Рішення № 112262703, 18.07.2023, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/4579/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2023 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області, у якій просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача № 46011300018136 від 07.02.2023 про відмову громадянці російської федерації ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання;

- зобов`язати відповідача здійснити оформлення та видачу посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянці російської федерації ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначено те, що 08 травня 2021 року зареєструвала шлюб з громадянином України ОСОБА_2 у Львівському районному у місті Львові відділі державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів). Стверджує, що 25 травня 2021 року отримала посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , запис № 19790509-10188, яка була дійсна до 23 травня 2022 року. Першим заступником начальника Головного управління ДМС України у Львівській області прийнято рішення 12 липня 2022 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, відповідно до якого вирішено примусово повернути позивачку до країни походження або третьої країни та зобов`язано позивачку покинути територію України у термін до 01.08.2022 року. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09 листопада 2022 року у справі № 463/5505/22, яке набрало законної сили 17.01.2023, визнано протиправним та скасовано рішення першого заступника начальника Головного управління УДМС України у Львівській області про примусове повернення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 12 липня 2022 року. В подальшому, після отримання копії постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2023 року у справі № 463/5505/22, позивачка звернулася до відповідача з необхідним пакетом документів. В результаті розгляду звернення, рішенням першого заступника начальника Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 07 лютого 2023 року за № 46011300018136 їй відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 6 пункту 61 Порядку № 322. Дане рішення отримано особисто позивачкою 01.03.2023 року, що підтверджується відповідною відміткою на примірнику рішення, що залишився у відповідача. При цьому, як стверджує позивачка, її в усній формі повідомлено, що причиною такої відмови є порушення строків звернення. Позивачка вважає, що спірне рішення прийняте з порушенням норм Порядку № 322, є таким, що грубо порушує законодавство України, її права, свободи та законні інтереси та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим, звернулася до суду за захистом порушених прав.

Ухвалою від 13.03.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для надання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 20546 від 27.03.2023) у якому проти позову заперечив. В обґрунтування вказав, що спірним рішенням відмовлено позивачці в оформленні посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 6 пункту 61 Порядку № 322, а саме: іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17-19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки. Зазначив, що посвідка на тимчасове проживання підлягає обміну, для чого іноземцю необхідно подати до територіального органу ДМС відповідну заяву та документи у строк не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку дії посвідки. Відповідач вказав, що позивачка документована посвідкою на тимчасове проживання в Україні, термін дії якої до 23.05.2022. Як повідомив відповідач, 26.10.2022 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 1202, якою установлено, що посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам російської федерації, строк дії яких закінчився або підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 року підтверджують законні підстави для тимчасово чи постійного проживання в Україні та право на в`їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування. Просив відмовити у задоволенні позову.

Від позивачки на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 21287 від 29.03.2023) у якій навела доводи аналогічні тим, які викладені в позовній заяві. Просила позов задовольнити.

Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.

Позивачка, ОСОБА_1 , є громадянкою російської федерації, що підтверджується копію паспорта, яка наявна в матеріалах справи.

ОСОБА_1 08 травня 2021 року уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 .

Позивачка 25 травня 2021 року отримала посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , запис № 19790509-10188, терміном до 23.05.2022.

Посадовою особою ГУ ДМС у Львівській області складено протокол від 12.07.2022 про адміністративне правопорушення № ПР МЛВ 001706 відносно громадянки російської федерації ОСОБА_1 , за скоєння адміністративного правопорушення, а саме ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, за що передбачена відповідальність відповідно до ч.1 ст. 203 КУпАП, та винесено постанову про накладання адміністративного стягнення № ПН МЛВ 001701 від 12.07.2022, якою на позивачку накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2601,00 грн.

Уповноваженою посадовою особою ГУ ДМС у Львівській області прийнято рішення від 12.07.2022 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки російської федерації ОСОБА_1 , та зобов`язано її покинути територію України у термін до 01.08.2022, з яким позивачка ознайомлена належним чином, що підтверджується її особистим підписом.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09.11.2022 у справі № 463/5505/22, яке набрало законної сили 17.01.2023, позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення першого заступника начальника Головного управління УДМС України у Львівській області про примусове повернення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 12 липня 2022 року.

Чоловік позивачки звернувся до відповідача із заявою від 07.12.2022 у якій просив зареєструвати та засвідчити своєчасне звернення до ДМСУ у Львівській області у встановлені терміни з метою подальшої можливості подати документи на обмін посвідки на тимчасове перебування та уникнення можливих непорозумінь.

Як слідує з повідомлення про відмову в прийнятті документів від 08.12.2022 №46011100000422, ОСОБА_1 відмовлено в прийнятті документів про видачу посвідки на тимчасове проживання відповідно до підпункту 2 пункту 61 Порядку №322.

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання від 07.02.2023 № 46011300018136 позивачці відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 6 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивачка звернулася до суду із цим позовом.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі Закон №3773-VІ), Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001р. № 2491-III (далі Закон №2491-III), Положенням про ДМСУ № 360, Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та зниження посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322 (далі - Порядок №322).

Згідно з Положенням про Державну міграційну службу України, затверджену постановою КМУ від 20.08.2014 року № 360 встановлено, що ДМСУ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів (п.1).

ДМСУ відповідно до покладених на неї завдань, крім іншого, здійснює оформлення і видачу документів для тимчасового або постійного проживання в Україні, а також виїзду за її межі, вилучає такі документи та проставляє в документах, що посвідчують особу іноземців та осіб без громадянства, відмітки про заборону в`їзду в Україну в передбачених законодавством випадках (пп.8 п.4).

Пунктом 7 Положення встановлено, що ДМСУ здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

Отже, наведені приписи свідчать про те, що саме на відповідача як територіальний підрозділ ДМСУ, покладено повноваження щодо оформлення і видачі документів для тимчасового або постійного проживання в Україні.

Статтею 3 Конституції України встановлені права і свободи людини та їх гарантії , які визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі Закон № 3773-VI) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону № 2491-III іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у ч. 3-13 цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України (ч. 14 ст. 4 Закону № 3773-VI).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773-VI встановлено, що возз`єднання сім`ї - в`їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім`ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та можуть підтвердити відповідними документами наявність достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім`ї в Україні, з метою спільного проживання сім`ї незалежно від того, коли виникли сімейні відносини - до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України.

Згідно з абз. 6 ч. 1 ст. 15 Закону № 3773-VI передбачено, що в`їзд в Україну та виїзд з України іноземців та осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянами України, здійснюється за паспортним документом та посвідкою на тимчасове проживання.

Отже, Закон № 3773-VI передбачає право для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України з метою возз`єднання сім`ї за наявності укладеного шлюбу з громадянином/громадянкою України та посвідки на тимчасове проживання.

Строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства у випадку, визначеному ч. 15 ст. 4 Закону № 3773-VI (возз`єднання сім`ї з громадянами України), становить один рік (п. 5 ч. 1 ст. 5-1 Закону № 3773-VI).

Механізм оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання передбачений Порядком № 322.

Відповідно до п. 1, 2 Порядку № 322 передбачено, що посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні. Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Підпунктом 1 пункту 3 Порядку № 322 встановлено, що посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України на підставі заяв-анкет, поданих ними особисто. Згідно з пп. 3 п. 7 Порядку № 322 передбачено, що у разі закінчення строку дії посвідки здійснюється її обмін.

При цьому, посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі закінчення строку її дії або прийняття рішення про обмін посвідки до закінчення строку її дії (п.п. 7 п. 71 Порядку № 322).

Відповідно до п. 9 Порядку № 322 визначено, що оформлення (у тому числі замість втраченої або викраденої), обмін посвідки здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС.

Положеннями пунктів 21, 22 Порядку № 322 встановлено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування.

Згідно з пунктами 35 та 36 Порядку № 322 передбачено, що після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім`я якої оформляється посвідка, а також перевірку інформації, зазначеної нею в заяві-анкеті, та поданих документів.

Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру, та відомчої інформаційної системи ДМС.

Перевірка законності перебування іноземця або особи без громадянства на території України здійснюється з використанням засобів інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, "Аркан" або шляхом надсилання запитів до Адміністрації Держприкордонслужби, відповідь на які Адміністрація Держприкордонслужби надає протягом трьох робочих днів з дня надходження такого запиту.

У разі необхідності підтвердження відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть до Мін`юсту в електронній формі захищеними каналами зв`язку надсилаються відповідні запити, відповідь на які Мін`юст надає протягом трьох робочих днів з дня надходження таких запитів. У разі відсутності можливості надіслання запитів у електронній формі запити надсилаються у паперовій формі.

У разі необхідності підтвердження інших відомостей про іноземця або особи без громадянства або дійсності поданих ними документів надсилаються запити до відповідних державних органів або їх територіальних органів (підрозділів), які надають відповідь протягом трьох робочих днів з дня надходження такого запиту.

Відповідно до пункту 41 Порядку № 322 передбачено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов`язками покладаються функції з оформлення посвідки, вчиняє дії, передбачені пунктами 35 і 36 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи.

Згідно з п. 42 Порядку № 322 визначено, що рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.

Пункт 61 Порядку № 322 містить вичерпний перелік підстав для відмови в оформленні та видачі посвідки, серед яких є:

1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на постійне проживання (крім випадків обміну посвідки), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;

2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду;

3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;

4) встановлено належність особи до громадянства України;

5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;

6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17-19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;

7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином;

8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований чи не відповідає встановленому зразку, чи належить іншій особі, чи строк його дії закінчився;

9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну;

11) в інших випадках, передбачених законом.

Копія рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки із зазначенням причин відмови не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття видається іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи надсилається рекомендованим листом такій особі і приймаючій стороні - пункт 62 Порядку № 322.

Аналізуючи вищенаведені приписи чинного законодавства, можна дійти висновку, що за наведеними нормами визначені права та повноваження підрозділу ДМСУ щодо перевірки обставин вказаних у заяві-анкеті особи та доданих до неї документів, у тому числі, і шляхом надсилання запитів до відповідних державних органів або їх територіальних органів та саме на територіальні органи ДМС покладено обов`язок прийняття рішень за такими заявами.

При цьому, наведеними нормами також визначено обов`язок відповідача, як суб`єкта владних повноважень, прийняти рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідок із зазначенням причин відмови.

Так, судом установлено, що позивачка є громадянкою російської федерації, 08 травня 2021 року уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_2 , та 25 травня 2021 року отримала посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , запис №19790509-10188, терміном до 23.05.2022.

Уповноваженою посадовою особою ГУ ДМС у Львівській області було прийняту рішення від 12.07.2022 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки російської федерації ОСОБА_1 , та зобов`язано її покинути територію України у термін до 01.08.2022, з яким позивачка ознайомлена належним чином, що підтверджується її особистим підписом.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09.11.2022 у справі № 463/5505/22, яке набрало законної сили 17.01.2023, позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення першого заступника начальника Головного управління УДМС України у Львівській області про примусове повернення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 12 липня 2022 року.

Чоловік позивачки звернувся до відповідача із заявою від 07.12.2022 у якій просив зареєструвати та засвідчити своєчасне звернення до ДМСУ у Львівській області у встановлені терміни з метою подальшої можливості подати документи на обмін посвідки на тимчасове перебування та уникнення можливих непорозумінь.

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання від 07.02.2023 № 46011300018136 позивачці відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 6 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322.

Зі змісту відзиву відповідача слідує, що рішення від 07.02.2023 обґрунтоване пропуском позивачкою строків 17-19 Порядку № 322.

Суд зазначає, що відповідно до вказаних положень Порядку № 322, документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні.

У разі виникнення обставин (подій), у зв`язку з якими посвідка підлягає обміну (крім закінчення строку її дії), документи для її обміну подаються протягом одного місяця з дати виникнення таких обставин (подій).

