Ухвала суду № 112157676, 12.07.2023, Дружківський міський суд Донецької області

Справа № 229/2566/22

Провадження № 1-кп/229/233/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2023 р. м. Дружківка, Донецької області

Дружківський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши обвинувальний акт у закритому судовому провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 22022050000001376 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроженець м. Ямпіль, Вінницька область, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , адреса мешкання: АДРЕСА_2 , освіта вища, не одружений, дітей не має.

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України,

встановив:

В провадженні Дружківського міського суду Донецької області перебуває відкрите кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України.

30 травня 2023 року суду надійшло клопотання про Дружківського міського суду Донецької області надійшло клопотання прокурора про продовження обвинуваченому дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого ОСОБА_4 на підставі ухвали Дружківського міського суду Донецької області від 31.05.2023 року, дія якого закінчується 29.07.2023 року.

В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання, вказавшт, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити такі дії: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.. При цьому звернув увагу , що застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов`язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно обвинуваченого будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу.

Захисник обвинуваченого просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора та змінити обраний запобіжний захід на більш м`який, а саме у вигля внесення мінімальної заства 20% прожиткових мінімумів, та зазначив, що ризики які зазначені в клопотанні прокурора не доведені.

Обвинувачений підтримав думку захисника.

Вислухавши учасників судового засідання, суд дійшов до висновку, що клопотання прокурора підлягає задоволенню, з наступних підстав:

ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення відповідно до ч. 2 ст. 114-2 КК України- поширення інформації про переміщення, рух або розташування Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану, -карається позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України, тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Частиною 1 статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого.

В обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого покладається необхідність запобігання спробам:

- переховуватися від суду, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення за яке, передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком до 10 років, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від суду з метою уникнення понесення покарання.

- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні , які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій та можливістю погрозою застосування насильства до начальника. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

-перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином , вчиняти інші кримінальні правопорушення обвинувачений вчиняючи непокору, в умовах воєнного стану, фактично відмовився виконувати бойові завдання та наказ командира підрозділу щодо виконання свої службових обов`язків на бойових позиціях в умовах воєнного стану, тим самим може самовільно залишити місце несення служби, що само по собі утворює склад іншого злочину за ч. 4 ст. 408 КК України. Крім того, бажання підозрюваного уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі обвинуваченого.

Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов`язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно обвинуваченого пов`язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.

Водночас, вважає, що необхідно брати до уваги і саму особистість підозрюваного, враховуючи його репутацію, соціальні зв`язки тощо

Прокурор звертає увагу суду, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання стосовно ОСОБА_4 під вартою є не лише очікування завершення досудового розслідування та розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує утримання обвинуваченого під вартою.

Вважає, що такий висновок прокурора не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах Смірнов проти Росії від 24 липня 2003 року; Вемгофф проти Німеччини від 27 червня 1968 року; Штегмюллер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Мацнеттер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Летельєр проти Франції від 26 червня 1991 року та ін.), також тривалість існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину як неодмінна умова законності її продовжуваного тримання під вартою (рішення ЄСПЛ «Геращенко проти України» від 7 листопада 2013 року) та суворість покарання, яке може бути призначено, як слушний елемент в оцінці ризику можливості переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Серйозність висунутих обвинувачень свідчить про те, що державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує (рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України» від 20 травня 2010 року).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Сторона обвинувачення акцентує увагу суду, що під час розгляду клопотання відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість перебування ОСОБА_4 під вартою, немає, відсутні докази і наявності в останнього міцних соціальних зв`язків, інших даних, які б переважили ризики передбачені ст. 177 КПК України.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, може переховується від суду, може впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Суд, вилухавши думку сторін кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що клопотання прокурора щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, підлягає задоволенню, з таких підстав.

Згідно ч.3 ст.331 КПК України, до спливу двомісячного строку тримання під вартою, суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу, незалежно від наявності клопотань.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу (частина друга статті 331 КПК України).

Відповідно до пункту третього частини першої статті 176 КПК України до запобіжних заходів відноситься тримання під вартою.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу (частина перша статті 183 КПК України).

Ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, вважаються наявними за умови встановлення судом обґрунтованої ймовірності реалізації ним таких дій. Чинне законодавство не вимагає підтвердження того, що обвинувачений обов`язково здійснюватиме такі дії. Однак суду необхідно встановити, чи обвинувачений наразі має об`єктивну можливість їх реалізації в майбутньому.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК однією з підстав для продовження строку тримання під вартою особи є наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до глави 28 КПК України є встановлення поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості особи у зазначеному прокурором в обвинувальному акті кримінальному правопорушенні за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, що виключає можливість оцінки судом обґрунтованості підозри у розумінні п. 175 рішення Європейського суду з прав людини «Нечипорук і Йонкало проти України» та інших рішень Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» і «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства»). Разом з тим, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер, тяжкість та наслідки кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Вирішуючи питання продовження строку подальшого тримання особи під вартою, суд має встановити продовження існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки такої особи та можливість запобігти цим ризикам шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.

В ході розгляду даного клопотання суд дійшов висновку, що встановленні при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ризики не зменшились, продовжують існувати, та у судовому засіданні прокурором доведено наявність обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.

Так, з урахуванням змісту та обсягу обвинувачення, конкретних обставин того кримінального правопорушення, яке інкриміновано ОСОБА_4 , а саме вчинення тяжкого злочину, за яке, у разі доведеності вини, може бути призначено покарання до10 років позбавлення волі, дає суду достатні підстави для продовження застосування до обвинуваченого такого суворого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою, оскільки потенційна загроза відбування тривалого строку покарання у вигляді позбавлення волі обумовлює продовження існування ризику того, що ОСОБА_4 перебуваючи не в умовах попереднього ув`язнення, може здійснити спробу переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Суд не вбачає підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 оскільки особисте зобов`язання є найбільш м`яким запобіжним заходом та його застосування недостатнє для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків у цьому кримінальному провадженні; неможливість застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки пов`язана з тим, що відсутні докази щодо звернення осіб, які поручаються за виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків; запобіжний захід у вигляді домашнього арешту також не може бути застосований у відношенні останнього, зважаючи на воєнний стан.

За таких обставин, суд приходить до висновку про неможливість запобігти встановленим ризикам шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою. Суд, зазначає, що тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після вчинення злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, постала перед компетентними органами.

Крім того, суд зауважує, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Суд зазначає, що тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 , у разі визнання його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України, з огляду на вірогідність переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення, спростовують доводи захисників про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України та посилання обвинуваченого.

Щодо стану здоров`я обвинуваченого ОСОБА_4 то суду не були надані медичні документи, вказуючи на тяжку хворобу обвинуваченого, наявність протипоказань щодо його перебування під вартою не встановлено.

З огляду на викладене, суд приходить до переконання, що наведені прокурором ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість обрання міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який.

В свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, такий підхід суду, щодо застосування викличного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.

Суд вважає, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання стосовно ОСОБА_4 під вартою є не лише очікування завершення досудового розслідування та розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує утримання обвинуваченого під вартою.

При цьому суд вважає, що такий висновок не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах Смірнов проти Росії від 24 липня 2003 року; Вемгофф проти Німеччини від 27 червня 1968 року; Штегмюллер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Мацнеттер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Летельєр проти Франції від 26 червня 1991 року та ін.), також тривалість існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину як неодмінна умова законності її продовжуваного тримання під вартою (рішення ЄСПЛ «Геращенко проти України» від 7 листопада 2013 року) та суворість покарання, яке може бути призначено, як слушний елемент в оцінці ризику можливості переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Серйозність висунутих обвинувачень свідчить про те, що державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує (рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України» від 20 травня 2010 року).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Крім того відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 177, 178, 183, 314-316 Кримінального процесуального кодексу України, суд,

ухвалив:

В задоволені клопотання захисника, щодо змінити обраного запобіжного заходу на більш м`який- відмовити.

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити обраний запобіжний захід відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Ямпіль Вінницької області , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбачених ч. 2 ст. 114-2 КК України, у вигляді тримання під вартою у Державній установі « Дніпровська установа виконання покарань №4» до вирішення відповідного питання у судовому засіданні, але не більше ніж на два місяці, строком на 60 (шістдесят) днів до 09 вересня 2023 року включно.

Призначити судове засідання відносно кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 22022050000001376 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України на 23.08.2023 року о 13 год. 30 хв. в приміщенні Дружківського міського суду Донецької області (Донецька область, м. Дружківка, вул. Енгельса, 45).

Про судове засідання повідомити прокурора, захисника, обвинуваченого.

Строк дії ухвали до 09 вересня 2023 року включно.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду, лише в частині продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом семи днів з дня її оголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Дружківський міський суд Донецької області. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. Ухвала підлягає негайному виконанню. Подача апеляційної скарги на ухвалу не зупиняє її виконання.

Суддя ОСОБА_1