Рішення № 112275930, 06.06.2023, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/6823/21

Провадження № 2/369/597/23

РІШЕННЯ

Іменем України

06.06.2023 року м. Київ

Києво Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Волчка А.Я.,

при секретарі Миголь А.А.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області, служба у справах дітей Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області про виселення із службового житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Міністерство юстиції України звернулось до Києво-Святошинського районного суду Київської області з вказаним позовом до відповідачів, мотивуючи його тим, що згідно з рішенням виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 25.05.2017 №6/1 «Про включення жилого приміщення до числа службових» квартири, що розташовані в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , включені до числа службових жилих приміщень Міністерства юстиції України (далі - Позивач, Мін`юст, Міністерство), в тому числі квартира АДРЕСА_2 за вказаною адресою. Власником службового житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договором про купівлю-продаж квартири від 19.19.2016 року, укладеним між ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» та Мін`юстом, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нациною М.О. за реєстровим № 1568, з Договором від 20.12.2016 року про внесення змін до Договору від 19.12.2016 року. Наказом Міністерства юстиції України від 30.07.2015 року №2347/к ОСОБА_2 (далі - Відповідач - 1) з 30.07.2015 року було призначено на посаду помічника Міністра юстиції України. 07.04.2016 року Відповідач - 1 звернулася до Міністерства із заявою про отримання службового житла. Відповідно до протоколу житлово-побутової комісії Міністерства юстиції України від 19.12.2018 № 5-2018, наказу Міністерства юстиції України від 20.12.2018 №4678/7«Про забезпечення службовим житлом працівників апарату Міністерства юстиції України» та рішення виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 20.12.2018 року №12/22«Про затвердження спільного рішення керівництва та постійно діючої житлово-побутової комісії Міністерства юстиції України про надання житла». Відповідачу - 1 у тимчасове користування було надано службове житло, а саме: трикімнатну квартиру за вказаною адресою. ОСОБА_2 разом з сім`єю, яка складається з 4 осіб, а саме: він, дружина ОСОБА_3 (далі - Відповідач - 2), сини: ОСОБА_4 (далі - Відповідач - 3), та ОСОБА_5 (далі- Відповідач - 4) видано ордер від 29.12.2018 року №45 на право зайняття службового жилого приміщення, а саме спірної квартири. Наказом Міністерства юстиції України від 11.02.2020 року №607/к ОСОБА_2 звільнено з посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства 12.02.2020 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби. Відповідач 1 оскаржив наказ про звільнення до суду. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2020 року у справі № 640/6399/20 за позовом ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту від 11.02.2020 року № 607/к «Про звільнення», поновлення на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Мін`юсту, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у задоволенні позову відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2020 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2020 року в справі № 640/6399/20 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Мін`юсту від 11.02.2020 року № 607/к «Про звільнення» ОСОБА_2 з посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства 12.02.2020 року та поновлено на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Міністерства юстиції України. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з відрахуванням з цієї суми податків та обов`язкових платежів. На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2020 року у справі № 640/6399/20 наказом Міністерства юстиції України від 18.01.2021 року № 68/к «Про поновлення» скасовано наказ Мін`юсту від 11.02.2020 року № 607/к «Про звільнення»; поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства з 12.02.2020 року. Зазначає, що на сьогодні Відповідач 1 перешкоджає виконанню рішення суду про поновлення на роботі, оскільки, незважаючи на неодноразові виклики засобами поштового зв`язку, не з`являється до Міністерства юстиції України для надання і внесення відповідного запису до трудової книжки. Оскільки внесення запису до трудової книжки як елементу оформлення трудових відносин з вини ОСОБА_2 не виконано, підстави вважати, що на момент подання позову про виселення він працевлаштований у Мін`юсті - відсутні. Водночас із відкритих джерел у мережі Інтернет вбачається, що ОСОБА_2 працює на посаді радника, адвоката юридичної компанії L.I. Group, інформація про що зазначена на офіційному сайті згаданої компанії. Крім того, у справі про поновлення ОСОБА_2 відсутнє остаточне судове рішення. Так, ухвалою Верховного Суду від 16.12.2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного від 18.11.2020 року в справі №640/6399/20 за позовом ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту від 11.02.2020 року № 607/к «Про звільнення», поновлення на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Мін`юсту, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в органах та установах Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2004 року № 58/5 (далі - Положення № 58/5) передбачено, що працівник, що припинив трудові відносини з апаратом Мін`юсту, підлягає виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ним проживають. Зазначає, що трудові відносини між Мін`юстом і ОСОБА_2 припинені відповідно до наказу про звільнення від 11.02.2020 року № 607/к, інші Відповідачі у трудових відносинах із Міністерством не перебували і не перебувають, вимоги Позивача про виселення ОСОБА_2 разом з особами, які з ним проживають, із службового житлового приміщення є законними та обґрунтованими. Виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції. Станом на момент подачі позову 83 працівники Мін`юсту потребують надання службового житла. Вказує, що вирішення даного спору необхідне для використання вказаної квартири за цільовим призначенням для забезпечення житловим приміщенням співробітників Мін`юсту і членів їх сімей, які взагалі не забезпечені житлом або потребують його поліпшення у першочерговому порядку. Зазначає, що з огляду на майновий стан Відповідача 1 його виселення разом з особами, які з ним проживають, із службової квартири не становить для нього надмірного тягара. Згідно із відомостями, поданими Відповідачем 1 після звільнення у декларації про майновий стан, розміщеній 28.03.2021 у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у володінні Відповідача 1 та Відповідача 2 наявні дві квартири у місті Хмельницькому, дві земельні ділянки на території Хмельницької області загальною площею 3310 м2, два автомобілі, придбані 15.01.2020 року та 21.12.2020 року відповідно, загальною вартістю 1 354 014 грн. Крім того, сукупний дохід від відчуження рухомого майна Відповідачем 1 та Відповідачем 2 у 2020 році склав 712 000 грн, а заробітна плата, отримана Відповідачем 1 у Міністерстві юстиції України протягом 2020 року, становила 772 565 грн. Водночас у згаданій декларації зазначені також наявні у Відповідачів готівкові кошти та кошти, розміщені на рахунках у банківських установах, на загальну суму 33 698 грн та 23000 доларів США. Вказує, що у Відповідачів є альтернативне житло. При цьому, з огляду на майновий стан, Відповідачі мають право придбати житло у м. Києві у власність або взяти в оренду, а підстави для проживання їх у службовому житловому приміщенні Міністерства юстиції України як осіб, які не перебувають у трудових відносинах із Мін`юстом - відсутні. Разом з тим, обов`язок надання службового житлового приміщення Мін`юсту працівнику, зокрема юридичної компанії L.I. Group, у Міністерства юстиції України відсутній.

На підставі викладеного, просили суд: позовні вимоги задовольнити та виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (неповнолітні діти) зі службової квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить Міністерству юстиції України, без надання іншого житла; стягнути з відповідачів на користь Міністерства юстиції України понесені судові витрати.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.09.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження. На виконання положень ч. 1 ст.189 ЦПК України розпочато підготовче провадження у справі.

20.10.2021року наадресу відвідповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшов відзивна позовнузаяву,в якомувідповідачі просилисуд відмовитив задоволенніпозовних вимог позивачав повномуобсязі.Свої вимогимотивували тим,що 29.09.2021року Касаційнимадміністративним судомприйнято постановуу справі6540/6399/20,якою касаційнускаргу Міністерстваюстиції Українизадоволено частково,змінено мотивувальнучастину постановиШостого апеляційногоадміністративного судувід 16.11.2020року,в рештівказану постановузалишено беззміни.Зазначає,на данийчас відсутнійбудь-якийакт Міністерстваюстиції Українипро звільнення ОСОБА_2 з посадидиректора Департаментуз питаньсудової роботита банкрутства. Вказує, що про наказ Міністерства юстиції України від 18.01.2021 року №68/к «Про поновлення» ОСОБА_2 стало відомолише післяотримання копіїпозовної заявиу ційсправі.Жодних повідомлень,а такожлистів щодовидання Міністерствомюстиції країнинаказу від18.01.2021року №68/к«Про поновлення»на адресуВідповідача -1не надходилота,як наслідок,ним неотримувалось.В своючергу,саме нароботодавця складаєтьсяобов`язок зознайомлення працівникапро поновленняйого порушеногоправа.Стверджує,що наданий часв структуріапарату Міністерстваюстиції Українивідсутній такийсамостійний структурнийпідрозділ як«Департамент зпитань судовоїроботи табанкрутства»,а такожпосада «Директордепартаменту зпитань судовоїроботи табанкрутства», ОСОБА_2 звернувся доДержавного секретаряМіністерства юстиціїУкраїни ізлистом щодовизначення йомупосадових обов`язківу зв`язкуіз поновленнямна посадідиректора Департаментуз питаньсудової роботита банкрутства,який булоотримано Позивачем11.10.2021року.Також,у вказаномулисті Відповідачем-1поставилося проханнящодо того,якщо уразі неможливостівизначення ОСОБА_2 як директоруДепартаменту зпитань судовоїроботи табанкрутства посадовихобов`язків вмежах повноваженьМіністерства юстиціїУкраїни відповіднодо структуриі штатногорозпису апаратуМіністерства юстиціїУкраїни,надати пропозиціїрівнозначних посаддержавної службив апаратіМіністерства юстиціїУкраїни відноснопосади директораДепартаменту зпитань судовоїроботи табанкрутства Міністерстваюстиції України.Наразі відповідіна вказанийлист відМіністерства юстиціїВідповідачем -1не отримано,а фактухилення Відповідачем-1від виконаннярішення судупро йогопоновлення єнадуманим збоку Позивача.Посилання позовнійзаяві нате,що Відповідач-1працює напосаді радника,адвоката юридичноїкомпаніїL.I. Group є безпідставним, оскільки вказане твердження Позивача не містить інформацію щодо предмету доказування у цій справі, а тому є неналежним доказом в розумінні ст. 77 ЦПК України. Позивач не аргументував ні мету, яку він переслідував, подавши позов про виселення Відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення, ні співрозмірність такого виселення відповідній меті. Відповідачі не відносяться до осіб, зазначених у ст.124 ЖК УРСР та їх не може бути виселено з спірного службового житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення, оскільки для цього відсутня будь-яка правова природа. Крім того, зазначає, що Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є малолітніми особами віком до чотирнадцяти років, що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 22.09.2011 року та серії НОМЕР_2 від 19.09.2013, у вказаних вище свідоцтвах батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , тому вони являється законними представниками Відповідачів 3 і 4 у цій справі.

29.10.2021 року на адресу суду від особи, яка діє в інтересах позивача головного спеціаліста відділу позовної діяльності Міністерства юстиції України Управління судово-претензійної роботи Міністерства юстиції України Департаменту з питань судової роботи ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення.

09.11.2021 року на адресу суду від представника позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій він просить позовну заяву Міністерства юстиції України задовольнити.

10.11.2021 року від Відповідача-1 на адресу суду надійшло заперечення на відповідь на відзив.

14.02.2022 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.07.2022 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні, встановивши загальний порядок дослідження доказів.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач-1 проти вимог позов заперечував та просив в позові відмовити.

Відповідач-2 у судове засідання не з`явилася, надала суду заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутності, у задоволенні позовних вимог позивача просила відмовити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області у судове засідання не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Інші сторони в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається із матеріалів справи, згідно з рішенням виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 25.05.2017 року №6/1 «Про включення жилого приміщення до числа службових» квартири, що розташовані в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , включені до числа службових жилих приміщень Міністерства юстиції України, в тому числі квартира АДРЕСА_2 за вказаною адресою.

Власником службового житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2 на АДРЕСА_1 , є Міністерство юстиції України, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договором про купівлю-продаж квартири від 19.12.2016 року, укладеним між ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» та Мін`юстом, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нациною М.О. за реєстровим № 1568, з Договором від 20.12.2016 року про внесення змін до Договору від 19.12.2016 року.

Наказом Міністерства юстиції України від 30.07.2015 року № 2347/к ОСОБА_2 було призначено на посаду помічника Міністра юстиції України.

07.04.2016 року ОСОБА_2 звернувся до Міністерства із заявою про отримання службового житла.

Відповідно до протоколу житлово-побутової комісії Міністерства юстиції України від 19.12.2018 року № 5-2018, наказу Міністерства юстиції України від 20.12.2018 року №4678/7«Про забезпечення службовим житлом працівників апарату Міністерства юстиції України» та рішення виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 20.12.2018 року №12/22 «Про затвердження спільного рішення керівництва та постійно діючої житлово-побутової комісії Міністерства юстиції України про надання житла» ОСОБА_2 у тимчасове користування було надано службове житло, а саме: трикімнатну квартиру за вказаною адресою.

29.12.2018 року ОСОБА_2 разом з сім`єю, яка складається з 4 осіб, а саме: він, дружина ОСОБА_3 , сини: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 видано ордер №45 на право зайняття службового жилого приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2 за вказаною адресою.

Наказом Міністерства юстиції України від 11.02.2020 року №607/к ОСОБА_2 звільнено з посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства 12.02.2020 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2020 року у справі № 640/6399/20 за позовом ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту від 11.02.2020 року № 607/к «Про звільнення», поновлення на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Мін`юсту, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2020 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.06.2020 року у справі № 640/6399/20 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Мін`юсту від 11.02.2020 року № 607/к «Про звільнення» ОСОБА_2 з посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства 12.02.2020 року та поновлено на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Міністерства юстиції України. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з відрахуванням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.

Наказом Міністерства юстиції України від 18.01.2021 № 68/к «Про поновлення» скасовано наказ Мін`юсту від 11.02.2020 року № 607/к «Про звільнення»; поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства з 12.02.2020 року.

Як убачаєтьсяз листівМіністерства юстиціїУкраїни від18.01.2021року за№ 358/14.1/-21та 01.02.2021року за№833/14.1/-21 наадресу ОСОБА_2 ,Міністерство юстиціїУкраїни просило ОСОБА_2 надати свою трудову книжку до Управління персоналу Міністрерства юстиції України для внесення відповідного запису щодо поновлення з 12.02.2020 року на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства.

Станом на день звернення до суду ОСОБА_2 не надав до відповідного структурного підрозділу Мінюсту трудової книжки для оформлення його на роботу.

Відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в органах та установах Міністерства юстиції України, затвердженого заказом Міністерства юстиції України від 02.07.2004 року № 58/5 (далі - Положення № 58/5) працівник, що припинив трудові відносини з апаратом Мін`юсту, підлягає виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ним проживають.

ОСОБА_2 звернувся до Державного секретаря Міністерства юстиції України із листами від 19.10.2021року за № М-32320, 22.10.2021 року за № 121383-33-21 та 27.10.2021 року за №М-33219 щодо визначення йому посадових обов`язків у зв`язку із поновленням на посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства . Також у листі ОСОБА_2 зазначив, що у разі неможливості визначення ОСОБА_2 як директору Департаменту з питань судової роботи та банкрутства посадових обов`язків в межах повноважень Міністерства юстиції України відповідно до структури і штатного розпису апарату Міністерства юстиції України, надати пропозиції рівнозначних посад державної служби в апараті Міністерства юстиції України відносно посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Міністерства юстиції України.

Листом державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової О.В. від 12.11 за № 108214/М-33219/14.1.2021 року було повідомлено, що разом з тим у зв`язку зі зміною структури апарату Міністерства юстиції України та внесенням змін до штатного розпису апарату Міністерства юстиції України посаду директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства скорочено та відповідно визначити ОСОБА_2 посадові обов`язки в межах повноважень Міністерства юстиції України згідно зі структурою і штатним тисом апарату Міністерства юстиції України з урахуванням видання наказу поновлення ОСОБА_2 на скороченій посаді не є можливим.

Також у вказаному листі зазначено, що вакантними рівнозначними посадами державної служби в апараті Міністерства юстиції України відносно посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства є посади начальника Відділу з питань люстрації, директора Департаменту державної реєстрації та директора Департаменту нотаріату. Проте наказом Міністерства юстиції України від 10.09.2021 року № 2188/к було оголошено конкурс на зайняття вакантної посади начальника Відділу з питань люстрації, а наказом Міністерства юстиції України від 21.10.2021 року № 2528/к визначено переможця зазначеного конкурсу. Наказом Міністерства юстиції України від 11.10.2021 року № 2449/к було оголошено конкурс на зайняття вакантних посад директора Департаменту державної реєстрації та директора Департаменту нотаріату. Згідно з умовами оголошеного конкурсу прийом документів триває до 17:00 25 жовтня 2021 року. Відповідно до частини другої статті 41 Закону України «Про державну службу» переведення здійснюється лише за згодою державного службовця. До моменту оголошення конкурсів на зазначені вакантні посади державної служби заяви про переведення ОСОБА_6 на посаду, рівнозначну посаді директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства, не надходили.

27.10.2021 року ОСОБА_2 надіслав на Міністерства юстиції України листи про згоду на переведення на посаду директора Департаменту державної реєстрації, а також про скасування Наказу Міністерства юстиції України від 11.10.2021 року № 2449/к «Про оголошення конкурсу на зайняття посад державної служби» в частині оголошення конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби категорії «Б» апарату Міністерства юстиції України директора Департаменту державної реєстрації.

Листом Міністерства юстиції України від 12.11.2021 року було повідомлено ОСОБА_2 , що переведення на посаду директора Департаменту державної реєстрації є неможливим

Листом від 16.11.2021 року Міністерством юстиції України повідомлено ОСОБА_2 про те, що підстави для скасування наказу Міністерства юстиції України від 11.10.2021 року № 2449/к «Про оголошення конкурсу на зайняття посад державної служби» в частині оголошення конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби категорії «Б» апарату Міністерства юстиції України директора Департаменту державної реєстрації відсутні та наказом Міністерства юстиції України від 15.11.2021 року № 2714/к «Про визначення переможців конкурсу на зайняття посад державної служби» визначено переможця конкурсу, оголошеного згідно з наказом Міністерства юстиції України від 11.10.2021 року № 2449/к «Про оголошення конкурсу на зайняття посад державної служби», зокрема на посаду директора Департаменту державної реєстрації.

Наказом Міністерства юстиції України №51/к від 13.01.2022 року «Про звільнення», ОСОБА_2 звільнено з посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства 12 січня 2022 року у зв`язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців відповідно до пункту 1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».

Як зазначає Європейський суд з прав людини, «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). Тому суд повинен встановити, чи відповідатиме виселення відповідачів з квартири, що є службовим житлом, без надання іншого житлового приміщення критеріям, що викладені у пункті другому статті 8 Конвенції.

«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Тому слід встановити, чи вважатиметься виселення відповідачів з квартири без надання іншого житлового приміщення втручанням держави, що здійснюється «згідно із законом» у розумінні пункту другого статті 8 Конвенції.

Європейський суд з прав людини вважає, що «вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 43, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Отож, суд повинен з`ясувати, наскільки чітким і прогнозованим є чинне законодавство України щодо виселення відповідачів з квартири, що є службовим житлом і в якій вони проживають, за відсутності у них іншого житла та без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК «ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом». Згідно з частиною першою та другою статті 109 ЖК «виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. … Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду».

Статтею 124 ЖК УРСР зазначено робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 125 ЖК УРСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124цього Кодексу, не може бути виселено:

осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків;

осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;

осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;

осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;

пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім`ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України;

одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Відповідно до вимог ст. 77, 80, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

В обґрунтування своїх заперечень щодо вимог позову Відповідач - 1 зазначає, що Відповідачі не відносяться до осіб, зазначених у ст.124, 125 ЖК УРСР та їх не може бути виселено з вказаного службового приміщення без надання іншого жилого приміщення.

Із правового аналізу ст.33, 87 Закону України «Про державну службу» вбачається, що початок проходження державної служби в Міністерстві юстиції України та її припинення державними службовцями пов`язаний із видачею відповідних наказів про призначення і звільнення.

Наказом Міністерства юстиції України №51/к від 13.01.2022 року «Про звільнення», ОСОБА_2 звільнено з посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства 12 січня 2022 року у зв`язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців відповідно до пункту 1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».

Так, відповідно до роз`яснення Міністерства праці та соціальної політики, викладені в листі від 07.04.2011 року № 114/06/187-11, що штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Відповідно до висновку Інституту управління і права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого: Поняття «припинення трудового договору» (у тому числі і припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення) за своїм змістом ширше, поняття «розірвання трудового договору». Термін «звільнення» вживається щодо працівника (у тому числі і державного службовця) і за змістом є синонімом терміну «припинення трудового договору». Пункт 1 ст. 40 КЗпП України є загальною нормою (тобто поширюється на усіх без виключення працівників), а п.1 статті 87 Закону України «Про державну службу» спеціальною, яка враховує особливості припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, а також у разі зміни штатного розпису (ліквідації відповідної посади) без скорочення чисельності. У разі припинення державної служби за зазначеною підставою на державних службовців в повній мірі поширюються усі соціальні й правові гарантії, передбачені законодавством про працю та законодавством про працю та законодавством про надання службового приміщення.

Підстава для виселення особи зі службового приміщення не обмежується фактом припинення трудових відносин з підприємством установою, організацією які є власником житла), а має комплексний характер. Важливими її складниками, що стосуються прав наймача, які сучасна судова практика пов`язує з європейськими стандартами, та які є перепоною щодо і неоднозначного та довільного тлумачення. Положення Конституції України, трудового, житлового, цивільного законодавства кореспондуються з положеннями Конвенції про захист прав людини і основних свобод, Європейською соціальною хартією (переглянутою), Європейським соціальним кодексом та іншими міжнародно-правовими актами, які базуються на загальнолюдських цінностях, верховенстві права.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 був звільнений з посади осади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури державного органу, на нього поширюються усі правові, матеріальні та соціальні гарантії (у тому числі і у питаннях щодо службового житла).

ОСОБА_2 (як такий, що звільнений на підставі пункту 1 частини 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", тобто припинив державну службу за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з скороченням чисельності або штату державних службовців, а також у разі зміни штатного розпису (ліквідації відповідної посади) без скорочення чисельності, є тим суб`єктом, на якого поширюється правовий припис щодо неможливості виселення його зі службового житла без надання іншого аналогічного житла.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Відповідача -1 ОСОБА_2 було звільнено саме за скороченням штату працівників.

Позивачем не представлено, а в суді не здобуто жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження законності позовних вимог про виселення відповідачів з квартири, без надання іншого житлового приміщення.

Позивачем не доведено, що відповідачі є особами які можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення.

З наведеного суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позову, та необхідності відмови у вимогах позову.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність відмови у вимогах позову.

Зважаючи на вищевикладене, відповідно та керуючись ст.ст.12,13,15,76-81,263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Міністерстваюстиції Українидо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,треті особи:Гатненська сільськарада Фастівськогорайону Київськоїобласті,Служба усправах дітейГатненської сільськоїради,про висилення із службового житлового приміщення без надання іншого жилого приміщення залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи,якому повнерішення судуне буловручено удень йогоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження якщоапеляційна скаргаподана протягомтридцяти днівз днявручення йомуповного рішеннясуду.

Суддя Андрій ВОЛЧКО