Рішення № 112201887, 04.07.2023, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2023 року Справа № 489/742/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Дюльгер І.М.

за участю сторін:

від позивача (представник позивача) - в судове засідання не з`явився,

від 1-го відповідача (представник 1-го відповідача) - в судове засідання не з`явився

від 2-го відповідача (представник 2-го відповідача) - в судове засідання не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Миколаївської міської ради ( 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРПОУ 26565573, електронна адреса: sov@mkrada.gov.ua)

до відповідача-1: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Естетік-1", 54001, м.Миколаїв, вул. Потьомкінська, 51/2, код ЄДРПОУ 34566016

про: скасування записів про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Миколаївська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Естетик-1", про скасування записів про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позовну заяву мотивовано тим, що 10 жовтня 2016 року між Миколаївською міською радою та ТОВ "Естетик-1" укладено договір оренди землі № 11202, відповідно до якого ТОВ "Естетик-1" надано земельну ділянку, площею 1 170 кв. м, кадастровий номер 4810136900:02:002:0095, для обслуговування логістичного центру з автостоянкою, за умови збереження зелених насаджень, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно, зі строком дії договору до 10 жовтня 2019 року.

У 2018 році ТОВ "Естетик-1" на цій земельній ділянці здійснило будівництво об`єкта нежитлової нерухомості, зокрема логістичного центру з автостоянкою, без дозволу орендодавця та власника орендованої земельної ділянки, а також оформило на нього право власності, чим фактично порушило умови укладеного між сторонами договору оренди.

10 травня 2019 року між ТОВ "Естетик-1" та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу логістичного центру з автостоянкою на за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Горобченко С. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 912.

При цьому договір оренди землі від 10 жовтня 2016 року № 11202, укладений між Миколаївською міською радою та ТОВ "Естетик-1", не припинив свою дію в цілому, а відбулася заміна сторони в зобов`язанні, а саме орендаря, з ТОВ "Естетик-1" на ОСОБА_1 .

На даний час речове право на нерухоме майно логістичного центру з автостоянкою зареєстровано за ОСОБА_1 , номер запису про право власності 31490431.

Миколаївська міська рада вважає, що ТОВ "Естетик-1" здійснило самочинне будівництво логістичного центру з автостоянкою на належній їй земельній ділянці без її згоди, зареєструвало право власності на зазначений об`єкт, а згодом здійснило його відчуження на користь ОСОБА_1 , що призвело до самовільного зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки та порушення прав територіальної громади міста.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2020 року позов Миколаївської міської ради задоволено. Скасовано запис про право власності від 03 липня 2018 року № 26904111, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про державну реєстрацію за ТОВ "Естетик-1" права власності на логістичний центр з автостоянкою, загальною площею 13,6 кв. м, на АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1591156548101. Визнано недійсним договір купівлі-продажу логістичного центру з автостоянкою від 10 травня 2019 року, укладений між ТОВ "Естетик-1" та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горобченко С. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 912. Скасовано запис про право власності від 10 травня 2019 року № 31490431, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про державну реєстрацію за ОСОБА_1 , права власності на логістичний центр з автостоянкою, загальною площею 13,6 кв. м, на АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1591156548101. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути Миколаївській міській раді самовільно зайняту земельну ділянку, площею 1170 кв.м., кадастровий номер 4810136900:02:002:0095, на АДРЕСА_3 у придатному для використання стані шляхом звільнення її від будівель та споруд, у тому числі, від будівель та споруд логістичного центру з автостоянкою, загальною площею 13,6 кв. м. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2020 року скасовано, провадження у справі за позовом Миколаївської міської ради закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Постановою Верховного Суду від 20.10.2021 касаційну скаргу Миколаївської міської ради залишено без задоволення. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 22.12.2020 залишено без змін.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 25.11.2021 поновлено Миколаївській міській раді строк на подання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Справу № 489/742/20 за позовом Миколаївської міської ради до ТОВ "Естетік-1", ОСОБА_1 про скасування записів про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути земельну ділянку ухвалено передати для продовження розгляду до Господарського суду Миколаївської області.

02.12.2021 до Господарського суду Миколаївської області від Миколаївського апеляційного суду надійшла справа № 489/742/20 за позовом Миколаївської міської ради до ТОВ "Естетік-1", ОСОБА_1 про скасування записів про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2021 для розгляду справи визначено суддю Смородінову О.Г.

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2021 відбувся повторний автоматизований розподіл судової справи № 489/742/20 у зв`язку з тимчасовою непрацездатність головуючої судді Смородінової О.Г.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2021 для розгляду справи визначено суддю Семенчук Н.О.

Суд, у відповідності до ч.ч. 6, 7 ст. 176 ГПК України звернувся із запитом до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради про надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інших відомостей щодо ОСОБА_1 .

28.12.2021 до суду від Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надійшов лист за № 19.03.03-11/7833/21 від 22.12.2021, в якому на запит суду від 17.12.2021 щодо місця реєстрації ОСОБА_1 , повідомлено, що із наведеної у запиті сукупності даних неможливо ідентифікувати фізичну особу в Реєстрі для надання запитуваної інформації.

29 грудня 2021 року позивач надав до суду заяву від 23.12.2021 про зміну предмета позову

29.12.2021 суд, у відповідності до ч.ч. 6, 7 ст. 176 ГПК України, звернувся із повторним запитом до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради про надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інших відомостей щодо ОСОБА_1 , зазначивши дату народження особи.

29.12.2021 до Господарського суду Миколаївської області від Миколаївської міської ради надійшла заява про забезпечення позову за змістом якої позивач просить:

- накласти арешт на логістичний центр з автостоянкою загальною площею 13,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , належний ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 10 травня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горобченко С.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 912;

- заборонити ОСОБА_1 відчужувати або іншим чином розпоряджатися логістичним центром з автостоянкою загальною площею 13,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1591156548101);

- заборонити державним реєстраторам, нотаріусам, іншим суб`єктам та посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером - 1591156548101 - логістичний центр з автостоянкою загальною площею 13,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.12.2021 у справі №915/742/20 (суддя Семенчук Н.О.) заяву з Миколаївської міської ради про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на логістичний центр з автостоянкою загальною площею 13,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , належний ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 10 травня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горобченко С.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 912. В іншій частині заяви відмовлено.

Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 31.12.2021 у справі №489/742/20 залишено без змін.

17.01.2022 до суду від Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надійшов лист за № 19.03.03-11/175/22 від 11.01.2022, в якому на запит суду від 29.12.2021 щодо місця реєстрації ОСОБА_1 , повідомлено, що станом на 11.01.2022 в Реєстрі територіальної громади м. Миколаєва відсутні відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; в Реєстрі містяться відомості про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_4 .

Ухвалою суду від 02.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 01 березня 2022 року об 14 год. 30 хв.

09 лютого 2022 року позивача до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надав заяву від 28.01.2022 про зміну предмета позову в якій просить суд вважати позовні вимоги у справі №489/742/20 заявленими в наступній редакції:

- скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за Товариством

з обмеженою відповідальністю «Естетик-1» (код ЄДРПОУ 34566016) право власності на логістичний центр з автостоянкою загальною площею 13,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1591156548101, державна реєстрація від 03.07.2018 №26904111).

- визнати недійсним договір купівлі-продажу логістичного центру з автостоянкою

від 10.05.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Естетик-1» (код ЄДРПОУ 34566016) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горобчепко С.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 912.

- скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на логістичний центр з автостоянкою загальною площею 13,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1591156548101, державна реєстрація від 10.05.2019 №31490431).

- зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути

Миколаївській міській раді (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРПОУ 26565573) земельну ділянку площею 1170 кв.м,, кадастровий номер 4810136900:02:002:0095, по АДРЕСА_2 у придатному для використання стані шляхом звільнення її від будівель та споруд, у т.ч. будівель та споруд логістичного центру з автостоянкою загальною площею 13,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Також, просить суд заяву Миколаївської міської ради про зміну предмета позову від 23.12.2021 залишити без розгляду.

Враховуючи викладене, судом розглядаються позовні вимоги в редакції викладені в заяві про зміну предмета позову від 28.01.2022.

16 лютого 2022 року відповідач-1 до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надала відзив на позовну заяву в якому проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову. В обґрунтування вказує, що в 2018 році ТОВ «ЕСТЕТИК-1» збудувало на орендованій земельній ділянці об`єкт нежитлової нерухомості-логістичний центр з автостоянкою та оформило на нього право власності. Зазначає, що 10 травня 2019 року між ТОВ «ЕСТЕТИК-1» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі - продажу логістичного центру з автостоянкою. Вказує, що оскільки будівництво спірного логістичного центру було здійснено на земельній ділянці, яка знаходилась в оренді у замовника і була надана для його розміщення та при наявності декларації про готовність об`єкту до експлуатації, тому логістичний центр з автостоянкою не є самочинним будівництвом. Зазначає, що ТОВ «ЕСТЕТИК-1» не здійснювало самочинного будівництва, тому мало право оформити документи та зареєструвати набуті права. Зазначає, що оскільки, на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 10 травня 2019 року жодним судовим рішенням не було встановлено незаконність набуття ТОВ «ЕСТЕТИК-1» права власності на логістичний центр з автостоянкою, то відсутні правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу цього майна. Вважає, що позивачем не доведено, що набуття ФОП Горшколєп Н.М. право власності за договором купівлі-продажу логістичного центру з автостоянкою є незаконним. Вказує, що з моменту купівлі відповідного майна, фактичним орендарем за договором оренди землі від 10 жовтня 2016 року стала ФОП Горшколєп Н.М., тому саме до неї, як власника нерухомого майна, перейшло право оренди за договором оренди, без потреби в повторному оформленні права оренди на спірну земельну ділянку, у зв`язку з цим, доводи позивача в частині самовільного зайняття земельної ділянки є помилковими. ОСОБА_1 вважає, що набула права власності на законних підставах.

16 лютого 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Естетік-1" до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надало відзив на позовну заяву в якому проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що Миколаївська міська рада не є стороною договору купівлі-продажу логістичного центру з автостоянкою по АДРЕСА_2 від 10 травня 2019 року, в позовній заяві не наведено встановлених законом підстав для визнання цього договору недійсним. Вказує, що 18 січня 2018 року Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради за № 061180181480 зареєстровано подане відповідачем-2 повідомлення про початок виконання будівельних робіт з будівництва логістичного центру з автостоянкою за адресою: АДРЕСА_2, відповідно до якого земельна ділянка використовується для будівництва на підставі договору №11202 від 10 жовтня 2016 року. У подальшому, 14 серпня 2018 року Управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради за №МК141182261978 зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації логістичного центру з автостоянкою. На підставі запису про право власності № 26904111 від 03 липня 2018 року за ТОВ «ЕСТЕТИК-1» зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомості. Вказує, що ТОВ «ЕСТЕТИК-1» було дотримано всі вимоги закону при будівництві та введені в експлуатацію логістичного центру з автостоянкою. Зазначає, що оскільки ОСОБА_1 є добросовісним набувачем логістичного центру з автостоянкою, позбавлення її права власності не відповідає принципу пропорційності втручання в приватне право власності. Право власності на землю є відмінним від права власності на об`єкт нерухомості розташований на цій земельній ділянці. Вказує, що повернення спірної земельної ділянки не може тягнути за собою позбавлення права власності на об`єкт нерухомого майна, який на ній розташований, що виключає можливість ефективного захисту права власності позивача на землю шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

23.02.2023 Миколаївська міська рада надала до суду відповіді на відзив відповідача-1 та відповідача -2 в яких вказує, що ТОВ «Естетик -1» неправомірно набуло право власності на спірний об`єкт. Вказує, що наявність державної реєстрації права беззастережно не свідчить про дотримання ТОВ «Естетик-1» чинного законодавства та відповідно про відсутність порушення такою реєстрацією прав та інтересів територіальної громади міста. Вказує, що зведення відповідачем-2 спірного об`єкту на належній позивачу земельній ділянці без згоди останнього , подальша реєстрація права власності на нього та самовільне зайняття цієї земельної ділянки об`єктивно порушує права територіальної громади, які підлягають захисту у судовому порядку. Зазначає, що розміщення відповідачем -2 належної йому споруди на земельній ділянці без згоди її власника не може вважатися правомірним. Вказує, що у ОСОБА_1 відсутні правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку, а отже правові підстави використання нею спірної земельної ділянки відсутні, тому остання підлягає поверненню територіальній громаді м.Миколаєва в особі Миколаївської міської ради у придатному для використання стані шляхом звільнення її від будівель та споруд, у тому числі будівель та споруд логістичного центру з автостоянкою. Твердження відповідача про те, що повернення земельної ділянки не може тягти за собою позбавлення особи права власності на об`єкт нерухомості, на якій він розміщений, не відповідає нормам чинного законодавства, адже відповідне майно набуте неправомірно, та судовий захист прав має бути спрямований на реальне відновлення становища, яке існувало до порушення, що у сукупності з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, свідчить про взаємопов`язаність заявлених позовних вимог та реальне поновлення порушених прав позивача лише у разі задоволення їх у повному обсязі. Вказує, що недійсність оскаржуваного договору купівлі - продажу логістичного центру з автостоянкою від 10.05.2019, укладеного між відповідачами, зумовлена тим, що його зміст суперечить Цивільному кодексу України, а також іншим актам цивільного законодавства та інтересам територіальної громади міста, а тому такий договір має бути визнаний недійсним на підставі положень ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України (т.3 а.с.108-125).

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 18.04.2022 № 259/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 17.05.2022 № 341/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 12.08.2022 № 573/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Підготовче засідання у даній справі, яке було призначено на 01 березня 2022 року о 14 год. 30 хв., не відбулось у зв`язку з обставинами, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах військової агресії Російської Федерації проти України.

Розпорядженням Голови Верховного Суду "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (господарські суди Миколаївської, Сумської та Чернігівської областей) від 22.03.2022 № 12/0/9-22 відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області.

Розпорядженням Голови Верховного Суду "Про відновлення територіальної підсудності судових справ Господарського суду Миколаївської області" від 25.07.2022 № 41 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області, змінену розпорядженням Голови Верховного Суду від 22 березня 2022 року № 12/0/9-22, із 26 липня 2022 року.

Ухвалою суду від 20.04.2023 повідомлено учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 23 травня 2023 року о 10 год. 30 хв.

Ухвалою суду від 23.05.2023, занесену до протоколу судового засідання, у відповідності до ст.177, 182, 185 ГПК України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04 липня 2023 року о 10 год. 00 хв.

04 липня 2023 року позивач засобами електронного зв`язку надав до суду заяву в якій, у зв`язку з неможливістю прибути у судове засідання 04.07.2023, просить суд проводити розгляд справи за відсутності представника позивача. Вказує, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

04 липня 2023 року представник відповідача через систему «Електронний суд» надав до суду клопотання/ заяву в якій просить відкласти розгляд справи на іншу дату, оскільки представник відповідача буде приймати участь в іншому судовому засіданні, призначене на 04.07.2023 з розгляду справи №489/1709/23 у Ленінському районному суді міста Миколаєва.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З огляду на те, що явка повноважних представників учасників справи у судовому засіданні 04.07.2023 обов`язковою не визнавалась, при цьому вищенаведене клопотання про відкладення розгляду справи не містить жодного обґрунтування неможливості проведення судового засідання за відсутності належним чином повідомленого відповідача, а також неможливості забезпечення представництва інтересів відповідача іншим представником, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання ТОВ «Естетик-1» про відкладення розгляду справи.

Враховуючи положення ст.ст. 13,74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Рішенням Миколаївської міської ради №46/46 від 18.03.2015 року (т.1 а.с.21):

- затверджено документацію із землеустрою юридичним особам, з метою вилучення, припинення права користування, передачі в короткострокову оренду земельних ділянок для тимчасового розміщення споруд та малих архітектурних форм без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно, продовжено строк оренди землі, внесено зміни до рішень міської ради та виконкому міської ради (розділ 4), в тому числі:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 4810136900:02:002:0095) загальною площею 1170 кв. м, за рахунок земель комунальної власності, зарахувавши її до земель транспорту, для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по АДРЕСА_2.

Земельна ділянка має обмеження у використанні згідно з додатком 6 до Порядку ведення земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051:

типу 01.04-"охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта зв`язку" площею 314 кв.м;

типу 01.08 - "охоронна зона навколо інженерних комунікацій" площею 222 кв.м (водопровід);

типу 01.08 - "охоронна зона навколо інженерних комунікацій" площею 104 кв.м (каналізація) (п. 12).

- передано товариству з обмеженою відповідальністю "Естетик-1" в оренду на 3 роки земельну ділянку площею 1170 кв.м для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по АДРЕСА_2 (п. 12.1).

Також розділом 4 рішенням Миколаївської міської ради №46/46 від 18.03.2015 зобов`язано землекористувачів:

- замовити виготовлення документації по винесенню земельних ділянок на місцевість і здати її до управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради;

- укласти договір оренди на земельну ділянку, невиконання цього підпункту тягне за собою втрату права надання земельної ділянки ;

- укласти угоду до договору оренди земельних ділянок, невиконання цього підпункту тягне за собою втрату права надання земельної ділянки;

- у місячний термін здати в управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради розірваний договір оренди землі;

- виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України;

- виконувати обмеження в користуванні земельною ділянкою згідно з вимогами управління Держземагентства Миколаївського району у Миколаївській області та проектом відведення земельної ділянки або технічною документацією по земельно-кадастровій інвентаризації;

- у разі необхідності проведення реконструкції чи встановлення нового об`єкта, який відповідає цільовому використанню земельної ділянки, питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному законом. Після завершення реконструкції або монтажних робіт, введення об`єкта до експлуатації виготовити та здати до управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради технічну документацію по земельно-кадастровій інвентаризації земельної ділянки.

10.10.2016 між Миколаївською міською радою як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Естетик-1" як орендарем (далі за текстом - ТОВ "Естетик-1") укладено договір оренди землі №11202 (далі - Договір), згідно з пунктами 1.1, 2.1, 5.1 якого орендодавець на підставі рішення від 18.03.2015 №46/46 передає, а ТОВ "Естетик-1" приймає в оренду земельну ділянку для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по АДРЕСА_2 площею 1170 кв.м., кадастровий №4810136900:02:002:0095, за умови збереження зелених насаджень, без права оформлений свідоцтва про право власності на нерухоме майно (т.1 а.с.18-19).

В оренду передається земельна ділянка площею 1170 кв.м. (за функціональним призначенням - землі транспорту), без права передачі її в суборенду (кадастровий номер 4810136900:02:002:0095). Земельна ділянка вільна від забудови (п. 2.1., 2.2. Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору він діє протягом 3 років з дати його укладення до 10.10.2019.

Умови використання земельної ділянки визначені у розділі 5 Договору оренди, відповідно до якого земельна ділянка передається в оренду для обслуговування логістичного центру з автостоянкою. Цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій. На земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов`язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Зміна цільового призначення земельної ділянки можлива лише в разі прийняття міською радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки у зв`язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору. Роботи по розробці проекту відведення сплачує Орендар.

Відповідно до п. 7.1 Договору у разі закінчення строку оренди, припинення або розірвання Договору, орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку вільну від споруд за актом приймання-передачі без відшкодування орендодавцем витрат орендаря, у тому числі вартості майна, з приведенням земельної ділянки у стан, придатний для подальшого використання.

Згідно п.п. "а" п. 9.1 Договору орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим та функціональним призначенням, згідно з цим Договором.

Відповідно до п. 9.3 Договору орендар земельної ділянки має право самостійно визначати напрями своєї господарської діяльності відповідно до призначення земельної ділянки та умов договору.

Відповідно до п. 9.4 Договору орендар, серед іншого, зобов`язаний виконувати зобов`язання щодо об`єкта оренди; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового та функціонального призначення; додержувати вимоги, встановлені ст. 25 Закону України "Про оренду землі" та виконувати обов`язки встановлені цим Договором і Земельним кодексом України.

Згідно п. 11.4 Договору дія Договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, а також в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця в разі коли орендар використовує земельну ділянку, зокрема, не за цільовим або функціональним призначенням, здійснює самовільне будівництво.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.07.2017 року за №57/17-3235 Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради видало ТОВ «Естетик-1» Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по АДРЕСА_2 в Інгульському районі м. Миколаєва, назва об`єкта будівництва: будівництво логістичного центру з автостоянкою за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.107-114).

У подальшому, ТОВ «Естетик-1» подало повідомлення про початок виконання будівельних робіт, зареєстроване за №061180181480 від 18.01.2018 (т.1 а.с.115-118).

Позивач у позовній заяві зазначає, що у 2018 році без отримання від Миколаївської міської ради, як орендодавця та власника орендованої земельної ділянки, ТОВ "Естетик-1" збудувало на вказаній земельній ділянці об`єкт нежитлової нерухомості - логістичний центр з автостоянкою (офісна будівля літ. А-1, покриття І, ворота № 1, 4, огорожа № 2, 5, хвіртка № 3) та оформило на нього право власності.

Позивач у позовній заяві зазначає, що у травні 2018 року ТОВ «Естетик -1» звернулось до Миколаївської міської ради із заявою про укладання договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Миколаєва, об`єкт будівництва - логістичний центр по АДРЕСА_2. Однак відповідний договір між сторонами укладено не було.

Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Естетик-1", м.Миколаїв звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, в якій просило суд спонукати останню укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста у п`ятнадцятиденний строк з дня набрання чинності рішенням суду.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.02.2019 у справі №915/1122/18, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.07.2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що за умовами укладеного між сторонами договору оренди земельна ділянка надана позивачу для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по АДРЕСА_2 за умови збереження зелених насаджень без права забудови та оформлення права власності на нерухоме майно, що за відсутності відповідної письмової згоди органу місцевого самоврядування виключає можливість здійснення позивачем нового будівництва на вказаній земельній ділянці та свідчить про відсутність підстав для укладення між сторонами договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста.

Судовими рішеннями у справі №915/1122/18 встановлено, що «надана в оренду земельна ділянка має низку обмежень у її використанні, передавалася вільною від забудови та за умови збереження зелених насаджень, і мала повертатися з оренди також вільною від будь-яких споруд. У переліку прав орендаря, наведених в розділі 9 Договору оренди, відсутні положення, які б передбачали можливість здійснення будівництва нових об`єктів на земельній ділянці. Докази внесення змін до Договору оренди чи зміни цільового призначення орендованої земельної ділянки скаржником не надавалися».

У подальшому, 10.05.2019 між ТОВ "Естетик-1" як продавцем та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як покупцем, укладено договір купівлі-продажу логістичного центру з автостоянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ) (т.1 а.с.37-38). Договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Горобченко С.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 912 (далі також - Договір від 10.05.2019).

Відповідно до п.2 Договору від 10.05.2019 логістичний центр з автостоянкою, який є предметом цього договору, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:02:002:0095, яка знаходиться в оренді відповідно до спірного договору оренди землі від 10.10.2016 № 11202.

Згідно п.3 Договору від 10.05.2019 зазначене в цьому договорі нерухоме майно належало ТОВ "Естетик-1" на підставі Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.07.2018, номер запису про право власності: 26904111, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1591156548101 (а.с. 208-209).

Договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Горобченко С.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 912.

Речове право на нерухоме майно логістичного центру з автостоянкою зареєстровано за ОСОБА_1 10.05.2019, номер запису про право власності: 31490431, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.01.2020 №196825375 (т.1 а.с.39-41).

В листопаді 2018 року Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Естетик-1", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, в якій просила суд розірвати договір оренди землі від 10.10.2016 року № 11202, укладений між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Естетик-1".

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.08.2019 року у справі №915/1305/18, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що 10.05.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Естетик-1", м.Миколаїв, як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу логістичного центру з автостоянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ), за яким відповідач по справі передав у власність вищезазначене нерухоме майно, тобто, з 10.05.2019 року (день купівлі-продажу нерухомості) право оренди за спірним договором у відповідача автоматично припинилося, а у ОСОБА_1 автоматично виникло право користування (оренди) спірною земельною ділянкою. При цьому, спірний договір оренди землі не припинив 10.05.2019 року свою дію в цілому, а в цей день відбулася заміна сторони в зобов`язанні, а саме орендаря, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Естетик-1" на ОСОБА_1 . З огляду на зазначене та відсутність у матеріалах справи клопотань щодо залучення співвідповідача або заміну первісного відповідача належним відповідачем, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки на даний час право оренди земельної ділянки загальною площею 1170 кв.м, кадастровий номер 4810136900:02:002:0095, за спірним договором у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Естетик-1", м. Миколаїв припинилося у зв`язку із переходом до ОСОБА_1 права власності на майно, розташоване на зазначеній земельній ділянці.

Позивач у позовні заяві з посиланням на ст.ст.31, 33 Закону України «Про оренду землі» та п.3.1 та 11.6 Договору оренди, зазначає, що якщо орендар, в даному випадку ОСОБА_1 , мала намір скористатись переважним правом на укладення Договору оренди на новий строк, то така заява мала бути подана не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку цього Договору, тобто не пізніше 10.04.2019.

Проте, як зазначає позивач, ОСОБА_1 звернулась з відповідною заявою про переоформлення Договору лише 28.05.2019. Вказує, що вказана заява не містить вказівки на бажання особи скористатися переважним правом на укладення Договору на новий строк. У зв`язку з цим вважає, що договір оренди припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку на який його було укладено.

У постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 у справі №915/1305/18 зазначено «станом на дату винесення постанови суду апеляційної інстанції у даній справі дія оскаржуваного договору оренди припинилася в зв`язку з закінченням строку його дії».

Отже, Договір оренди припинив свою дію в зв`язку з закінченням строку його дії, про що також встановлено у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 по справі № 915/1305/18.

Ця постанова Південно-західного апеляційного господарського суду набрала законної сили і є преюдиціальною для вирішення спору в даній справі в частині вищевказаних висновків, так як, згідно ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Умов щодо поновлення договору оренди на такий самий строк і на таких самих умовах після закінчення строку, на який його укладено без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення, тобто на підставі ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та ст. 126-1 Земельного кодексу України договір оренди не містить, відповідних рішень щодо продовження не приймалось, додаткових угод між сторонами не укладалось.

За твердженнями позивача, після закінчення строку дії договору оренди відповідачем-2 не повернуто Миколаївській міській раді орендовану земельну ділянку.

Позивач вважає, що зведення відповідачем відповідного об`єкту на належній позивачу земельній ділянці без згоди останнього, подальша реєстрація права власності на нього, продаж та самовільне зайняття цієї земельної ділянки порушує права територіальної громади, тому звернувся до суду з даним позов.

Предметом позову у даній справі є встановлення обставин на підтвердження наявності або відсутності підстав для скасування державної реєстрації права власності, припинення права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов?язання ТОВ ОСОБА_1 повернути земельну ділянку шляхом звільнення її від будівель та споруд.

Згідно ч.4 ст.373 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Статтею 375 Цивільного Кодексу України передбачено, що власник земельної

ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

У відповідності до ч.1 ч.2 ст. 376 Цивільного Кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва:

- об?єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не

була відведена для цієї мети у встановленому порядку;

- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для

будівництва;

- створення об`єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об?єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв?язку з будівництвом на земельній ділянці об?єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об?єктів і документів про виділення земельної ділянки.

Вказана правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17.

Так, матеріали справи не містять доказів того, що на земельній ділянці, яка у 2016 році передавалась ТОВ «Естетик-1» в оренду за договором №11202, були розташовані будь-які об?єкти нерухомого майна.

Виходячи з умов Договору оренди, земельна ділянка була надана ТОВ «Естетик-1» виключно для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по АДРЕСА_2 за умови збереження зелених насаджень без права забудови та оформлення права власності на нерухоме майно.

Зокрема, п.5.3 Договору оренди передбачено, що на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов`язана з її цільовим призначенням. Зміна цільового призначення земельної ділянки можлива лише в разі прийняття міською радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки у зв`язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору. Роботи по розробці проекту відведення сплачує орендар.

Надана в оренду земельна ділянка має низку обмежень у її використанні, передавалася вільною від забудови та за умови збереження зелених насаджень, і мала повертатися з оренди також вільною від будь-яких споруд. У переліку прав орендаря, наведених в розділі 9 Договору оренди, відсутні положення, які б передбачали можливість здійснення будівництва нових об`єктів на земельній ділянці. Докази внесення змін до Договору оренди чи зміни цільового призначення орендованої земельної ділянки відповідачами не надавалися.

Таким чином, Миколаївська міська рада надавала ТОВ «Естетик-1» земельну ділянку в оренду без права здійснення забудови на земельній ділянці та без права оформлення права власності на нерухоме майно.

Отже, суд доходить висновку, що ТОВ «Естетик-1» здійснено самочинне будівництво нерухомого майна на орендованій земельній ділянці, оскільки земельна ділянка не була відведена для забудови, а надавалась відповідачу-2 виключно для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по АДРЕСА_2.

Згідно ч. 2 ст. 328 Цивільного Кодексу України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає підтвердженими обставини самочинного будівництва ТОВ «Естетик-1» нерухомості, яка у подальшому була відчужена ОСОБА_1 на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: по АДРЕСА_2, яка належить позивачу.

Частиною 2 ст.331 Цивільного Кодексу України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як вже було зазначено, ч.2 ст.376 Цивільного Кодексу України передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У відповідності до ст.ст. 3, 169 та 172 Цивільного Кодекмсу України органи місцевого самоврядування є органами, через які територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов?язки як учасники цивільних відносин.

У відповідності до ст. 80 Земельного кодексу України суб?єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Так, земельна ділянка, яка передавалась ТОВ «Естетик-1» в оренду за договором №11202 належала та належить до земель комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва, розпорядження якими здійснює Миколаївська міська рада, що не оспорюється сторонами.

Отже, позивач як орган, через який територіальна громада м.Миколаєва здійснює своє право власності, уповноважений здійснювати функції власника земельної ділянки, зокрема вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов?язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Згідно ч.1 статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 16, 203, 215 Цивільного Кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено "недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) від 04 вересня 2018 року вказано, що "ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 (провадження №61-20491св19) зазначено, що "задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що "визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року у справі №200/2192/18 (провадження № 61-19765св19) вказано, що "враховуючи, що об?єкт незавершеного будівництва, який є предметом спору у цій справі, є об?єктом самочинного будівництва, то ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. При цьому обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об`єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна, та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) зроблено висновок, що "за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи".

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов?язується можливість матеріального об??єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 910/27779/14.

Системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13.

Таким чином, у відносинах, які є предметом даного спору, вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.05.2019, скасування державної реєстрації права власності та припинення за ТОВ "Естетик-1" права власності на логістичний центр з автостоянкою загальною площею 13,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а також про скасування державної реєстрації права власності та припинення за ОСОБА_1 права власності на логістичний центр з автостоянкою загальною площею 13,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , задоволенню не підлягають, а ефективним способом захисту прав позивача як власника земельної ділянки є виключно позов про усунення перешкод в користуванні нею.

