Рішення № 112218202, 06.07.2023, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/8817/22

Провадження № 2/202/563/2023

РІШЕННЯ

Іменем України

06 липня 2023 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Ісаєвої Д.А.

за участю секретаря судового засідання Разнатовської А.Д.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Дніпровська міська рада про витребування майна із чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просила суд витребувати майно із незаконного володіння відповідачів.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в 1949 році дідові позивача ОСОБА_5 , який працював в той час сторожем на будівництві, було відведено в постійне безстрокове користування для будівництва індивідуального житлового будинку земельну ділянку площею 0,15 га. На відведеній в постійне користування земельній ділянці дід ОСОБА_6 побудував житловий будинок літ. А-1 житловою площею 24.8 кв.м., загальною площею 43,4 кв.м. та два сараї літ В-1 та літ. Б-1.

Рішенням № 43 від 09.01.1962 року виконкомом Амур-Нижньодніпровської районної ради м. Дніпропетровська визнано право власності на зазначене домоволодіння, а 12.01.1962 року відділ комунального господарства виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради м. Дніпропетровська видав ОСОБА_6 свідоцтво про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 .

В 1976 році сараї літ. В-1 та Б.-1 були перебудовані дідом в житловий будинок літ. Б-1 житловою площею 21,5 кв.м., загальною площею 46,0 кв.м.

1983 році ОСОБА_6 написав на ім`я позивача заповіт, залишивши останньому житловий будинок із надвірними будівлями, розташовані за вищевказаною адресою.

Окрім цього ОСОБА_6 збудував два сараї літ. В. та Г., сарай літ. Д з погребом від Д, входом в погріб літ. Е. Починаючи з 1981 року ОСОБА_6 готував документи для внесення поточних змін у технічну документацію, оскільки попереднього дозволу для зведення вищевказаних будівель та споруд не було.

Позивач стверджує, що виконкомом районної Ради прийняв незаконні, неправомірні рішення № 181 від 15.04.1988 року, № 508.2 від 14.10.1988 року та № 607.31 від 23.12.1988 року про узаконення самовільних будівель за померлим батьком ОСОБА_5 , визнання його співвласником домоволодіння та встановлення його частки як співвласника в розмірі 55/100 часток.

Позивачу дісталося 44/100 часток домоволодіння.

На підставі вищевказаних неправильних документів Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська своїм рішенням від 04.07.2011 року у справі № 0417/2-90/20 незаконно та необгрунтовано провів розподіл спільного майна в натурі між позивачем та його сестрою ОСОБА_4 .

Теперішнім набувачем 55/100 частки домоволодіння на підставі договору дарування є ОСОБА_3

13.12.2022 року було відкрито провадження у вказаній цивільній справі і призначено її до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 22.03.2023 року підготовче судове засідання по справі було закрито.

13.01.2023 року через канцелярію суду від представника відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що позивач ОСОБА_2 не надав жодного доказу приналежності або правонаступництва за спірним майном, а також доказів порушення його майнових прав.

30.01.2023 року від представника третьої особи надійшли письмові пояснення по справі, у яких зазначено, що позивач не наводить жодних обставин, які могли б підтвердити порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи законних інтересів з боку Дніпровської міської ради.

До суду через канцелярію суду 13.02.2023 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якому зазначено, що доводи викладені як в позовній заяві, та і у відповіді на відзив відповідачками не спростовані, аргументів про наявність у померло батька позивача у постійному користуванні земельної ділянки під будівництво не приведено, окрім посилання на те, що в 1949-1950 роках земельна ділянка надавалась на всю сім`ю, зокрема і на батька позивача ОСОБА_5 , який народився після надання земельної ділянки.

20.02.2023 року до суду від представника відповідачів надійшли заперечення, у яких зазначено, що доводи позивача зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для позивача, що має за мету задоволення позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник третьої особи у судовому засіданні просила розглянути справу на розсуд суду.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

1949 році дідові позивача ОСОБА_5 , який працював в той час сторожем на будівництві, було відведено в постійне безстрокове користування для будівництва індивідуального житлового будинку земельну ділянку площею 0,15 га. На відведеній в постійне користування земельній ділянці дід ОСОБА_6 побудував житловий будинок літ. А-1 житловою площею 24.8 кв.м., загальною площею 43,4 кв.м. та два сараї літ В-1 та літ. Б-1.

Рішенням № 43 від 09.01.1962 року виконкомом Амур-Нижньодніпровської районної ради м. Дніпропетровська визнано право власності на зазначене домоволодіння, а 12.01.1962 року відділ комунального господарства виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради м. Дніпропетровська видав ОСОБА_6 свідоцтво про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 .

В 1976 році сараї літ. В-1 та Б.-1 були перебудовані дідом в житловий будинок літ. Б-1 житловою площею 21,5 кв.м., загальною площею 46,0 кв.м.

1983 році ОСОБА_6 написав на ім`я позивача заповіт, залишивши останньому житловий будинок із надвірними будівлями, розташовані за вищевказаною адресою.

Окрім цього ОСОБА_6 збудував два сараї літ. В. та Г., сарай літ. Д з погребом від Д, входом в погріб літ. Е. Починаючи з 1981 року ОСОБА_6 готував документи для внесення поточних змін у технічну документацію, оскільки попереднього дозволу для зведення вищевказаних будівель та споруд не було.

Рішенням Виконавчого комітету Індустріальної районної Ради від 15.04.1988 року № 181 "Про зміну ідеальних часток між співвласниками у домоволодінні АДРЕСА_1 , узаконення за ОСОБА_5 житлового будинку Б-1, сараю Г, узаконенні за ОСОБА_6 сараїв Д, В, затвердження акта приймання житлового будинку Б-1 та акту часток", було вирішено:1. Узаконити за ОСОБА_5 індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 , побудова на земельній ділянці; 2. Узаконити за гр. ОСОБА_6 сараї В, Д, побудовані на земельній ділянці АДРЕСА_1 ; 3. Змінити ідеальні частки між співвласниками у домоволодінні АДРЕСА_1 згідно акту часток, встановивши право власності на 61/100 частки домоволодіння - за ОСОБА_6 ; на 39/100 частки домоволодіння - за ОСОБА_5 .

Рішенням Виконавчого комітету Індустріальної районної Ради від 14.10.1988 року № 5082 "Про зміну ідеальних часток між співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 та затвердження акту часток" зазначено, що заявник ( ОСОБА_5 ) приховав, що на момент прийняття рішення в ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, та враховуючи викладене, згоду співвласників, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , вирішив: 3. Змінити ідеальні частки між співвласниками у домоволодінні АДРЕСА_1 згідно акту часток, встановивши право власності: на 45/100 частки домоволодіння - за ОСОБА_2 ; на 55/100 частик домоволодіння за ОСОБА_5 .

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач неодноразово наголошував на протиправності рішень Виконавчого комітету Індустріальної районної Ради.

Однак вищевказана протиправність не знайшла свого підтвердження у рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04.07.2011 року по справі № 0417/2-90/11.

Окрім цього, рішенням Індустріального районного суду від 29.01.2016 року по справі № 202/1601/16-ц предметом спору якого було спірне нерухоме майно, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , в частині визнання дій ОСОБА_8 щодо надання ОСОБА_5 дозволу на узаконення шляхом введення в експлуатацію та оформлення на його ім`я права власності на житловий будинок Б-1 сараїв В, самовільно збудованих у спадковому домоволодінні АДРЕСА_1 , адже позовні вимоги є безпідставними.

Позивач посилається на записи Погосподарської книги, та вважає, що відведення в передбаченому порядку земельної ділянки під забудову надавалось лише ОСОБА_6 . Однак, суд не погоджується з таким твердженням, оскільки із тексту вищевказаної книги вбачається, що ОСОБА_6 є головою сім`ї до складу якої входять: ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , яким надано у господарювання земельну ділянку. Інформація щодо виділення саме ОСОБА_6 земельної ділянки під забудову відсутня.

Положеннями ст. ст. 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, ст. 387 ЦК України, надає власнику право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, викладених у статтях 12 і 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 76 і 81 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував той факт, що 55/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 належить саме ОСОБА_2 . Доводи позивача зводяться до незгоди з вищевказаними рішеннями Виконавчого комітету Індустріальної районної Ради, які останній оскаржував, однак неправомірність яких, суд у своїх рішеннях не знайшов.

Ґрунтуючись на засадах верховенства права, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень та які були досліджені у судовому засіданні, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Представник відповідачів подав клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Про існування Погосподарської книги позивачу стало відомо 14.11.2019 року, що підтверджується копією витягу.

З моменту подачі позовної заяви строк позовної давності у три роки не сплив, а тому позивачем дотримано строк позовної давності та у задоволенні клопотання потрібно відмовити.

Згідно ст. 141 ЦПК України судові витрати залишити за позивачем.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 141, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Дніпровська міська рада про витребування майна із чужого незаконного володіння, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Суддя Д.А. Ісаєва