Рішення № 112372691, 13.04.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/3530/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Новака Р.В. ,

при секретарі судового засідання - Бурячок А.І.,

за участю:

представник позивача ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», про захист прав споживачів, розірвання депозитних договорів та стягнення коштів, (вкладів, процентів та штрафних санкцій) -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, розірвання депозитних договорів та стягнення коштів, (вкладів, процентів та штрафних санкцій).

Позовні вимоги мотивовані тим, що: 04.12.2013 між позивачем та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено депозитний договір № SAMDNWFD0070026961800. На виконання даного договору було відкрито рахунок № НОМЕР_1 , на який було внесено 27000,00 дол. США.Відсоткова ставка за договором становила 5,5 % річних. Навесні 2014 р., у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, рахунки Позивача було безпідставно заблоковано Відповідачем. Нарахування відсотків було припинено. 27.03.2014 в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» отримано заяву позивача від 27.03.2014, в якій просила перевести обслуговування її депозитного рахунку з кримського відділення банку до відділення банку у м. Трускавець. Враховуючи, що обслуговування її рахунку не було переведено до відділення банку у м. Трускавець, 04.04.2014 позивач звернулася до банку із заявою від 04.04.2014, в якій просила видати її вклад із нарахованими відсотками. Станом на 24.01.2020, зазначені вище вимоги відповідачем були безпідставно невиконані.

У позовній заяві позивачка просила: розірвати депозитний договір № SAMDNWFD0070026961800 від 04.12.2013 та стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь позивача за договором № SAMDNWFD0070026961800 від 04.12.2013 27000,00 дол. США вкладу; 620,21 дол. США нарахованих, але незняті відсотків; 8625,21 дол. США ненарахованих відсотків за період з 05.04.2014 по 23.01.2020; 4695,78 дол. США 3 % річних за період з 09.04.2014 по 23.01.2020; 295650,00 дол. США пені на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період з 23.01.2019 по 23.01.2020. Судові витрати просив покласти на відповідача.

13.11.2020 представник відповідача подав відзив, в якому заперечував щодо доводів позивача та зазначав, що він є неналежним відповідачем у справі. На думку банка належним відповідачем у справі є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНІЛОН». Разом із цим банк зазначає у відзиві, що він вважає неправомірною вимогу позивача про стягнення відсотків за весь період прострочення виконання забовязання за ставкою 5, 5 % річних. Банк вважає, що після отримання ним заяви про розірвання проценти за договором повинні нараховуватися за ставкою «на вимогу» (у розмірі 1 % та 0, 01 % з 04.05.2017). На підтвердження цього банк посилається на «Витяг з наказу ЗАТ КБ ПРИВАТБАНК № 07 від 05.01.2004» та «Витяг з Протоколу Комітету управління активами і пасивами ПАТ КБ ПРИВАТБАНК від 25.04.2017». Також у відзиві передставник відповідача зазначив про те, що депозитний договір було розірвано ще у 2014 р.

18.11.2020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив по справі, в якій представник позивача повідомив, що позивач не надавала банку згоди напереведення боргу перед нею будь-кому, в тому числі ТОВ «ФК «ФІНІЛОН». Також повідомляє, що банк ніяким чином не інформував своїх кримських клієнтів про існування даних пунктів та протизаконної «процедури» подльшої співпраці з ними.

21.05.2021 протокольною ухвалою суду було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ТОВ «ФК «ФІНІЛОН».

Ухвалою суду від 03.08.2021 зупинено провадження в цивільній справі 757/3530/20-ц за позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, розірвання депозитних договорів та стягнення коштів, до розгляду Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи №320/5115/17.

02.12.2021 представник ОСОБА_3 - адвокат Дугінов Д.А. подав до суду заяву про відновлення провадження у справі.

Ухвалою суду від 06.12.2021 поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 24.10.2022 у справі за вказаним позовом закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Вислухавши думку сторін, дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з`ясованих обставин дійшов наступних висновків.

Судовим розглядом встановлено, що 04.12.2013 між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено депозитний договір № SAMDNWFD0070026961800. На виконання даного договору було відкрито рахунок № НОМЕР_1 , на який було внесено 27000, 00 дол. США. Відсоткова ставка за договором становила 5,5 % річних. Навесні 2014 р., у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, рахунки позивача було заблоковано відповідачем. Нарахування відсотків було припинено.

27.03.2014 в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» отримано заяву ОСОБА_3 від 27.03.2014 в якій позивачка просила перевести обслуговування її депозитного рахунку з кримського відділення банку до відділення банку у м. Трускавець. Оскільки обслуговування її рахунку не було переведено до відділення банку у м. Трускавець, 04.04.2014 позивач звернулася до банку із заявою від 04.04.2014, згідно якої, позивач просила видати її вклад із нарахованими відсотками. Вимоги позивача не було виконано відповідачем.

З наведених обставин справи вбачається, що між сторонами було укладено договір банківського вкладу з умовою автоматичної пролонгації на той же строк.

Беззаперечним доказом того, що позивач є клієнтом банку та має в ньому депозитні рахунки, окрім депозитного договору та квитанції про внесення коштів на рахунок, є надані банком витяг та довідка. Зміст витягу та довідки підтверджує факт існування зазначеного у позові рахунку Позивача та обчислення на ньому коштів.

Частиною 1 ст. 1058 ЦК України визначається, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором (п. 2.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 516.

Згідно п. 1.2. Положення від 03.12.2003 № 516, договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит).

За договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором (абз. 2 п. 3.3. Положення від 03.12.2003 № 516).

Частина 1 ст. 1061 ЦК України визначає, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Абзацом першим п. 3.5. Положення від 03.12.2003 № 516 встановлено, що проценти на банківський вклад (депозит) виплачуються вкладникові на його вимогу відповідно до строків, визначених у договорі банківського вкладу (депозиту).

Відповідно до абз. 2 п. 1.6. Положення від 03.12.2003 № 516, банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в національній валюті.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Згідно із змістом статті 47 цього Закону встановлено, що банк має право здійснювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг.

До банківських послуг належать, зокрема, і розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Тобто надавати послуги з розміщення банківського вкладу дозволяється лише юридичним особам. Зважаючи на вищевикладене, надання послуг з розміщення депозиту здійснює саме банк, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно із положенням, статутом, довіреністю, то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Відтак, саме банк (а не його структурна одиниця) має відповідати за зобов`язаннями, взятими на себе укладеним договором.

Згідно з частиною першою ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 ст. 1060 ЦК України, банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За приписами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідач не заперечував факту існування договору між сторонами.

Що стосується посилань відповідача на те, що АТ КБ «Приватбанк» не несе зобов`язань за спірними договорами, оскільки уклав з ТОВ «ФК «Фінілон» договір про переведення боргу, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (стаття 521 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Таким чином, посилання відповідача про відсутність заперечень позивача щодо переведення боргу та взагалі можливості укладення договору переведення боргу у такий спосіб суперечить вимогам чинного законодавства.

Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом

Враховуючи, практику застосування ЄСПЛ поняття «власність», до неї слід також віднести грошові кошти, що знаходяться на рахунку позивача. Невиконання зі сторони відповідача обов`язку щодо повернення позивачу належних йому грошових коштів може мати наслідком порушення зобов`язання держави щодо захисту права позивача користуватися та розпоряджатися його майном - грошовими коштами, яке захищене частиною першою статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, встановлені письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Законодавець виключає збирання доказів судом, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, за винятком витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом, як передбачено частиною 7 ст. 81 ЦПК України.

Згідно закріплених положень у частині 3 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, як визначено положеннями частини 1 статті 13 ЦПК України.

Наявність договірних зобов`язань, факт внесення грошових коштів позивачем підтверджується наданими суду доказами, а саме договорами, банківськими квитанція та Витягом з, наданого банком, електронного додатку.

Твердження відповідача про те, що договір є розірваним з моменту звернення позивача до банку з заявою від 04.04.2014, суд відхиляє, як безпідставні, адже дана заява не відповідає вимогам встановленим для її оформлення правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими постановою правління НБУ № 267 від 14.07.2006, відповідно до яких запит фізичної особи - клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку або нотаріально.

До того ж у постанові Дніпровсько апеляційного суду від 21.09.2022, у справі №202/5076/19, яка залишена без змін Постановою Верховного Суду від 28.11.2022, зазначено наступне: «Таким чином, заява позивача від 08.10.2014 про повернення йому грошових коштів не свідчить про договірне розірвання депозитних договорів, адже згідно «Умов та Правил надання банківських послуг» ПАТ КБ «ПриватБанк» та з урахуванням положення п.2.2.3.7 про умови та правила укладення «Вкладу «Депозит VIP», у підпункті якого 2.2.3.7.13. зазначено: «Цей договір набирає чинності з дня його підписання. Дія договору припиняється з виплатою Клієнту всієї суми вкладу разом з відсотками, що належать до сплати відповідно до умов цього договору». Тобто, підтвердженням факту припинення дії договору внаслідок його розірвання має бути саме виплата позивачеві всієї суми вкладу разом з процентами в день звернення позивача із відповідною заявою, що належать до сплати відповідно до умов договорів, чого відповідачем здійснено не було.

У судовому порядку до цього зазначені договори також не розривалися, а добровільне їх розірвання відповідно до «Умов та Правил надання банківських послуг» з боку ПАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк») так і не відбулось, адже відповідачем не були виконані передумови розірвання депозитних договорів, визначені положенням п.2.2.3.7.13 «Умов та Правил надання банківських послуг».

За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» суми вкладу за депозитними договорами з нарахованими процентами, оскільки само по собі звернення позивача 08.10.2014 із заявою про розірвання депозитних договорів не є достатньою підставою вважати ці договори розірваними з 10.10.2014 без виплати Банком Клієнту відповідних коштів з власних положень «Умов та Правил надання банківських послуг».

Таким чином Верховний Суд прийшов до висновку, що звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору або про видачу коштів не припиняє споживчих правовідносин між ним та банком та не свідчить про договірне розірвання депозитного договору, оскільки само по собі звернення із заявою про розірвання депозитного договору не є достатньою підставою вважати ці договори розірваними без виплати Банком Клієнту відповідних коштів з власних положень «Умов та Правил надання банківських послуг».

Таким чином суд приходить до висновку про те, що депозитний договір укладений між позивачкою та банком не було розірвано.

Статтею 651 ЦК України «Підстави для зміни або розірвання договору» передбачено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У даній справі істотним порушенням є припинення нарахування та виплати позивачу відсотків за депозитами, починаючи з березня 2014 р. Таким чином вимога позивача про розірвання договору за рішенням суду є обґрунтованою та законною.

Відносно доводів відповідача щодо стягнення процентів за ставкою «на вимогу» (у розмірі 1 % та 0, 01 % з 04.05.2017).

Аргументуючи дану вимогу відповідач посилається на витяг з наказу ЗАТ КБ «Приватбанк» № 07 від 05.01.2004 та витяг з протоколу комітету управління активами і пасивами ПАТ КБ «Приватанк» від 25.04.2017.

Суд ставиться критично до зазначених доводів, оскільки наданий банком «Витяг з наказу ЗАТ КБ ПРИВАТБАНК № 07 від 05.01.2004» не містить жодної згадки про те, що він стосується саме ЗАТ «Комерційний банк «Приватбанк». Наданий банком «Витяг з протоколу комітету управління активами і пасивами ПАТ КБ «Приватбанк» від 25.04.2017», не містить жодної згадки про те, що він стосується ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк». При цьому, суд звертає увагу, що він ніким не підписаний.

Жодних доказів того, що в структурі банка існує «Комітет управління активами і пасивами» банком не надано. Ніяких підтверджень того, що ОСОБА_4 має якесь відношення до банка не надано. У звязку із цим суд не приймає дані документи у якості доказів.

У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором.

Встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком.

Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною.

Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Таким чином підтвердженням факту припинення дії договору внаслідок його розірвання має бути саме виплата Позивачу всієї суми вкладу разом з процентами протягом двох банківських днів після звернення вкладника із відповідною заявою, що належать до сплати відповідно до умов договору, чого Відповідачем здійснено не було.

Судом встановлено, що банк не інформував позивачку про зміну відсоткової ставки зазначеної у депозитному договорі.

Таким чином, відсотки за договором банківського вкладу повинні бути розраховані за ставкою, зазначеною у договорі до повернення вкладів позивачу.

Підтвердженням цього висновку є спільна позиція судів усіх інстанцій:

У справі № 757/64361/17-ц Печерський районний суд м. Києва, розглядаючи справу № 757/64361/17-ц, задовольнив вимоги позивача щодо стягнення процентів у розмірі, встановленому договором, як за період, що передував подачі вкладником заяви про розірвання депозитних договорів, так й за період після звернення до банку із заявою про розірвання договорів.

Постановою Верховного Суду від 14.02.2020 залишені у силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 20.06.2018 та постанова Київського апеляційного суду від 15.01.2019 у справі № 757/64361/17-ц.

Дарницький районний суд міста Києва, розглядаючи справу № 753/17823/16-ц, рішенням від 28.03.2017 задовольнив вимоги позивача щодо стягнення процентів у розмірі, встановленому договором, як за період, що передував подачі вкладником заяви про розірвання депозитних договорів, так й за період після звернення до банку із заявою про розірвання договорів.

Апеляційний суд міста Києва постановою від 23.01.2018 погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що відповідач не подав до суду доказів виплати позивачу суми вкладу та процентів за договором банківського вкладу, які були визначені умовами цього договору, у розмірі 9,25 % річних, тому місцевий суд правомірно стягнув їх з відповідача у примусовому порядку. Також відповідач не надав доказів зміни процентної ставки за договором банківського вкладу, який був укладений з позивачем, після 27.06.2014.

Постановою Верховного Суду від 21.05.2020 рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28.03.2017 та постанова Апеляційного суду міста Києва від 23.01.2018 залишини без змін.

Більш того, у постанові від 21.05.2020 Верховний Суд зазначив, що не заслуговують на увагу доводи АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що судами не правильно визначено розмір процентів за депозитним договором, оскільки умови договору, укладеного між сторонами, передбачають виплату процентної ставки у розмірі 9,25 % річних, а відповідач не надав доказів зміни за згодою сторін розміру процентної ставки. Відповідачем не подано до суду доказів зарахування грошових коштів позивача після закінчення договору на рахунок та видачу таких коштів на вимогу. Крім того, договір депозиту не було розірвано в установленому законом порядку, кошти на будь-який рахунок зараховані не були, тому його дію було продовжено згідно з пунктом 3 цього правочину до моменту звернення до суду з вищевказаним позовом. Доказів зміни процентної ставки після продовження договору на новий строк банком не надано.

Таким чином, склалася стала судова практика судів усіх інстанцій, у тому числі й Верховного Суду, відповідно до якої у даній категорії справ, законним, справедливим та прийнятним є стягнення з банка відсотків за ставкою зазначеною у депозитних договорах, за увесь період, навидь після звернення вкладника до банку із вимогою видачи належних йому депозитних коштів.

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. Аналогічне положення міститься у п. 2.10 Положенні «Про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 516.

При визначенні розміру відсотків за користування вкладом, необхідно враховувати те, що відмовляючись повернути вклад та проценти за користування вкладом у розмірі встановленому договором строкового банківського вкладу, банк порушив положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст. 5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Суд приходить до висновку, що невиконання банком своїх зобов`язань щодо повернення суми вкладу разом з нарахованими відсотками після отримання банком вимоги вкладника щодо його повернення/видачу «на першу вимогу» або протягом спливу встановленого договором строку (у нашому випадку протягом 2-х банківських днів після отримання від вкладника заяви про повернення вкладу/розірвання договору), не припиняє подальше нарахування відсотків у розмірі встановленому договором до моменту виплати вкладнику всієї суми вкладу разом з відсотками, що належать до сплати відповідно до умов договору.

Таким чином, враховуючи, що добровільне розірвання депозитного договору з боку банку не відбулося, а у судовому порядку депозитний договір не було розірвано, нарахування відсотків за договором повинно здійснюватися за процентною ставкою зазначеною у договорі за увесь період до фактичної виплати вкладнику всієї суми вкладу.

Щодо пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

У постановах від 11.05.2016 у справі № 6-37цс16, від 07.12.2016 у справі № 6-362цс16, від 13.09.2017 у справі N 6-1881цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019, у справі №761/26293/16-ц, зазначено, що: «Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019, у справі № 761/26293/16-ц, Велика Палата зазначила, що пеня, передбачена ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за несвоєчасне виконання зобов`язання з повернення депозиту стягується з банка за увесь час порушення зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021, у справі № 320/5115/17, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачає підстав для відступу від даних висновків.

Таким чином суд вважає, що вимога позивача про стягнення пені за період до дня фактичного виконання зобов`язання є повністю законною та обґрунтованою.

