Рішення № 112390891, 21.06.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/63717/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2023 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі Ємець Д.О.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Орленка А.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Офісу Генерального прокурора про захист честі, гідності та ділової репутації та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

20.11.2021 до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_3 , в якій останній просить суд:

1)визнати порушеними особисті немайнові права ОСОБА_3 на повагу до гідності та честі, недоторканність ділової репутації у зв`язку з поширенням Офісом Генерального прокурора недостовірної інформації щодо ОСОБА_3 на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_2;

2) зобов`язати Офіс Генерального прокурора припинити дії щодо порушення особистих немайнових прав ОСОБА_3 шляхом видалення з офіційного YouTube-каналу Офісу Генерального прокурора в мережі «Інтернет» за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 відеозапису брифінгу від ІНФОРМАЦІЯ_2;

3)визнати недостовірною поширену Офісом Генерального прокурора на брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_2 інформацію про ОСОБА_3 такого змісту:

«ми маємо декілька свідчень, в тому числі в ході угоди зі слідством, яких, а також ряд інших доказів, з яких випливає наступне: в період з 2011-2013 років відбувалися незаконні оборудки державними коштами Нафтогазу України і Чорноморнафтогазу, яка є дочірньою фірмою Нафтогазу України, які вчиняли особи наближені до колишнього Президента України ОСОБА_4 . Один із свідків дослівно каже: «я можу засвідчити, що привласнення цих грошових коштів та їх подальша легалізація спланована і реалізована наступними особами: колишнім Президентом України ОСОБА_4 , колишнім Головою Національного Банку України ОСОБА_9, власником і Головою латвійської компанії-судноверфі «Rоgas Kuмu Bыvзtava» ОСОБА_5 , Головою правління НАК «Нафтогаз України» ОСОБА_6, заступниками Голови правління ОСОБА_15 і ОСОБА_10, Головою правління ДАТ «Чорноморнафтогаз» ОСОБА_3 […]» (на відео 00:01-1:08);

«у такий спосіб ОСОБА_6 хотів створити уяву того, що «Чорноморнафтогаз» нібито самостійно ініціювало питання закупівлі потрібних їй бурових установок і самостійно нібито потім встановили ціну таких установок. У зв`язку з цим питання організації з цих закупівель ОСОБА_6 доручив Голові правління ДАТ «Чорноморнафтогаз» ОСОБА_3» (на відео 4:36:4:56);

«з матеріалів слідства виходить те, що ОСОБА_6 очевидно особисто довів ОСОБА_3 вимогу ОСОБА_4 і ОСОБА_9 про необхідність організувати закупівлю двох самопідіймальних установок компанії, яку надасть ОСОБА_7 із Латвії з завищенням вартості першої установки на 190 мільйонів доларів, а другої на 219 мільйонів доларів, тобто організувати підробку тендерної документації Чорноморнафтогаз та створити видимість проведення процедур тендерної закупівлі. ОСОБА_3 очевидно погодився на це і у зв`язку з чим доручив підлеглим йому особам забезпечити участь у проведенні тендерних закупівель лише наданих ОСОБА_7 підконтрольних компаній, заздалегідь визначивши компанію-переможця та майбутній предмет закупівлі, конкретну бурову установку В312. ОСОБА_3 також доручив організувати підроблення тендерної документації своєму заступнику ОСОБА_8 і начальнику управління комерції ДАТ «Чорноморнафтогаз» ОСОБА_8. Слідством підозрюється, що ОСОБА_3 був, погодив закупівлю двох самопідіймальних бурових установок В312 та В319, виробником яких була компанія в Сінгапурі […]» (на відео 5:24-6:32);

«на виконання вказівки ОСОБА_3 директор з управління комерції ДАТ «Чорноморнафтогаз» Кудик підписав договір купівлі самопідйомних бурових установок і документи, пов`язані з перерахуванням грошових коштів […]» (на відео 9:02-9:13);

« ОСОБА_4 була дана вказівка, по-перше, доорганізувати доукомплектування другої бурової установки В319, щоб створити видимість, що її реальна ціна відповідає ринковій, цим питанням займались ОСОБА_3 […]» (на відео 9:47-10:00);

