Рішення № 112366060, 13.07.2023, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/724/23 Провадження № 2/304/212/2023

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2023 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Ганька І. І.,

з участю секретаря судового засідання Галас Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 304/724/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатзахідтранс» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні,

У С Т А Н О В И В:

позивач звернувся в суд з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 24 476,38 грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, а також судові витрати. Свої позовні вимоги мотивує тим, що у період з 03 вересня 2019 року по 05 жовтня 2021 року він знаходився у трудових відносинах з ТОВ «Прикарпатзахідтранс». Під час перебування у трудових відносинах з відповідачем, йому була нарахована заробітна плата у розмірі 26 926,98 грн, з яких ним отримано 2 450,60 грн, тобто невиплачена заробітна плата становить 24 476,38 грн, підтвердженням чого є роздруківка по зарплаті, яка видана йому під час вручення трудової книжки. Вказує, що 05 жовтня 2021 року він був звільнений через скорочення штату працівників згідно з наказом № 446-ЗВ від 05 жовтня 2021 року, яким також було передбачено виплату вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України та виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку, тривалістю 26 календарних дні. Відповідно до ч. 1 ст. 47, ч. 1,2 ст. 83 та ч. 1 ст. 11 КЗпП України остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум. Однак в день звільнення 05 жовтня 2021 року відповідач письмово не повідомив його про нараховані суми, належні при звільненні, та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України. Крім того, ч. 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку. Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Також позивач зазначає, що у нього відсутні довідки про заборгованість по заробітній платі та середньомісячну заробітну плату, оскільки він звертався до відповідача з проханням видати такі довідки, однак жодної відповіді не отримав, через що середньоденна заробітна плата невідома, так само як і заборгованість. Оскільки він мав право на отримання невиплаченої йому заробітної плати у розмірі 24 476,38 грн в день звільнення, однак з вини відповідача таку не отримав, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку за 1 рік і 5 місяців, тому просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 03 травня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній цивільній справі, а також витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатзахідтранс» довідки про заборгованість по заробітній платі та про середньомісячну заробітну плату за останні два календарні місяці роботи працівника ОСОБА_1 .

У судове засіданні позивач ОСОБА_1 не з`явився, однак подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив такі задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечив.

Представник відповідача у судове засідання повторно не з`явився, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки не повідомив, відзив не подав, а тому суд зі згоди позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ч. 4 ст. 223, ст. 280-282 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до такого висновку.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Судом досліджені всі докази надані сторонами, клопотань про витребування та дослідження інших доказів не надходило.

Суд встановив, що у період з 03 вересня 2019 року по 05 жовтня 2021 року позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем ТОВ «Прикарпатзахідтранс», що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , заповненій 01 лютого 2017 року (а. с. 6-7).

Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатзахідтранс» №446-ЗВ про припинення трудового договору (контракту) від 05 жовтня 2021 року, ОСОБА_1 було звільнено через скорочення штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 13).

Згідно з вказаним наказом, ОСОБА_1 підлягає виплаті грошова компенсація за невикористані 26 днів відпустки (щорічна основна відпустка за період роботи з 03 вересня 2020 року по 02 вересня 2021 року 24 календарних дні; щорічна основна відпустка за період роботи з 03 вересня по 05 жовтня 2021 року 2 календарних дні), а також компенсаційні виплати в розмірі одного середньомісячного окладу (а. с. 13).

Разом з наказом про припинення трудового договору позивачу надано письмове повідомлення про нараховані суми, належні при звільненні, де зазначено борг за підприємством у розмірі 26 926,98 грн (а. с. 8).

У той же час у змісті позову ОСОБА_1 зазначає, що після звільнення відповідачем частково виплачено заробітну плату у розмірі 2 450,60 грн (а. с. 1).

Відповідно до статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За змістом ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу

Дії відповідача порушують статтю 116 КЗпП України, оскільки при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

З аналізу вказаної правової норми вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум.

Однак в день звільнення позивача 05 жовтня 2021 відповідач не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням частини 1 статті 116 КЗпП України. Доказів протилежного відповідачем суду не подано.

Отже вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатзахідтранс» на його користь заборгованості по виплаті грошових коштів, належних при звільненні у розмірі 24 476,38 грн підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист прав працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У постанові від 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), відступаючи від висновків, наведених у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 щодо права суду на зменшення розміру середнього заробітку, зазначила критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд встановив, що у день звільнення ОСОБА_1 повний розрахунок роботодавцем з ним не проведено, кошти не виплачені, а відтак такий має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України.

З огляду на те, що ані позивачем до позовної заяви, ані відповідачем на виконання ухвали судді про витребування доказів, не надано документів, на підставі яких суд міг би визначити суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості з виплати заробітної плати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, тому суд, з урахуванням розміру простроченої заборгованості відповідача щодо виплати ОСОБА_1 при звільненні всіх належних сум, періоду затримки виплати такої, моменту звернення останнього з вимогою про стягнення нарахованої, але не виплаченої заборгованості, а також ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважає, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатзахідтранс» підлягає стягненню середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні у розмірі 24000 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 цього Кодексу якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою або фізичною особою підприємцем позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

Таким чином, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення заробітної плати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати ним сплачено судовий збір у розмірі 1 073,60 грн, тому з врахуванням ціни позову суд приходить до висновку, що з відповідача ТОВ «Прикарпатзахідтранс» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 073,60 грн на користь держави та у розмірі 1 073,60 грн на користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 47, 115, 116, 117 КЗпП України, ст. 12, 13, 76-83, 137, 141, 158, 258-259, 263, 265, 280-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатзахідтранс» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатзахідтранс» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 24 476 (двадцять чотири тисячі чотириста сімдесят шість) грн 38 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатзахідтранс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні у розмірі 24 000 (двадцять чотири тисячі) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатзахідтранс» на користь держави судовий збір у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатзахідтранс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Згідно з п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Прикарпатзахідтранс», ЄДРПОУ 13990932; місцезнаходження: 33028 Рівненська область м. Рівне, вул. Котляревського, 18.

Головуючий: Ганько І. І.