Рішення № 112320303, 27.06.2023, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

ун. № 759/14490/22

пр. № 2/759/1044/23

27 червня 2023 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Твердохліб Ю.О.

за участю секретаря судових засідань Вінцковської О.І.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Солом`янський відділ Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про часткове звільнення від сплати заборгованості по аліментам, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить частково скасувати його заборгованість по аліментам у виконавчому провадженні № НОМЕР_6, яке перебуває на виконанні у Солом`янському відділі державної виконавчої служби у м.Києві Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м.Київ), шляхом зменшення встановленого розміру аліментів на утримання сина ОСОБА_4 до 1/6 частини з усіх видів доходів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку за період з 02.03.2014 року по 31.05.2015 року та звільнення відсплати аліментів на утримання синів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за період з 01.06.2015 року по 08.11.2019 року.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що на підставі рішення Святошинського районного суду м.Києва від 21.12.2011 року проводиться стягнення з нього на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого законом, починаючи з 03.10.2011 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. 12.03.2012 року відповідач подала заяву до виконавчої служби Солом`янського РУЮ м. Києва про примусове виконання рішення суду про стягнення аліментів. На підставі вищевказаної заяви, 12.03.2012 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Солом`янського РУЮ м.Києва відкрито виконавче провадження № НОМЕР_6. Відповідно до довідки розрахунку заборгованості зі сплати аліментів НОМЕР_6 станом на 19.10.2022 заборгованість позивача зі сплати аліментів на утримання двох дітей складає 239 188,00 грн, яка обрахована за період з вересня 2012 року по 08.11.2019 року.

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в 2009 році розірвано. Після розірвання шлюбу неповнолітні діти проживали з матір`ю ОСОБА_3 , однак в 2012 році вона разом з новим чоловіком та дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_4 переїхали проживати в м.Новотороїцьк Херсонської області. Весною 2014 року син ОСОБА_5 сильно захворів, у відповідача не було можливості забезпечити належне лікування та його утримання, зв`язку з чим з березня 2014 року він переїхав но нього ( ОСОБА_1 ) для лікування та проживання, пізніше він забрав і другого сина ОСОБА_4 від відповідача, оскільки вона вигнала його з дому, його знайшов дільничний інспектор з Новотроїцька Херсонської області. Тобто, в період часу з 02.03.2014 року до грудня 2019 року син ОСОБА_5 , та з 01.06.2015 року по грудень 2019 року син ОСОБА_4 проживали разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 та знаходились на повному його утриманні, відвідували середню школу №67 м.Києва, яка розташована поряд з їх місцем проживання.

Отже, починаючи з 02.03.2014 року до 01.06.2015 року йому безпідставно обраховувався розмір аліментів у вигляді 1/3 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, враховуючи, що син ОСОБА_5 проживав разом з ним та знаходився на повному його утриманні. З врахуванням перебування та проживання разом з ним починаючи з 01.06.2015 року до кінця 2019 року його сина ОСОБА_4 , також безпідставно нарахована заборгованість зі сплати аліментів, починаючи з 01.06.2015 року на утримання двох синів.

Тому, вважає, що мала місце недобросовісність відповідача, яка з метою недопущення звуження та порушення прав дитини на фінансове та матеріальне забезпечення повинна була звернутись з відповідним зверненням до виконавчої служби з вимогами припинення здійснення виконання рішення суду щодо стягнення аліментів, хоча обіцяла так вчинити, коли передавала старшого сина до нього. Він був впевнений у написанні заяви про припинення виконання рішення про стягнення аліментів ОСОБА_3 до кінця березня 2020 року. 04.03.2020 року ОСОБА_1 , під час вилучення водійського посвідчення на підставі постанови про встановлення тимчасового обмеження в праві керування транспортним засобом від 27.08.2018 року, дізнався про наявну заборгованість зі сплати аліментів починаючи з 03.10.2011 року та неврахування повної сплати заборгованості станом на 20.08.2012 року та сплату аліментів згідно поштових переказів вересня 2012 року по лютий 2015 року, які були в подальшому враховані після написання заяв про здійснення перерахунку Солом`янським відділом державної виконавчої служби та здійснений перерахунок заборгованості.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 26.10.2022 року визначено головуючого суддю Твердохліб Ю.О. (а.с. 31-32).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 31.10.2022 року відкрито провадження у справі з призначенням справи до розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с. 34).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2023 року викликано в судове засідання свідків, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду (а.с. 59-60).

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, просили зменшити аліменти, вважають нараховані у вказані у позові періоди аліменти неправомірними, оскільки діти в ці періоди проживали з батьком та були на його утриманні, судові витрати просять покласти на відповідача.

Відповідач ОСОБА_3 відзив на позовну заяву у встановлений строк не надала, в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду невідомі.

Солом`янський відділ Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) свого представника до суду не направили, направили до суду заяву у якій просили проаодити судове засідання без участі їх представника.

Враховуючи те, що сторони до судового засідання не з`явились, суд, керуючись ч.2 ст.247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Суд, керуючись вимогами ст.ст. 130, 280 ЦПК України вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_5 , батьками якого є: батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 17.11.2001 року (а.с. 13).

ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 27.01.2004 року (а.с. 13).

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано 24.12.2009 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 від 24.12.2009 року (а.с. 12).

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 21.12.2011 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 врозмірі 1/3 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого законом, починаючи з 03.10.2011 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття (а.с.11).

12.03.2012 року державним виконавчем ОСОБА_9 відділу державної виконавчої служби Солом`янського РУЮ у м.Києві відкрито виконавче провадження № НОМЕР_6 (а.с. 16).

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів № НОМЕР_6 від 19.08.2022 року заборгованість станом на 01.03.2018 року складає 137 128,54 грн.

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів № НОМЕР_6 від 19.10.2022 року згідно постанови державного виконавця від 20.08.2012 року заборгованість по сплаті аліментів станом на 20.08.2012 року відсутня, заборгованість станом на 19.10.2022 року становить - 239 188,00 грн (а.с. 19-20).

Частиною другою статті 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, частин 7 та 8 ст.7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ст.18 Конвенції про захист прав дитини суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно із ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ч.ч. 1-3ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

За такого, аліменти на утримання дитини стягуються із того з батьків, хто проживає окремо від дитини, на користь другого з батьків, із ким дитина проживає на відповідній правовій підставі (за домовленістю між самими батьками, рішенням органу опіки та піклування, рішенням суду).

З матеріалів справи, а саме довідки середньої загальноосвітньої школи № 67 м.Києва вбачається, що ОСОБА_5 , 17.11.2001 року навчався в школі № 67 з 2014 по 2017 рік, заяву про вступ до 6-а вкласу подала бабуся ОСОБА_5 - ОСОБА_14. , в 2017 року вибув зі школи, закінчивіши 9 класів. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 навчався в школі з 2015 року по 2021 рік та у 2016 році класним керівником 6-а класу ОСОБА_11 , психологом ОСОБА_12 та заступником директора з НВР ОСОБА_13 було проведено обстеження умов проживання учня 6-а класу за адресою: АДРЕСА_2 , учень проживав з бабусею ОСОБА_14 , умови проживання були задовільні (а.с. 27), відповідачка не заперечувала проти цього, до відповідних органів з приводу визначення місцяпроживання дітей не зверталась, а тому можна зробити висновок, що між батьками було досягнуто домовленість про місце проживання дітей.

Крім того, факт проживання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підтверджується показами свідків допитаних у судовому засіданні.

Свідок ОСОБА_14 показала суду, що з березня 2014 року з ними став проживати старший син ОСОБА_1 - її онук ОСОБА_5 , а у червні 2015 року забрали до себе проживать і його молодшого сина - її онука ОСОБА_4 , дітей утримував лише батько, мати допомоги не надавала.

Свідок ОСОБА_15 показала суду, що вона є сусідкою по під`їзду, з березня 2014 року у квартирі сусідів став проживати старший син позивача, він тяжко хворів та проходив лікування, а його молодший син знаходився у Херсонській обл. та звідти його забрав позивач на постійне проживання. Вони жили в квартирі з бабусею та дідусем до свого повноліття, матір дітей вона ніколи не бачила.

Свідок ОСОБА_6 показав суду, що він є рідним братом позивача, а ОСОБА_5 та ОСОБА_4 його племінники. У березні 2014 року ОСОБА_1 забрав свого старшого сина - ОСОБА_5 на лікування та проживання до себе, а у 2015 року забрав і молодшого ОСОБА_4 та вони проживали до кінця 2019 року разом з їх батьком ( ОСОБА_1 ) та були на його утриманні, він працював в таксі, мати їх не відвідувала.

Згідно ч.2 ст.197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Таким чином, повне чи часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише у разі обчислення державним виконавцем розміру заборгованості, визнання розміру заборгованості обчисленої державним виконавцем платником аліментів та за умови, що вона виникла у платника аліментів у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Практика застосування статті 197 СК України залежить від обставин кожної конкретної справи, з огляду на те, що «обставина, яка має істотне значення» у розумінні частини другої статті 197 СК України, у кожному випадку має індивідуальний характер, а питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

Встановлені судами обставини щодо проживання дитини з батьком і є тими обставинами, які мають істотне значення для звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21.

Відповідно до ч.ч.8, 9 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Як роз`яснено в п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст.197 СК України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.

З аналізу даної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов`язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні аналогічних спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.

Відповідно до положень частини 4 статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, змінилися обставини, що впливають, зокрема, на їх припинення, сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати звільнення від них.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України) та на підстави припинення сплати аліментів. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а ст. 273 СК України додатково вказує на підстави звільнення від сплати.

Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України, зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями ст. 273 СК України має на меті скасування їх присудження.

Правовий аналіз зазначених положень закону свідчить про те, що припинення стягнення аліментів можливим є у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад, мати дитини не витрачає отримувані нею аліменти на дитину або діти проживають із батьком. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я одержувача аліментів - матері дитини. При цьому обов`язок батька - платника аліментів утримувати дитину не припиняється.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.ст. 77, 79, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, враховуючи проживання дітей сторін ОСОБА_5 з березня 2014 року та ОСОБА_4 з червня 2015 року по грудень 2019 року з батьком ОСОБА_1 та перебування на його утриманні, що не спростовано відповідачем, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, ст.ст.180-184,188, 191, 273 Сімейного кодексу України та керуючись ст.ст. 12,13, 81, 263-265, 280-283, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Солом`янський відділ Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про часткове звільнення від сплати заборгованості по аліментам задовольнити.

Зменшити розмір аліментів, які стягуються на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21.12.2011 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого законом, починаючи з 03.10.2011 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття, за період з 02.03.2014 року по 31.05.2015 року включно на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до 1/6 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Звільнити частково ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментам, які стягуються з нього на підставі виконавчого листа, виданого Святошинським районним судом м. Києва 23.01.2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого законом, починаючи з 03.10.2011 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття, за період з 01 червня 2015 року по 08.11.2019 року включно.

За письмовою заявою відповідача, поданою до суду протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення, заочне рішення може бути переглянуто.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Третя особа: Солом`янський відділ Державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), 03036, м. Київ, пр. Повітрофлотський,76б, ЄДРПОУ 35008087.

Повний текст рішення виготовлено 07.07.2023 року.

Суддя Ю.О. Твердохліб