«цитую один із показів свідка: «Як особа, яка особисто брала участь у вказаному злочині, я можу показати, що в результаті проведення вищевказаних оборудок при закупівлі бурових установок В312 і В319, привласнені грошові кошти були розподілені наступним чином: 95 мільйонів доларів США перераховано на рахунки компанії, які були підконтрольні ОСОБА_4 та ОСОБА_9 ». Далі вказуються конкретні рахунки в банках і вважаються є найбільшим проривом у слідстві за весь час, який відбувається, йде робота. Також 25 мільйонів доларів США перераховані на рахунок відповідно вказаний, який належить такій то компанія, яка підконтрольна ОСОБА_11 , дочці ОСОБА_6 , котрий керував «Нафтогазом». 15 мільйонів доларів США перераховано на рахунки компанії, які надав власник та Голова правління латвійської компанії-судноверфі «Rоgas Kuмu Bыvзtava» ОСОБА_7 відповідні рахунки також надані. Також заступник Голови правління ПАТ «Нафтогаз України» ОСОБА_10, видано готівкою 2 мільйони доларів США. Також Голові правління ДАТ «Чорноморнафтогаз» ОСОБА_3 видано готівкою 3 мільйони доларів США […]» (на відео 11:26-12:40);

«повідомлено про підозру та оголошено у розшук колишнього Голову Національного банку України ОСОБА_9, Голову правління ДАТ «Чорноморнафтогаз» ОСОБА_3 […]» (на відео 16:50-17:00).

4)зобов`язати Офіс Генерального прокурора спростувати поширену про ОСОБА_3 недостовірну інформацію не пізніше місяця з дня набрання рішенням суду законної сили шляхом проведення брифінгу та озвучення під час брифінгу тексту такого змісту:

«ІНФОРМАЦІЯ_2 Генеральний прокурор ОСОБА_12 під час брифінгу поширив стосовно ОСОБА_3 недостовірну інформацію, а саме про начебто участь ОСОБА_3 у плануванні та вчинення дій по заволодінню державними коштами при здійсненні закупівель ДАТ «Чорноморнафтогаз» СПБУ В312 та В319. Заявляємо, що вказана інформація не відповідає дійсності є недостовірною, тобто є такою, що не відповідає дійсності».

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що поширена під час брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_2 інформація є недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача, а саме: право на повагу до гідності та честі, передбачене ч. 1 ст. 297 Цивільного кодексу України та ст. 3 Конституції України; право на недоторканність ділової репутації, передбачене ч. 1 ст. 299 ЦК України; презумпцію невинуватості особи, передбачену ст. 62 Конституції України.

Вказане в сукупності послугувало підставою для звернення до суду з даним позовом з метою захисту прав та інтересів.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 01.12.2021 відкрито провадження у справі та визначено її розглядати за правилами загального позовного провадження.

13.01.2022 до суду надійшов відзив Офісу Генерального прокурора на позовну заяву, в якій представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

19.01.2022 до суду надійшла відповідь представника позивача на відзив Офісу Генерального прокурора на позовну заяву, в якій представник вказала на безпідставність доводів представника відповідача та просила задовольнити позов.

Ухвалою суду від 14.09.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог внаслідок їх безпідставності та необґрунтованості.

Суд, заслухавши позицію представників сторін, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Стаття 13 гарантує наявність у національному праві засобу правового захисту для забезпечення прав і свобод, викладених у Конвенції. Рекомендація Rec (2004)61259.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст. ст. 3, 28).

Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб і на свій вибір.

Відповідно до ст.ст. 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з вимогами ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 297 ЦК України зазначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ст. 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у п. 4 своєї постанови від 27 лютого 2009 року № 1, чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи, як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму ВСУ за № 1від 27.02.2009р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Способи судового захисту гідності та честі передбачені ст. ст.16, 277 Цивільного кодексу України.

Судовим розглядом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 Генеральний прокурор України ОСОБА_12, виступаючи від імені Генеральної прокуратури України під час брифінгу щодо заволодіння коштами Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз», поширив стосовно ОСОБА_3 інформацію такого змісту:

«ми маємо декілька свідчень, в тому числі в ході угоди зі слідством, яких, а також ряд інших доказів, з яких випливає наступне: в період з 2011-2013 років відбувалися незаконні оборудки державними коштами Нафтогазу України і Чорноморнафтогазу, яка є дочірньою фірмою Нафтогазу України, які вчиняли особи, наближені до колишнього Президента України ОСОБА_4 . Один із свідків дослівно каже: «я можу засвідчити, що привласнення цих грошових коштів та їх подальша легалізація спланована і реалізована наступними особами: колишнім Президентом України ОСОБА_4 , колишнім Головою Національного Банку України ОСОБА_9, власником і Головою латвійської компанії-судноверфі «Rоgas Kuмu Bыvзtava» ОСОБА_5 , Головою правління НАК «Нафтогаз України» ОСОБА_6, заступниками Голови правління ОСОБА_15 і ОСОБА_10, Головою правління ДАТ «Чорноморнафтогаз» ОСОБА_3 […]» (на відео 00:01-1:08);

