Рішення № 112144634, 22.05.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2023Справа № 910/2549/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом комунального підприємства «Київтраспарксервіс»

до фізичної особи-підприємця Стеценка Олега Івановича

про стягнення 45806,30 грн,

Представники:

від позивача Томіленко В.В.

від відповідача Сабадин А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До суду звернулося з позовом комунальне підприємство «Київтраспарксервіс» до фізичної особи-підприємця Стеценка Олега Івановича про стягнення 45806,30 грн, в тому числі: 38015,20 грн боргу, 5793,63 грн пені, 347,62 грн 3% річних, 1649,85 грн інфляційних втрат.

Суд своєю ухвалою від 21.02.2023 відкрив провадження у справі № 910/2549/23, постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Фізична особа-підприємець Стеценко Олег Іванович подав клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконував зобов`язання за договором про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2017-12/94 від 15.12.2017 (далі - Договір), внаслідок чого не сплатив 38015,20 грн за передані фіксовані місця для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, вул. Волкова, 2, за період серпень - листопад 2022 року. На думку позивача, Договір є договором про надання послуг, оскільки передбачає вчинення комунальним підприємством «Київтраспарксервіс» як виконавцем дій за плату (надання права на експлуатацію, утримання та облаштування).

Відповідач відхилив позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач стверджує, що Договір є договором найму майнових прав, предметом найму є передача за плату позивачем, як уповноваженою Київською міською радою особою, майданчика для паркування транспортних засобів. Сам паркувальний майданчик є об`єктом благоустрою та є комунальним майном, а тому, відповідно до п. 1.2.1 рішення Київської міської ради від 30.03.2022 № 4551/4592, позивач, як орендар комунального майна, що використовується за цільовим призначення, на період воєнного стану звільнений від орендної плати за Договором.

Крім того з 24.02.2022 відповідач не має доступу до паркувального майданчика, оскільки Деснянський районний у місті Києві територіальний центр комплектування та соціальної підтримки використовує всі надані відповідачеві паркувальні місця. Ця обставина також є підставою для звільнення відповідача від плати на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позовних вимог, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

15 грудня 2017 року комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» (сторона-1) та фізична особа-підприємець Стеценко Олег Іванович (сторона-2) уклали договір № ДНП-2017-12/94 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування (далі - Договір).

Формуючи предмет Договору сторони у розділі 1 зазначили, що сторона-1 передає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 40 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: Деснянський район, вул. Волкова, 2, в межах III територіальної зони паркування м. Києва (далі по тексту рішення - майданчик для паркування або майданчик). Отже, надання майданчика позивачем відповідачу пов`язано зі здійсненням останнім на цьому майданчику діяльності з паркування транспортних засобів, в рамках якої відповідач буде експлуатувати, утримувати та облаштовувати майданчик.

Договір вступив в силу з 01.01.2018 (п. 6.1 Договору в редакції додаткової угоди № 5 від 28.12.2020) та діє до 31.12.2023.

В цілому, врегульовуючи свої правовідносини, для позначення змісту правомочностей, які виникли у відповідача щодо майданчика, сторони використали термін «експлуатація». Зокрема, Договір містить такі дефініції:

майданчик вважається переданим в експлуатацію сторони-2 з моменту набрання чинності Договору (п. 1.3);

майданчик вважатиметься повернутим стороні-1 з експлуатації через 15 календарних днів з дати закінчення строку дії, припинення (розірвання) Договору (п. 1.4);

сторона-1 на час дії договору не має права передавати право на експлуатацію майданчика для паркування іншим особам (п. 2.1.5);

сторона-2 самостійно несе відповідальність за наявність необхідних дозволів для ведення власної господарської діяльності, пов`язаної з облаштуванням, утриманням, організацією та експлуатацією майданчика для паркування, здійсненням розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування автотранспорту, а також за нарахування та сплату податків (п. 2.2.1);

сторона-2 здійснює облаштування, утримання та експлуатацію майданчика для паркування згідно з вимогами чинного законодавства України, в тому числі Правилами паркування відповідно до умов цього Договору, схема організації дорожнього руху, виключно за цільовим призначення (п. 2.2.3);

сторона-2 зобов`язується облаштовувати та експлуатувати не більшу кількість місць для паркування транспортних засобів на майданчику для паркування, ніж передбачено умовами Договору (п. 2.2.5)

сторона-2 не має права передавати майданчик в експлуатацію третім особам (п. 2.2.8);

у разі порушення стороною-2 строків звільнення фіксованих міць для паркування після припинення дії договору сторона-1 набуває право вимоги у сторони-2 сплатити за кожен день такого прострочення у подвійному розмірі добової плати експлуатації фіксованих місць для паркування (п. 4.3);

за умови належного виконання умов договору сторона-2 має переважне право на укладення нового договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування (п. 6.2).

Експлуатація, як загальновживаний термін, що характеризує явище виробничого життя, пов`язана з використанням особою продуктивних властивостей та ресурсів. Предметом експлуатації є майно, яке експлуатується, тобто щодо якого здійснюється дія з використання таких властивостей і ресурсів майна, що піддається експлуатації.

В розумінні Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майном є річ як предмет матеріального світу або сукупність таких речей, а також майнові права та обов`язки (ст. 179, ст. 190 ЦК України).

При вирішенні питання належності місць для платного паркування транспортних засобів до такої правової категорії як майно суд виходить з законодавчого тлумачення і розуміння терміну майданчик для паркування, оскільки ці місця розташовані на одній території.

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів» майданчики для паркування віднесені до об`єктів благоустрою, якими відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів» є території, тобто сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об`єктів благоустрою населених пунктів: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об`єктів, об`єктів промисловості, комунально-складських та інших об`єктів у межах населеного пункту. Правила паркування транспортних засобів передбачають обов`язковість обладнання майданчика для паркування відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху, з обов`язковою відповідністю їх нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів.

Податковий кодекс України (п. 14.1.104 ст. 14) також під терміном «майданчики для платного паркування» розуміє його як площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів. Об`єктом оподаткування майданчику для платного паркування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (п. 268-1.2.1 ст. 268-1 Податкового кодексу України).

Отже майданчик для паркування є територією (земельною ділянкою), яка обладнана відповідно до вимог Правил паркування транспортних засобів і Правил дорожнього руху. Територія як земельна ділянка є предметом матеріального світу, а тому майданчик для паркування є майном у розумінні Цивільного кодексу України.

Наведене дає підстави стверджувати, що правовідносини між сторонами, що засновані на Договорі, пов`язані з користуванням відповідачем майданчиком для паркування як майном, і мета такого користування витікає з функціональних якостей майна - надання послуг третім особам щодо паркування транспортних засобів. Користування майном, як правомочність у суб`єктивному значенні, полягає у можливості вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб.

Договір встановлює обов`язок позивача передати майданчик відповідачу (п. 1.1) та обов`язок останнього після закінчення Договору звільнити майданчик (п. 2.2.9). Протягом періоду перебування майданчика у відповідача останній споживає корисні властивості майна шляхом надання іншим особам послуг з паркування транспортних засобів на території майданчику, і таке перебування майна у відповідача є користуванням майном. Саме за нецільове використання фіксований місць для паркування Договором наділено позивача правом одностороннього розірвання Договору (підпункт «б» пункту 6.5).

Виходячи з наведеного аналізу суд дійшов висновку, що правова природа правовідносин, врегульованих Договором, стосується оренди майна.

Легітимне визначення сутності договору оренди наведено у ст. 759 ЦК України, за якою за договором найму (оренди) одна сторона (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк.

Виходячи з такого визначення основними ознаками договору найму є: надання наймодавцем наймачеві майна у користування; на певний строк; за плату. Передача майна у користування є діями наймодавця, що спрямовані на переміщення майна з його майнової сфери у майнову сферу наймача. Саме ці ознаки є підставами для виділу найму (оренди) в окремий тип договірних зобов`язань.

Вирішуючи питання про відсутність підстав кваліфікувати Договір як правочин, що врегульовує відносини з надання послуг, суд виходить з такого.

Загальні положення щодо договорів про надання послуг закріпленні у главі 63 Цивільного кодексу України (статті 901-907). Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України послуги розглядаються як окремий вид об`єктів цивільних прав, які відрізняються від інших об`єктів (речей, майнових прав, результатів робіт тощо).

За змістом ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Отже, відповідно до закону, послуга не зводиться до самої дії або діяльності, а розглядається як окреме явище. З огляду на це, для послуг характерним є те, що вони:

- мають нематеріальний характер, а їх результат не набуває уречевлювального вигляду;

- тісно пов`язані з особою виконавця та процесом вчинення ним дій, здійснення діяльності;

- не збігаються із самими діями, здійсненням діяльності виконавця, а існують як окреме явище.

Для замовника за договором послуга, незважаючи на її нематеріальну сутність, виступає як певне матеріальне благо, заради якого він і вступає у договірні відносини.

Підсумовуючи викладене, послугою є певне нематеріальне благо, яке надається виконавцем і споживається замовником у процесі вчинення певних дій або здійснення певної діяльності.

На відміну від послуги, чітко визначеною метою договору оренди є набуття орендарем права користування майном, яке є похідним від права власності, носить матеріальний характер та набуває уречевленого вигляду, що проявляється у споживанні корисних властивостей речі. Це дозволяє провести розмежування між договорами орендного типу та іншими типами цивільно-правових договорів, зокрема, договорами про надання послуг. Аналіз наведених положень закону та доводів, які визначають суть оренди та послуги, свідчить про те, що договір оренди відрізняється від договору про надання послуг своїм предметом. Зокрема, послуга існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, споживається в процесі вчинення певної діяльності або здійснення певної діяльності, не набуваючи матеріального вигляду. В свою чергу, предметом оренди є майно, тобто об`єкт матеріального світу, що визначений індивідуальними ознаками і є неспоживною річчю, або майнові права, як особливий вид майна.

Наявність у п. 3.4 Договору посилання на щомісячне підписання актів приймання-передачі наданих послуг не змінює правову природу характеру і умов використання відповідачем майна.

Отже, враховуючи, що предметом користування є майданчик для паркування як майно, і таке користування носить строковий (п. 6.1 Договору) та оплатний (розділ 3 Договору) характер, за своєю правовою природою Договір є договором оренди майна.

Договір вступив в силу з 01.01.2018 (п. 6.1 Договору), тобто з 01.01.2018 майно є переданим відповідач в експлуатацію/користування (п. 1.3 Договору).

Виходячи з встановленого п. 6.1 Договору строку його дії, спірний період (серпень-листопад 2022 року) є періодом дії Договору.

Одним з основних обов`язків наймача є внесення плати за користування майном (ст. 762 ЦК України). Розмір плати та порядок розрахунків врегульовано розділом 3 Договору.

За умовами п. 3.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 6 від 18.01.2021) плата сторони-2 стороні-1 становить 7,79 грн за одне місце для платного паркування за добу.

За пунктом 3.3 Договору розрахунковим періодом є місяць, і розрахунок повинен бути здійснений у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця.

30.03.2022 Київська міська рада прийняла рішення № 4551/4592, яким на період воєнного стану запровадила фінансові пільги, що пов`язані з діяльністю, у якій задіяна комунальна сфера. Підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 цього рішення у сфері оренди комунального майна територіальної громади міста Києва звільнено орендарів від орендної плати за договорами оренди комунального майна територіальної громади міста Києва у разі використання об`єкта оренди за цільовим призначенням та/або використання об`єкта оренди для потреб оборони, забезпечення життєдіяльності міста Києва в умовах воєнного стану. Сфера паркування транспортних засобів отримала своє регулювання у п. 1.3 рішення Київської міської ради № 4551/4592, підпунктом 1.3.2 якого вирішено звільнити суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування відповідно до укладених договорів з комунальним підприємством «Київтранспарксервіс».

