Ухвала суду № 112230034, 12.07.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/28493/23-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2023 року суддя Печерського районного суду міста Києва Соколов О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року адвокат Хіміна Інна Сергіївна в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Згідно ч. 1, 3 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 з доданими до неї матеріалами, судом встановлено наступне.

Так, позовна заява повинна відповідати вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України.

Проте, в порушення вимог п.п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява не містить: зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Пунктом 1 частини 1 статті 176 ЦПК України визначено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Позивач просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 червня 2023 року по день ухвалення рішення по справі, при цьому в позовній заяві відсутня ціна позову, а також обґрунтований розрахунок сум, що стягуються.

Крім того, представник позивача зазначає у позовній заяві, що нею був направлений до відповідача адвокатський запит № 51/23 стосовно отримання наступник документів: копії Протоколу доручення першого заступника начальника КМВА Поворозника М.Ю. від 17.11.2022 року № 42, інформації про перелік всіх вакантних посад, в т.ч. по всіх структурних підрозділах закладу в період з 24.03.2023 року по 29.06.2023 року, копії штатного розпису за березень, квітень, травень, червень 2023 року, рішення комісії при наявності, створеної згідно наказу від 24.03.2023 року № 97 «Про скорочення штату працівників хірургічного відділення КНП «КМКЛ № 12» про переважне право на залишення на роботі у ході проведення процедури скорочення працівників хірургічного відділення, інформацію про середньоденну заробітну плату, однак до позовної заяви не додано копій вказаного адвокатського запиту та доказів його направлення відповідачу.

З приводу вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди у розмірі 20 000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, порушуючи питання про відшкодування моральної шкоди, позивачем не повно викладено обставини справи з зазначенням посилань на відповідні докази щодо спричинення йому моральної шкоди та відповідного розрахунку, згідно якого позивач оцінив свої моральні страждання

Позовна заява містить лише загальні посилання на наявність підстав, на думку позивача, для відшкодування моральної шкоди, та відповідно, не містить відомостей в чому саме полягає заподіяна останньому моральна шкода.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Пунктом 2.2. Узагальненого науково-консультативного висновку стосовно визначення належності позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди до вимог майнового чи немайнового характеру, викладеного в Листі ВАСУ від 01.01.2015 року, зазначено, що майновий чи немайновий характер позовної вимоги про відшкодування (компенсації) моральної шкоди залежить від наступного.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб.

Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою. Тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою, а вимога про відшкодування моральної шкоди в інший (немайновий) спосіб є немайновою вимогою.

Крім того, ч. 4 ст. 177 ЦПК України визначено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Так, на підставу звільнення від сплати судового збору позивач посилається на ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати.

За своєю суттю середній заробіток за час вимушеного прогулу не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання, а є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, представник позивача в тексі позовної заяви просить відстрочити позивачу сплату судового збору за вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн., в обґрунтування зазначає, що позивач звільнений із займаної посади з 31.05.2023 року та має на утриманні чотирьох дітей.

Відповідно до частин першої, третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Умови, за наявності яких, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі закріплені у частині першій статті 8 Закону України «Про судовий збір», а саме: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання про відстрочення сплати судового збору, згідно зі статтею 12 ЦПК України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. На підтвердження незадовільного майнового стану можуть бути надані, наприклад, довідка про доходи, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) здійснити оплату судового збору.

Проте,представником позивача не обґрунтовано клопотання про відстрочення сплати судового збору позивачем окрім цього, суду не надано доказів наявності обставин, передбачених частиною першою статті 8 Закону України.

Відтак, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору, слід відмовити.

Інших підстав для звільнення позивача від сплати судового збору судом не встановлено, позивачем не наведено.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Так, позивачем заявлено позовні вимоги: немайнового характеру - про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, від сплати судового збору за які позивач звільнений відповідно до положень Закону України «Про судовий збір», і майнового характеру - про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, які судовим збором не оплачена.

Згідно ч. 2 ст. 133 ЦПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як визначено у ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, судовий збір сплачується за ставкою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як визначено у ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з 1 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2684,00 грн.

Таким чином, позивачу необхідно визначити ціну позову, надати суду розрахунок заборгованості з виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та сплатити за звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди судовий збір в розмірі, залежно від суми, що підлягає стягненню, у відповідності до положень Закону України «Про судовий збір».

Відтак, позовна заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України.

На виконання ухвали про залишення заяви без руху необхідно надати позовну заяву в новій редакції з усуненням виявлених недоліків, відповідно для суду та учасників у справі, сплатити судовий збір за вимоги, відповідно до змісту позовних вимог та ЗУ «Про судовий збір» та подати до суду оригінал квитанції про сплату судового збору відповідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України

Частиною 1 статті 185 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Аналізуючи викладене, позовну заяву ОСОБА_1 слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення виявлених судом недоліків.

Роз`яснити позивачу, що згідно ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст.ст. 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1-19, 23, 33, 34, 49, 174-177, 184, 185, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 12» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - залишити без руху та надати строк для усунення недоліків.

Роз`яснити позивачу право протягом десяти днів з дня отримання ухвали усунути виявлені в ній недоліки, шляхом подання заяви з додержанням вимог, встановлених ст. 177 ЦПК України.

Якщо у встановлений строк виявлені недоліки не будуть усунуті, заява буде вважатись неподаною та повернута позивачеві.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.М.Соколов