Рішення № 112231212, 10.07.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2023 року Справа № 160/11385/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кальника В.В.

за участі:

секретаря судового засіданняШимановської О.Є.

представника позивача Александрової І.І.

представника відповідача Дидюка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ретал Україна" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць за 2022 рік у розмірі 1 587 593,47 грн, -

УСТАНОВИВ:

25.05.2023 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ретал Україна", у якій просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю РЕТАЛ УКРАЇНА на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік у розмірі 1 587 593,47 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ретал Україна" перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. За 4 робочих місця, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2022 році, відповідач до 15.04.2022 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 1 587 593, 47 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.05.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

22.06.2023 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позовних вимог. Вказав, що в позовній заяві позивач зазначає про те, що середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю серед працівників відповідача повинна складати 17 осіб. Відповідач зауважує, що ним виконується зазначений показник. На підтвердження вказаних тверджень надає до суду копії наказів про прийом на роботу та звільнення з роботи, копії документів, що підтверджують факт інвалідності працівників, а також витяги із Відомостей про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, що також підтверджує:

а) факт подання відповідачем передбаченої законодавством звітності відносно працівників інвалідів;

б) факт сплати відповідачем податків та сум єдиного внеску, відносно працівників - інвалідів.

Факт прийняття зазначених звітів підтверджується відміткою на першій сторінці «Документ прийнято» та квитанціями № 2 про щоквартальне подання вищевказаних звітів.

Зазначені документи доводять, що впродовж 2022 року у відповідача були наявні трудові відносини з особами з інвалідністю, а саме помісячно: січень 19 осіб, лютий 19 осіб, березень 18 осіб, квітень 18 осіб, травень 18 осіб, червень 18 осіб, липень 18 осіб, серпень 18 осіб, вересень 18 осіб, жовтень 18 осіб, листопад 18 осіб, грудень 18 осіб.

Вищенаведене доводить той факт, що відповідачем у 2022 році було дотримано норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю кількості 17 осіб, а позовні вимоги відповідача є безпідставними.

27.06.2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відповідь, в якій останній позов підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити. Вказав, що середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у Товаристві з обмеженою відповідальністю «РЕТАЛ УКРАЇНА» за 2022 рік склала 434 осіб, а кількість осіб з інвалідністю у звітному періоді склала 13 осіб.

Дану інформацію щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримує з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, яку передає Пенсійний Фонд України.

Інформація Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування формується на підставі даних, які подає податковий агент до Пенсійного Фонду України в Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, відповідно до Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 13.01.2015№4 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 15.12.2020 року № 773), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 р. за № 111/26556.

В зазначеному списку щодо осіб з інвалідністю, які працювали протягом 2022 року, і, на думку відповідача, їх кількість необхідно врахувати під час розрахунків щодо визначення факту виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю є дві особи, а саме ОСОБА_1 , яка була звільнена - 30.04.2022, тобто особа з інвалідністю була працевлаштована протягом 2022 року тільки 4 місяці і ОСОБА_2 , яка була звільнена 07.02.2022 року, тобто вважається, що особа з інвалідністю була працевлаштована протягом 2022 року тільки 1 місяць.

На підставі наданих даних, які подав відповідач до Пенсійного Фонду України в Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску і показники, які отримано Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю необхідні для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавцями відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю", вважає, що відповідачем не дотримано нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 17 осіб.

29.06.2023 року до суду від відповідача надійшли заперечення, в яких останній вказав, що відповідно до п. 2 Постанови КМУ № 121 від 16 лютого 2011 року функціонування та ведення централізованого банку даних з проблем інвалідності забезпечується Міністерством соціальної політики разом з Міністерством охорони здоров`я, Міністерством освіти і науки, Міністерством молоді та спорту, Міністерством внутрішніх справ, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. А відповідно до п. 3 Положення користувачами банку даних є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю та його територіальні відділення, державна служба зайнятості, підприємства, що виготовляють, постачають і ремонтують технічні та інші засоби реабілітації, що призначені для безоплатного забезпечення осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, інших осіб за рахунок коштів державного бюджету, та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим Мінсоцполітики (далі - підприємства), реабілітаційні установи, суб`єкти, що надають соціальні послуги, та інші установи, організації, що забезпечують функціонування та ведення банку даних у межах своїх повноважень.

Таким чином, відповідачу, як і будь-якому іншому суб`єкту господарювання, не відомо яким чином фактично (практично) відбувається формування Банку даних, як відбувається обмін інформацією між суб`єктами владних повноважень і він не має можливості встановити на якому етапі до Банку даних потрапила недостовірна інформація про кількість працевлаштованих осіб з інвалідністю (чи, можливо, якась частина інформації була втрачена).

Також зазначив, що позивач сам зазначає, що інформацію (саме інформацію, а не докази) щодо нібито невиконання відповідачем нормативу робочих місць ним було отримано від третьої особи - Пенсійного Фонду України.

Позивачем не спростовано того факту, що протягом 2022 року, у трудових відносинах з відповідачем перебувало 20 осіб з інвалідністю. Відповідач не заперечував, а сам прямо зазначив, що двоє з них дійсно звільнилися протягом року. Проте, інші 18 (вісімнадцять) перебувають у трудових відносинах з відповідачем і по цей день.

Таким чином, кількість осіб з інвалідністю, що перебували у трудових відносинах з відповідачем протягом 2022 року, не була меншою 17 осіб.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов з підстав, наведених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні обставини, викладені у відзиві на позов та запереченнях, підтримав, проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ретал Україна" перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Так, відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, відповідач мав сплатити суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1 587 593,47 грн.

Відповідач вищевказану суму адміністративно-господарських санкцій, у встановлений законом строк, не сплатив, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

В силу пункту 1 статті 27 Право на зайнятість Конвенції про права осіб з інвалідністю, яка ратифікована Законом України від 16 грудня 2009 року №1767-VI, передбачено, що держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю.

Відповідно до Указу Президента України Про активізацію роботи щодо забезпечення прав людей з інвалідністю від 3 грудня 2015 року № 678/2015, з метою забезпечення належних умов для реалізації соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод особами з інвалідністю, впровадження кращого світового досвіду у цій сфері, недопущення дискримінації, а також виконання зобов`язань, взятих Україною за Конвенцією про права осіб з інвалідністю, Кабінету Міністрів України доручено зокрема внести до 1 квітня 2016 року в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо посилення відповідальності за порушення прав і законних інтересів осіб з інвалідністю, у тому числі стосовно унеможливлення ухилення від сплати адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю.

Суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.91 № 875-ХІІ.

При цьому, положеннями статті 17 Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, в редакції від 07.05.2017 р., передбачено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні № 875-XII від 21.03.1991 р. для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із статтею 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усі залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідіністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідіністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону №875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

З аналізу норм Закону №875-XII вбачається, що обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю. В той же час, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Суд зазначає, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Суд звертає увагу, що відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» на підприємство покладено лише обов`язок щодо подачі до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

Так, відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення», № 5067-VI, 05.07.2012, роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання».

Отже, вказаним Наказом встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та порядок її подання.

В позовній заяві позивач посилається на те, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 13 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом (17 осіб).

Як вже було зазначено судом вище, частиною 1 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні № 875-XII від 21.03.1991 р. встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановлених в статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» 17 осіб.

Таким, чином оскільки середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача становить 434 осіб, а кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до 4 % нормативу, становить 17.

Зазначене повністю знайшло своє підтвердження матеріалами справи.

Тобто, відповідачем працевлаштовано осіб з інвалідністю за кількістю робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а отже факту порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», судом не встановлено.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявні копії наказів щодо працевлаштування у 2022 році 20 осіб, яким відповідно до законодавства встановлено інвалідність.

Також суд зазначає, що на підтвердження вказаних тверджень, про фактичне працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві, яким встановлено інвалідність відповідачем надано докази, а саме: копії наказів про прийом на роботу, копії наказів про звільнення, копії довідок до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, копії відомостей про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам, копії квитанцій про подання/отримання Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку.

Крім того, судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності доказів безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Беручи до уваги встановлені у цій справі обставини, які підтверджують фактичне працевлаштування Товариством з обмеженою відповідальністю "Ретал Україна" у 2022 році осіб, яким встановлено інвалідність, відповідно до визначеного законом нормативу, а також відсутність фактів необґрунтованої відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, суд приходить до висновку, що підстав для застосування до нього господарсько-правової відповідальності у вигляді штрафних санкцій, не існує.

Відповідно до положень ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, згідно зі ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до ст. 139 КАС України, враховуючи рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору у справі не розподіляються.

Керуючись ст.ст.9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ретал Україна" про стягнення адміністративно-господарських санцій - відмовити повністю.

Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 17.07.2023 року.

Суддя В.В. Кальник