Наведене свідчить про те, що сфера паркування транспортних засобів не є предметом регулювання пункту 1.2 рішення Київської міської ради № 4551/4592, оскільки виділена в окремий розділ як відмінна від оренди майна, що не пов`язано з відносинами у сфері паркування.

Пільги щодо плати суб`єктам господарювання, які здійснюють діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування відповідно до укладених договорів з комунальним підприємством «Київтранспарксервіс», тривали до 15.05.2022. Зокрема, 14.05.2022 Київська міська рада прийняла рішення № 4577/4618, яким виключила п. 1.3.1 та 1.3.2 з рішення Київської міської ради № 4551/4592. Рішення Київської міської ради № 4577/4618 набрало чинності з 16.05.2022.

Підсумовуючи наведене суд дійшов висновку, що відсутні підстави для звільнення відповідача від оплати вартості користування (експлуатації) за майданчик для паркування у серпні-листопаді 2022 року.

Виходячи з розділу 3 Договору, вартість користування відповідачем майданчиком у спірний період становить:

серпень 2022 року - 9659,60 грн;

вересень 2022 року - 9348,00 грн;

жовтень 2022 року - 9659,60 грн;

листопад 2022 року - 9348,00 грн.

У сторін відсутні розбіжності щодо правомірності наведених вище розрахунків.

Станом на день розгляду справи в суді відповідач не погасив 38015,20 грн боргу.

Оцінюючи доводи відповідача щодо наявності підстав, передбачених ч. 6 ст. 762 ЦК України, для звільнення його від плати внаслідок використання майданчика Деснянським районним у місті Києві територіальний центр комплектування та соціальної підтримки суд виходить з такого.

Частино 6 статті 762 ЦК України передбачено, що наймач звільняється від плати за вест час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

В розумінні цієї норми до таких обставин належать невиконання орендодавцем своїх обов`язків з передачі майна, забезпечення доступу орендарю до майна, а також обставин, внаслідок яких можливість використання майна істотно зменшилась. Деснянський районний у місті Києві територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснює паркування транспортних засобів на майданчику для паркування за адресою: Деснянський район, вул. Волкова, 2, що сторони визнають, тобто майданчик використовується за цільовим призначенням, і дані, які би свідчили про неможливість здійснення діяльності відповідачем щодо експлуатації цього майданчику, суду не надані. З огляду на це підстави для звільнення від плати відсутні.

Згідно з нормами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем на суму 38015,20 грн належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

У разі порушення стороною-2 строків здійснення сплати, встановлених цим договором, сторона-1 набуває право вимоги у сторони-2 сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожен день прострочення від суми несплати (п. 4.2 Договору). За розрахунком позивача, який є вірний, за прострочення оплати за серпень-листопад 2022 року пеня становить 5793,63 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 ГК України надає право суду у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, зменшити розмір цих санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, диспозиція частини третя статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо а) він значно перевищує розмір збитків, та б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст.3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Застосовуючи наведені вище критерії, оскільки евакуація великої частини населення м. Києва у зв`язку з воєнними діями значно вплинула на рентабельність діяльності відповідача щодо надання послуг паркування транспортних засобів у м. Києві, суд вважає за можливе зменшити пеню до 57,93 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов`язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, перевіреним судом, за прострочення вказаних вище оплат з відповідача підлягає стягненню 1649,85 грн інфляційних втрат та 347,62 грн трьох відсотків річних. Ці витрати нараховуються по 24.01.2023.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов комунального підприємства «Київтранспарксервіс» до фізичної особи-підприємця Стеценка Олега Івановича.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Стеценка Олега Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (вул. Леонтовича, 6, м. Київ, 01030, код 35210739) 38015,20 грн боргу, 57,93 грн пені, 347,62 грн 3% річних, 1649,85 грн інфляційних втрат, 2684,00 грн судового збору.

Відмовити в іншій частині позову.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 12.07.2023.

Суддя С. А. Ковтун