Ухвала суду № 112327926, 18.07.2023, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/2509/23

Провадження № 1-в/346/216/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2023 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

з участю: секретаря ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

представника адміністрації колонії ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції подання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням у виді позбавлення волі на певний строк ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Краснодон Ворошиловградської області, Російська Федерація, жителю АДРЕСА_1 , засудженому вироком Апеляційного суду Київської області від 21.11.2008 року за ч. 2 ст. 15- п. 13 ч.2 ст.115, п.п. 9.13 ч.2 ст. 115, ч.2 ст.15 - ч.2 ст.194 КК України, на підставі ч.1 ст.70 КК України остаточне покарання визначено у виді довічного позбавлення волі,

в с т а н о в и в :

в поданні зазначено, що засуджений під час тримання в державних установах «Київський слідчий ізолятор» та «Бердичівська виправна колонія № 70» не допускав порушення вимог режиму утримання. У вказаних установах до засудженого застосовано шість заохочень за сумлінну поведінку та ставлення до праці.

В державну установу «Коломийська виправна колонія (№41)» засуджений прибув 29.09.2022 року. З того часу стягнення на нього не накладалися, заохочення не застосовувались. На час оформлення цього подання (яке затверджене 09.05.2023 року) засуджений не працевлаштовний у виробничій майстерні ДУ «Коломийська виправна колонія (№41)» у зв?язку з відсутністю сировини. Однак, він залучається в порядку черговості до виконання робіт по благоустрою місць позбавлення волі без оплати праці, а також до робіт щодо поліпшення житлово - побутових умов засуджених Дані роботи засуджений виконує добре, розуміє їх необхідність.

У взаємовідносинах з іншими засудженими ОСОБА_7 не конфліктний, за характером спокійний, врівноважений. В індивідуальних бесідах він відвертий, віддає перевагу спілкуванню із засудженими позитивної спрямованості, у відношенні з представниками адміністрації колонії завжди тактовний, ввічливий. Крім того, цей засуджений бере участь у реалізації програми диференційованого виховного впливу «Духовне відродження», а також він дотримується вимог пожежної безпеки, санітарно-гігієнічних норм, його зовнішній вигляд завжди охайний. Соціально-корисні зв?язки з рідними засуджений підтримує шляхом телефонних розмов, отримує від них посилки.

В поданні також зазначено, що згідно з вище вказаним вироком засуджений свою вину у вчинених злочинах визнав частково, проте, за час відбування покарання він усвідомив тяжкість скоєного та повністю визнав свою винуватість.

Тому адміністрація вказаної установи, розглянувши матеріали особової справи та характеристику, надану начальниками сектору, відділення соціально-психологічної служби, вважає, що засуджений заслуговує на заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на строк від п`ятнадцяти до двадцяти років, так як він фактично відбув не менше п?ятнадцяти років призначеного судом покарання та став на шлях виправлення.

Представник адміністрації колонії в судовому засіданні подання підтримав із зазначених підстав.

Засуджений в судовому засіданні просить задовольнити подання.

Захисник наполягає на задоволенні подання, оскільки засуджений своєю поведінкою довів, що став на шлях виправлення

Прокурор не заперечив щодо задоволення вказаного подання, оскільки в судовому засіданні встановлені законні підстави для цього.

Суд, заслухавши вказаних учасників, вивчивши матеріали, наявні в особовій справі засудженого, дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений ч.2 ст.539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким.

Згідно з положеннями ч.1 ст.539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку, вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Згідно з правилами ч.1 ст. 82 КК України заміна невідбутої частини покарання більш м`яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення (ч. 3 ст. 82 КК України).

Відповідно до положень ч.5 цієї статі покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання.

Отже, можливість заміни невідбутої частини покарання більш м`яким обумовлена наявністю двох складових: засуджений став на шлях виправлення та відбув певну частину строку покарання в залежності від ступеня його тяжкості. Перша умова вважається головною для прийняття рішення про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, про що вказано і в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 26.04.2002 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким».

Загальні принципи, встановлені в практиці ЄСПЛ щодо покарання у виді довічного позбавлення волі, були резюмовані у рішенні у справі «Хатчінсон проти Сполученого Королівства» наступним чином: «Відповідні принципи та висновки, які слід з них зробити, детально викладені в рішенні у справі Вінтера (п. п. 103-122; недавно резюмовані у рішенні у справі «Мюррей проти Нідерландів [ВП]», №10511/10, п.п. 99-100, ECHR 2016). Конвенція не забороняє призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі особам, засудженим за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як вбивство. Проте, щоб таке покарання було сумісним зі ст. 3, повинна існувати «de jure і de facto» можливість його пом`якшення, що означає, що в ув`язненого повинна бути як перспектива звільнення, так і можливість перегляду міри покарання. В основі такого перегляду повинна лежати оцінка наявності законних пенологічних підстав для триваючого тримання ув`язненого під вартою в місцях позбавлення волі. Ці підстави включають покарання, стримування, захист громадськості і реабілітацію. Баланс між ними не обов`язково є статичним і може змінюватися в ході відбування покарання, таким чином, первинні підстави, що обґрунтовують тримання під вартою в момент призначення покарання, можуть втратити своє значення після тривалого періоду відбування покарання. Слід підкреслити важливість такої підстави як реабілітація, оскільки акцент в сучасній європейській карній політиці робиться на реабілітаційній меті позбавлення волі, як це відображено у практиці держав-учасниць, у відповідних стандартах, прийнятих Радою Європи, і у відповідних міжнародних матеріалах (рішення у справі Вінтер та інші, цитоване вище, п. п. 59-81). Аналогічні міркування справедливі також в контексті ст. 3 з огляду на те, що повага до людської гідності вимагає від пенітенціарних органів прагнення до реабілітації осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Отже, перевірка, яка вимагається Конвенцією, повинна дозволяти враховувати будь-який прогрес, досягнутий ув`язненим на шляху до реабілітації, і включати оцінку того, чи був такий прогрес настільки значним, що подальше тримання під вартою більше не може бути обґрунтованим законними пенологічними підставами. Тому перевірка, обмежена гуманітарними міркуваннями, є недостатньою. Критерії та умови, викладені у національному законодавстві, які стосуються такої перевірки, повинні мати достатній ступінь ясності та визначеності, а також враховувати відповідну практику Суду. Визначеність у цьому питанні є не лише загальною вимогою верховенства права, а й забезпечує можливість реабілітації; ув`язненого може бути позбавлено такої можливості, якщо процедура перегляду законності і обґрунтованості покарання і наявності підстав для звільнення є незрозумілою або нечіткою. Таким чином, особи, засуджені до довічного позбавлення волі, мають право з моменту призначення покарання знати, що вони повинні зробити для того, щоб могло бути розглянуте питання про їх звільнення, та за яких умов, в тому числі, коли буде розглянуто питання про перегляд законності і обґрунтованості покарання або коли ув`язненим може бути подано відповідне клопотання. Що стосується характеру перевірки, Суд підкреслив, що визначення форми такої перевірки (чи повинна вона здійснюватись судовими органами чи органами виконавчої влади), не відноситься до його завдань, з урахуванням свободи розсуду, яка надається державам-учасницям. Таким чином, кожна держава повинна визначити форму проведення перевірки законності та обґрунтованості покарання (органами виконавчої влади чи судовими органами)». Крім того, у справі «Матійошайтіс та інші проти Литви» особлива увага приділялася питанням забезпечення можливостей для соціальної адаптації та реабілітації засуджених до довічного позбавлення волі в період відбування покарання. Суд дійшов висновку, що умови тримання в установах виконання покарань осіб, засуджених до довічного позбавлення волі не сприяють реабілітації.

Тобто, умовами застосування заміни невідбутої частини покарання більш м`яким є те, що засуджений став на шлях виправлення, та він фактично відбув певну частину призначеного судом покарання.

Положення про те, що засуджений став на шлях виправлення, означає, що його зразкова поведінка і сумлінне ставлення до виконання обов`язків в період відбування покарання засвідчили успішність процесу виправлення і можливість ефективного продовження його за умови застосування до засудженого більш м`якого виду покарання.

Відповідно до довідки про заохочення та стягнення на засудженого дисциплінарні стягнення не накладались. Натомість, за період з 13.01.2015 року по 04.04.2022 року до засудженого застосовано шість заохочень у виді подяк за сумлінну поведінку та ставлення до праці, за виконання покладених обов`язків та додержання правил поведінки, допомогу бійцям антитерористичної операції, а також за пошиття виробів на потреби Збройних Сил України та Територіальної оборони (а.с.4).

Крім того, згідно зі змістом характеристики засудженого, наявної в особовій справі, він не працевлаштований у вказаній установі в зв?язку з відсутністю сировини та бере участь у роботах по благоустрою установи виконання покарань, а також у програмі диференційованого виховного впливу на засуджених «Духовне відродження»».

При вирішенні даного подання судом враховуються положення пунктів 2, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 року № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким». В них передбачено, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м`яким можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність при заміні невідбутої частини покарання більш м`яким - того, що засуджений став на шлях виправлення. Слід ретельно з`ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування.

Згідно з оцінкою ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення з використанням підсистеми «Касандра» Єдиного реєстру засуджених та осіб, узятих під варту, у засудженого встановлено середній рівень ризику (а.с. 3).

Відповідно до психологічної характеристики засуджений ОСОБА_7 - інтровертований, переважає флегматичний тип темпераменту, він спокійний, послідовний та розсудливий під час праці. Засуджений мовчазний, володіє спокійною, рівномірною мовою, дотримується виробленого розпорядку життя, системи у роботі, легко стримує емоції, спокійно сприймає похвалу та догану. Він відрізняється великою рухливістю, товариськістю, виразністю жестів, надмірною самостійністю, часто спонтанно відхиляється від первинної теми у розмові. Минулий досвід ним сприймається некритично, помилки усвідомлюються. Згідно з отриманими результатами тестування за результатами методики «Прогноз» у засужденого хороша нервово-психічна стійкість, схильність до суїциду та ймовірність зриву низькі (а.с. 5).

Суд вважає за необхідне зазначити, що застосування заходів заохочення полягає в тому, що основною підставою для прийняття рішення про їх застосування повинна бути об`єктивна оцінка всієї правомірної поведінки засудженого під час відбування покарання.

Суд звертає увагу на те, що дотримання порядку та умов відбування покарання, а також добросовісна поведінка засудженого під час відбування покарання є його обов`язком відповідно до ст. 9 КВК України.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 6 цього Кодексу виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Відповідно до ч.2 ст.67 КВК України засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м`яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Сумлінна поведінка полягає у зразковому дотриманні засудженим вимог режиму, його участі в самодіяльних організаціях засуджених, беззаперечному виконанні законних вимог адміністрації установи, відсутності порушень дисципліни, товариському ставленні засуджених.

Під сумлінним ставленням до праці необхідно розуміти добропорядне, відповідальне та чесне ставлення до покладених на особу трудових обов`язків; працьовитість, додержання правил трудового розпорядку, вимог трудового законодавства, правил охорони праці та техніки безпеки; бережливе використання певного обладнання, інструментів, матеріалів тощо.

Суд враховує, що засуджені до позбавлення волі залучаються до робіт з благоустрою установ, слідчих ізоляторів і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення установ та слідчих ізоляторів продовольством. До цих робіт засуджені залучаються в порядку черговості в неробочий час і не більш як на дві години на день.

Враховуючи наведене, суд вважає, що залучення засудженого до виконання зазначених робіт протягом вказаного часу (дві години на день), які він виконував не за власним бажанням, а виключно в порядку черговості, встановленому виправною колонією, не свідчить про стійке сумлінне і зразкове ставлення засудженого до праці.

Крім того, в судовому засіданні не встановлено факт критичної оцінки засудженим своїх злочинних дій, негативного ставлення до них, а головне, - усвідомлення недопустимості вчинення таких дій в майбутньому.

Суд констатує наявність позитивних змін в особистості засудженого та його поведінці, однак, вони (зміни) ще не досягнули того рівня серйозності та тривалості, щоб вважати їх такими, що свідчать про те, що засуджений став на шлях виправлення. Також суд бере до уваги, що засуджений не працевлаштований у вказаній установі.

Слід також зазначити, що прийняття рішення про заміну покарання більш м`яким не є обов`язковим, а залежить від переконаності суду в тому, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком, і що засуджений дійсно став на шлях виправлення.

Проаналізувавши зміст наведених документів, суд дійшов висновку про відсутність доказів того, що засуджений став на шлях виправлення.

І тому, зважаючи на аргументи та мотиви, викладені вище, суд не погоджується з висновком щодо ступеня виправлення засудженого (а.с. 6-8), за яким останній став на шлях виправлення. Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення розглядуваного подання. Тому слід ухвалити рішення про відмову у його задоволенні.

При цьому суд вважає за необхідне роз`яснити, що відмова у задоволенні вказаного подання не позбавляє права повторного звернення, оскільки згідно з ч. 7 ст. 154 КВК України у разі відмови суду щодо заміни покарання або невідбутої частини покарання більш м`яким повторне подання в цьому питанні стосовно осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, може бути внесено не раніше ніж через один рік з дня винесення рішення про таку відмову.

На підставі наведеного, ст.ст.6, 9 КВК України, ст.82 КК України, керуючись ст. ст. 336, 371, 372, 376, 537, 539 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

в задоволенні подання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням у виді позбавлення волі на певний строк ОСОБА_7 , засудженому вироком Апеляційного суду Київської області від 21.11.2008 року від 21.11.2008 року за ч.2 ст. 15 - п. 13 ч.2 ст.115, п.п. 9, 13 ч.2 ст. 115, ч.2 ст.15 - ч.2 ст.194 КК України, відмовити.

На ухвалу суду може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області протягом семи днів з дня її оголошення , а засудженим - з дня отримання копії цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали виготовлено 20.07.2023 року о 13:00 год.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3