповідно до характеристики командира ДФ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » зарекомендував себе позитивно.

03.07.2023 до суду від захисника ОСОБА_31 та обвинуваченого ОСОБА_19 надійшло клопотання про зміну запобіжного заходу, у якому заявники просили суд змінити обвинуваченому ОСОБА_19 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на альтернативний. Клопотання обґрунтоване тим, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, зменшилися. Окрім цього, у клопотанні звертається увага на те, що обвинувачений є добровольцем-контрактником, що створює передумови для застосування приписів ст.616 КПК України.

21.07.2023 до суду від захисника ОСОБА_32 надійшло клопотання про зміну запобіжного заходу, в якому він просив суд змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_9 з тримання під вартою на домашній арешт із забороною залишати житло в нічний період доби або заставу із покладенням додаткових обов`язків. Клопотання обґрунтоване тим, що після ознайомлення з матеріалами досудового розслідування в порядку ст.290 КПК України захисник дійшов висновку про необґрунтованість підозри свого підзахисного, зважаючи на те, що сторона обвинувачена нібито штучно створила конструкцію злочинної організації. На переконання захисника, з матеріалів НСРД чітко вбачається, що його підзахисний жодним не пов`язаний з організатором «Зірочкою» або ж іншими учасниками злочинної організації та будь-якого відношення до інкримінованих його кримінальних правопорушень не має. Також захисник наголошує на тому, що його підзахисний не має наміру ухилятися від суду та вчиняти будь-які інші кримінальні правопорушення.

У судовому засіданні прокурор подані ним клопотання про продовження строків дії обраних відносно обвинувачених запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою підтримав, просив клопотання задовольнити повністю, проти зміни запобіжних заходів заперечив.

У судовому засіданні захисники обвинувачених проти клопотань прокурора заперечили, просили суд залишити їх без задоволення, подані ними клопотання про зміну запобіжних заходів підтримали.

У судовому засіданні обвинувачені підтримали своїх захисників.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд доходить до такого висновку.

Відповідно до частин 1-3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення. Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий.

Згідно з ч.3 ст.199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Відповідно до ч.1 ст.184 КПК України клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу повинно містити: 1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів; 7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.194 КПК України встановлено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Слідчий суддя, суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті (ч.2 ст.194 КПК України).

Відповідно до ч.3 ст.194 КПК України слідчий суддя, суд має право зобов`язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.

За приписами ч.4 цитованої норми якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Таким чином, вирішуючи питання про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу, суд повинен, серед іншого, з`ясувати те, чи існують обставини, які свідчать про те, що заявлені прокурором ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики.

У відповідності до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, а саме запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Суд враховує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).

З фактичних обставин вбачається, що питання продовження строку тримання обвинувачених під вартою вирішується на стадії судового розгляду, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки така перестала існувати, а на її заміну висунуте обвинувачення.

У свою чергу, обґрунтованість обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.

Таким чином, при вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою на стадії судового розгляду вирішальне значення має наявність чи відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Із урахуванням викладеного недоречними є аргументи захисника ОСОБА_33 про необґрунтованість підозри ОСОБА_9 , зважаючи на те, що відповідні заперечення є предметом правової оцінки під час розгляду кримінального провадження по суті. Водночас колегія суддів керується презумпцією невинуватості, а тому наперед процесуальну перспективу пред`явленого ОСОБА_9 обвинувачення не вирішує.

З аналогічних міркувань суд відхиляє аргументи захисника ОСОБА_27 про заперечення вини ОСОБА_19 у пред`явленому обвинуваченні, який, зокрема, вказує на нібито відсутність показань свідків, які би могли стати основою для підозри його підзахисного, а також на те, що сам ОСОБА_19 не був знайомий з іншими обвинуваченими, окрім ОСОБА_17 .

Суд бере до уваги, що інкриміновані обвинуваченим кримінальні правопорушення за правилами ст.12 КК України є тяжкими та особливо тяжкими злочинами (окрім кримінального правопорушення за ч.1 ст.309 КК України).

Доцільно також зауважити про те, що санкція ч.3 ст.307 КК України передбачає допустимість застосування покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

У свою чергу, ч.ч.1 та 2 ст.255 КК України встановлено можливість застосування основного покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 12 та від 5 до 12 років відповідно.

Також суд зауважує, що з фактичних обставин слідує, що обвинувачені, крім ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровані поза межами Закарпатської області.

Крім того, колегія вважає слушними посилання прокурора на вік та стан здоров`я обвинувачених, які уможливлюють застосування відносно останніх запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Понад це, судовий розгляд у цьому кримінальному провадженні не завершено, основний свідок сторони обвинувачення не допитаний.

За таких обставин, перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, колегія суддів доходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження, тяжкість інкримінованих обвинуваченим правопорушень, а також характер та методику розслідування кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів на даний час існують ризики того, що обвинувачені можуть переховуватися від суду та незаконно впливати на свідка, який конфіденційно співпрацює зі стороною обвинувачення.

Заперечення захисників та обвинувачених означених висновків не спростовують.

Із урахуванням, зокрема, даних про особу кожного із обвинувачених, характеру інкримінованих їм діянь та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, суд вважає, що продовження терміну тримання обвинувачених під вартою буде доцільним, а також відповідатиме вимогам процесуального закону.

При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у п.79 рішення у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, відповідно до якої питання обґрунтованості тривалості тримання під вартою не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних його обставин. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи, а також, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу.

Крім того, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення «Лабіта проти Італії», за яким питання розумності строків тримання особи під вартою вирішуються судом, зважаючи на наявність дійсного публічного інтересу у триманні особи під вартою, що переважає над приватним правом особи на особисту недоторканність.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Нечипорук та Йонкало проти України» зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).

Суд додаткового наголошує на тому, що кримінальні правопорушення, передбачені статтями 307, 311 і 317 КК України, є злочинами у сфері обігу особливо небезпечних наркотичних засобів, що створює загрозу для здоров`я населення.

Отже, характер та фактичні обставини інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень свідчать про їх підвищену суспільну небезпеку.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року, тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини.

Суд зауважує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови»). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого.

Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, Європейський суд з прав людини зазначав, що право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

За таких обставин, на переконання суду, в даному випадку суспільний інтерес у завершенні неупередженого розгляду даного кримінального провадження слід визнати виключними обставинами, згідно з якими лише продовження строку дії застосування раніше обраного запобіжного заходу зможе запобігти визначеним ризикам.

Будь-яких відомостей про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для зміни стосовно обвинувачених запобіжного судом не встановлено.

Доводи захисників та обвинувачених щодо необхідності зміни запобіжного заходу є необґрунтованими з огляду на те, що вони не нівелюють вищенаведених обставин.

Суд критично оцінює аргумент захисника ОСОБА_27 , який стверджує, що його підзахисний не зможе ухилятися від суду з огляду на те, що в Україні під час воєнного стану чоловікам призивного віку заборонено виїзд за кордон. На переконання колегії суддів, ухилення від суду як ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, не обмежується виїздом за межі території України.

Недоречним, на думку суду, є заперечення захисника ОСОБА_27 ризику, встановленого п.2 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки прокурор не посилається на те, що обвинувачений ОСОБА_19 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Суд відхиляє посилання обвинуваченого ОСОБА_19 та його захисника на положення ст.616 КПК України.

Відповідно до положень згаданої норми у разі введення в Україні або окремих її місцевостях воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України підозрюваний, обвинувачений, який під час досудового розслідування або судового розгляду тримається під вартою, крім тих, які підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, а також злочинів, передбачених статтями 115, 146-147, 152-156, 186, 187, 189, 255, 255-1, 257, 258-262, 305-321, 330, 335-337, 401-414, 426-433, 436, 437-442 Кримінального кодексу України, має право звернутися до прокурора з клопотанням про скасування цього запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

За результатами розгляду клопотання, передбаченого абзацом першим цієї частини, прокурор має право звернутися до слідчого судді або суду, який розглядає кримінальне провадження, з клопотанням про скасування цій особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Клопотання про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що особа підпадає під проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, та висновок про придатність особи до несення військової служби в умовах воєнного стану; 2) виклад обставин, які вказують на те, що відсутні ризики, передбачені частиною першою статті 177 цього Кодексу, а також ризик ухилення особи, стосовно якої пропонується скасувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, від проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Слідчий суддя або суд, який розглядає кримінальне провадження, розглядає клопотання про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період невідкладно. За наявності достатніх підстав слідчий суддя або суд має право скасувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для подальшого проходження підозрюваним, обвинуваченим військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період (абз.2 ч.2 ст.616 КПК України).

Колегія суддів звертає увагу, що наведеною нормою врегульовано питання скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або зміну запобіжного заходу з інших підстав. При цьому ч.1 ст.616 КПК України чітко детерміновано, що положення цієї статті не поширюються на випадки, коли особа підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених, зокрема, статтями 305-321 КК України.

Беручи до уваги те, що ОСОБА_19 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.1 ст.309 КК України, суд вказує на нерелевантність приписів ст.616 КПК України до обставин цього кримінального провадження.

Аналізуючи твердження захисника ОСОБА_27 про те, що стороною обвинувачення нібито не враховано вимоги ст.178 КПК України, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно зі ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Захисник ОСОБА_27 у поданих ним запереченнях стверджував про те, що обвинувачений є одруженим, має на утриманні неповнолітню дитину, є особою з вищою освітою. Утім, документального підтвердження обставин, на які він посилається, захисник не надав.

Згідно з долученою захисником ОСОБА_27 довідкою №7419 від 17.12.2022 обвинуваченому ОСОБА_19 діагностовано захворювання «Трофічні виразки обох гомілок». Між тим, захисником не надано доказів того, що лікування обвинуваченого в умовах тримання під вартою є неможливим.

З приводу посилань на те, що батьки обвинуваченого ОСОБА_19 є особами з інвалідністю, яких він утримує, то колегія суддів зауважує, що наведені обставини можуть свідчити про наявність соціальних зв`язків. Однак вказане не може саме по собі зумовлювати висновок про те, що згадані соціальні зв`язки сягають такого рівня, що зможуть усунути існуючі ризики.

Аргументи захисника щодо процесуальної поведінки ОСОБА_19 , який, за словами захисника, не затримувався у порядку ст.208 КПК України, не ухилявся від проведення процесуальних дій та позитивно характеризується за місцем проживання, а також командиром ДФ «Боярської територіальної громади №1 ім.Євгена Коновальця» колегія суддів оцінює критично.

Так, наявність у обвинуваченого декількох обставин, які характеризують його з позитивної сторони, хоча і заслуговують на певну увагу, але не є тими безумовними факторами, які виключають можливість тримання особи під вартою або ж беззаперечно знижують (зменшують) імовірність реалізації цією особою ризиків, розглянутих вище.

Колегія суддів відхиляє твердження захисника ОСОБА_32 про відсутність у його підзахисного наміру переховуватися від суду, зважаючи на те, що сам по собі «намір» є когнітивним аспектом діяльності людини, які певна особа може ретельно приховати від суду, діючи розсудливо та ретельно. Натомість за обставин цього кримінального провадження сукупність фактичних обставин свідчить про наявність означеного ризику з боку ОСОБА_9 .

Резюмуючи, колегія суддів вказує про те, що чинне законодавство у випадках вирішення питань щодо продовження строку дії наведених заходів забезпечення кримінального провадження зобов`язує суд перевіряти можливість запобігання ризикам, персоніфікованих ст.177 КПК України, шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу до особи, аніж той, про обрання (продовження) якого просить сторона обвинувачення.

Частина 1 ст.176 КПК України встановлює такі альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи: особисте зобов`язання, особиста порука, застава, домашній арешт. Найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Письмових зобов`язань інших осіб про поруку за виконання обвинуваченими, щодо яких вирішується питання про продовження строку тримання під вартою, покладених на них обов`язків та їх доставки до суду не надходило.

За обставин цього кримінального провадження ризики переховування обвинувачених від суду та впливу на свідка, який конфіденційно співпрацює зі стороною обвинувачення, є дійсними та триваючими. На переконання колегії суддів, застосування альтернативних запобіжних заходів, що не пов`язані з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки кожного з обвинувачених, а також не зменшить наявних ризиків.

Отже, беручи до уваги особу кожного з обвинувачених, характер пред`явленого обвинувачення, тяжкість покарання, що їм загрожує, суд вказує на те, що застосування альтернативних запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави, особистого зобов`язання на даній стадії судового процесу є недоцільним з огляду на їх непропорційність встановленим ризикам. Вказане зумовлює висновок про те, що за обставин цього кримінального провадження перелічені запобіжні заходи не будуть ефективними стримуючими факторами.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги те, що судове провадження щодо обвинувачених триває, суд констатує про відсутність підстав для зміни обраного запобіжного заходу відносно обвинувачених.

За правилами ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Підсумовуючи викладене в сукупності, суд доходить до висновку про необхідність задоволення клопотань прокурора. У свою чергу, задоволення клопотань прокурора щодо продовження строку запобіжного заходу обвинуваченим у вигляді тримання під вартою виключає можливість задоволення клопотань захисників ОСОБА_32 , ОСОБА_31 та обвинуваченого ОСОБА_19 про зміну запобіжного заходу більш м`яким, а тому останні слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст.176-178, 331, 369-372, 392 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні клопотань захисників ОСОБА_32 , ОСОБА_31 та обвинуваченого ОСОБА_19 про зміну запобіжного заходу відмовити повністю.

Клопотання прокурора задовольнити повністю.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 строком на 60 діб, тобто до 18 вересня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 строком на 60 діб, тобто до 18 вересня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 строком на 60 діб, тобто до 18 вересня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 строком на 60 діб, тобто до 18 вересня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_10 строком на 60 діб, тобто до 18 вересня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_11 строком на 60 діб, тобто до 18 вересня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_12 строком на 60 діб, тобто до 18 вересня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_14 строком на 60 діб, тобто до 18 вересня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_15 строком на 60 діб, тобто до 18 вересня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_16 строком на 60 діб, тобто до 18 вересня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_18 строком на 60 діб, тобто до 18 вересня 2023 року.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_19 строком на 60 діб, тобто до 18 вересня 2023 року.

Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору і надіслати начальнику ДУ «Закарпатська установа виконання покарань № 9».

На ухвалу може бути подана апеляція протягом п`яти днів, починаючи з наступної дня після її проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3