Рішення № 112320501, 04.07.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/27052/19

Провадження № 2/761/1078/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Макаренко І.О.,

при секретарі Журавель Я.С.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 (пр-к ГУНП у м. Києві),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду, в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив суд: стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди суму в розмірі 2 015 860,00 грн.; стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 200 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є одним з потерпілих у об`єднаному кримінальному провадженні № 12015100020007355 від 26.08.2015. 06.03.2019 із матеріалів об`єднаного кримінального провадження № 12015100020007355 від 26.08.2015, виділено кримінальне провадження № 12019100000000229. Як встановлено в ході слідства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , користуючись тривалими дружніми стосунками та зловживаючи довірою по відношенню до нього із боку ОСОБА_1 та членів її сім`ї, запевнив ОСОБА_1 у необхідності передання під заставу (в іпотеку) в банк належної їй квартири АДРЕСА_1 для отримання кредиту, необхідного ОСОБА_3 для здійснення підприємницької діяльності. Будучи введеною ОСОБА_3 в оману, ОСОБА_1 уклала із ПАТ «УкрСиббанк» Договір про надання споживчого кредиту №11163820000, гідно умов якого остання отримала кредит у сумі 77 000 доларів США, станом на 04.07.2019 2 015 860 грн. по курсу НБУ зі сплатою процентної ставки за користування кредитом в розмірі 13,0 % річних, строком до 06.06.2017. Отримані кредитні кошти ОСОБА_1 передала у повному обсязі ОСОБА_3 . На забезпечення виконання взятих на себе кредитних зобов`язань перед ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 передала в іпотеку належну їй квартиру. На виконання домовленостей ОСОБА_1 надала ОСОБА_3 довіреність на представництво її інтересів перед банком та третіми особами. Однак за своїм злочинним планом, ОСОБА_3 не збирався здійснювати погашення кредиту ОСОБА_1 . Внаслідок таких спланованих дій ОСОБА_3 , ПАТ «УкрСиббанк» позбавив ОСОБА_1 права власності на іпотечну квартиру у зв`язку з несплатою кредиту. Представником позивача подано десятки клопотань до слідчого про вчинення слідчих дій, збиранні доказів, вручені підозри для ОСОБА_3 та до слідчих суддів спираючись на вищевикладені обставини проте безрезультатно. Не зважаючи на те, що у органів слідства достатньо доказів вини ОСОБА_3 у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, останньому не вручено підозру, не дивлячись на те, що досудове слідство у справі проводиться вже більше двох років. Тобто гарантії Держави щодо захисту прав і майнової безпеки потерпілої ОСОБА_1 , з боку Держави невиконанні. За весь цей період часу позивач пережила сильні душевні страждання, які негативно позначилися на її здоров`ї.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.08.2019 відкрито провадження у справі.

Відповідач Головне управління Національної поліції у м. Києві у своєму відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, зазначивши, що дії СУГУНП у м. Києві щодо здійснення досудового розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні не були визнанні незаконними, а також не було встановлено факту бездіяльності, що дає підстави вважати позовні вимоги безпідставними та такими, що не ґрунтуються на об`єктивних доказах. Матеріальна шкода в сумі 2 015 860,00 грн. була завдана позивачу вчиненням відносно нього кримінального правопорушення іншою особою. Тому, в даному випадку відсутній причино-наслідковий зв`язок між завданою шкодою позивачу та здійсненням досудового розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні. Не прослідковується причино-наслідковий зв`язок між завданою, на думку позивача, моральною шкодою та діями ГУНП у м. Києві.

На адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що вина Держави у невиконанні нею своїх конституційних функцій настала внаслідок сукупності факторів, а саме вина органів прокуратури, які неспроможні належно організувати слідство і вирішити питання про затримання ОСОБА_3 та пред`явлення йому підозри, вина слідчих суддів, які своїми рішеннями перешкоджають слідству виконати свої обов`язки і зібрати необхідні докази, вина оперативних підрозділів, які неспроможні виконати необхідні доручення слідчого, спрямовані на збір доказів, вина слідчого, як наслідок впливу усіх названих факторів впливу.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача ГУНП у м. Києві, у судовому засіданні, проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача ДКС України в судове засідання не з`явився, своїм правом на подання відзиву на позов не скористався.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і має право звернутися до суду за захистом свого права та інтересу у визначений ч.2 ст.16 ЦК України спосіб, зокрема, шляхом відшкодування майнової та немайнової (моральної) шкоди.

Так, у статтях 55 та 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої, ніж передбаченої в ч. ч. 1 - 5 цієї норми, незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до ч. 1 яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Згідно з п. 3 роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості ( ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Виникнення такої шкоди тісно пов`язане і з обставинами справи, і з самою особою, оскільки різні протиправні дії чи бездіяльність тягнуть за собою неоднакові негативні наслідки емоційно - психологічного характеру для різних потерпілих залежно від їхнього темпераменту, психологічних особливостей тощо. Наявність моральної шкоди є фактом конкретного випадку. Відповідно, вчинення лише протиправного діяння стосовно особи свідчить про можливість, але не обов`язковість виникнення моральної шкоди.

Судова практика виходить із того, що об`єктивними обставинами, які підтверджують негативний емоційний стан особи, права якої порушені (потерпілого), є, зокрема, неможливість продовження активного суспільного життя, втрата певної роботи, вимушена зміна чи обмеження у виборі професії, погіршення або позбавлення реалізації фізичною особою своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми тощо.

Так, зокрема відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за №4 від 31.03.1995 ( далі Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних

Також, варто вказати, що у силу ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

При цьому, згідно ст. 2 ч.1 п.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, відсутності у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Як передбачає п. 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода.

Відповідно до ст. 5, 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно ст. 13 ч. ч. 2, 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. При цьому, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У відповідності до п. п. 4, 10 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. № 6/5/3/41 (далі - Положення) завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Громадянинові повертаються суми, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги. До цих сум відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату), за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Статтею 11 Закону також встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

Статтею 13 Закону встановлюється, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Абзацом 2 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Крім того, право на відшкодування шкоди в повному обсязі гарантоване й ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"є джерелом національного права.

Крім того, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна. Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Судом встановлено, що 14.06.2017 позивач звернуся до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві з письмовою заявою про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 , а саме шляхом обману та зловживання довірою заволодів грошовими коштами позивача, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 190 КК України.

20.06.2017 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12015100020007355 за фактом вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 за частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України.

06.03.2019 із матеріалів об`єднаного кримінального провадження № 12015100020007355 від 26.08.2015, виділено кримінальне провадження № 12019100000000229.

Виходячи з матеріалів справи та наданих відомостей позивачем в судовому засіданні, судом встановлено, що незаконність дій органів досудового розслідування, як це передбачено законодавством, не встановлена та не підтверджена жодним доказом у встановленому законом порядку.

З зазначеного позивачем вбачається, що обставини на які він посилається мали місце, разом з цим, станом на день розгляду справи, позивачем не надано рішення суду, яке встановлювало незаконність дій органу досудового розслідування та порушення прав позивача.

Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або майнової шкоди.

Окрім цього, судом встановлено, що досудове розслідування триває, проводяться слідчі (розшукові) дії, спрямовані на повне та об`єктивне дослідження обставин вчинення кримінального правопорушення.

Відповідальність за шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

З огляду на викладене, позивач має довести не лише протиправність поведінки відповідачів, але й наявність самої шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою, проте, як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивачем взагалі не наведено доводів на підтвердження моральних страждань, інших негативних явищ, переживань тощо.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що мала місце бездіяльність органу досудового розслідування, а також що вона виникла саме внаслідок протиправних дій (бездіяльності) працівників органу досудового розслідування Головного управління Національної поліції у м. Києві та Державної казначейської служби України, не надано доказів заподіяння моральної шкоди та наявності вини працівників вищевказаних органів, причинного зв`язку між рішеннями, діями або бездіяльністю відповідачів і шкодою, не доведено належними і допустимими доказами самого факту заподіяння ними шкоди позивачу.

Отже, сам факт звернень ОСОБА_1 до посадових осіб відповідачів не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів завдали їй матеріальної та моральної шкоди.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18 (провадження № 61-43847св18), від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18 (провадження № 61-5360св19), від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц (провадження № 61-7017св19), від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18 (провадження № 61-10591св19) від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18 (провадження № 61-17648св19), від 03 грудня 2019 року у справі № 686/12334/18 (провадження № 61-12965св19), від 03 грудня 2019 року у справі № 686/26653/18 (провадження № 61-12277св19), від 19 березня 2020 року у справі № 686/17001/17 (провадження № 61-22067св19), від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19), від 27 квітня 2020 року у справі № 686/17297/18 (провадження № 61-2738св19), від 30 червня 2020 року у справі № 686/3050/19 (провадження № 61-19878св19) та від 06 липня 2020 року у справі № 686/20389/19 (провадження № 61-735св20).

Згідно ч. 1 ст. 326 ЦК України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України).

Таким чином, відповідачем у справі є Держава, яка бере участь у справі через відповідний орган. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Визначаючи склад відповідачів, позивач на дані вимоги закону уваги не звернув, під час проведення підготовчого судового засідання зазначив, що на його думку, шкода йому нанесена саме відповідачами, які визначені в його позові.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/907616-ц).

Позивачем не доведено факту нанесення йому шкоди відповідачами, не обґрунтовано її розмір, причинно наслідковий зв`язок між правопорушенням і шкодою, що є процесуальним обов`язком позивача.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 листопада 2022 року у справі № 757/59343/19-ц, провадження № 61-9952сво20.

Так, відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що наведенні обставини не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими, оскільки посилання позивача на бездіяльність правоохоронних органів не свідчить про завдання йому моральної шкоди, яка може бути відшкодована в порядку визначену законодавством.

Крім того, бездіяльність органу досудового росзлідування може бути предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України, тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю осіб, уповноважених на здійснення функцій органу досудового розслідування.

В той же час, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди в розумінні ст. 1176 ЦК України, оскільки не підтверджує порушення прав позивача.

Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного суду, яка викладена в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17.

З врахуванням того, що на момент розгляду справи не надано рішень, які б підтверджували незаконність бездіяльності відповідачів чи порушення прав позивача в контексті здійснення органом досудового розслідування дій в рамках кримінального провадження, а також незаконність бездіяльності відповідачів не доведена позивачем в судовому засіданні та та не заявлена ним у межах позову, тому є передчасним встановлювати та стверджувати про порушення прав позивача та завдання йому шкоди, оскільки досудове розслідування триває, здійснюється перевірка органом досудового розслідування обставин вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, Пленум Верховного Суду України у п. 5 Постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роз`яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів нанесення їй моральної шкоди відповідачами, не доведено протиправність поведінки відповідачів, що спричинила моральну шкоду позивачу в розмірі, зазначеному в позові, а отже відсутній причино-наслідковий зв`язок між шкодою і бездіяльністю Головного управління Національної поліції у м. Києві та Державної казначейської служби України.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Разом з цим, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права за результатами встановлення бездіяльності або незаконності дій органів державної влади, як це передбачено законодавством, повторно в разі встановлення порушення його прав звернутись до суду за відшкодуванням шкоди.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями орачів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», ст.ст. 1166, 1176 ЦК України, ст.ст. 3-5,12-13, 19, 76-92, 95, 187, 211, 258-259, 264-265, 268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржена до Київського апеляційного суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: