Вирок № 112199174, 14.07.2023, Галицький районний суд м. Львова

461/5532/23

1-кп/461/573/23

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.07.2023 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Енергодар Запорізької області, українця, громадянина України, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого, зокрема, останній раз 09.05.2023 Галицьким районним судом м. Львова за ч. 4 ст. 185 КК України засудженого до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України,

встановив:

12.06.2023 близько 16 год. 16 хв., ОСОБА_4 маючи умисел на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), з корисливих мотивів та власного безпідставного збагачення, під час дії воєнного стану на території України, перебуваючи у приміщенні магазину «Рукавичка» ТзОВ ТВК «ЛЬВІВХОЛОД», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шептицьких 43, вважаючи, що його дії є непомітними для сторонніх осіб, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та його суспільно - небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, шляхом вільного доступу, повторно, таємно викрав із торгового прилавку у вказаному магазині каву мелену «Jacobs monarch espresso» ємкістю 450 грам, у кількості двох штук, вартістю - 166 гривень 98 копійок без ПДВ кожна, та каву мелену торгівельної марки «Kronung» ємкістю 500 грам, вартістю - 206 гривень 00 копійок без ПДВ, спричинивши ТзОВ ТВК «ЛЬВІВХОЛОД» матеріальну шкоду на суму 539 гривень 96 копійок без ПДВ.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у інкримінованому йому злочині визнав повністю. Надав покази, які в повній мірі відповідають фабулі обвинувачення та вищенаведеним встановленим судом обставинам. Вказав, що у обвинувальному акті вірно відображено те, що він 12.06.2023 близько 16 год. 16 хв., перебуваючи у приміщенні магазину «Рукавичка», за адресою: м. Львів, вул. Шептицьких 43, викрав із торгового прилавку у вказаному магазині три упаковки кави. Пояснив, що події відбувались у період часу, у спосіб, за обставин, які зазначені в обвинувальному акті. Мотиви і мета вчинення ним злочину, а також способи вчинення злочину в обвинувальному акті відображені вірно.

У вчиненому щиро розкаюється, засуджує свою поведінку. Просить суворо не карати.

Зважаючи на повне визнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, оскільки цього не заперечили учасники судового провадження і такі ніким не оспорюються.

При цьому, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники судового провадження зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Оцінюючи покази обвинуваченого ОСОБА_4 , суд визнає їх правдивими і достовірними, оскільки вони є послідовними, об`єктивно і повно відображають обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, надані обвинуваченим безпосередньо у судовому засіданні, підстав для самообмови або обставин які ставлять під сумнів добровільність позиції обвинуваченого, судом не встановлено.

Оцінюючі зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 своїми умисними діями скоїв таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену повторно, в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.

В ході судового розгляду судом детально проаналізовано поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 після вчинення злочину, наслідки суспільно-небезпечного діяння останнього, особу обвинуваченого, його спосіб життя, ймовірність вчинення ним нових злочинів, зважено на усі обставини кримінального провадження в їх сукупності.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті)Особливої частиницього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбаченихчастиною другоюстатті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положеньЗагальної частиницього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Також, суд враховує, що згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Таким чином, обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд бере до уваги характер, стадію, спосіб та тяжкість вчиненого ним злочину, форму вини, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, відношення обвинуваченого до скоєного.

Суд враховує фактичні обставини справи і тяжкість заподіяних злочином наслідків, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та психіатра.

Пом`якшуючою покарання ОСОБА_4 обставиною суд визнає щире каяття. Так, зокрема в ході судового розгляду обвинувачений надав в судовому засіданні визнавальні покази та засудив свою протиправну поведінку у присутності учасників процесу.

Обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин судом не встановлено.

Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст.ст. 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

При цьому, суд враховує положення ч.ч.1,2 ст.50 КК України, згідно яких, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави, як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Беручи до уваги вказані обставини, а також дані про особу обвинуваченого, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого неможливе без ізоляції від суспільства, а тому обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі, тобто в межах санкції статті, за якою кваліфіковано його дії.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

На переконання суду, таке покарання для засудженого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Таке покарання також перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Також, в ході розгляду справи встановлено, що обвинувачений 09.05.2023 року засуджений вироком Галицького районного суду міста Львова за вчинення злочину передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді п`яти років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання за даним вироком з випробуванням та призначено іспитовий строк тривалістю три роки.

Відповідно до ч. 1ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (сукупність вироків).

Таким чином, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, обвинуваченому слід частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком до покарання за даним вироком.

Стосовно пред`явленогопредставником потерпілогоТзОВ ТВК «Львівхолод» до обвинуваченого цивільного позову про стягнення заподіяної злочином матеріальної шкоди, то такий підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з положеннями ч.2 ст.127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Статтею 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов, зокрема до обвинуваченого за шкоду, завдану його діяннями. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до положень ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Положення ст. 22 ЦК України встановлюють, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно частин першої-третьої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно доч.1статті 1177Цивільного кодексуУкраїни, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Встановлено,що спричинені ОСОБА_4 потерпілому -ТзОВ ТВК «Львівхолод» матеріальні збитки на загальну суму 539,96 гривень складаються з вартості викраденого у потерпілого майна.

Даних про відшкодування збитків матеріали справи не містять.

Обвинувачений заявлений до нього цивільний позов визнав у повному обсязі.

Таким чином,оскільки матеріальнашкода потерпіломуне відшкодована,заподіяна потерпіломудіями обвинуваченогошкода знаходитьсяу прямомупричинно-наслідковомузв`язку ізвчиненим нимзлочином,а такожвраховуючи визнанняобвинуваченим цивільногопозову уповному обсязі,суд приходитьдо висновку,що зобвинуваченого слідстягнути накористь ТзОВТВК «Львівхолод» заподіяну злочином матеріальну шкоду у розмірі 539,96 гривень. Відтак, цивільний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Запобіжний захід у даній справі не обирався.

Питання речових доказів по справі слід вирішити у відповідності до положень ст.100 КПК України.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд, -

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу Українита призначити йому покарання у виді п`яти років позбавлення волі.

На підставі ч. 1ст.71КК України, шляхом часткового приєднання до покарання за даним вироком невідбутої частини покарання за вироком Галицького районного суду м. Львова від 09.05.2023 року остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді п`яти років одного місяця позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання засудженому ОСОБА_4 рахувати з моменту фактичного звернення даного вироку до виконання.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-Виробнича Компанія «Львівхолод» (код ЄДРПОУ 01553681) матеріальну шкоду у розмірі 539,96 гривень.

Речові докази, після набрання вироком законної сили:

- спортивний портфель «Adidas» та куртку типу пуховик «Angelo Litrico» повернути ОСОБА_4 за належністю.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положеньчастини третьої статті 349цього Кодексу.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий суддя ОСОБА_1