Рішення № 112247757, 17.07.2023, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/1166/23

Провадження № 2/204/1306/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

17 липня 2023 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого - судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання - Лавриненко В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

02 лютого 2023 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 05 червня 2018 року, у сумі 93762 гривні 47 копійок, станом на 12 грудня 2022 року, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 79787 гривень 72 копійок, заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом у сумі 3351 гривня 18 копійок та заборгованості за простроченими відсотками - 10623 гривні 57 копійок (а. с. 1-5 та на звороті, 121-125 та на звороті).

В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 05 червня 2018 року. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг. На підставі договору про надання банківських послуг 05 червня 2018 року відповідачу відкрито картковий рахунок із початковим лімітом, розмір якого у подальшому було збільшено до 200000 гривень та преміальну картку World Black Edition. Позивач свої зобов`язання виконав, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак відповідач своїх обов`язків за угодою не виконує, оскільки не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом. Внаслідок цього, станом на 12 грудня 2022 року, за ним утворилася заборгованість у сумі 93762 гривні 47 копійок, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 79787 гривень 72 копійок, заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом у сумі 3351 гривня 18 копійок та заборгованості за простроченими відсотками - 10623 гривні 57 копійок та, яку позивач прохає стягнути з ОСОБА_1 разом із судовими витратами у сумі 2481 гривня (а. с. 1-5 та на звороті, 121-125 та на звороті).

Ухвалою суду від 08лютого 2023 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків (а. с. 109).

27 лютого 2023 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 08 лютого 2023, позивачем усунуто (а. с. 112-201).

Ухвалою суду від 01 травня 2023 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 13 годину 30 хвилин 13 червня 2023 року (а. с. 206), копія якої надіслана сторонам у справі за вихідним № 10757/23-вих/2/204/1306/23 від 01 травня 2023 року (а. с. 209). 31 травня 2023 року на адресу суду з відміткою «адресат за закінченням терміну зберігання» повернуто конверт, яким відповідачу направлялись позовна заява з додатками та копія ухвали про відкриття провадження (а. с. 212).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а. с. 104), в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 214), про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення без задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.

Судом встановлено, що 05 червня 2018 року відповідач підписав заяву позивача № б/н від 05 червня 2018 року про отримання банківських послуг. Відповідно до анкети-заяви, відповідач погодився з тим, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості, станом на 12 грудня 2022 року, за відповідачем перед позивачем утворилася заборгованість у сумі 93762 гривні 47 копійок, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 79787 гривень 72 копійок, заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом у сумі 3351 гривня 18 копійок та заборгованості за простроченими відсотками - 10623 гривні 57 копійок та (а. с. 6-12 та на звороті, 126-132 та на звороті).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачкою.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

На підтвердження того, що між банком і відповідачем було укладено договір про надання кредиту, позивачем надано в якості письмового доказу Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» (яка разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, становлять договір про надання банківських послуг) від 05 червня 2018 року та, яка підписана від імені ОСОБА_1 05 червня 2018 року (а. с. 15-17, 134-136).

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як вбачається із Анкети-заяви (а. с. 15-17, 134-136), у ній зазначені персональні дані відповідача щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП, місця роботи та розміру доходу. У вказаній заяві міститься інформація про те, що позичальник ознайомився з договором про надання банківських послуг та погодився з ними. Також позичальник висловив свою згоду, що дана заява, разом з Умовами, Правилами надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» та Тарифами, становлять договір про надання банківських послуг. Вказана Анкета-заява підписана відповідачем 05 червня 2018 року (а. с. 15-17, 134-136).

Однак, не зрозуміло, яким чином вказана Анкета-заява від 05 червня 2018 року стосується кредитного договору б/н від 05 червня 2018 року, та преміальної картки World Black Edition, на яку, як стверджує позивач, відповідачу було встановлено кредитний ліміт у сумі до 200000 гривень та, заборгованість за яким позивач прохає суд стягнути з останнього, оскільки вона не містить жодних даних про те, яку саме картку отримав відповідач, строк її дії, та розмір наданого кредиту, номеру карткового рахунку, дати вручення картки відповідачу, повідомлення йому пін-коду саме цим позовом (за кредитним договором б/н від 05 червня 2018 та наданим розрахунком заборгованості.

Про вид картки не вказано і в самій заяві, тому, не зрозуміло, яким чином вказана заява стосуються кредитного договору № б/н від 05 червня 2018 року. Крім того, із даної анкети-заяви вбачається, що договір про надання банківських послуг відповідачу не видавався.

Також, на підтвердження того, що між банком і відповідачем було укладено договір про надання кредиту б/н від 05 червня 2018 року, позивачем надано в якості письмового доказу паспорт споживчого кредиту від 06 червня 2019 року (а. с. 18-21, 136 на звороті - 139 та на звороті), однак не зрозуміло, яким чином він стосується саме цього кредитного договору та Анкети-заяви від 05 червня 2018 року.

Позивачем до позову додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» розміщеного на сайті www.privatbank.ua (а. с. 27-71, 145-189), витяг з Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток «Platinum», «World Black Edition», «World Elite, Infinite», «Visa Signature» (а. с. 22-26, 140-144), які не містять відомостей щодо того, яку саме картку видано відповідачу, а також підпису останнього.

А з наданої позивачем довідки про надання відповідачу за кредитним договором № б/н кредитних карток (а. с. 14, 133 та на звороті) №№ НОМЕР_1 від 05 червня 2018 року, НОМЕР_4 від 06 червня 2019 року та НОМЕР_5 від 12 червня 2019 року, не вбачається, взагалі за яким кредитним договором вони надані та яким чином вони стосуються кредитного договору № б/н від 05 червня 2018 року.

Крім того, не вбачається, яким чином стосується кредитного договору № б/н від 05 червня 2018 року, довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки № НОМЕР_1 (Карта Універсальна Gold) від 05 червня 2018 року, оформленої на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 13, 133), тоді як позивач зазначає, що відповідачу була видана картка World Black Edition. Інших доказів позивачем на підтвердження того, що відповідачем отримано кредитну картку за вказаним кредитним договором б/н від 05 червня 2018 року, суду не надано.

Приписами ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг, відповідно до вимог ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».

Згідно з вимогами п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за простроченими відсотками. Натомість жодних документів на підтвердження їх погодження з відповідачем, останнім суду не надано.

Також відсутня процентна ставка і в Анкеті-заяві позичальника від 05 червня 2018 року, в якій також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а. с. 15-17, 134-136).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, пені і штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», розміщений на сайті www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

У справі, що розглядається, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин та не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними під час укладення кредитного договору.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Крім того, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а тому Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» розміщений на сайті www.privatbank.ua/terms не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 05 червня 2018 року шляхом підписання заяви.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та унеможливив покладання на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Крім того, роздруківка із сайту банку позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Приписами п. 336 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 визначено, що первинні документи і додатки до них це документи, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах. До них відносяться: касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, наряди на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо.

Так, позивачем надано суду розрахунок заборгованості відповідача за період з 29 травня 2019 року по 12 грудня 2022 року, який не охоплює весь період боргових зобов`язань, оскільки заборгованість з відповідача позивач прохає стягнути з 05 червня 2018 року.

Також, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем у період часу, зокрема, у період часу з вересня 2020 року по грудень 2022 року, здійснювалося нарахування відповідачу штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання.

Натомість, Законом України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» від 16 червня 2020 року, встановлено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

При цьому, приписами ч. 2 ст. 5 ЦК України визначено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

В рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі №1-7/99 зазначено, що надання зворотної дії в часі законам та іншим нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. Тобто, вказаний вище Закон має зворотну дію в часі.

Враховуючи наведені положення ЦК України та те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України встановлено з 12 березня 2020 року карантин, суд дійшов висновку, що починаючи з 12 березня 2020 року позичальника звільнено від обов`язку сплати пені за прострочення повернення тіла кредиту та процентів, а вказані нарахуванні позивачем здійснено незаконно.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що розрахунок заборгованості, що наданий позивачем на обґрунтування позовних вимог, є неналежним та недостатнім доказом для підтвердження позовних вимог, а тому суд не приймає його до уваги.

Тобто, докази, якими позивач підтверджує обставини щодо погодження між сторонами розміру відсотків, якими обґрунтовує свої вимоги, викладені в позовній заяві щодо стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками, у сумі 10623 гривні 57 копійок та відсотки за користування кредитом у сумі 3351 гривня 81 копійка, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.

Позивачем на підтвердження своїх вимог, щодо користування відповідачем кредитними коштами позивача за договором № б/н від 05 червня 2018 року та наявності у останнього заборгованості за ним, в тому числі і за простроченими відсотками, надано суду виписку по карткових рахунках відповідача. Вказана виписка є первинним банківським документом, а тому може бути належним доказом у справі.

Так, з вказаної виписки вбачається, що позивачем з відповідача списувалися щомісячні платежі: за договорами №№ 19123128670775, 19123028657438 та 19122928639567 на загальну суму 23440 гривень 64 копійки та, за договором «Оплата частинами» на загальну суму 3115 гривень 02 копійки, однак, що це за договори не зрозуміло, оскільки останні позивачем суду не надані.

Також, з вказаної виписки вбачається, що позивачем списувалися грошові кошти з розрахункового рахунку відповідача в рахунок «Комісії за обслуговування» на загальну суму 11000 гривень, що є незаконним в силу вимог ч. ч. 1. 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Такий висновок також узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, що викладені у постановах від 20 лютого 2020 у справі № 666/4957/15-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц та від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

Отже, списання позивачем грошових коштів з розрахункового рахунку відповідача в рахунок «комісії за обслуговування» на загальну суму 1260 гривень, що є платою за послуги, що супроводжують кредит, тобто платою за управління кредитом, є незаконним в силу вимог ч. ч. 1. 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Приписами ч. 5 ст. 216 ЦК України визначено, що суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до виписки з рахунків відповідача, вказана вище сума, є платою за управління кредитом.

Разом з цим, в умовах кредитного договору відсутнє будь-яке погодження між сторонами плати за управління кредитом.

Отже, відповідно до приписів ст. 215 ЦК та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», списання «комісії за обслуговування» є нікчемним в силу закону з моменту його укладення, а отже такими, що не створюють юридичних наслідків для сторін, тому не потребує визнання його недійсним.

Більш того, з вказаної виписки вбачається, що позивачем з відповідача списувалися відсотки за користування кредитом у загальному розмірі 84945 гривень 96 копійок, які не погоджені з відповідачем, оскільки жодного належного, достатнього та допустимого доказу на підтвердження вказаного, позивачем суду не надано, навіть у даній Анкеті-заяві від 05 червня 2018 року, відсутні будь-які умови про встановлення розміру відсотків за користування кредитом.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не погоджував сплату відсотків за користування кредитними коштами за договором від 05 червня 2018 року, суд вважає неправомірним та безпідставним списання позивачем внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків за користування даним кредитом. Натомість дана сума коштів підлягає зарахуванню на погашення саме тіла кредиту. Тобто списання Банком внесених боржником коштів в рахунок погашення тіла кредиту та зарахування цих коштів на погашення відсотків за користування кредитом є неправомірним та безпідставним.

З наданої позивачем довідки про зміну умов кредитування (а. с. 13, 133) вбачається, що старт карткового рахунку № НОМЕР_1 відбувся 05 червня 2018 року, а 29 травня 2019 року відповідачу було встановлено кредитний ліміт у розмірі 21000 гривень за вказаною карткою, який у подальшому було збільшено/зменшено, зокрема: 24 липня 2019 року - збільшення до 50000 гривень; 31 липня 2019 року - збільшення до 53000 гривень; 20 серпня 2019 року - збільшення до 58000 гривень, 30 серпня 2019 року - збільшення до 63000 гривень, 04 вересня 2019 року - збільшення до 68000 гривень, 13 березня 2020 року - збільшення до 73000 гривень, 27 жовтня 2021 року - зменшення до 72591 гривні 76 копійок, 11 листопада 2021 року - зменшення до 71663 гривень 54 копійок.

При цьому, вказані відомості не відповідають виписці по картковому рахунку відповідача.

Так, відомості щодо встановлення кредитного ліміту 29 травня 2019 року, стосуються картки за № НОМЕР_2 , а не картки № НОМЕР_1 , як про те стверджує позивач, а відомості щодо подальшого зменшення кредитного ліміту зокрема: 27 жовтня 2021 року - зменшення до 72591 гривні 76 копійок, 11 листопада 2021 року - зменшення до 71663 гривень 54 копійок, взагалі не підтверджуються випискою по картковому рахунку.

Таким чином, інформація з довідки про зміну умов кредитування картки № НОМЕР_1 не відповідає даним з виписки по картковому рахунку відповідача.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про платіжні системи», платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для лініювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Тобто, з урахуванням вищевикладеного, вбачається, що використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку.

Позивач не надав суду у якості доказу належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів на підставі вказаної заяви від 05 червня 2018 року та кредитного договору б/н від 05 червня 2018 року на відповідний рахунок відповідача, та згідно з яким можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу саме як кредитні кошти.

Тобто, докази, якими позивач підтверджує обставини щодо наявності у відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту, у сумі 79787 гривень 72 копійки, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.

При цьому, з виписки по картковим рахункам відповідача вбачається, що останній здійснював користування кредитними коштами та загалом ним фактично використано грошових коштів на суму 661743 гривні 68 копійок, з останньою транзакцією 31 січня 2022 року. Після чого фактичне користування кредитними коштами банку відповідачем не здійснювалося, а тіло кредиту збільшувалося за рахунок стягнення відсотків за користування кредитом. При цьому, розмір кредитного ліміту розширявся за рахунок списання відсотків, нарахування яких здійснювалося на суму фактично наданої відповідачу позики та розміру відсотків за попередній місяць, а також суми комісії та пені, тобто сума відсотків нараховувалася на суму позики + розмір відсотків за попередні місяці + розмір пені та комісії.

Крім того, з наданої позивачем виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що останнім у зазначений період часу з 05 червня 2018 року по 12 грудня 2022 року внесено грошові кошти на загальну суму 709421 гривня 39 копійок.

Оскільки фактично відповідач використав кредитних коштів на суму 661743 гривні 68 копійок, а повернув банку кошти в розмірі 709421 гривня 39 копійок, суд вважає, що у відповідача, за вищевказаний період часу, відсутня заборгованість за кредитом, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Разом з цим, суд зазначає, що оскільки доказів погодження між сторонами сплати відсотків за користування кредитом, їх розміру, відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, або підстав нарахування відсотків позивачем не надано ні в письмовому, ні в електронному вигляді, крім того, не надано доказів укладення між сторонами додаткових кредитних договорів на купівлю товарів у розстрочку, то стягненню підлягають лише фактично отримані позичальником кошти, які останнім повернуті.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем не надано суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів наявності у відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту та простроченими відсотками, та обґрунтувань (підстав) для їх нарахування.

Більш того, позивачем не розкрито таке поняття як «заборгованість за простроченим тілом кредиту», «заборгованість за нарахованими відсотками» та «заборгованість за простроченими відсотками», їх правова природа та підстави нарахування не передбачені самими Умовами та Правилами надання банківських послуг, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», «відсотки» та «прострочені відсотки», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов`язку по його поверненню.

З огляду на викладене, з урахуванням того, що позивач є юридичною особою - банківською установою, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, що вказує на обізнаність позивача із нормами процесуального права, які регламентують принцип цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, враховуючи те, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд та знає про те, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, зважаючи на те, що позивачем не надано жодних належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, суд доходить переконливого висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд визнає, що наданими до суду доказами позивач не довів підстав для задоволення заявлених ним вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 05 червня 2018 року, через що підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна