Рішення № 112373742, 05.06.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2023 року Справа № 160/6400/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

31.03.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 08.03.2023 року № 046150012017 про відмову у призначенні пенсії; скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 08.03.2023 року № 046150012017 про відмову у призначенні пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком з 01.03.2023 року на підставі поданої заяви від 01.03.2023 року.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач по справі є внутрішньо - переміщеною особою та перебуває на території м. Кривий Ріг Дніпропетровської області у зв`язку із військовою агресією збройних сил російської федерації на території України. 01.03.2023 року ОСОБА_1 звернувся до відділу обслуговування громадян № 18 Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 08.03.2023 року № 046150012017 було відмовлено у призначенні пенсії згідно заяви від 01.03.2023 року Відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 04.08.1981 року його загальний стаж роботи становить 33 роки 2 місяці 2 дні. Оскаржуваним рішенням про відмову у призначенні пенсії від 08.03.2023 року № 046150012017 відповідач - 2 протиправно не врахував до страхового стажу періоди трудової діяльності з 03.05.1989 року по 01.04.1998 року, так як в записі про звільнення є розбіжності між датою звільнення та датою наказу на звільнення (10.07.1998) та періоди навчання в СПТУ № 8 м. Макеївки з 01.09.1978 року по 20.07.1981 року, оскільки у трудовій книжці наявні виправлення у записі та відсутня дата видачі диплому). У зв`язку із тим, що усі додаткові документи, що підтверджують трудовий стаж позивача за спірний період знаходяться на тимчасово окупованій території, надати копії вказаних документів до органів ПФУ останній можливості не має. Оскільки, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, слід дійти висновку, що ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу. Відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, порушення вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/6400/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Заперечуючи проти позовної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області 21.04.2023 року подано відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. У відзиві відповідач зазначає, що документи позивача, надані разом із заявою про призначення пенсії, містять ряд недоліків, наявність яких виключає можливість зарахування певних періодів роботи до загального стажу для обчислення пенсії. Для зарахування періодів необхідно надати уточнюючі довідки, видані на підставі первинних документів, згідно Порядку № 637. Головним управлінням Пенсійного фонду у Вінницькій області прийняте правомірне та обґрунтоване рішення від 08.03.2023 року №046150012017 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідач просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні адміністративного позову.

30.05.2023 року до суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поданий відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що рішенням від 08.03.2023 року № 046150012017, винесеного за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, позивачу було відмолено у призначенні пенсії за віком, оскільки не достатньо страхового стажу (29 років). Відповідно до пункту 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2022 по 31.12.2022 не менше 29 років. Страховий стаж позивача становить 22 роки 01 місяць 12 днів. Не можливо зарахувати період роботи з 03.05.1989 року по 01.04.1998 року, оскільки є розбіжності між датою наказу про звільнення та датою звільнення. Так, датою звільнення зазначено « 01.04.1998» а датою наказу про звільнення є « 16.07.1998», що є недопустимим. Також не підлягає зарахуванню період навчання з 01.09.1978 року по 20.07.1981 року в СПТУ №8 м. Макіївки, оскільки в трудовій книжці наявні виправлення та відсутня дата видачі диплому. Позивач для підтвердження вищезазначеного періоду роботу не надав Головному управлінню жодних уточнюючих довідок, які б підтвердили вищезазначені періоди роботи та навчання. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області діє в межах та спосіб передбачений діючим законодавством.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є внутрішньо переміщеною особою відповідно до довідки від 12.04.2022 року № 1242-5001159819.

Після досягнення 60 років, 01.03.2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області та прийнято рішення від 08.03.2023 року № 046150012017, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за нормами частини 1 статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

У рішенні зазначено, що страховий стаж особи становить 22 роки 1 місяць 12 днів; за наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності по трудовій книжці НОМЕР_1 з 03.05.1989 року по 01.04.1998 року так, як в записі про звільнення є розбіжності між датою звільнення та датою наказу звільнення (10.07.1998) та періоди навчання в СПТУ №8 м. Макеївки з 01.09.1978 року по 20.07.1981 року ( у трудовій книжці наявні виправлення у записі та відсутня дата видачі диплому. Для зарахування зазначених періодів до страхового стажу рекомендовано надати уточнюючі документи.

Позивач, вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 08.03.2023 року № 046150012017 про відмову у призначенні пенсії, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

До даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 09.07.2003 №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (п. 1).

Згідно частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення (ст. 44 ЗУ №1058-IV)

Частиною 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст. 24 ЗУ №1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч.2 ст.24 ЗУ №1058-IV).

При цьому, відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Слід взяти до уваги, що статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На час первісного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (Інструкція №162).

Відповідно до пунктів 2.2., 2.3. Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні -у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

В подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N58 затверджена нова Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58).

До трудової книжки вносяться, зокрема: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення (п. 2.2. Інструкції №58).

За вимогами пунктів 2.3., 2.4. Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року N 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу.

За записами трудової книжки позивача НОМЕР_1 вбачається наступна праця та навчання позивача у спірні періоди, зокрема:

запис № 1 з 01.09.1978 року по 20.07.1981 року навчався у середньому професійно-технічному училищі № 8 м. Макіївки, диплом НОМЕР_2 ;

Донецьке виробниче автоуправління Мінстрой УССР Кіровська автобаза:

запис № 12 від 03.05.1989 року - прийнятий СВРОМ електрогазозварником 3 розряду на підставі наказу № 120К від 4.05.89 року;

запис № 13 від 29.12.1989 року - тарифно кваліфікаційною комісією присвоєний 4 розряд електрогазозварника на підставі наказу № 382 від 29.12.89 року;

запис № 14 від 21.06.1990 року - переведений водієм 3 класу в В5К-3 на підставі наказу 163/К від 20.06.90 року;

запис № 15 від 24.05.1994 року Кіровська автобаза перетворена в Акціонерне товариство закритого типу за розпорядженням Кіровського рай. № 73-р від 24.5.94 року.

запис № 16 від 01.04.1998 року - звільнений за ст. 38 КЗпП України ( власне бажання) на підставі наказу № 60-п від 10.07.98 року.

Приписами пункту 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За змістом наведених вище положень надання вказаних документів з метою визначення права на пенсію необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній.

Водночас матеріали справи (а саме аналіз записів копії трудової книжки) дають підстави для висновку, що позивачем підтверджені зазначені періоди роботи.

Судом не приймаються доводи Пенсійного фонду щодо порушення порядку заповнення трудової книжки виходячи з наступного.

Так, в трудовій книжці позивача чітко зазначено періоди його навчання з 01.09.1978 року (запис №1) по 20.07.1981 року (запис №2), які не містять виправлень чи неточностей.

В свою чергу, наведені цифри « 78» у розділі відомостей про роботу узгоджуються з записом №1. Період роботи з 03.05.1989 року по 01.04.1998 року повністю підтверджується записами трудової книжки позивача, що виключає необхідність додаткового підтвердження стажу позивача відповідно до Порядку №637.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Суд бере до уваги, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі №638/18467/15-а викладено правову позицію, за якою працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Таким чином, суд робить висновок, що недоліки трудової книжки, відповідальність за заповнення якої покладено на керівника підприємства, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

В силу частини 1 статті 7 Закону України від «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється, зокрема, за принципом державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом.

Частиною 3 статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем не дотримані державні гарантії реалізації позивачем, застрахованою особою, своїх прав, передбачених Законом №1058-V.

Так, відповідач, встановивши, що трудова книжка заведена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників і необхідність надання уточнюючих довідок, не надав позивачу, який є внутрішньо переміщеною особою допомоги в одержанні відсутніх документів для призначення пенсії.

Згідно частин 1, 2 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасову окупованій території України від 15.04.2014 №1207-VІІ на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину адміністративної межі та лінії зіткнення між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (ст. 18 Закону №1207-VІІ).

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

За приписами частин 1-3 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат.

Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Слід взяти до уваги правовий висновок Верховного Суду у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 23.07.2019 у справі №537/53/17, від 27.03.2020 у справі №591/3706/17, за яким відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на не підконтрольній українській владі території не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у неї права на пенсійне забезпечення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення від 08.03.2023 року № 046150012017 про відмову у призначенні пенсії, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовних вимог зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком з дати звернення із заявою про призначення, суд зазначає.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб правового захисту, що передбачений зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно із Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнято Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження- це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визнавати повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

Суд зазначає, що зобов`язавши відповідача врахувати періоди роботи позивача до страхового стажу, суд не може зобов`язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов`язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.

Пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи наведене, а також дискрецію пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 01.03.2023 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, судовий збір, сплачений позивачем за квитанцією № 32528798800006556655 від 27.03.2023 року, в розмірі 1073,60 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області, оскільки саме цим суб`єктом владних повноважень порушено права позивача оскаржуваним рішенням.

Керуючись статтями 2, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21100, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Хмельницьке Шосе, буд. 7, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 08.03.2023 року № 046150012017 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди з 03.05.1989 року по 01.04.1998 року та з 01.09.1978 року по 20.07.1981 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 01.03.2023 року, враховуючи зараховані до страхового стажу періоди з 03.05.1989 року по 01.04.1998 року та з 01.09.1978 року по 20.07.1981 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська