Рішення № 112247753, 18.07.2023, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/2733/23

Провадження № 2/204/1549/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2023 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

27 лютого 2023 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 11 серпня 2008 року, у сумі 31221 гривня 30 копійок, станом на 18 січня 2023 року, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 25415 гривень 14 копійок, заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом у сумі 5806 гривень 16 копійок (а. с. 1-2 та на звороті).

В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 11 серпня 2008 року. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг. На підставі договору про надання банківських послуг 11 серпня 2008 року відповідачу відкрито картковий рахунок із початковим лімітом, розмір якого у подальшому було збільшено до 25000 гривень. Позивач свої зобов`язання виконав, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак відповідач своїх обов`язків за угодою не виконує, оскільки не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом. Внаслідок цього, станом на 18 січня 2023 року, за ним утворилася заборгованість у сумі 31221 гривня 30 копійок, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 25415 гривень 14 копійок, заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом у сумі 5806 гривень 16 копійок та, яку позивач прохає стягнути з ОСОБА_1 разом із судовими витратами у сумі 2684 гривні (а. с. 1-2 та на звороті).

Ухвалою суду від 31 березня 2023 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 67), копія якої надіслана сторонам у справі за вихідним № 9200/23-вих/2/204/1549/23 від 31 березня 2023 року (а. с. 68).

Станом на 18 липня 2023 року відповідачем відзиву не надано, а також клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін учасниками справи не подавались, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення без задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 11 серпня 2008 року відповідач підписав заяву позивача № б/н від 11 серпня 2008 року про отримання банківських послуг. Відповідно до анкети-заяви, відповідач погодився з тим, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості, станом на 18 січня 2023 року, за відповідачем перед позивачем утворилася заборгованість у сумі 31221 гривня 30 копійок, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 25415 гривень 14 копійок, заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом у сумі 5806 гривень 16 копійок (а. с. 3-14).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачкою.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

На підтвердження того, що між банком і відповідачем було укладено договір про надання кредиту, позивачем надано в якості письмового доказу Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» (яка разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, становлять договір про надання банківських послуг) від 11 серпня 2008 року та, яка підписана від імені ОСОБА_1 11 серпня 2008 року (а. с. 17 та на звороті).

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як вбачається із Анкети-заяви (а. с. 17 та на звороті).), у ній зазначені персональні дані відповідача щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП, місця роботи, розміру доходу, а також висловлено його бажання отримати кредитку з бажаним кредитним лімітом 500 гривень. У вказаній заяві міститься інформація про те, що позичальник ознайомився з договором про надання банківських послуг та погодилася з ними, а екземпляр договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом самостійної роздруківки його з офіційного сайту www.privatbank.ua. Також зазначено, що позичальник, зобов`язується виконувати Умови та Привила надання банківських послуг та регулярно знайомитися з їх змінами на вказаному сайті банку. Також позичальник висловив свою згоду, що дана заява, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», яка разом з пам`яткою клієнта, становлять договір про надання банківських послуг. Вказана Анкета-заява підписана позичальником 11 серпня 2008 року (а. с. 17 та на звороті).

Нижче, у цій заяві, у відмітках банку вказано, що відповідачу видано картку № НОМЕР_1 , однак ані типу картки, ані її назви, ані дати її видачі відповідачу чи дати відкриття за нею рахунку та його номеру, вказана Анкета-заява не містить.

У вказаній заяві міститься інформація про те, що позичальник ознайомився з договором про надання банківських послуг та погодився з ними. Також позичальник висловив свою згоду, що дана заява, разом з Умовами, Правилами надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» та Тарифами, становлять договір про надання банківських послуг. Вказана Анкета-заява підписана відповідачем 11 серпня 2008 року (а. с. 17 та на звороті).

Однак, не зрозуміло, яким чином вказана Анкета-заява від 11 серпня 2008 року стосується кредитного договору б/н від 11 серпня 2008 року, заборгованість за яким позивач прохає суд стягнути з останнього, оскільки вона не містить жодних даних про те, яку саме картку отримав відповідач, строк її дії, та розмір наданого кредиту, номеру карткового рахунку, дати вручення картки відповідачу, повідомлення йому пін-коду саме цим позовом (за кредитним договором б/н від 11 серпня 2008 року та наданим розрахунком заборгованості.

Про вид картки не вказано і в самій заяві, тому, не зрозуміло, яким чином вказана заява стосуються кредитного договору № б/н від 11 серпня 2008 року. Крім того, із даної анкети-заяви вбачається, що договір про надання банківських послуг відповідачу не видавався.

Також, на підтвердження того, що між банком і відповідачем було укладено договір про надання кредиту б/н від 11 серпня 2008 року, позивачем надано в якості письмового доказу довідку про умови кредитування із використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду (а. с. 18 та на звороті), однак не зрозуміло, яким чином він стосується саме цього кредитного договору та Анкети-заяви від 11 серпня 2008 року, оскільки ані Анкета-заява від 11 серпня 2008 року, ані сама позовна заява не містить відомостей щодо назви та типу картки, виданої відповідачу.

Так само, не містить відомостей щодо типу (назви) виданої відповідачу картки № НОМЕР_1 за заявою від 11 серпня 2008 року, і довідка про видані відповідачу за кредитним № б/н картки (а. с. 16).

Крім того, у довідці про видані відповідачу за кредитним № б/н картки, зазначено про те, що, зокрема, картка № НОМЕР_1 , відкрита відповідачу 24 липня 2008 року, тоді, як кредитний договір, як стверджує позивач, відповідач уклав 11 серпня 2008 року.

Також не вбачається, яким чином стосується кредитного договору № б/н від 11 серпня 2008 року довідка про інформацію щодо умов кредитування від 16 липня 2020 року (а. с. 19-21) та витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» з різними пільговими періодами (а. с. 90 та на звороті), який, до того ж, не містить відпису позичальниці.

Позивачем до позову додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» розміщеного на сайті www.privatbank.ua (а. с. 22-31), які не містять відомостей щодо того, яку саме картку видано відповідачу, а також підпису останнього.

А з наданої позивачем довідки про надання відповідачу за кредитним договором № б/н кредитних карток (а. с. 16) № № НОМЕР_1 від 24 липня 2008 року, НОМЕР_6 від 21 червня 2012 року,НОМЕР_7 від 12 липня 2013 року, НОМЕР_6 від 21 жовтня 2017 року, НОМЕР_6 від 31 липня 2018 року, НОМЕР_8 від 29 травня 2020 року та НОМЕР_3 від 16 липня 2020 року не вбачається, взагалі за яким кредитним договором вони надані та яким чином вони стосуються кредитного договору № б/н від 11 серпня 2008 року.

Крім того, не вбачається, яким чином стосується кредитного договору № б/н від 11 серпня 2008 року, довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки № НОМЕР_1 від 24 липня 2008 року, оформленої на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 15). Інших доказів позивачем на підтвердження того, що відповідачем отримано кредитну картку за вказаним кредитним договором б/н від 11 серпня 2008 року, суду не надано.

Приписами ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг, відповідно до вимог ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».

Згідно з вимогами п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за простроченими відсотками. Натомість жодних документів на підтвердження їх погодження з відповідачем, останнім суду не надано.

Також відсутня, процентна ставка і в Анкеті-заяві позичальника від 11 серпня 2008 року, в якій також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а. с. 17 та на звороті).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, пені і штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», розміщений на сайті www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

У справі, що розглядається, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період із часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин та не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними під час укладення кредитного договору.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Крім того, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а тому Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» розміщений на сайті www.privatbank.ua/terms не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11 серпня 2008 року шляхом підписання заяви.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та унеможливив покладання на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Крім того, роздруківка із сайту банку позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладено у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Приписами п. 336 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 визначено, що первинні документи і додатки до них це документи, що фіксують факт виконання господарських операцій і стали підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку та податкових документах. До них відносяться: касові, банківські документи, ордери, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, корінці квитанцій, банківських чекових книжок, наряди на роботу, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, рахунки-фактури, авансові звіти тощо.

Так, позивачем надано суду розрахунок заборгованості відповідача за три різні періоди: з 01 травня 2009 року по 31 травня 2015 року, з 01 червня 2015 року по 30 червня 2019 року та з 01 липня 2019 року по 18 січня 2023 року, які не охоплюють весь період боргових зобов`язань та, в яких зазначені різні відсоткові ставки, у порівнянні з іншими періодами (зокрема за період часу з 01 травня 2009 року по 31 травня 2015 року - процентна ставка (поточна) - 22,8-42,2%, процентна ставка (прострочена) 22,8-42,2%, коефіцієнт - 1-2; з 01 червня 2015 року по 30 червня 2019 року процентна ставка - 2,5-3,6 %, коефіцієнт - 1-2; з 01 липня 2019 року по 22 лютого 2023 року процентна ставка (поточна) - 0-3,6 %, процентна ставка при порушенні умов кредитування 0-7,2 %, процентна ставка на прострочений кредит - 0-86,4 %).

Також, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем у період часу, зокрема, у період часу з липня 2022 року по січень 2023 року, здійснювалося нарахування відповідачу штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання.

Натомість, Законом України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» від 16 червня 2020 року, встановлено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

При цьому, приписами ч. 2 ст. 5 ЦК України визначено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

В рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі №1-7/99 зазначено, що надання зворотної дії в часі законам та іншим нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. Тобто, вказаний вище Закон має зворотну дію в часі.

Враховуючи наведені положення ЦК України та те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України встановлено з 12 березня 2020 року карантин, суд дійшов висновку, що починаючи з 12 березня 2020 року позичальника звільнено від обов`язку сплати пені за прострочення повернення тіла кредиту та процентів, а вказані нарахуванні позивачем здійснено незаконно.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що розрахунок заборгованості, що наданий позивачем на обґрунтування позовних вимог, є неналежним та недостатнім доказом для підтвердження позовних вимог, а тому суд не приймає його до уваги.

Тобто, докази, якими позивач підтверджує обставини щодо погодження між сторонами розміру відсотків, якими обґрунтовує свої вимоги, викладені в позовній заяві щодо стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками, у сумі 5806 гривень 16 копійок, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.

Позивачем на підтвердження своїх вимог, щодо користування відповідачем кредитними коштами позивача за договором № б/н від 11 серпня 2008 року та наявності у останнього заборгованості за ним, в тому числі і за простроченими відсотками, надано суду виписку по карткових рахунках відповідача. Вказана виписка є первинним банківським документом, а тому може бути належним доказом у справі. Однак надана позивачем виписка по карткових рахунках відповідача, не береться судом до уваги, оскільки вона надана за період часу з 21 червня 2012 року по 01 січня 2023 року, тоді, як кредитний договір сторонами укладено 11 серпня 2008 року, а заборгованість позивач прохає суд стягнути, станом на 18 січня 2023 року. Тобто вказана виписка не охоплює оскаржений період заборгованості, а відтак у суду відсутня можливість перевірити рух коштів по вказаним у ній рахункам, а також перевірити суми використаних кредитних коштів відповідачем за казаним кредитним договором та суми внесених ним коштів в рахунок погашення заборгованості.

Крім того, судом встановлено, що вказана виписка містить інформацію про рух/списання/надходження грошових коштів з/на рахунку відповідача, зокрема: у 2012 році - 31 липня, 31 серпня, 30 вересня, 31 жовтня, 30 листопада, 31 грудня; у 2013 році - 01 та 02 січня, 02 та 03 березня, 01 та 02 квітня, 01 та 02 травня, 01 та 02 липня, 01 серпня, 02 та 03 вересня, 01 та 31 жовтня, 30 листопада; 31 грудня; у 2014 році - 31 січня, 28 лютого, 31 березня, 30 квітня, 31 травня, 30 червня, 31 липня, 31 серпня, 30 вересня, 31 жовтня, 30 листопада, 31 грудня; у 2015 році - 31 січня, 28 лютого, 31 березня, 30 квітня, 31 травня, 01 липня, 01 серпня, 01 вересня, 01 жовтня, 01 листопада, 01 грудня; у 2016 році - 01 січня, 01 лютого, 01 березня, 01 квітня, 01 травня, 01 червня, 01 липня, 01 серпня, 01 вересня, 01 жовтня, 01 листопада, 01 грудня; у 2017 році - 01 січня, 01 лютого, 01 березня, 01 квітня, 01 травня, 01 червня, 01 липня, 01 серпня, 01 вересня, 01 жовтня, 01 листопада, 01 грудня; у 2018 році - 01 січня, 01 лютого, 01 березня, 01 квітня, 01 травня, 01 червня, 01 липня, 01 серпня, 01 вересня, 01 жовтня, 01 листопада, 01 грудня; у 2019 році - 01 січня, 01 лютого, 01 березня, 01 квітня, 01 травня, 01 червня, 01 липня, 01 серпня, 01 вересня, 01 жовтня, 01 листопада, 01 грудня; у 2020 році - 01 січня, 01 червня, 01 липня, 01 серпня, 01 вересня, 01 жовтня, 01 листопада; у 2021 році - 01 лютого, 01 березня, 01 квітня, 01 травня, 01 червня, 01 липня, 01 серпня, 01 вересня, 01 жовтня, 01 листопада; у 2022 році - 01 січня, 01 лютого, 01 березня, 01 травня, 01 червня, 01 липня, 01 серпня, 01 вересня, 01 жовтня, 01 листопада, 01 грудня; у 2023 році - 01 січня - без зазначення з якого карткового рахунку здійснюється списання.

Більш того, з вказаної виписки вбачається, що позивачем з відповідача списувалися відсотки за користування кредитом у загальному розмірі 15548 гривень 58 копійок та пеня за прострочку за кредитом на загальну суму 100 гривень, які не погоджені з відповідачем, оскільки жодного належного, достатнього та допустимого доказу на підтвердження вказаного, позивачем суду не надано.

Також, з вказаної виписки вбачається, що позивачем з відповідача списувалися страхові платежі за договором «Страхування кредитного ліміту» на загальну суму 314 гривень 56 копійок, однак не зрозуміло по якому саме кредитному договору, оскільки він суду не наданий.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не погоджував сплату відсотків за користування кредитними коштами та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру за договором від 11 серпня 2008 року, суд вважає неправомірним та безпідставним списання позивачем внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків за користування даним кредитом та пені. Натомість дана сума коштів підлягає зарахуванню на погашення саме тіла кредиту. Тобто списання Банком внесених боржником коштів в рахунок погашення тіла кредиту та зарахування цих коштів на погашення відсотків за користування кредитом та пені є неправомірним та безпідставним.

З наданої позивачем довідки про зміну умов кредитування (а. с. 15) вбачається, що старт карткового рахунку № НОМЕР_1 від 24 липня 2008 року, а 21 червня 2012 року відповідачу було встановлено кредитний ліміт у розмірі 1500 гривень за вказаною карткою, який у подальшому було збільшено/зменшено, зокрема: 18 березня 2013 року - збільшення до 2000 гривень; 31 липня 2018 року - збільшення до 3000 гривень; 28 лютого 2019 року - зменшення до 2800 гривень, 26 вересня 2019 року - збільшення до 7000 гривень, 28 січня 2020 року - збільшення до 11000 гривень, 16 липня 2020 року - збільшення до 14500 гривень, 29 грудня 2020 року - збільшення до 20000 гривень, 24 вересня 2021 року - збільшення до 25000 гривень, 26 грудня 2022 року - зменшення до 0 гривень.

При цьому, вказані відомості не відповідають виписці по картковому рахунку відповідача.

Так, відомості щодо встановлення кредитного ліміту 31 липня 2018 року, стосуються картки за № НОМЕР_2 , а 16 липня 2020 року - картки № НОМЕР_3 , а не картки № НОМЕР_4 , як про те стверджує позивач, а відомості щодо подальшого збільшення/зменшення кредитного ліміту зокрема: 28 лютого 2019 року - зменшення до 2800 гривень, 26 вересня 2019 року - збільшення до 7000 гривень, 28 січня 2020 року - збільшення до 11000 гривень, 29 грудня 2020 року - збільшення до 20000 гривень, 24 вересня 2021 року - збільшення до 25000 гривень, 26 грудня 2022 року - зменшення до 0 гривень, взагалі не підтверджуються випискою по картковому рахунку.

Таким чином, інформація з довідки про зміну умов кредитування картки № НОМЕР_2 не відповідає даним з виписки по картковому рахунку відповідача.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про платіжні системи», платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для лініювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Тобто, з урахуванням вищевикладеного, вбачається, що використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку.

Позивач не надав суду у якості доказу належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів на підставі вказаної заяви від 11 серпня 2008 року та кредитного договору б/н від 11 серпня 2008 року на відповідний рахунок відповідача, та згідно з яким можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу саме як кредитні кошти.

Разом з цим, з виписки по картковим рахункам відповідача вбачається, що останній здійснював користування кредитними коштами та остання транзакція ним здійснена 30 травня 2022 року. Після чого фактичне користування кредитними коштами банку відповідачем не здійснювалося, а тіло кредиту збільшувалося за рахунок стягнення відсотків за користування кредитом. При цьому, розмір кредитного ліміту розширявся за рахунок списання відсотків, нарахування яких здійснювалося на суму фактично наданої відповідачу позики та розміру відсотків за попередній місяць, а також суми комісії та пені, тобто сума відсотків нараховувалася на суму позики + розмір відсотків за попередні місяці + розмір пені та комісії.

Крім того, з наданої позивачем виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що останнім у зазначений період часу з 21 червня 2012 року по 01 січня 2023 року внесено грошові кошти на загальну суму 156231 гривня 93 копійки, що в декілька разів перевищує встановлений розмір кредитного ліміту.

При цьому, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у відповідача, згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, відсутня заборгованість за тілом кредиту, а заявлена позивачем сума заборгованості за тілом кредиту є заборгованістю за простроченими тілом кредиту.

Тобто, докази, якими позивач підтверджує обставини щодо наявності у відповідача заборгованості за кредитом, у сумі 25415 гривень 14 копійок, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем не надано суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів наявності у відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту та простроченими відсотками, та обґрунтувань (підстав) для їх нарахування.

Більш того, позивачем не розкрито таке поняття як «заборгованість за простроченим тілом кредиту» та «заборгованість за простроченими відсотками», їх правова природа та підстави нарахування не передбачені самими Умовами та Правилами надання банківських послуг, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», «відсотки» та «прострочені відсотки», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов`язку по його поверненню.

З огляду на викладене, з урахуванням того, що позивач є юридичною особою - банківською установою, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, що вказує на обізнаність позивача із нормами процесуального права, які регламентують принцип цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, враховуючи те, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд та знає про те, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, зважаючи на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписка по картковому рахунку відповідачки визнані судом неналежними доказами, а інших належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог позивачем не надано, суд доходить переконливого висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд визнає, що наданими до суду доказами позивач не довів підстав для задоволення заявлених ним вимог про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 11 серпня 2008 року, через що підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна