Рішення № 112230173, 30.05.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/2694/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Новака Р.В.,

при секретарі судового засідання - Бурячок А.І.,

позивач: ОСОБА_1

відповідач: акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», про захист прав споживачів та стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є клієнтом акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», якому 13.02.2014, через систему «Приват24», в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було відкрито депозитний рахунок № НОМЕР_1 та внесено на цей рахунок 30000,00 дол. США. Навесні 2014 року у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, рахунок позивача було заблоковано, нарахування відсотків припинено. З метою отримання належних позивачу коштів та нарахованих по ним відсотків позивач неодноразово звертався до банку із вимогами поновити йому доступ до рахунку, але дані вимоги позивача банком виконані не були. 20.04.2017 в Головному офісі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» отримано заяву ОСОБА_1 від 13.04.2017 про необхідність переведення 30000,00 дол. США вкладу та нарахованих на нього відсотків з рахунка № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 . У зв`язку із тим, що банк не виконав зазначену заяву позивач був змушений звернутися із відповідним позовом до суду. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23.08.2018, у справі № 757/51774/17-ц, вирішено стягнути з банка на користь ОСОБА_1 37684, 61 дол. США (з яких 7684,61 дол. США відсотки) та 31440,96 грн. Не погоджуючись із рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23.08.2018, банк оскаржив його в апеляційному порядку. Київський апеляційний суд, постановою від 21.08.2019, залишив рішення Печерського районного суду м. Києва від 23.08.2018 без змін. Постановою Верховного Суду від 01.10.2020 рішення Печерського районного суду м. Києва від 23.08.2018 та постанова Київського апеляційного суду від 21.08.2019 залишені без змін. У зв`язку із тим, що банк відмовляється від виконання свого обов`язку з переведення коштів, не виконує рішення суду, яке набрало законної сили, з метою спонукати банк якнайшвидше виконати свої зобов`язання перед позивачем він звернувся до суду із позовом про стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період з 01.12.2020 по 18.01.2021.

Ухвалою суду від 20.01.2021 у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

19.08.2021 через канцелярію суду відповідачем було подано відзив. У відзиві відповідач зазначав про свою незгоду із визначенням позивачем бази для нарахування пені та наполягав на зменшенні суми пені на підставі ст. 551 ЦК України, відповідно до принципів співмірності, розумності та обгрунтованості.

31.08.2021 через канцелярію суду позивачем було подано відповідь на відзив.

22.12.2021 через канцелярію суду від представника відповідача були подані додаткові поясненян по справі, де представник відповідача просила врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №320/5115/17-ц при ухваленні судового рішення у даній справі, відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

09.02.2022 представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» - адвокат В.О. Тузова подала до суду клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 09.02.2022 в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі №757/2694/21-ц за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів та стягнення пені- відмовлено.

12.09.2022 через канцелярію суду позивачем були подані письмові пояснення. У даних поясненнях позивач, у звязку із зміною Великою Палатою Верховного Суду бази нарахування пені, навів розрахунок пені з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, у справі № 761/16124/15, відповідно до якої пеня підлягає обрахуванню від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору, тобто від суми процентів на суму вкладу. Відповідно до розрахунку обсяг пені, що підлягає стягненню, становить 11296,37 дол. США (7684,61 дол. США/*3% х 49 днів).

19.12.2022 через канцелярію суду позивачем були подані письмові пояснення. У даних поясненнях позивач, посилаючись на позицію, викладену у постанові Дніпровського апеляційного суду від 21.09.2022, у справі № 202/5076/19, яка залишена без змін Постановою Верховного Суду від 28.11.2022, зазначено наступне: «Таким чином, заява позивача від 08.10.2014 про повернення йому грошових коштів не свідчить про договірне розірвання депозитних договорів, адже згідно «Умов та Правил надання банківських послуг» ПАТ КБ «ПриватБанк» та з урахуванням положення п.2.2.3.7 про умови та правила укладення «Вкладу «Депозит VIP», у підпункті якого 2.2.3.7.13. зазначено: «Цей договір набирає чинності з дня його підписання. Дія договору припиняється з виплатою Клієнту всієї суми вкладу разом з відсотками, що належать до сплати відповідно до умов цього договору». Тобто, підтвердженням факту припинення дії договору внаслідок його розірвання має бути саме виплата позивачеві всієї суми вкладу разом з процентами в день звернення позивача із відповідною заявою, що належать до сплати відповідно до умов договорів, чого відповідачем здійснено не було. У судовому порядку до цього зазначені договори також не розривалися, а добровільне їх розірвання відповідно до «Умов та Правил надання банківських послуг» з боку ПАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк») так і не відбулось, адже відповідачем не були виконані передумови розірвання депозитних договорів, визначені положенням п.2.2.3.7.13 «Умов та Правил надання банківських послуг». За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» суми вкладу за депозитними договорами з нарахованими процентами, оскільки само по собі звернення позивача 08.10.2014 із заявою про розірвання депозитних договорів не є достатньою підставою вважати ці договори розірваними з 10.10.2014 без виплати Банком Клієнту відповідних коштів з власних положень «Умов та Правил надання банківських послуг». Таким чином Верховний Суд погодився із позицією, відповідно до якої звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору або про видачу коштів не припиняє споживчих правовідносин між ним та банком та не свідчить про договірне розірвання депозитних договорів, оскільки само по собі звернення із заявою про розірвання депозитних договорів не є достатньою підставою вважати ці договори розірваними без виплати Банком Клієнту відповідних коштів з власних положень «Умов та Правил надання банківських послуг».

Ухвалою від 31.10.2022 підготовче провадження у справі закрито та призначено розгляд справи по суті.

04.11.2022 до суду надійшли пояснення відповідача по справі, в яких відповідач повідомив, що 17.11.2014 ПАТ КБ «ПРИВАТ БАНК» здійснив переведення боргу з подальшим укладенням додаткової угоди до цього договору на ТОВ ФК «Фінілон». З огляду на те, що будь-яких письмових заперечень від позивача відносно переведення банком на ТОВ ФК «ФІНІЛОН» боргу за договором банківського вкладу наадресу банку не надходило, то вважається, що переведення боргу банком було здійснено зі згоди позивача. З урахуванням наведеного, представник відповідача просить суд при ухваленні рішення у справі прийняти до уваги надані банком докази на підтвердження відсутності зобов`язань Банка перед позивачем.

19.12.2022 від представника позивача до суду надійшли письмові пояснення, в яких представник позивача посилався на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21.09.2022 у справі №202/5076/19, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 28.11.2022, в якій Верховний Суд погодився з позицією, відповідно до якої звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору або про видачу коштів не припиняє поживчих правовідносин між ним та банком та не свідчить про договірне розірвання депозитних договорів , оскільки само по собі звернення із заявою про розірвання депозитних договорів не є достатньою пдставою вважати ці договори розірваними без виплати Банком клієнту відповідних коштів з власних положень «Умов та правил надання банківських послуг».

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без участі. Позовні вимоги підтримував, просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без участі, просив при розгляді справи врахувати позицію Верховного Суду, викладені у постанові від 22.02.2023 у справі №757/1623/20, у позові просив відмовити в повному обсязі.

Дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з`ясованих обставин дійшов наступних висновків.

Судовим розглядом встановлено, що позивач є клієнтом акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», якому 13.02.2014, через систему «Приват24», в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було відкрито депозитний рахунок № НОМЕР_1 та внесено на цей рахунок 30000,00 дол. США.

Навесні 2014 року у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень Відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, рахунок позивача було заблоковано, нарахування відсотків припинено.

З метою отримання належних позивачу коштів та нарахованих по ним відсотків позивач неодноразово звертався до банку із вимогами поновити йому доступ до рахунку, але дані вимоги позивача банком виконані не були.

20.04.2017 в Головному офісі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» отримано заяву ОСОБА_1 від 13.04.2017 про необхідність переведення 30000,00 дол. США вкладу та нарахованих на нього відсотків з рахунка № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 .

У зв`язку із тим, що банк не виконав зазначену заяву позивач був змушений звернутися із відповідним позовом до суду.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23.08.2018, у справі № 757/51774/17-ц, вирішено стягнути з банка на користь позивача 37684,61 дол. США та 31440,96 грн.

Не погоджуючись із рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23.08.2018, банк оскаржив його в апеляційному порядку. Київський апеляційний суд, постановою від 21.08.2019, залишив рішення Печерського районного суду м. Києва від 23.08.2018 без змін.

Крім того, постановою Верховного Суду від 01.10.2020 рішення Печерського районного суду м. Києва від 23.08.2018 та постанова Київського апеляційного суду від 21.08.2019 залишені без змін.

Стягненню з відповідача на користь позивача, у справі № 757/51774/17-ц, підлягає 37684,61 дол. США (з яких 7684,61 дол. США це відсотки) та 31440, 96 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на те, що не повертаючи грошові кошти за вимогою вкладника, відповідач не виконав покладених на нього зобов`язань та позбавив позивача права користуватись належним йому майном.

Ретельно вивчивши усі обставини у справі суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, виходчи з наступного.

Так, у Постановах від 11.05.2016 у справі №6-37цс16, від 07.12.2016 у справі №6-362цс16, від 13.09.2017 у справі №6-1881цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача.

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Таким чином, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 зазначеного Закону, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019, у справі № 761/26293/16-ц, зазначено, що: «Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.».

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019, у справі № 761/26293/16-ц, Велика Палата зазначила, що пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за несвоєчасне виконання зобов`язання з повернення депозиту стягується з банка за увесь час порушення зобов`язання.

Правовідносини з банківського вкладу врегульовані нормами ЦК України, законами № 2664-ІІІ, № 2121-ІІІ, № 1023-XII.

Згідно з преамбулою Закону № 2664-III у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.

У частині другій статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.

Згідно з підпунктом 7.1.1. пункту 7.1. статті 7 Закону № 2346-ІІІ вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.

У статті 2 Закону № 2121-ІІІ вказано, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

У частинах першій, другій статті 47 Закону № 2121-ІІІ визначено види діяльності банку, зокрема банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

За змістом частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського вкладу сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу або розірвання договору банківського вкладу на вимогу однієї із сторін, в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні 3 % річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.02.2022 у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням о Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.соби, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, суд, оцінивши надані докази та обставини справи у їх сукупності, має право на власний розсуд зменшити розмір неустойки, в тому числі до її розумного розміру, з огляду на те, що наявність у кредитора (вкладника) можливості стягувати зі сторони, яка порушила зобов`язання, надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Отже, застосовуючи положення частини третьої статті 551 ЦК України, суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням як правового призначення неустойки, так і принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності.

У постановах викладених Верховним Судом від 01.12.2021 у справі № 321/404/19, від 29.06.2022 у справі № 757/17252/18-ц, від 17.08.2022 у справі № 752/25444/18, апеляційний суд залишив поза увагою те, що після ухвалення судом рішення про стягнення депозитного вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням про стягнення депозитного вкладу законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.

Відповідно до постанови Верховного Суду у спарві № 757/1623/20-ц від 22.02.2023 було зазначено «що в порушення своїх зобов`язань відповідач не виконував вимогу вкладника щодо видачі належних йому грошових коштів за банківським вкладом, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в розмірі 3 % від суми невиплачених банком відсотків за вкладом. Однак, безпідставно не врахувавши правові висновки, викладені Верховним Судом у вищезгаданих постановах від 01.12.2021 у справі № 321/404/19 (на яку також послався заявник в касаційній скарзі), від 29.06.2022 у справі № 757/17252/18-ц, від 17.08.2022 у справі № 752/25444/18, апеляційний суд залишив поза увагою те, що після ухвалення судом рішення про стягнення депозитного вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням про стягнення депозитного вкладу законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.

Таким чином, апеляційний суд безпідставно обчислив загальний розмір пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за весь період, за який позивач просив нарахувати пеню (з 14.01.2019 по 14.01.2020), оскільки з моменту набрання 21.08.2019 вищевказаним рішенням про стягнення депозитного вкладузаконної сили на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак за період з 21.08.2019 по 14.01.2020 пеня не підлягала нарахуванню.»

Разом з тим, у вищезазначеній постанові було вказано, з урахуванням того, що в цій справі розмір пені (50487,89 доларів США) значно перевищує суму невиплачених банком відсотків за вкладом (7684,61 доларів США), а також беручи до уваги, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора (вкладника), ніж належне виконання такого зобов`язання, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення частини третьої статті 551 ЦК України та обмежив (зменшив) розмір неустойки (пені) до 7684,61 доларів США, що еквівалентно 224774,84 грн (суми не виплачених банком відсотків за вкладом), що відповідає принципам добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності у цивільному судочинстві, забезпечить дотримання балансу інтересів сторін і не перетворить неустойку на несправедливо непомірний тягар боржника та джерело отримання вкладником невиправданих додаткових прибутків.

Таким чином, за встановлених в цій справі обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з банку на користь позивача пені за частиною п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в розмірі 224774,84 грн, однак помилився щодо мотивів для часткового задоволення позову».

Враховуючи те, що обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справах № 757/26746/17-ц, № 757/51306/17-ц, № 369/7118/18, № 757/38605/19, а також те, що договір банківського вкладу вважається розірваним, то позивач втрачає право на отримання пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення. При таких обставинах позов не підлягає задоволенню.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись , ст. ст. 1-16, 526, 551, 1058, 1060, 1061, 1066, 1067 ЦК України, ст.ст. 1, 10, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 1-18, 76 81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 273, 289, 352-355 ЦПК України,суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», про захист прав споживачів та стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

відповідач: акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д

Суддя Р.В. Новак