З огляду на викладене суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

З урахуванням наведених положень законодавства власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Подібний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі №926/3881/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №924/1220/17 (провадження № 12-26гс19).

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Зобов`язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов`язаннях.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами. Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №909/392/19.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №910/1310/19 викладено правовий висновок про те, що умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Близькі за змістом висновки щодо застосування норм права викладені в постановах Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі №926/3881/17, від 07 квітня 2021 року у справі №308/13730/15, від 29 жовтня 2021 року у справі №916/1769/20.

Однією з умов застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності таких відносин здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів (аналогічний за змістом правовий висновок наведено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18, постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №916/1666/18).

Так, судовими рішеннями у справі №915/1305/18 було встановлено, що строк дії Договору оренди землі №11202 від 10.10.2016, укладений між Миколаївською міською радою та ТОВ «Естетик-1», визначено сторонами до 10.10.2019.

Також у вказаній справі було встановлено, що 10.05.2019 року (день купівлі-продажу нерухомості) у відповідача - ТОВ «Естетик-1» автоматично припинилося, а у ОСОБА_1 автоматично виникло право користування (оренди) спірною земельною ділянкою. При цьому, договір оренди землі від 10.10.2016 року № 11202, укладений між Миколаївською міською радою, м.Миколаїв, як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Естетик-1", м.Миколаїв, як орендарем, не припинив 10.05.2019 дію в цілому, в цей день відбулася заміна сторони в зобов`язанні, а саме орендаря, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Естетик-1", м.Миколаїв на ОСОБА_1 , м.Миколаїв. Отже, право оренди земельної ділянки загальною площею 1170 кв.м., кадастровий № 4810136900:02:002:0095, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Естетик-1", м.Миколаїв припинилося.

Так, згідно умов Договору оренди землі №11202, орендар який має намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендаря за шість місяців до спливу строку цього Договору, тобто до 10.04.2019.

Матеріали справи не містять доказів того, що ТОВ «Естетик-1» (до моменту заміни сторони в зобов`язанні - 10.05.2019) зверталось до Миколаївської міською ради із заявою щодо продовження строку дії вказаного договору оренди землі.

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 лише 28.05.2019 звернулась до Миколаївської міської ради із заявою в якій просило переоформити земельну ділянку для обслуговування логістичного центру з автостоянкою по АДРЕСА_2 площею 1170 кв.м., а не продовжити строк дії договору оренди.

Крім того, судовим рішенням у справі №915/1305/18 встановлено, що дія договору оренди землі №11202 від 10.10.2016 припинилася в зв`язку з закінченням строку його дії.

Враховуючи вищевикладене, договір оренди землі припинив свою дію 10.10.2019 року, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідно до п.7.1 Договору, у разі закінчення строку оренди, припинення або розірвання договору оренди, Орендар зобов?язаний повернути Орендодавцеві земельну ділянку вільну від споруд за актом приймання-передачі без відшкодування орендодавцем витрат орендаря, у тому числі вартості майна, з приведенням земельної ділянки у стан, придатний для подальшого використання.

У разі припинення або розірвання договору Орендар зобов`язаний повернути Орендодавцеві земельну ділянку, на умовах, визначених цим договором (ст. 34 Закону України "Про оренду землі" та п.11.7 Договору).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, належна міській раді земельна ділянка у встановленому Договором порядку повернута не була.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач-1 займає означену земельну ділянку без відповідних правових підстав та наявності передбачених земельним законодавством документів, які підтверджують право власності чи користування наведеною ділянкою.

Відповідно до ч.1 ст. 319 Цивільного Кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до ч. 1 ст. 321 Цивільного Кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 391 Цивільного Кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами 1, 2 ст. 152 Земельного Кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до п. б ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт. Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, то відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки (п. 6.20 тп п.6.21 постанови КГС ВС від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що спірна земельна ділянка відповідно до приписів Земельного кодексу України підлягає поверненню власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення земельної ділянки від розміщеного на ній майна, у тому числі будівель та споруд, відповідає обставинам спору та законодавству, що регулює дані правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).

Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 195, 196, 210, 220, 232, 233, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов`язати ОСОБА_1 (

АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Миколаївській міській раді (54001, м.Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРПОУ 26565573) земельну ділянку площею 1170 кв.м,, кадастровий номер 4810136900:02:002:0095, по АДРЕСА_2 у придатному для використання стані шляхом звільнення її від будівель та споруд логістичного центру з автостоянкою загальною площею 13,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 14.07.2023.

Суддя Н.О. Семенчук