Рішення № 112144613, 12.07.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.07.2023Справа № 910/7147/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУП ІНТРЕЙД"

до Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА"

про стягнення 18 710,00 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Ратківська А.Р.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРУП ІНТРЕЙД" (далі - позивач, ТОВ "ГРУП ІНТРЕЙД") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" (далі - відповідач, ДП "ЗАВОД 410 ЦА") про стягнення 18 710,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором купівлі-продажу № УМТЗ-19-311/2 від 23.09.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2023 позовну заяву ТОВ "ГРУП ІНТРЕЙД" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7147/23, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

23.05.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшов супровідний лист № 345 від 19.05.2023, яким направлено до суду уточнену позовну заяву та заяву від 19.05.2023 про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн з доказами направлення цих заяв відповідачу.

Судом досліджено, що подана позивачем уточнена позовна заява містить уточнення позовних вимог, які викладено у прохальній частині, а саме позивачем зазначено складові частини визначеної ним до стягнення з відповідача суми у розмірі 18 710,00 грн, яка складається з 11 167,20 грн основного боргу, 1 103,27 грн 3 % річних, 5 657,83 грн інфляційних втрат та 781,70 грн штрафу.

Враховуючи, що позивач дотримався порядку подання відповідної заяви, визначеного ч. 5 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв до розгляду уточнену позовну заяву та розглядає заявлені у цій заяві позовні вимоги.

30.05.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити у задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 103,27 грн 3 % річних, 5 657,83 грн інфляційних втрат та 781,70 грн штрафу або зменшити розмір цих санкцій до 10%.

30.05.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат.

07.06.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява від 02.06.2023 про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

07.06.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач заперечив доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено заяви по суті справи та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

23.09.2019 між ТОВ "ГРУП ІНТРЕЙД" (далі -продавець, позивач) та ДП "ЗАВОД 410 ЦА" (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір купівлі-продажу №УМТЗ-19-311/2 (далі - Договір), за умовами п. 1.1, 1.2 якого продавець зобов`язується протягом строку дії Договору поставити покупцю товари, зазначені в Специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього Договору (далі - Специфікації). Найменування товару: радіоелектронне обладнання. Код ДК 021:2015-34731000-0.

Пунктами 1.3, 5.4 Договору узгоджено, поставки товарів здійснюється окремими партіями, згідно з заявкою покупця, переданою факсимільним зв`язком або електронною поштою. Номенклатурний перелік, асортимент, кількість товарів та ціна поставляються за цим Договором, передбачені у Специфікаціях.

Згідно з п. 3.1 Договору, загальна сума цього Договору на момент його укладення складає 11 167,20 грн, в тому числі ПДВ 20%: 1861,20 грн.

Відповідно до п. 4.1. Договору розрахунки проводяться наступним чином:

- покупець направляє постачальнику (факсимільним зв`язком або електронною поштою) заявку на поставку товару в рамках Специфікацій, які є невід`ємними додатками до даного Договору;

- постачальник передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції;

- покупець згідно рахунку в рамках Специфікації (Додатку) проводить платіж, умови зазначаються в кожній Специфікації окремо.

Згідно з п. 4.2, 4.3 Договору форма розрахунків: безготівкова, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця, вказаний в Договорі. Днем оплати товару вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 5.1, 5.2 Договору строк поставки партії товару, місце поставки товарів, умови поставки товарів буде вказано в кожній Специфікації окремо.

Згідно з п. 5.6. Договору право власності на товар, а також ризики випадкової втрати або пошкодження товару переходять від постачальника до покупця в момент передачі товару на склад покупця з підписанням відповідних товаросупровідних документів та проходженням вхідного контролю на складі покупця, якщо не передбачено інше.

Згідно з пп. 6.1.1, 6.1.2 п. 6.1 Договору покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари, приймати поставлені товари згідно з умовами цього Договору.

Пунктом 7.1. Договору узгоджено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором, сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.

Відповідно до п. 10.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2020 року, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання їх сторонами.

Позивач зазначив, що на виконання умов Договору поставив відповідачу товар за видатковою накладною №РН-0000306 від 08.10.2019 на загальну суму 11 167,20 грн. Товар був прийнятий відповідачем у повному обсязі без зауважень, жодних вимог з приводу якості, кількості, комплектності товару не було заявлено, однак оплата за поставлений товар відповідачем не здійснена.

З огляду на невиконання відповідачем умов Договору щодо оплати поставленого товару, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогою стягнення з відповідача 11 167,20 грн основного боргу, 1 103,27 грн 3 % річних та 5 657,83 грн інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України та 781,70 грн штрафу на підставі п. 7.3 Договору.

Відповідач згідно поданого відзиву на позовну заяву фактично не заперечив позовні вимоги в частині 11 167,20 грн основного боргу, водночас просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині сум 3 % річних, інфляційних втрат та штрафу або зменшити їх на 10%, у зв`язку із запровадженням на всій території України дії карантину (постанова Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020) та введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 (указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022), що є форс-мажорними обставинами, які унеможливлюють виконання зобов`язань за Договором. Крім того, при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій відповідач просив суд врахувати кризові явища у вітчизняній економіці, специфіку діяльності відповідача, як державного підприємства.

Позивач заперечив доводи відповідача у відзиві на позовну заяву щодо звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків оплати за поставлений позивачем товар, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Позивач зазначив, зокрема, що зобов`язання з оплати за товар виникло у відповідача у 2020 році, тобто до введення воєнного стану 24.02.2022; сам факт оголошення воєнного стану не свідчить, що відповідач не мав можливості оплатити отриманий товар; відповідач не повідомляв позивача про виникнення у нього форс-мажорних обставин в порядку, визначеному Договором; відповідачем не надано жодних доказів, що порушення з оплати сталося не з його вини.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналіз умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу № УМТЗ-19-311/2 від 23.09.2019 свідчить про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статтями 173, 174, 175, 264-269 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509, 655, 662, 663, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар (ч. 1 ст. 664 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дані норми кореспондується з приписами ст. 193 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Спір у справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем обов`язку з оплати поставленого позивачем товару у встановлений укладеним між сторонами правочином строк.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного між сторонами Договору та Специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною цього Договору, позивачем 08.10.2019 поставлено, а відповідачем - прийнято товар на загальну суму 11 167,20 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000306 від 08.10.2019, підписаною уповноваженими представниками сторін, зокрема з боку відповідача представником Димніковим В.М. на підставі довіреності № 1185 від 07.10.2019.

Копії наведених Специфікації, накладної та довіреності містяться в матеріалах справи.

Відповідач не заперечував факт отримання товару згідно видаткової накладної № РН-0000306 від 08.10.2019.

Специфікацією №1, яка є невід`ємною частиною цього Договору, сторони погодили умови оплати товару на суму 11 167,20 грн: 100% оплата проводиться після поставки та проходження вхідного контролю на ДП "ЗАВОД 410 ЦА" з відстрочкою платежу до 30 банківських днів.

Відтак, відповідач був зобов`язаний здійснити розрахунок за товар на суму 11 167,20 грн, поставлений згідно видаткової накладної № РН-0000306 від 08.10.2019, до 20.11.2019 включно - протягом 30 банківських днів після поставки та проходження вхідного контролю.

Станом на час вирішення спору по суті матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення відповідачем оплати поставленого згідно видаткової накладної № РН-0000306 від 08.10.2019 товару у строк, вказаний у Специфікації № 1.

Враховуючи, що наявність та розмір заборгованості відповідача за товар, поставлений згідно Договору за видатковою накладною № РН-0000306 від 08.10.2019 на суму 11 167,20 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не заперечувалась, позовні вимоги ТОВ "ГРУП ІНТРЕЙД" про стягнення з ДП "ЗАВОД 410 ЦА" 11 167,20 грн основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За прострочення оплати товару позивач просить суд стягнути з відповідача 1 103,27 грн 3 % річних, 5 657,83 грн інфляційних втрат та 781,70 грн штрафу.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 103,27 грн 3 % річних, 5 657,83 грн інфляційних втрат.

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором щодо оплати за поставлений товар згідно видаткової накладної № РН-0000306 від 08.10.2019 на суму 11 167,20 грн з 21.11.2019, що є підставою для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У позовній заяві позивач здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 04.01.2020 по 20.04.2023.

Судом встановлено, що спірний товар підлягав оплаті до 20.11.2029 (з огляду на встановлену у Специфікації № 1 відстрочку платежу до 30 банківських днів). Наразі зазначене не позбавляє позивача права заявити вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, починаючи з будь-якої іншої дати після 20.11.2019.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат у сумі 5 657,83 грн та 3% річних у сумі 1 103,27 грн за період з 04.01.2020 по 20.04.2023, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 5 657,83 грн інфляційних втрат та 1 103,27 грн 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 781,70 грн штрафу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що за прострочення виконання зобов`язань за договором понад 30 днів з винної сторони додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

З огляду на встановлений судом факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання за Договором щодо оплати за товар понад 30 днів, враховуючи умови п. 7.3 Договору та здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку штрафу у сумі 781,70 грн, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 781,70 грн штрафу підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру сум інфляційних втрат, 3% річних та штрафу до 10%.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій обґрунтоване запровадженням на всій території України дії карантину (постанова Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020) та введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 (указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022), що є форс-мажорними обставинами, які на твердження відповідача унеможливлюють виконання зобов`язань за Договором, відповідач також звернув увагу на кризові явища у вітчизняній економіці, специфіку діяльності відповідача, як державного підприємства.

Водночас судом враховано, що станом на час розгляду справи по суті зобов`язання відповідача з оплати за поставлений товар не виконано відповідачем взагалі, прострочення виконання відповідачем такого зобов`язання розпочалось ще до запровадження карантину та введення воєнного стану в Україні та триває значний час (більше трьох років), відповідачем не надано доказів вжиття ним заходів до своєчасного виконання зобов`язання з оплати за поставлений товар, не надано доказів тяжкого фінансового стану відповідача тощо.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність у спірному випадку виняткових обставин, за яких можливе зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу.

Щодо 3% річних та інфляційних втрат, то нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є спеціальним заходом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Проте, у вказаній постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних за ст. 625 ЦК України. В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст. 625 ЦК України.

Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази в порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача 11 167,20 грн основного боргу, 1 103,27 грн 3 % річних, 5 657,83 грн інфляційних втрат та 781,70 грн штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивач у позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, а саме зазначив про судовий збір у розмірі 2 684,00 грн, витрати на правову допомогу орієнтовно складатимуть у сумі 10 000,00 грн, детальний розрахунок і підтвердження понесення яких будуть надані позивачем протягом 5-ти днів з моменту ухвалення рішення.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи суду не подав.

23.05.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява від 19.05.2023 про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн та докази на підтвердження таких витрат.

07.06.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява від 02.06.2023 про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн та докази на підтвердження таких витрат.

Враховуючи наведені заяви позивача від 19.05.2023 та від 02.06.2023, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 10 000,00 грн.

30.05.2023 через відділ діловодства суду відповідач подав заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, відповідно до яких просив суд відмовити у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу. Відповідач вважає визначення позивачем адвокатського гонорару в сталому розмірі згідно умов договору про професійну правничу допомогу без врахування обсягу послуг та витраченого часу некоректним, зазначив також що з наданих позивачем документів не вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн мають характер необхідних, а їх розмір є розумним, виправданим та співмірним із сумою основного боргу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України та задоволення позову повністю, сплачений позивачем судовий збір у сумі 2 684,00 грн покладається на відповідача.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у загальній сумі 10 000,00 грн позивачем було подано такі документи:

- Договір-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021, укладений між позивачем та Адвокатським бюро "Сергія Жечева";

- Додаткова угода № 1 від 01.02.2021 від 05.04.2023 до Договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021;

- Додаткова угода № 2 від 30.12.2022 від 05.04.2023 до Договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021;

- Акт приймання-передачі наданої правової допомоги № ОУ-0000102 від 19.05.2023 до Договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 на суму 5 000,00 грн та Акт приймання-передачі наданої правової допомоги № ОУ-0000109 від 02.06.2023 до Договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 на суму 5 000,00 грн;

- розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу (додаток № 1 до Акту приймання-передач наданої правової допомоги № ОУ-0000102 від 19.05.2023) на суму 5 000,00 грн та розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу (додаток № 1 до Акту приймання-передач наданої правової допомоги № ОУ-0000109 від 02.06.2023) на суму 5 000,00 грн;

- рахунок-фактура № СФ-0000102 від 19.05.2023 на суму 5 000,00 грн та рахунок-фактура № СФ-0000109 від 02.06.2023 на суму 5 000,00 грн;

- платіжна інструкція № 1218 від 02.06.2023 на суму 5 000,00 грн та платіжна інструкція № 1229 від 02.06.2023 на суму 5 000,00 грн;

- ордер серія АР № 1127307 від 20.04.2023, виданий Адвокатським бюро "Сергія Жечева" адвокату Жечеву Сергію Олександровичу на надання правничої (правової) допомоги ТОВ "ГРУП ІНТРЕЙД";

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 864 від 27.04.2011.

Приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи фактичні обставини даної справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціну позову та результат вирішення спору, суд вважає розмір заявлених позивачем до відшкодування за рахунок відповідача витрат на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн неспівмірним зі складністю справи та ціною позову (18 710,00 грн). Натомість, таким, що підлягає відшкодуванню за відповідача, суд вважає розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Суд при цьому звертає увагу на те, що в даному випадку не відбувається втручання суду в договірні відносини між адвокатом та клієнтом щодо визначення вартості правової допомоги, оскільки наразі вирішується виключно питання щодо обґрунтованості покладення таких витрат на відповідача та їх розміру, яке судом вирішується з огляду на обставини цієї справи.

Відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" (Україна, 03151, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 94; ідентифікаційний код 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРУП ІНТРЕЙД" (Україна, 69035, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Брянська, будинок 15, офіс 25; ідентифікаційний код 41071921) 11 167,20 грн (одинадцять тисяч сто шістдесят сім гривень 20 коп.) основного боргу, 1 103,27 грн (одну тисячу сто три гривні 27 коп.) 3 % річних, 5 657,83 грн (п`ять тисяч шістсот п`ятдесят сім гривень 83 коп.) інфляційних втрат, 781,70 грн (сімсот вісімдесят одну гривню 70 коп.) штрафу, 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.) судового збору, 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повне рішення складено 12.07.2023.

Суддя Оксана ГУМЕГА