Рішення № 112252739, 18.07.2023, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2023 року м. Мукачево Справа №303/4153/23

2/303/645/23

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Кость В.В.

секретар судового засідання Станкович К. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мукачево цивільну справу

за позовом (1) ОСОБА_1 ;

(2) ОСОБА_2

до відповідача Великолучківської сільської ради Мукачівського району

про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Великолучківської сільської ради Мукачівського району про визнання права власності за кожним з них на частки спадкового майна - житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги обґрунтовуються обставинами щодо наявності у позивачів всіх правових підстав для визнання за ними права власності на будинок з надвірними спорудами за померлим батьком ОСОБА_3 , який за життя не оформив право власності, в зв`язку з чим нотаріусом було відмовлено у видачі Свідоцтва про право власності на спадкове майно.

В судове засідання позивачі не з`явилися, натомість подали спільну заяву про розгляд справи без їх участі.

Від представника відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника сільської ради, вирішення позову залишає за судом.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

Судом встановлено, що батьками позивачів є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ; серії НОМЕР_2 а.с 9).

Прізвище позивача ОСОБА_1 було змінено на « ОСОБА_1 » на підставі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 28.04.2017.

Відповідно до даних свідоцтва про укладення шлюбу від 21.10.1978 року серії НОМЕР_4 між померлим ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - « ОСОБА_1 ») було зареєстровано шлюб (а.с. 8).

Згідно з даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 16.07.2012 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Із інформаційної довідки №59 виданої 24.02.2023 року Мукачівським районним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки ТОВ «Зодчий і К» вбачається, що право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано, технічна інвентаризація проводилась у 1987 році. Актуальна інформація про зареєстроване право власності за період з 01.01.2013 відсутня.

Про відсутність державної реєстрації права власності на зазначене домоволодіння свідчать також дані інформаційної довідки №326003185 від 16.03.2023 року (а.с. 26).

Відповідно до довідки з погосподарської книги №12 за 2011-2015 роки від 01.05.2023 №353/13-17, головою дворогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 до дня смерті був ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Для підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивачі також надали копії рішення виконкому Мукачівської районної ради від 13.07.1983 року, яким надано ОСОБА_3 дозвіл на будівництво індивідуального жилого будинку та видачу «Свідоцтва про забудову садиби», дозволу на право виконання будівельних робіт від 13.07.1983, свідоцтва №31/48 від 22.07.1983 на забудову садиби, технічного паспорту на будинок від 27.04.1987 року.

Також в матеріалах справи міститься технічний паспорт на будинок з відображеними в ньому технічними характеристиками вказаного об`єкта нерухомості, до складу якого входить житловий будинок літ. «А», 1985 року побудови, господарська будівля літ. «Б», 1985 року побудови, господарська будівля літ. «В», 1985 року побудови, вбиральня літ. «Г», споруди №1-2, колодязь №3.

З урахуванням вищевказаних фактичних обставин справи, суд приймає до уваги також наступне.

Згідно зі ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається уст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З урахуванням п. 1 частини другої ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту порушеного права є його визнання.

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Статтею 1 протоколу №1 Конвенції передбачено, що: «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Частинами першою, другою та четвертою ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтями 1218, 1222 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

За статтею 1258 Цивільного кодексу України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 1, ч. 5 статті 1268 Цивільного кодексу України).

Згідно з абзацами другим та третім п. 23 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Оцінюючи фактичні обставини по справі не предмет їх відповідності вищевказаним нормам цивільного законодавства суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

20 грудня 2012 року дружина померлого - ОСОБА_1 подала до Мукачівської районної державної нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини (а.с 18).

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі постанови державного нотаріуса Другої Мукачівської державної нотаріальної контори Шпеник М. Ю. від 04.05.2023 №107/02-31, позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , у зв`язку з відсутністю документу, який посвідчує право власності спадкодавця на нерухоме майно. Також у постанові зазначено, що заповітнього розпорядження ОСОБА_3 не залишав. Крім ОСОБА_1 спадкоємцем майна померлого є його син - ОСОБА_2 , 1983 року народження.

Суд приймає до уваги те, що згідно з даними технічного паспорту роком забудови Будинку є 1985 рік, тому право власності не підлягало обов`язковій державній реєстрації. Вказана обставина пояснює фактичну відсутність правовстановлюючих документів на ОСОБА_3 .

Згідно з даними довідки про реєстрацію місця проживання, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою місцезнаходження Будинку з 23.05.2000 року. Відповідно до витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, ОСОБА_1 значиться зареєстрованою за цією ж адресою з 25.04.1997 (з урахуванням перенайменування вулиці за якою знаходиться Будинок).

Отже, проживаючи в будинку, який побудував батько, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачі після його смерті фактично прийняли спадщину.

По відношенню до наведених фактичних обставин слід зазначити, що відповідно до частини третьої ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним Кодексом України та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Таким чином, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності Закону, визнаються дійсними, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

Приймаючи до уваги фактичні обставини по справі на предмет їх відповідності вищевказаним нормам цивільного законодавства, суд приходить до висновку про наявність всіх законодавчих підстав для задоволення позовних вимог з огляду на доказово підтверджені обставини для визнання за позивачами права власності по 1/2 житлового Будинку з надвірними спорудами за померлим батьком - ОСОБА_3 .

Крім того, за результатами судового розгляду справи не встановлено обставин, які б свідчили про порушення прав, свобод та інтересів інших осіб, внаслідок ухвалення судом саме такого судового рішення.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням вищенаведених фактичних обставин по справі, суд приходить до висновку про підставність позовних вимог та необхідність їх задоволення.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 19, 41, 124, 129, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області,

УХВАЛИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2. Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Визнати за ОСОБА_2 право власності на частку житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4. Судові витрати покласти на позивачів.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

7. Позивач (1): ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_6 .

Позивач (2): ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_7 .

Відповідач: Великолучківська сільська рада Мукачівського району, 89625, с. Великі Лучки Мукачівського району, вул. Центральна 37, код ЄДРПОУ 04350398.

Суддя В.В. Кость