Рішення № 112319252, 20.07.2023, Чигиринський районний суд Черкаської області

Справа № 708/790/23

Провадження № 2-а/708/31/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2023 року м. Чигирин

Чигиринський районний суд Черкаської області одноособово у складі головуючого судді Попельнюха А.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання незаконною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції про Департаменту патрульної поліції про визнання незаконною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення. На обґрунтування поданого позову зазначив, що 29.06.2023 постановою поліцейського УПП в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Назарова В.Ю. його визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн. Вважає, що оскаржувана постанова винесена незаконно та необґрунтовано, винесена з численними грубими порушеннями порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, що виключає можливість притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Зокрема винесення постанови розпочато і проведено із порушенням ст. 222 КУпАП, оскільки після зупинки транспортного засобу позивача на обладнаному блок-пості поліцейський повідомив причину зупинки водій не був пристебнутий ременем безпеки під час руху транспортного засобу. З метою продовження спілкування ОСОБА_1 вийшов із автомобіля, оскільки у ньому спала малолітня дитина, поліцейський попросив передати йому документи та пояснив, що проведе перевірку, на що позивач не заперечував. Поліцейським не було оголошено про початок розгляду справи, не були роз`яснені права та обов`язки. Під час спілкування із поліцейським ОСОБА_1 пояснив, що він є колишнім працівником правоохоронних органів та надав поліцейському своє пенсійне посвідчення, у якому зазначено про наявність у позивача ІІ групи інвалідності. Наближаючись до блок-посту він здійснював зупинку в населеному пункті, а продовживши рух дорожнього знаку 5.45 (Кінець населеного пункту) не бачив. У самій постанові також зазначено, що він рухався у населеному пункті м. Зборів. Відповідно під час розгляду справи поліцейський не врахував, що у п. 2.3.в зазначено, що дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки.

Також оскаржувана постанова не містить усіх необхідних відомостей, зокрема у ній не зазначено на підставі яких документів встановлено, що позивач є суб`єктом відповідальності за вказане правопорушення, до постанови не долучені пояснення водія, свідчення свідків або інші відомості, у постанові у графі «до постанови додаються» відсутні будь-які записи. На форменому одязі поліцейського була закріплена відеокамера, але чи здійснювалась з її допомогою відеофіксації позивачеві не відомо, ОСОБА_1 із таким записом ніхто не ознайомлював. Відповідно поліцейським прийнято рішення про притягнення до відповідальності позивача без всебічного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, тобто виніс оскаржувану постанову передчасно. Крім того, відповідачем мали бути зібрані докази на підтвердження наявності складу правопорушення, проте докази відсутні. Тому просить суд визнати незаконною (протиправною) постанову серії ЕАС № 7248876 від 29.06.2023, винесену інспектором Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Назаровим В.Ю. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП у виді штрафу у розмірі 510 грн. та скасувати її, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 10.07.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників, постановлено провести розгляд справи відповідно до положень частини 1 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідач повідомлений про розгляд вказаної справи судом, йому запропоновано надати суду відзив на позов з усіма наявними доказами.

Відповідач правом подання відзиву на позов не скористався.

Дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У свою чергу частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративним правопорушенням відповідно до диспозиції частини 5 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення є порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлені Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306.

Обов`язки і права водіїв транспортних засобів регламентовані Розділом 2 ПДР, відповідно до якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний, зокрема, на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки.

Вказане загальнообов`язкове правило має виняток, відповідно до якого дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Судом встановлено, що 29.06.2023 об 11:21 у м. Зборів, дорога М09, 37 км, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом, обладнаним засобами пасивної безпеки та був не пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п. 2.3.в ПДР. порушення правил користування ременем безпеки, за вчинення якого передбачена відповідальність ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Аналізуючи заявлені позовні вимоги та їх обґрунтування суд враховує, що позивач не оскаржує факт керування ним транспортним засобом, а також визнає факт наявності у його діях порушення п. 2.3.в, оскільки на обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він дійсно перебував під час руху автомобіля за кермом не пристебнутим, але вважає, що має право не використовувати засоби пасивної безпеки у межах населених пунктів у зв`язку із наявністю у нього ІІ групи інвалідності.

Таке твердження суд оцінює критично, оскільки виняток із загального правила для забезпечення безпеки дорожнього руху може бути застосовано за наявності визначених вказаною нормою умов фізіологічних особливостей у водія, які унеможливлюють користування ременями безпеки.

Відповідно буквальне тлумачення наведеної норми дає підстави для висновку, що вона не може поширюватися безумовно на всіх осіб із інвалідністю, а лише може стосуватися окремої групи інвалідів, які мають певні фізіологічні особливості, і лише у випадку, що саме такі особливості унеможливлюють користування засобами пасивної безпеки.

Про наявність таких особливостей у нього ОСОБА_1 суд не повідомив, у свою чергу із наданих доказів судом встановлено, що актом огляду МСЕК йому встановлена ІІ група інвалідності безтерміново з 17.11.2015. Визначені протипоказання у виді важкої фізичної праці, праце пристосування. У переліку рекомендацій зазначено про необхідність проходження лікування та перебування під наглядом у лікаря невролога, у тому числі стаціонарно. Відповідно суду не доведено які саме фізіологічні особливості ОСОБА_1 можуть бути підставою надання йому можливості використовувати виняток із загального правила, закріпленого у п. 2.3.в. ПДР, докази їх наявності у матеріалах справи відсутні.

Також суд критично оцінює твердження позивача в частині допущення працівником поліції порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення. Оскільки із наданих суду обґрунтувань заявлених позовних вимог після зупинки працівником поліції транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 , позивач надав йому свої документи, встиг пояснити, що він є колишнім працівником правоохоронного органу, надав на підтвердження наявності у нього ІІ групи інвалідності власне пенсійне посвідчення та надав пояснення, що наближаючись до блок-посту він здійснював зупинку у населеному пункті, продовжуючи рух дорожнього знаку на підтвердження завершення населеного пункту не побачив, тому, на його думку, він мав право не користуватися ременем безпеки. Надання таких детальних пояснень та документів, обов`язку подавати яких ПДР не передбачає, на переконання суду підтверджує дотримання працівником поліції всіх вимог чинного законодавства щодо порядку проведення розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови.

Аналізуючи твердження позивача щодо інших можливих порушень, допущених працівником поліції під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення оскаржуваної постанови, суд приходить до переконання, що вказані обставини не впливають на суть самого порушення та його наслідки.

При цьому суд враховує, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова винесена уповноваженою посадовою особою, в порядку та спосіб, встановлені законодавством, стягнення накладено в межах санкції статті КУпАП та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення, а тому підстави для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 відсутні.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, що ОСОБА_1 від сплати судового збору звільнений на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно судові витрати підлягають компенсації за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72-79, 139, 241-246, 250, 255, 263, 268-272, 286, 295, 297 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У позові ОСОБА_1 доДепартаменту патрульноїполіції провизнання незаконноюта скасуванняпостанови усправі проадміністративне правопорушення - відмовити.

Рішення набирає законну силу після закінчення строку на апеляційне оскарження, а якщо його буде оскаржено в апеляційному порядку - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстр.: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Департамент патрульної поліції (код ЄДРПОУ: 40108646, місцезнаходження: м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3).

Суддя Андрій ПОПЕЛЬНЮХ