Пеня має превентивну функцію. Загроза її неухильного накладення має призводити до втрати економічного інтересу в порушенні зобов`язання. Застосування пені (ії нарахування та вимога стягнення) до встановленого факту порушення зобов`язання (у нашому випадку до дня, в який банк мав виконати своє зобов`язання перед вкладником з повернення вкладу та відсотків, але цього не зробив, є неможливим), оскільки встановлення факту порушення зобов`язання має бути втілено певними діями кредитора/вкладника, у нашому випадку зверненням вкладника до банку із вимогою про повернення вкладу/заявою про розірвання договору та видачу вкладу. Лише після звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору або видачу вкладу та невиконанням банком даної заяви протягом 2-х днів після її отримання, з`являється конкретна дата, відносно якої можна із 100-відсотковою впевненістю стверджувати, що з`явився момент порушення виконання зобов`язання.

Пеня є змінною величиною й залежить тільки від часу, на який боржник прострочив виконання, тому відмова споживача від договору банківського вкладу або його розірвання на підставі рішення суду не зумовлює такий правовий наслідок для вкладника (споживача), як відсутність підстав для застосування ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

В постанові від 09.11.2021 Велика Палата ВС дійшла висновку, що пеня на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

В постанові від 09.11.2021 чітко зазначено, що договори, укладені між позивачами та банком, є розірваними після набрання законної сили рішенням суду про їх розірвання («Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04.12.2014 (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25.03.2015, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу.

Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується.».

Зі змісту постанови від 09.11.2021 вбачається, що навіть за наявності факту звернення вкладника до банку з заявою про розірвання депозитних договорів, такі договори вважаються розірваними лише з моменту набрання законної сили рішенням суду про їх розірвання.

Якщо вважати, що споживчі правовідносини між банком та вкладником припиняються після отримання банком заяви вкладника про розірвання депозитного договору, а договір є розірваним за ініціативою вкладника, в результаті чого дія Закону України «Про захист прав споживачів» на взаємовідносини між банком та вкладником припиняється, тоді взагалі є неможливим застосування до банку пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

У постанові від 20.03.2019 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «До моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.».

З наведеного вбачається, що пеня, як міра відповідальності, починає свій перебіг після встановлення факту порушення. Тобто встановлення факту порушення виконання зобов`язання є обов`язковою передумовою для розпочатку терміну нарахування пені.

У постанові від 25.01.2022 (справа № 761/16124/15) Велика Палата Верховного Суду дійшли до висновку, що «пеня підлягає обрахуванню від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору, тобто від суми процентів на суму вкладу».

У п. № 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 (справа № 761/16124/15-ц), відповідаючи на питання: «Чи можна вважати, що у разі присудження відсотків за договором банківського вкладу за рішенням суду таке зобов`язання виникає не з договору, а з рішення суду про задоволення вимог вкладника, та чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів у разі невиконання банком рішення суду на час звернення вкладника до суду?», Велика Палата зазначила, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів.

У п. № 67 постанови Велика Палата зазначила, що базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу.

Щодо можливості припинення зобов`язання за рішенням суду про присудження стягнення за договором банківського вкладу, Велика Палата вказала на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (п. 72 Постанови); Рішення про стягнення грошового боргу (у тому числі й присудження відсотків за договором банківського вкладу) є типовим рішенням про присудження й лише надає праву вимоги кредитора ознак безпосередньої примусовості у реалізації, нічого не змінюючи у змісті самого спірного правовідношення (п. 74 Постанови);

Аналіз постанови від 25.01.2022, жає підстави для висновку, що звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору або про видачу коштів не припиняє споживчих правовідносин між ним та банком та не позбавляє вкладника права вимагати пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», після звернення до банку із заявою про розірвання депозитного договору або про видачу коштів.

У постанові від 14.01.2022 (справа № 712/7740/18, провадження № 61-14865св19), Верховний Суд, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 (справа № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) зазначив, що: «Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі».

При цьому, у постанові від 14.01.2022 (справа № 712/7740/18, провадження № 61-14865св19), Верховний Суд зазначив, що від зазначених висновків Велика Палата Верховного Суду не відступила у постанові від 09.11.2021 (справа № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

У справі № 712/7740/18 (провадження № 61-14865св19) Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було присуджено пеню на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період після звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору та у межах строку до дня фактичного виконання зобов`язання.

У справі № 757/20428/19 (провадження № 61-17325св20, Постанова Верховного Суду від 22.02.2022), Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було присуджено пеню на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період після звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору та у межах строку до дня фактичного виконання зобов`язання.

У постанові від 22.02.2022 (справа № 757/63364/19, провадження № 61-13698св20), Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було присуджено пеню на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період після звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору та у межах строку до дня фактичного виконання зобов`язання.

У постанові від 26.04.2022 (справа № 539/4098/18, провадження № 61-19032св20), Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було присуджено пеню на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період після звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору та у межах строку до дня фактичного виконання зобов`язання.

У постанові від 08.06.2022 (справа № 757/61769/19-ц, провадження № 61-16569св20), Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було присуджено пеню на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період після звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору та у межах строку до дня фактичного виконання зобов`язання.

У постанові від 22.06.2022 (справа № 219/6058/18, провадження № 61-1012св20), Верховний Суд залишив у силі постанову суду апеляційної інстанцій, яким було присуджено пеню на підставі ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період після звернення вкладника до банку із заявою про повернення вкладу та у межах строку до дня фактичного виконання зобов`язання.

При цьому Верховний Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 (у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), в якій зроблено висновок про те, що дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу.

Заява позивача про розірвання договору не відповідає вимогам встановленим для її оформлення правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими постановою Правління НБУ № 267 від 14.07.2006, відповідно до яких запит фізичної особи - клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку або нотаріально. Таким чином суд приходить до висновку про те, що депозитний договір укладений між позивачкою та банком не було розірвано.

Статтею 651 ЦК України «Підстави для зміни або розірвання договору» передбачено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У даній справі істотним порушенням є припинення нарахування та виплати Позивачу відсотків за депозитами, починаючи з березня 2014 р. Таким чином вимога позивача про розірвання договору за рішенням суду є обґрунтованою та законною.

18.02.2022, через канцелярію суду, представником позивача адвокатом Дугіновим Д.А. була подана заява, в якій адвокатом було надано відкориговані розрахунки пені, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.01.2022 (справа № 761/16124/15), відповідно до якої базою нарахування пені є відсотки за вкладом. Відповідно до відкоригованого розрахунку пені стягненню підлягає 101237,34 дол. США (9245,42 (відсотки з 05.04.2014 по 23.01.2020) x 3 % x 365 днів).

Перевіривши наданий представником позивача розрахунок грошових сум, суд приходить до висновку про його правильність у частині нарахувань відсотків та пені, але оскільки сума пені значно перевищує розмір забовязання, суд на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України вважає за можливе її зменшити.

Оскільки стягнення пені в іноземній валюті суперечить вимогам чинного законодавства, тому що згідно вимог ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у національній валюті то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовим рішенням виключно у національній валюті України - гривні.

Таким чином суд, враховуючи тривале та безпідставне невиконання відповідачем законних вимог позивача враховуючи недобросовісну поведінку банка, який продовжує використовувати на власну користь неповернуті активи позивача, приходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені, яку вимагає стягнути позивач з відповідача, з 101237,34 дол. США до 300000,00 грн. Ступінь такого зменшення пені (неустойки) судд вважає пропорційним, розумним та справедливим, таким, що відповідає завданню цивільного судочинства і не порушує права Позивача на отримання передбаченого законом штрафу за прострочення виконання зобов`язань по своєчасному поверненню банківського вкладу.

Згідно з п. 1 ч.ч. 2, 6 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, а з врахування того, що в силу ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач був звільнений від сплати судового збору, тому з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 10510, 00 грн в дохід держави.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1, 10, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 2, 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст.ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 273, 289, 352-355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», про захист прав споживачів, розірвання депозитних договорів та стягнення коштів, (вкладів, процентів та штрафних санкцій) - задовольнити.

Вважати депозитний договір № SAMDNWFD0070026961800 від 04.12.2013 розірваним з 13.04.2023.

Стягнути з акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_3 , за договором № SAMDNWFD0070026961800 від 04.12.2013 27000,00 дол. США вкладу; 620,21 дол. США нарахованих відсотків; 8625,21 дол. США ненарахованих відсотків за період з 05.04.2014 по 23.01.2020; 4695,78 дол. США 3 % річних за період з 09.04.2014 по 23.01.2020; 300000,00 грн. пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 23.01.2019 по 23.01.2020.

Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 10510,00 грн в дохід держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

позивач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2

відповідач АТ КБ «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570)

Суддя Р.В. Новак