«у такий спосіб ОСОБА_6 хотів створити уяву того, що «Чорноморнафтогаз» нібито самостійно ініціювало питання закупівлі потрібних їй бурових установок і самостійно нібито потім встановили ціну таких установок. У зв`язку з цим питання організації з цих закупівель ОСОБА_6 доручив Голові правління ДАТ «Чорноморнафтогаз» ОСОБА_3» (на відео 4:36:4:56);

«з матеріалів слідства виходить те, що ОСОБА_6 , очевидно, особисто довів ОСОБА_3 вимогу ОСОБА_4 і ОСОБА_9 про необхідність організувати закупівлю двох самопідіймальних установок компанії, яку надасть ОСОБА_7 із Латвії з завищенням вартості першої установки на 190 мільйонів доларів, а другої на 219 мільйонів доларів, тобто організувати підробку тендерної документації Чорноморнафтогаз та створити видимість проведення процедур тендерної закупівлі. ОСОБА_3 очевидно погодився на це і у зв`язку з чим доручив підлеглим йому особам забезпечити участь у проведенні тендерних закупівель лише наданих ОСОБА_7 підконтрольних компаній, заздалегідь визначивши компанію-переможця та майбутній предмет закупівлі, конкретну бурову установку В312. ОСОБА_3 також доручив організувати підроблення тендерної документації своєму заступнику ОСОБА_8 і начальнику управління комерції ДАТ «Чорноморнафтогаз» ОСОБА_8. Слідством підозрюється, що ОСОБА_3 був, погодив закупівлю двох самопідіймальних бурових установок В312 та В319, виробником яких була компанія в Сінгапурі […]» (на відео 5:24-6:32);

«на виконання вказівки ОСОБА_3 директор з управління комерції ДАТ «Чорноморнафтогаз» Кудик підписав договір купівлі самопідйомних бурових установок і документи, пов`язані з перерахуванням грошових коштів […]» (на відео 9:02-9:13);

« ОСОБА_4 була дана вказівка, по-перше, доорганізувати доукомплектування другої бурової установки В319, щоб створити видимість, що її реальна ціна відповідає ринковій, цим питанням займались ОСОБА_3 […]» (на відео 9:47-10:00);

«цитую один із показів свідка: «Як особа, яка особисто брала участь у вказаному злочині, я можу показати, що в результаті проведення вищевказаних оборудок при закупівлі бурових установок В312 і В319, привласнені грошові кошти були розподілені наступним чином: 95 мільйонів доларів США перераховано на рахунки компанії, які були підконтрольні ОСОБА_4 та ОСОБА_9 ». Далі вказуються конкретні рахунки в банках і вважаються є найбільшим проривом у слідстві за весь час, який відбувається, йде робота. Також 25 мільйонів доларів США перераховані на рахунок відповідно вказаний, який належить такій то компанія, яка підконтрольна ОСОБА_11 , дочці ОСОБА_6 , котрий керував «Нафтогазом». 15 мільйонів доларів США перераховано на рахунки компанії, які надав власник та Голова правління латвійської компанії-судноверфі «Rоgas Kuмu Bыvзtava» ОСОБА_7 відповідні рахунки також надані. Також заступник Голови правління ПАТ «Нафтогаз України» ОСОБА_10, видано готівкою 2 мільйони доларів США. Також Голові правління ДАТ «Чорноморнафтогаз» ОСОБА_3 видано готівкою 3 мільйони доларів США […]» (на відео 11:26-12:40).

02.01.2020 року відповідно до Наказу Генерального прокурора №351 від 23 грудня 2019 року, виданого відповідно до пункту 4 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 р. №113-ІХ розпочав свою роботу Офіс Генерального прокурора, що був створений на місці ліквідованої Генеральної прокуратури України

Відповідно до п. 11 Постанова Пленуму ВСУ відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, зокрема при підписанні характеристики тощо, є юридична особа, в якій вона працює. Враховуючи, що розгляд справи може вплинути на права та обов`язки цієї особи, остання може бути залучена до участі у справі в порядку, передбаченому статтею 36 ЦПК. У разі поширення такої інформації посадовою чи особою для визначення належного відповідача судам необхідно з`ясувати від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов`язків, то належним відповідачем є саме вона.

