Рішення № 112178387, 13.07.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2023 року Справа№200/2471/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Циганенка А.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати заборгованості з пенсійних виплат та стягнення заборгованості з пенсійних виплат,

УСТАНОВИВ:

02 червня 2023 року засобами поштового зв`язку адвокатка Чернявська О.Д., представниця позивачки ОСОБА_1 , подала до суду адміністративний позов до відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно невиплати позивачці заборгованості з пенсії за період з 08.06.2021 по 31.01.2023 у сумі 161150,48 грн.,

- стягнути з відповідача на користь позивачки заборгованість з пенсії за період з 08.06.2021 по 31.01.2023 у сумі 161150 (сто шістдесят одна тисяча сто п`ятдесят) гривень 48 (сорок вісім) копійок.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.01.2022, яке набрало законної сили 15.08.2022, у справі №200/11765/21 було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.07.2021, зарахувавши до пільгового стажу роботи за списком №1 період її роботи з 04 липня 1991 року по 06 липня 1997 року гірничим нормувальником дільничним у відокремленого підрозділу «Шахта ім. В.М. Бажанова» ДП «Макіїввугілля» та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Листом від 17.11.2022 №23114-22598/В-03/8-1700/22 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило, що на виконання вищевказаного судового рішення відділом призначення пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення про призначення пенсії за віком позивачці. Листом від 13.02.2023 №4068-3723/В-02/8-2600/23 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що розмір пенсії з 08.06.2021 становить 8077,53 грн., а з 01.03.2022 - 8212,53 грн. Виплату пенсії розпочато в лютому 2023 року, а за період з 08.06.2021 по 31.01.2021 нарахована доплата у розмірі 161150,48 грн. Разом з тим, зазначено, що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення виплат внутрішньо переміщеним особам» суми пенсій, які не виплачені за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Позивачка вважає, що відповідач допускає протиправну бездіяльність щодо невиплати їй заборгованості з пенсії, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1165, яка до спірних правовідносин не підлягає застосуванню, керуючись виключно статусом ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної особи. Оскільки в добровільному порядку заборгованість не погашена, позивачка звернулася із даним позовом до суду.

Даними комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» документ в електронному вигляді «Ст.260 Ухвала про відкриття спрощеного провадження» від 07.06.23 по справі №200/2471/23 (суддя Циганенко А.І.) було надіслано одержувачу Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 07.06.23 о 13:13. Відповідач відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не подав. Керуючись частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

07 червня 2023 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заяві по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив наступне.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.01.2022, яке набрало законної сили 15.08.2022, у справі №200/11765/21 було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.07.2021, зарахувавши до пільгового стажу роботи за списком №1 період її роботи з 04 липня 1991 року по 06 липня 1997 року гірничим нормувальником дільничним у відокремленого підрозділу «Шахта ім. В.М. Бажанова» ДП «Макіїввугілля» та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

17 листопада 2022 року листом №23114-22598/В-03/8-1700/22 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило, що на виконання вищевказаного судового рішення відділом призначення пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення про призначення пенсії за віком позивачці.

03 лютого 2023 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про виплату заборгованості з пенсії.

13 лютого 2023 року листом №4068-3723/В-02/8-2600/23 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що розмір пенсії позивачки з 08.06.2021 становить 8077,53 грн., а з 01.03.2022 - 8212,53 грн. Виплату пенсії розпочато в лютому 2023 року, а за період з 08.06.2021 по 31.01.2023 нарахована доплата у розмірі 161150,48 грн. Разом з тим, зазначено, що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення виплат внутрішньо переміщеним особам» суми пенсій, які не виплачені за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Пенсії за минулий період виплачуються за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів держбюджету на відповідний рік.

06 березня 2023 року до Головного управління Пенсійного фонду України було направлено адвокатський запит в інтересах ОСОБА_1 , у якому містилось прохання надати належним чином засвідчені копії рішень Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про припинення та про відновлення пенсійних виплат ОСОБА_1

10 березня 2023 року листом №2600-0202-8/44016 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило про відсутність у матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 рішень про припинення виплати пенсії.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України).

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46 Конституції України).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною 3 статті 4 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»(далі - Закон № 1058-IV) виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (пункт 1 частини 1 статті 45 №1058-IV).

Згідно з частиною 1 статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Частиною 2 статті 46 Закону № 1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Статтею 47 Закону № 1058-IV встановлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною 1 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів №11 та №14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 26.09.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та 71378/10) зазначив, що […] якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату в якості права на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (Stec and Others v. The United Kingdom) [ВП], заяви № 65731/01 та № 65900/01, п. 54, ECHR 2005-X);

про важливість такого інтересу також має свідчити застосування статті 1 Першого протоколу (див. рішення від 15 вересня 2009 року у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 39) (пункт 31).

[…] припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (див. рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, п. 72, від 19 червня 2012 року) (пункт 52).

[…] першим і найголовнішим правилом статті 1Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII) (пункт 53).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначенийзаконом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивачки на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що не виплата нарахованої позивачці пенсії за період з 08 червня 2021 року по 31 січня 2023 року в сумі 161150,48 гривень, сталася з вини відповідача і суперечитьЗакону №1058-IV, а з точки зору положень статті 1 «Першого протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод»становить втручання у право власності позивачки, і таке втручання не є законним.

Суд окремо звертає увагу посадових та службових осіб відповідача на конституційний обов`язок останніх діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та неприпустимість вчинення дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

У справі, що розглядається відповідач не дотримався вказаних приписів законодавства.

Решта доводів позивачки висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовує. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно із частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Тому, суд, з метою повного захисту порушених прав позивачки, вважає за необхідне задовольнити позов шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не виплаті позивачці нарахованої пенсії за період з 08.06.2021 по 31.01.2023 у сумі 161150,48 гривень та стягнути з відповідача на користь позивачки заборгованість з пенсії за період з 08.06.2021 по 31.01.2023 у сумі 161150,48 гривень.

Понесені позивачкою судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1611,50 гривень, що підтверджується квитанцією 32528798800006974727 від 25.05.2023, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (частина 1 статті 139 КАС України).

Керуючись статтями 2, 3-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 139, 143, 205, 241-246, 249, 250, 251, 255, 263, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (юридична адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368, тел. (044)486-77-94, факс (044)482-03-69, електронна адреса: kiev_gu@kv.pfu.gov.ua) задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 нарахованої пенсії за період з 08 червня 2021 року по 31 січня 2023 року у сумі 161150 (сто шістдесят одна тисяча сто п`ятдесят) гривень 48 (сорок вісім) копійок.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 заборгованість з нарахованої пенсії за період з 08 червня 2021 року по 31 січня 2023 року у сумі 161150 (сто шістдесят одна тисяча сто п`ятдесят) гривень 48 (сорок вісім) копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1611 (тисячу шістсот одинадцять) гривень 50 копійок.

Повне рішення складено 13 липня 2023 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя А.І. Циганенко