Ухвала суду № 112219092, 06.07.2023, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 2018/9302/2012

н/п 6/953/98/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2023 р. Київський районний суд м. Харкова в складі:

судді Єфіменко Н.В.,

за участю секретаря Лущан В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» про поновлення пропущеного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі № 2018/9302/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

04 травня 2023 р. до Київського районного суду м. Харкова надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» (далі: заявник) про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі № 2018/9302/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтуванняозначеної заявиТовариство зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«Паріс» посилаєтьсяна те,що первіснийстягував,у зв`язкуз введеннямтимчасової адміністраціїта ліквідаціїДельта Банку,яка почалася02.10.2015р.та триваєдо цьогочасу,ліквідації таскорочення працівниківбанку,не звертавсядо судуіз заявоюпро отриманнявиконавчого листау справі№ 2018/9302/2012.У зв`язкуз чимвважає,що заявникомз поважнихпричин пропущенострок пред`явленнявиконавчого документудо виконання.Також зазначив,що відповіднодо ст.129Конституції Україниоднією зосновних засадсудочинства є обов`язковість рішень суду.

У судове засідання призначене на 06.07.2023 р. учасники справи не з`явились, належним чином повідомленні про дату, час та місце судового засідання. У прохальній частині заяви товариство просила розгляд справи проводити за відсутності представника заявника, боржник причину неявки суду не повідомив.

Згідно з ч. 3 ст. 433 ЦПК України заява розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе розглянути подану заяву за відсутності учасників справи.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі № 2018/9302/2012, суд дійшов наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Частиною 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Підставою для поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа є наявність поважних причин такого пропуску, встановлення яких віднесено на розсуд суду, який у кожному конкретному випадку має в залежності від конкретних обставин встановити їх наявність та об`єктивну вагу для сторін та для справи.

Причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який пропущений та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Виходячи з аналізу зазначених норм права, суд, відповідно до ст. 433 ЦПК України, при вирішенні питання про поновлення строку для пред`явлення до виконання документа, виданого на підставі судового рішення, повинен з`ясувати питання щодо причин пропуску цього строку та залежно від характеру цих причин зробити висновок про їх поважність чи неповажність, а відтак дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для поновлення строку.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності дотримання принципу правової (юридичної) визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права (зокрема, рішення у справах «Єлоєв проти України», «Новік проти України»).

У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення перш за все стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування.

Положення Закону України «Про виконавче провадження», що обмежують строк на пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання, є законодавчим втіленням принципу правової визначеності та встановлюють строк, протягом якого боржник може очікувати примусового виконання рішення, ухваленого не на його користь.

Протягом цього строку позивач (стягувач), який бажає примусово виконати рішення суду, повинен вжити всіх залежних від нього заходів для отримання виконавчого документу та пред`явлення його до примусового виконання.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Пономарьов проти України» (№3236/03) 03 квітня 2008 року встановив, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (пункт 41 рішення).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі Diya 97 v. Ukraine ("Дія 97" проти України", заява N19164/04, рішення від 21 жовтня 2010 року, п. 47) вказав, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх, не лише до сторін провадження, але й національних судів.

Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Ponomaryov v. Ukraine, «Пономарьов проти України», заява №3236/03, рішення від 3 квітня 2008 року, п. 41), що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Причина пропуску строку, в тому числі для вирішення того чи іншого процедурного питання, може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду з заявою про поновлення строку, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Поновленню підлягають лише порушені з поважних причин строки, встановлені законом або судом, а при вирішенні цього питання суд вправі діяти з певною свободою розсуду для дотримання принципу верховенства права (дискреційні повноваження суду).

Сторони виконавчого провадження зобов`язані реалізувати свої права та виконати свої обов`язки в межах установлених законом строків.

28.08.2012 заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 001-20963-300807 від 30.08.2007 р. у сумі 5075, 90 грн.

14.02.2013 р. представником позивача отримано копію рішення та один виконавчий лист.

12.08.2021 ухвалою Київського районного суду м. Харкова замінено у виконавчому провадженні у цивільній справі №2018/9302/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором стягувача Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Паріс».

Заявник посилається на те, що первісний стягував, у зв`язку з введенням тимчасової адміністрації та ліквідації Дельта Банку, яка почалася 02.10.2015 р. та триває до цього часу, ліквідації та скорочення працівників банку, не звертався до суду із заявою про отримання виконавчого листа у справі № 2018/9302/2012. У зв`язку з чим вважає, що заявником з поважних причин пропущено строк для пред`явлення виконавчого документу до виконання. Також зазначив, що відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доводи заявника про те, що запровадження процедури ліквідації банку свідчить про поважність пропуску строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання, є безпідставними.

Такі ж висновки викладено в постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у справі №616/4465/12 (провадження №61-25805св18), що має бути враховано судом при ухваленні рішення (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про добросовісну реалізацію первісним стягувачем (ПАТ «ДельтаБанк») своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасний контроль за виконанням судового рішення. Строк пред`явлення виконавчих листів до виконання пропущено через бездіяльність стягувача (ПАТ «ДельтаБанк»), об`єктивні та поважні причини пропуску зазначеного строку відсутні.

При цьому факт набуття заявником права вимоги після закінчення строку на пред`явлення виконавчих листів до виконання не є безумовною підставою для поновлення цього строку.

Сам по собі факт того, що рішення суду залишається невиконаним, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки визначаючи строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, законодавець був обізнаний, що рішення суду повинно виконуватися. Однак, законодавець визнав за необхідне обмежити строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред`явлений до виконання, таким чином забезпечив рівність сторін виконавчого провадження.

Суд вважає, що наявність норм Конституції України, положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про обов`язковість виконання судового рішення та рішень Європейського суду з прав людини з цього приводу не можуть бути єдиною достатньою підставою для поновлення пропущеного без поважних причин строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки вимагають добросовісної та законної поведінки кожного учасника судового процесу, у тому числі і стягувача на стадії виконання судового рішення.

Так, в рішенні ЄСПЛ «Пономарьов проти України» суд визначив, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, однак такі повноваження не є необмеженими.

В рішенні ЄСПЛ «Устименко проти України» було наголошено на тому, що безпідставне поновлення процесуальних строків Судом є протиправним, порушує принцип юридичної визначеності та право на справедливий суд (ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод»).

З огляду на зазначене, надаючи оцінку доводам заявника про наявність підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів у справі до виконання, суд дійшов висновку, що заявником не доведено поважність причин пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, а тому заява задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 260, 433 ЦПК України, Закону України "Про виконавче провадження", суд,-

постановив:

Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Паріс» у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі № 2018/9302/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом 15 днів з моменту з дня її підписання.

Суддя -