У разі коли у зв`язку із зміною прізвища та (або) власного імені чи по батькові, встановленням розбіжностей у записах необхідно обміняти паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, документи для обміну посвідки подаються не пізніше ніж через місяць після отримання нового паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства.

У разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії. У такому випадку посвідка, що підлягає обміну, після прийому документів повертається особі та здається нею під час отримання нової посвідки.

Так, досліджений судом наведений вище зміст оспорюваного рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання містить посилання лише на підпункт 6 пункту 61 Порядку № 322, проте, відомості про зазначення причин такої відмови у ньому відсутні.

Разом з цим суд враховує, що термін дії посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 закінчився 23.05.2022, однак при цьому, ГУ ДМС у Львівській області прийнято рішення від 12.07.2022 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки російської федерації ОСОБА_1 , та зобов`язано її покинути територію України у термін до 01.08.2022. У свою чергу, вказане рішення скасовано рішенням Галицького районного суду м. Львова у справі № 463/5505/22, яке набрало законної сили 17.01.2023.

За викладених обставин та враховуючи проаналізовані вищенаведені приписи чинного законодавства щодо процедури прийняття рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання в Україні у їх сукупності, суд вважає, що відповідач при прийнятті оспорюваного рішення дійшов передчасного висновку про пропуск позивачкою строку звернення, встановленого пунктами 17-19 Порядку № 322. Також у вказаному рішенні не було зазначено причин відмови, що є недотриманням та порушенням процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, яка визначена у пункті 62 Порядку №322.

Окрім того, слід зазначити, що за сталою судовою практикою та загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто, наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Прийняття безмотивованого рішення (що відбулося у даному випадку) відносно позивачки, позбавляє її права на обізнаність причин прийняття відносно нього негативного рішення, спростування доводів суб`єкта владних повноважень, ефективного захисту своїх прав.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України» дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання або обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка вирішення органу влади повинна бути чіткою та зрозумілою, як і можливі наслідки.

Європейський суд з прав людини також підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (пункт 71 рішення ЄСПЛ).

Також і в рішенні Європейського Суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі «Серяві та інші проти України» суд вказав, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Таким чином, у даному випадку, відповідач (суб`єкт владних повноважень) не міг уникнути свого обов`язку щодо необхідності зазначення причин відмови у оспорюваному рішенні, що передбачено процедурою оформлення такого рішення, встановленою пунктом 62 Порядку № 322. На думку суду, з урахуванням висновку суду про відсутність пропуску позивачкою строку звернення до органу ДМС України із заявою про видачу їй посвідки на тимчасове проживання в Україні, відповідач зобов`язаний був розглянути заяву позивачки по суті та перевірити наданий пакет документів до такої заяви.

Отже, оскільки судом встановлено, що рішення № 46011300018136 від 07.02.2023 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання в Україні не може вважатися таким, що відповідає критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, у зв`язку із чим є таким що порушує права та інтереси позивача, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Разом з тим, суд враховує, що на підставі частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Виходячи з принципу розподілу влад судова влада має здійснювати обмежене втручання в рішення глави держави.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен із яких є законним. При цьому повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що повноваження відповідача щодо прийняття рішення про видачу посвідки на тимчасове проживання є дискреційними та виключною компетенцією його як органу державної влади. Жоден інший суб`єкт чи орган, у тому числі й суд, не може здійснювати втручання у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції.

Таким чином, з огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 01.02.2023 та прийняти рішення з дотриманням вимог пункту 62 Порядку № 322 та з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачки є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, зважаючи на обсяг задоволених позовних вимог, сума судового збору, сплаченого позивачкою за подання цього позову підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (79007 м. Львів вул. Січових Стрільців 11; код ЄДРПОУ 37831493) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області № 46011300018136 від 07.02.2023 про відмову ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.

3. Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2023 та прийняти рішення з дотриманням вимог пункту 62 Порядку № 322 та з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.П. Качур