Ухвала суду № 112373366, 24.07.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

24 липня 2023 р.Справа № 120/3702/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши у письмовому порядку клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області не зараховано до спеціального стажу відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" період роботи позивача з 13.04.1977 по 08.05.1981 на посаді тренера-вчителя по боротьбі та не виплачено 10 пенсій за віком відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Ухвалою від 10.04.2023 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

03.05.2023 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому Головне управління просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Окрім того, за змістом відзиву представник відповідача вказує, що позивач пропустив строк на звернення до адміністративного суду який розпочався з 15.03.2015 та просив залишити позовну заяву без розгляду.

Визначаючись щодо клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду суд керується наступними мотивами.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу;

Згідно ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Питання застосування строку звернення до суду, передбаченого ст.122 КАС України, у соціальних спорах було предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду по справі №240/12017/19, в якій відступаючи від висновків про те, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у соціальних спорах слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави, а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період, суд зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів, при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Відтак, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулася до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 по справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що у спорах, які виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність / помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність / несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 по справі №340/1019/19).

З матеріалів справи вбачається, що 15.03.2015 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е-ж статті 55 Закону і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Таким чином, вказана допомога виплачується саме при призначенні пенсії за віком.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з подібних правовідносин дійшов висновку, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії (постанови від 22.03.2019 по справі №682/2177/17, від 19.03.2019 по справі №466/5637/17).

Судом встановлено, що звернення позивача до суду з цим позовом зумовлене відмовою пенсійного органу у виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, у зв`язку з недостатньою кількістю стажу.

Так, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою, що зареєстрована 30.11.2022 за №9611/Д-0200-22, щодо виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, однак відповідач листом від 23.12.2022 повідомив, що страховий стаж ОСОБА_1 станом на момент призначення пенсії становив 33 роки 10 місяців 18 днів, що свідчить про відсутність підстав для виплати грошової допомоги, передбаченої п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У свою чергу, позивач вважає, що його стаж становить понад 35 років, що дає право на отримання спірної грошової допомоги. У зв`язку з вищезазначеним, представник позивача звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області із запитом щодо надання інформації.

Листом від 27.02.2023 ГУ ПФУ у Вінницькій області повідомило, що до спеціального стажу відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не враховано період роботи ОСОБА_1 з 13.04.1977 по 07.05.1981 на посаді тренера-вчителя по боротьбі, оскільки така посада не передбачена Переліком закладів і установ освіти і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

Тобто лише з моменту отримання листа від 27.02.2023 позивач мав можливість дізнатись про не зарахування до його спеціального страхового стажу періоду роботи з 13.04.1977 по 07.05.1981.

Відтак, судом встановлено, що грошову допомогу позивач не отримав при призначенні пенсії, оскільки пенсійним органом не зараховано період його роботи на посаді тренера-вчителя по боротьбі, що зумовило відсутність достатньої кількості спеціального страхового стажу, наявність якого є підставою для виплати спірної допомоги.

Таким чином, до моменту отримання листів від 23.12.2022 та від 27.02.2023 позивач не міг знати про порушення своїх прав, адже лише з їх змісту дізнався про не зарахування до спеціального стажу періоду його роботи. При цьому, суд зазначає, що ОСОБА_1 звернувся в межах строку визначеного ст.122 КАС України з моменту отримання таких листів пенсійного органу.

Отже, суд вважає, що доводи ГУ ПФУ у Вінницькій області про те, що обчислення строку звернення до суду з даним позовом необхідно обраховувати з моменту призначення позивачу пенсії, є безпідставними, тому клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 248, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ГУ ПФУ у Вінницькій області про залишення адміністративного позову без розгляду - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

СуддяБошкова Юлія Миколаївна