Таким чином, Офіс Генерального прокурора є належним відповідачем у справі, оскільки поширення інформації відбулося під час виконання своїх посадових (службових) обов`язків Генеральним прокурором України ОСОБА_12 , що сторонами не оспорювалося.

Так, поширена відповідачем інформація за своїм характером та змістом ґрунтується на твердженнях про причетність позивача до вчинення кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Так, згідно з частиною другою статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У частинах 1 та 2 статті 62 Конституції України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Положеннями ч. ч. 1, 5 ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (частина перша статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)).

У пункті 10 частини першої статті 3 КПК України зазначено, що кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Пунктами 19, 25 частини першої статті 3 КПК України визначено учасників кримінального провадження, якими з боку захисту є: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.

Частиною першою статті 42 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Статтею 25 КПК України передбачено, що в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування.

За приписами частин другої, третьої статті 214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У разі наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення такій особі обов`язково здійснюється повідомлення про підозру (пункт 3 частини 1 статті 276 КПК України).

Під час судового розгляду встановлено, що детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування, а Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою Офісу Генерального прокурора - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42017000000001245 від 25.04.2017.

У цьому кримінальному провадженні ОСОБА_3 має статус підозрюваного за ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 255 КК України. Письмове повідомлення про підозру здійснено 07.04.2017 заступником Генерального прокурора України ОСОБА_16. у кримінальному провадженні № 12014000000000164, з якого у подальшому виділені в окреме провадження матеріали досудового розслідування за № 42017000000001245 від 25.04.2017.

Досудове розслідування в провадженні № 42017000000001245 зупинено 26.07.2019, в зв`язку з розшуком підозрюваного ОСОБА_3 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК України.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» інформація про діяльність прокуратури оприлюднюється в загальнодержавних та місцевих друкованих засобах масової інформації і на офіційних веб-сайтах органів прокуратури.

На виконання вимог зазначеної норми закону, Генеральний прокурор України ОСОБА_12, ураховуючи суспільний інтерес до вказаного кримінального провадження, ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто після здійснення повідомлення про підозру ОСОБА_3 (07.04.2017) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 255 КК України, в приміщенні Генеральної прокуратури України виступив на брифінгу з інформацією про розслідування кримінального провадження щодо заволодіння коштами ДА 7 «Чорноморнафтогаз».

Суд аналізуючи текст виступу ОСОБА_12 та текст повідомлення про підозру ОСОБА_3 , приходить до висновку, що під час виступу Генеральний прокурор України стисло описав встановлені слідством обставини вчинення кримінального правопорушення та відповів на запитання журналістів.

Зокрема, починаючи свій виступ, Генеральний прокурор України наголосив на тому, що опис подій здійснюється згідно з матеріалами слідства.

Відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відтак, одним з обов`язкових елементів складу зазначеного правопорушення є поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (п. 15 Постанови № 1).

Частиною 1 ст. 277 ЦК України встановлено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до п. 20 Постанови № 1 якщо інформація, яка порушує особисті немайнові права особи, є достовірною, вимоги про її спростування не можуть бути задоволені.

Статтею 277 КПК України передбачено, що повідомлення про підозру має містити, зокрема, анкетні відомості особи (прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру; зміст підозри; правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру.

Озвучені Генеральним прокурором України вислови відповідали тексту повідомлення про підозру ОСОБА_3 та ґрунтувалися на матеріалах кримінального провадження, на чому неодноразово наголошував Генеральний прокурор України під час виступу, а тому це не порушує законних прав та інтересів позивача чи будь-яких інших осіб і не може вважатись недостовірною інформацією.

Таким чином, твердження позивача зводяться до безпідставного намагання визнати недостовірними та спростувати фактичні дані та обставини, які встановлено та здобуто у ході досудового розслідування кримінального провадження, що як наслідок вказує на намагання сторони позивача у поза процесуальний спосіб оскаржити повідомлення про підозру.

Так, згідно з п. 17 Постанови № 1, у порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 583/3294/16-ц.

У постанові від 03.04.2019 у справі № 757/4403/16-ц за позовом фізичної особи до Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у порядку цивільного судочинства не може розглядатися спір про спростування інформації органу досудового розслідування про проведення процесуальних дій, їх хід та здобуті результати, оскільки такій інформації оцінка надається у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

Отже, вимоги позивача про спростування інформації, наведеної у 1-6 цитатах Генерального прокурора України, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

У той же час вислів Генерального прокурора України (цитата 7): «повідомлено про підозру та оголошено у розшук колишнього Голову Національного банку України ОСОБА_9, Голову правління ДАТ «Чорноморнафтогаз» ОСОБА_3» є фактом, що підтверджується відповідними доказами - повідомленням про підозру ОСОБА_3 , розпискою від 07.04.2017 його захисника про отримання повідомлення про підозру від 07.04.2017, листами Генеральної прокуратури України від 07.04.2017 до Міжнародної служби кур`єрської доставки Cargo Express Ltd, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва», постановою Генеральної прокуратури України від 26.04.2017 про оголошення ОСОБА_3 у розшук.

Крім того, позивач просить спростувати інформацію, яка міститься у наведених цитатах та стосується інших осіб - ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_8 та інших та не стосується прав та інтересів ОСОБА_3 .

Проте, ОСОБА_3 та його представник не наділені правом звертатись до суду з вимогою про спростування інформації, що стосується інших осіб, які їх не уповноважували на представництво своїх інтересів у цій справі, доказів протилежного суду не надано.

Разом з тим, під час судового розгляду встановлено, що Генеральною прокуратурою України, її посадовими і службовими особами не порушено принципу, закріпленого у п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 62 Конституції України, положення кримінального процесуального закону, оскільки Генеральним прокурором України під час виступу ОСОБА_3 не названо винним у вчиненні заволодіння коштами ДАТ «Чорноморнафтогаз».

Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювана заява була зроблена (Рішення від 28.06.2005 у справі «Каракас і Єсілірмак проти Туреччини» (Karakas and Yesilirmak v. Turkey), заява № 43925/985, п. 51).

Одночасно рішення Європейського суду з прав людини дають змогу побачити багатогранність цього принципу та його взаємозв`язок з іншими конвенційними правами, зокрема правом на поширення інформації.

У резолюції 1165 Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя 1998 року публічні фігури визначаються як особи, які обіймають державні посади та/або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті. Статус публічності зобов`язує таку особу бути відкритим для кожного громадянина країни, позаяк у сферу політичних прав входить одержання людиною інформації про стан суспільства, факти із життя публічних осіб і участь у прийнятті рішень.

Європейський суд з прав людини приймає рішення (справи «Лінгес проти Австрії», «Яновський проти Польщі», «Тома проти Люксембургу» тощо), обґрунтовуючи позицію наявністю більшого суспільного інтересу до політиків, високопосадовців тощо.

Так, під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_3 був головою правління ДАТ «Чорноморнафтогаз». Факт притягнення його та інших осіб до кримінальної відповідальності, у зв`язку із розслідуванням щодо заволодіння коштами ДАТ «Чорноморнафтогаз» викликав великий суспільний резонанс.

Основні принципи інформаційних відносин: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність інформації та свобода її обміну, достовірність і повнота інформації, свобода вираження поглядів і переконань, правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, передбачені ст. 2 Закону України «Про інформацію».

Відповідно до ст. 5 цього Закону кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено обов`язок суддів України при розгляді справ застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права. Аналогічні норми містяться у постановах Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (п. 15) та від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» (п. 12).

У справі «Аллене Де Рібемон проти Франції» Європейський суд з прав людини встановив, що п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод не може бути перешкодою для влади щодо інформування громадськості про розслідування, які ведуться.

Верховним Судом у згаданій постанові від 03.04.2019 у справі № 757/4403/16-ц зазначено наступне.

Отже, Генеральним прокурором України не порушено принципу презумпції невинуватості, закріпленого у п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 62 Конституції України, положення кримінального процесуального закону, оскільки під час згаданого виступу позивача не названо винним у вчиненні злочину.

За таких обставин поширення інформації досудового розслідування, яка відповідала матеріалам кримінального провадження, не утворює юридичного складу правопорушення та не порушує прав позивача, які підлягають захисту в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За положеннями ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог, оскільки позивачем не представлено, а судом не отримано жодних переконливих доказів на їх підтвердження.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст.ст.77-81, 141, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до Офісу Генерального прокурора про захист честі, гідності та ділової репутації та зобов`язання вчинити дії.

Позивач: ОСОБА_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: Офіс Генерального прокурора, вул. Різницька, буд. 13/15, м. Київ, 01011, код в ЄДРПОУ: 0034051.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання до Київського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення буде складено та підписано 30 червня 2023 року.

Суддя Т.Г. Ільєва